
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
2025.09.02
21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
Даровані надії
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Даровані надії
Каріна була пестункою долі. Про таких кажуть, народилася у неділю. Вона купалася у любові рідних, змалечку носила звання "розкошухи", і була впевнена, як трохи підросте, то обов'язково знайдеться їй пристойна пара. І от, коли Каріна успішно закінчила школу і вступила до коледжу, навчання у якому блискуче завершила, і попереду відчинялися двері третього курсу університету, дівчина зрозуміла, ще трішки докласти зусиль - і весь світ підкориться і ляже до її ніг.
Каріна зустріла Ігора у коридорі біля деканату в одному з корпусів унівеститету. Раніше бачила цього хлопця, коли студенти пересувалися коледжем, змінюючи аудиторії, вони часто перетиналися на сходах. Каріна ловила на собі захоплений погляд незнайомця, але вони ніколи не гомоніли. Просто обмінювалися поглядами і все. Так було до моменту, коли вони зустрілися отут, у коридорі, біля дверей деканату економічного факультету. Каріна першою порушила тишу:
- Привіт, ти теж занести документи на вступ?
Хлопець зніяковів. Він ніколи не говорив ні з ким із "нормальних". І не знав, чи варто розпочинати розмову з контактною і привабливою Каріною. Ігор вчився у коледжі у групі для слабочуючих. Його батьки спеціально влаштували сина туди, де він був би не підданий насмішкам і кепкуванням "нормальних" студентів. Хлопець чув абсолютно прекрасно, як і говорив. Так, він умів розмовляти і розуміти мову жестів, але ж не був глухонімим. Спочатку Ігореві було дивно, що він має вчитися у спецгрупі. Але бачачи жорстокість "нормальних", яка проявлялася, коли зі стада обирався "цап відпущення", якого можна була забивати ногами, зрозумів, що батьки хотіли лиш того, аби він міг спокійно вчитися і не зазнавати утисків і знущань. У Ігора було рідкісне генетичне захворювання, завдяки якому він зовні відрізнявся від однолітків. Але голова, розум, серце у нього були як і у всіх, а, можливо, і кращі, ніж у деяких "нормальних"на перший погляд. Але за три роки навчання у спецгрупі, він відвик від того, що хтось порушує тишу і отак звертається прямо. Слабочуючі училися з сурдоперекладачами, і коли приходив момент перевірки знань, часто письмово складали тести і контрольні. Каріна не підозрювала, вірніше, забула, що перед нею стоїть хлопець зі спецгрупи. Вона до нього звернулася, як рівна. І Ігор розгубився. Запала тиша. Ненадовго.
-Так, занести, - видавив з себе хлопець, і через хвилю додав: А декан вже у себе? Приймає?
Вони вступили на омріяний факультет. Потім були роки навчання. У одній групі. Поза очі про них шепотіли, і навіть нарекли Лебідь і Квазімодо. Каріна залюбки гомоніла з Ігорем про все на світі. Вони говорили про книги і музику. Ігор захоплювався творчість Стівена Кінга і Шеклі. Каріна ж ділилася враженнями від чергового прочитаного роману Роздобудько, детективів Марініної і журнальних жіночих статтей на тему стосунків. Ігор був нормальним і веселим хлопцем, з дивним почуттям гумору. Він любив чорний гумор, незрозумілий Каріні, як і незрозумілі горор-оповідання. Вони інколи гуляли після пар, просто тому, що у дівчини не було хорошого душевного друга. Друга, з яким можна просто не бувши зобов'язаною, гомоніти, споглядати світ. Ігор залюбки тримався товариства дівчини. Він організував прохід на зйомки популярного шоу, адже батьки хлопця працювали на кіностудії. Він, як вірний пес, радів товариству Каріни. Але світ змінювався. Діти росли і перетворювалося у дорослих індивідів з потребами набагато більшими, аніж дружба. Ігор дружньо цілував у щоку подругу, але Каріна почала відчувати, що хлопець до неї надто прив’язався. І сам Ігор почав натякати на спільні плани на майбутнє. Він говорив про те, що у нього є рідня у Ізраїлі, що він планує поїхати туди на деякий час. Сім'я забезпечена, отже бідувати не доведеться. Каріні страшенно хотілося побачити світ, і вона жартома запитала:
- Візьмеш мене з собою?
Рум'янцем запашіли щоки хлопця. Каріна озвучила потаємне бажання. Проте реальність випередила мрійливі надії.
- Ти хочеш поїхати зі мною, як моя дівчина? - наступивши собі на горло, видавив з себе Ігор.
- Дівчина? - перепитала Каріна. Лише тепер туман дружби почав розвіюватися. Отже, вони спілкувалися не тому, що разом було добре, увесь цей час Квазімодо був закоханим у Лебідь. Вона згадала усі моменти, коли він хотів повести її у кафе і пригостити найсмачнішими тістечками, а вона надала перевагу прогулянці і морозиву на лавці у сквері. Коли він запросив у кіно, і вона довго сміялася, адже випали місця для поцілунків. Коли вона йому урочисто вручала свій рюкзак з підручниками, і він, мов слухняне теля, всюди його носив за нею. Каріні хотілося дружити. Ігореві хотілося бути "нормальним", і за подругу він обрав Каріну - розкошуху з морем інтересів і багатим внутрішнім світом. Їхні прагнення і плани розійшлися. Каріна почала уникати його, Квазімодо ж не міг змиритися, що дівчина не вбачає у спілкуванні з ним спільного майбутнього.
Минули роки. Змінилися електронні адреси і загубилися телефонні номери. Після Квазімодо було багато чоловіків. Не менше розчарувань. Але і приємностей не менше. І от випадковий чоловік, що ішов позаду Каріни тією ж дорогою, і бачив, як вона покотила ногою яблуко, що лежало обабіч дороги, вагаючись, чи підняти його і помити, щоб з'їсти, чи пройти повз.
- Дівчино, Вам зірвати яблуко? - Каріна обернулася. Чоловік вже скуб деревце, в надії, що вона погодиться на пропозицію.
- Зірвіть, будь ласка, якщо не важко.
- Скільки?
- Два.
Це був випадковий подорожній і просте бажання скуштувати яблук. Чоловік сяючи простягнув Каріні яблука.
- Звідки ви тут взялися? - спитав сміливо і впевнено.
- Вам розповісти детально все, починаючи з моменту мого народження? - жартома спитала дівчина.
- Так, я готовий знати про Вас усе, Ви мені сподобалися! Моє ім'я Олег. А Вас як величати?
- Каріна.
- Яке гарне ім'я! Каріно, пропоную обмінятися телефонами і зустрітися найближчим часом. Сподіваюся, Ви незаміжня.
- Так, я поки незаміжня, але... Як би Вам пояснити...
У чоловіка у очах грали бісики і він світився, ніби лампочка. Згадався Ігор, який так само колись захоплено і з бажанням дивився на Каріну.
- Я люблю, коли у мені вбачають особистість... - Промовила Каріна. - У Вашому погляді, Олеже, я читаю зовсім іншу цікавість...
- Я веселий чоловік. Багато усміхаюся. Даєте номер? Спілкуватися будемо.
Каріна замислилася. Вона знала, якщо зараз дасть номер свого телефону, то уникатиме усіляко зустрічі з Олегом. Знову згадався чомусь Ігор з його марними сподіваннями на стосунки. Потрібно було вигадати час.
- Пропоную обмінятися номерами за наступної зустрічі, якщо вона станеться.
В цей момент то було найоптимальне рішення, яке спало на думку. Якщо доля, то й на печі знайде, подумала Каріна, і пішла своєю дорогою. Олег пішов своєю.
Каріна зустріла Ігора у коридорі біля деканату в одному з корпусів унівеститету. Раніше бачила цього хлопця, коли студенти пересувалися коледжем, змінюючи аудиторії, вони часто перетиналися на сходах. Каріна ловила на собі захоплений погляд незнайомця, але вони ніколи не гомоніли. Просто обмінювалися поглядами і все. Так було до моменту, коли вони зустрілися отут, у коридорі, біля дверей деканату економічного факультету. Каріна першою порушила тишу:
- Привіт, ти теж занести документи на вступ?
Хлопець зніяковів. Він ніколи не говорив ні з ким із "нормальних". І не знав, чи варто розпочинати розмову з контактною і привабливою Каріною. Ігор вчився у коледжі у групі для слабочуючих. Його батьки спеціально влаштували сина туди, де він був би не підданий насмішкам і кепкуванням "нормальних" студентів. Хлопець чув абсолютно прекрасно, як і говорив. Так, він умів розмовляти і розуміти мову жестів, але ж не був глухонімим. Спочатку Ігореві було дивно, що він має вчитися у спецгрупі. Але бачачи жорстокість "нормальних", яка проявлялася, коли зі стада обирався "цап відпущення", якого можна була забивати ногами, зрозумів, що батьки хотіли лиш того, аби він міг спокійно вчитися і не зазнавати утисків і знущань. У Ігора було рідкісне генетичне захворювання, завдяки якому він зовні відрізнявся від однолітків. Але голова, розум, серце у нього були як і у всіх, а, можливо, і кращі, ніж у деяких "нормальних"на перший погляд. Але за три роки навчання у спецгрупі, він відвик від того, що хтось порушує тишу і отак звертається прямо. Слабочуючі училися з сурдоперекладачами, і коли приходив момент перевірки знань, часто письмово складали тести і контрольні. Каріна не підозрювала, вірніше, забула, що перед нею стоїть хлопець зі спецгрупи. Вона до нього звернулася, як рівна. І Ігор розгубився. Запала тиша. Ненадовго.
-Так, занести, - видавив з себе хлопець, і через хвилю додав: А декан вже у себе? Приймає?
Вони вступили на омріяний факультет. Потім були роки навчання. У одній групі. Поза очі про них шепотіли, і навіть нарекли Лебідь і Квазімодо. Каріна залюбки гомоніла з Ігорем про все на світі. Вони говорили про книги і музику. Ігор захоплювався творчість Стівена Кінга і Шеклі. Каріна ж ділилася враженнями від чергового прочитаного роману Роздобудько, детективів Марініної і журнальних жіночих статтей на тему стосунків. Ігор був нормальним і веселим хлопцем, з дивним почуттям гумору. Він любив чорний гумор, незрозумілий Каріні, як і незрозумілі горор-оповідання. Вони інколи гуляли після пар, просто тому, що у дівчини не було хорошого душевного друга. Друга, з яким можна просто не бувши зобов'язаною, гомоніти, споглядати світ. Ігор залюбки тримався товариства дівчини. Він організував прохід на зйомки популярного шоу, адже батьки хлопця працювали на кіностудії. Він, як вірний пес, радів товариству Каріни. Але світ змінювався. Діти росли і перетворювалося у дорослих індивідів з потребами набагато більшими, аніж дружба. Ігор дружньо цілував у щоку подругу, але Каріна почала відчувати, що хлопець до неї надто прив’язався. І сам Ігор почав натякати на спільні плани на майбутнє. Він говорив про те, що у нього є рідня у Ізраїлі, що він планує поїхати туди на деякий час. Сім'я забезпечена, отже бідувати не доведеться. Каріні страшенно хотілося побачити світ, і вона жартома запитала:
- Візьмеш мене з собою?
Рум'янцем запашіли щоки хлопця. Каріна озвучила потаємне бажання. Проте реальність випередила мрійливі надії.
- Ти хочеш поїхати зі мною, як моя дівчина? - наступивши собі на горло, видавив з себе Ігор.
- Дівчина? - перепитала Каріна. Лише тепер туман дружби почав розвіюватися. Отже, вони спілкувалися не тому, що разом було добре, увесь цей час Квазімодо був закоханим у Лебідь. Вона згадала усі моменти, коли він хотів повести її у кафе і пригостити найсмачнішими тістечками, а вона надала перевагу прогулянці і морозиву на лавці у сквері. Коли він запросив у кіно, і вона довго сміялася, адже випали місця для поцілунків. Коли вона йому урочисто вручала свій рюкзак з підручниками, і він, мов слухняне теля, всюди його носив за нею. Каріні хотілося дружити. Ігореві хотілося бути "нормальним", і за подругу він обрав Каріну - розкошуху з морем інтересів і багатим внутрішнім світом. Їхні прагнення і плани розійшлися. Каріна почала уникати його, Квазімодо ж не міг змиритися, що дівчина не вбачає у спілкуванні з ним спільного майбутнього.
Минули роки. Змінилися електронні адреси і загубилися телефонні номери. Після Квазімодо було багато чоловіків. Не менше розчарувань. Але і приємностей не менше. І от випадковий чоловік, що ішов позаду Каріни тією ж дорогою, і бачив, як вона покотила ногою яблуко, що лежало обабіч дороги, вагаючись, чи підняти його і помити, щоб з'їсти, чи пройти повз.
- Дівчино, Вам зірвати яблуко? - Каріна обернулася. Чоловік вже скуб деревце, в надії, що вона погодиться на пропозицію.
- Зірвіть, будь ласка, якщо не важко.
- Скільки?
- Два.
Це був випадковий подорожній і просте бажання скуштувати яблук. Чоловік сяючи простягнув Каріні яблука.
- Звідки ви тут взялися? - спитав сміливо і впевнено.
- Вам розповісти детально все, починаючи з моменту мого народження? - жартома спитала дівчина.
- Так, я готовий знати про Вас усе, Ви мені сподобалися! Моє ім'я Олег. А Вас як величати?
- Каріна.
- Яке гарне ім'я! Каріно, пропоную обмінятися телефонами і зустрітися найближчим часом. Сподіваюся, Ви незаміжня.
- Так, я поки незаміжня, але... Як би Вам пояснити...
У чоловіка у очах грали бісики і він світився, ніби лампочка. Згадався Ігор, який так само колись захоплено і з бажанням дивився на Каріну.
- Я люблю, коли у мені вбачають особистість... - Промовила Каріна. - У Вашому погляді, Олеже, я читаю зовсім іншу цікавість...
- Я веселий чоловік. Багато усміхаюся. Даєте номер? Спілкуватися будемо.
Каріна замислилася. Вона знала, якщо зараз дасть номер свого телефону, то уникатиме усіляко зустрічі з Олегом. Знову згадався чомусь Ігор з його марними сподіваннями на стосунки. Потрібно було вигадати час.
- Пропоную обмінятися номерами за наступної зустрічі, якщо вона станеться.
В цей момент то було найоптимальне рішення, яке спало на думку. Якщо доля, то й на печі знайде, подумала Каріна, і пішла своєю дорогою. Олег пішов своєю.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію