ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2023.10.01 17:33
Не схожі ні на кого люди
снують їдять – їдять, снують…
Хто їх зупинить, хто розбудить?
Вони ж своїх, себе жують!

Будують нібито сумлінно
загальнолюдський інститут –
от – ні! – майбутні покоління

Микола Соболь
2023.10.01 17:23
Край ночі стань на Борисфена схилах,
прислухайся, як жебонить вода,
тече Дніпро, неначе кров у жилах,
пульсує його хвиля золота,
немов зове торкнутися причастя
з молитвою до Бога на устах
чи є у світі ще найбільше щастя
перетікати у Чумацький Шлях.

Євген Федчук
2023.10.01 16:17
Сидять рибалки понад ставом.
Над воду вудлища стирчать.
Мабуть, ідуть не надто справи –
Чи що й вдалося упіймать,
Бо і садки в воді порожні.
Та хто би переймався тим?
По пляшці виставили кожен,
Бо ж всяк подався зі своїм.

Ярослав К
2023.10.01 13:26
І знов пишу: її кохаю.
Паперу вкотре зізнаюся,
Що все обожнюю без краю
Ясні вуста і пасма русі.

Що досі марю проти ночі
Із нею стрітися зарання
І у розмаю дні співочі

Микола Соболь
2023.10.01 13:15
Майстер ком не стане майстром слова,
що напише мжичка чи полова.
І слова й думки його пусті.
Хай собі плететься у хвості.
Не марную часу даром я,
коли бачу, що Юрко - теля.
01.10.23р.

Юрій Гундарєв
2023.10.01 12:06
Цей ювілейний випуск присвячую, звичайно,
улюбленому опонентові

«Наче орьол із Поті
ширяє в піднебессі…»

« - Коротша думка, кращі пироги!
- Це правда, Юро?

Віктор Кучерук
2023.10.01 06:18
Намагався раз Василько
Ухопить за гребінь хвильку, –
Опустив у воду руку
І піймав зубасту щуку,
Зголоднілу так уранці,
Що вчепилася за пальці.
01.10.23

Микола Соболь
2023.10.01 05:47
Сховаюся у золотім саду,
де ще від вишні трохи пахне літом
і яблука цвіт-сонечком напиті
багріють крізь стуманену габу.
У верховітті сповненій надії
лиш тихий вітер між гіллячок мріє…
а скоро засурмить він у трубу,
задме, задме сліпим снігам настрі

Ярослав Чорногуз
2023.10.01 00:48
Не шкодуйте грошей для поета,
Бо духовно не зростете ви...
Не з’їсте колись одну котлету -
Є пожива мізкам голови.

Ну не купите моднячу сумку,
Стане трішки личенько худе.
Раптом в книзі геніальна думка

Іван Потьомкін
2023.09.30 23:49
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимось схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Щемом вливається у серце...
...А за пейзажами вбачається

Ігор Деркач
2023.09.30 20:12
ІНам помагають, бо іде війна
Європою і мало є надії,
що не чіпає того сатана,
у кого на зелене алергія.

ІІ
Немає віри в те, що має шут
зіграти роль в історії країни,

Микола Дудар
2023.09.30 13:21
Попри всякої негоди
І всіляких перепон,
Не зникають ляльководи -
Негараздів еталон…
Наче мухи обліпили.
Жмуть і жмуть зо всіх сторін.
Ех, мені б такої сили,
Не смоктав би анальгін...

Юрій Гундарєв
2023.09.30 09:30
У перший день жовтня рівно о дев‘ятій вся Україна зупиниться, щоб хвилиною мовчання вшанувати світлу пам‘ять наших захисників і захисниць, які віддали своє життя у боротьбі з жорстоким ворогом, і з вдячністю згадати й подумки помолитися за тих, хто із збр

Тетяна Левицька
2023.09.30 08:42
Хай кине в мене камінь той, хто без гріха,
і я йому вклонюся ницо, як святому,
хоча не кланялась, крім Господа, нікому,
сльоза полинна неабияка гірка.

Пробачаться мої провини, бо хіба
на терезах усе злобливе переважить?
Хотіла від свого життя барв

Віктор Кучерук
2023.09.30 07:23
Всюди знати має кожен
В непростий для світу час,
Що научимо й поможем
Тим, хто звернеться до нас.

Ро-До-Си – красива назва,
Скрізь шанована людьми,
Бо розумні та уважні,

Микола Соболь
2023.09.30 03:20
Росою вересень умився
й пішов собі за виднокрай,
лишивши яблука у мисці
для жовтня, йди його стрічай,
нехай не бідкається красень,
що сивіє щоранку сад,
така краса, на вітах рясно
ще дозріває виноград…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Світлана Луценко
2023.07.27

Ліанна Ракурс
2023.05.29

Петро РУДЬ
2023.05.28

Ірина Бесчетнова
2023.04.06

На Кой
2023.03.09

Марина Хрумало
2023.03.01

Теді Ем
2023.02.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Віва ЛаВіта (1983) / Проза

 Даровані надії
Каріна була пестункою долі. Про таких кажуть, народилася у неділю. Вона купалася у любові рідних, змалечку носила звання "розкошухи", і була впевнена, як трохи підросте, то обов'язково знайдеться їй пристойна пара. І от, коли Каріна успішно закінчила школу і вступила до коледжу, навчання у якому блискуче завершила, і попереду відчинялися двері третього курсу університету, дівчина зрозуміла, ще трішки докласти зусиль - і весь світ підкориться і ляже до її ніг.
Каріна зустріла Ігора у коридорі біля деканату в одному з корпусів унівеститету. Раніше бачила цього хлопця, коли студенти пересувалися коледжем, змінюючи аудиторії, вони часто перетиналися на сходах. Каріна ловила на собі захоплений погляд незнайомця, але вони ніколи не гомоніли. Просто обмінювалися поглядами і все. Так було до моменту, коли вони зустрілися отут, у коридорі, біля дверей деканату економічного факультету. Каріна першою порушила тишу:
- Привіт, ти теж занести документи на вступ?
Хлопець зніяковів. Він ніколи не говорив ні з ким із "нормальних". І не знав, чи варто розпочинати розмову з контактною і привабливою Каріною. Ігор вчився у коледжі у групі для слабочуючих. Його батьки спеціально влаштували сина туди, де він був би не підданий насмішкам і кепкуванням "нормальних" студентів. Хлопець чув абсолютно прекрасно, як і говорив. Так, він умів розмовляти і розуміти мову жестів, але ж не був глухонімим. Спочатку Ігореві було дивно, що він має вчитися у спецгрупі. Але бачачи жорстокість "нормальних", яка проявлялася, коли зі стада обирався "цап відпущення", якого можна була забивати ногами, зрозумів, що батьки хотіли лиш того, аби він міг спокійно вчитися і не зазнавати утисків і знущань. У Ігора було рідкісне генетичне захворювання, завдяки якому він зовні відрізнявся від однолітків. Але голова, розум, серце у нього були як і у всіх, а, можливо, і кращі, ніж у деяких "нормальних"на перший погляд. Але за три роки навчання у спецгрупі, він відвик від того, що хтось порушує тишу і отак звертається прямо. Слабочуючі училися з сурдоперекладачами, і коли приходив момент перевірки знань, часто письмово складали тести і контрольні. Каріна не підозрювала, вірніше, забула, що перед нею стоїть хлопець зі спецгрупи. Вона до нього звернулася, як рівна. І Ігор розгубився. Запала тиша. Ненадовго.
-Так, занести, - видавив з себе хлопець, і через хвилю додав: А декан вже у себе? Приймає?
Вони вступили на омріяний факультет. Потім були роки навчання. У одній групі. Поза очі про них шепотіли, і навіть нарекли Лебідь і Квазімодо. Каріна залюбки гомоніла з Ігорем про все на світі. Вони говорили про книги і музику. Ігор захоплювався творчість Стівена Кінга і Шеклі. Каріна ж ділилася враженнями від чергового прочитаного роману Роздобудько, детективів Марініної і журнальних жіночих статтей на тему стосунків. Ігор був нормальним і веселим хлопцем, з дивним почуттям гумору. Він любив чорний гумор, незрозумілий Каріні, як і незрозумілі горор-оповідання. Вони інколи гуляли після пар, просто тому, що у дівчини не було хорошого душевного друга. Друга, з яким можна просто не бувши зобов'язаною, гомоніти, споглядати світ. Ігор залюбки тримався товариства дівчини. Він організував прохід на зйомки популярного шоу, адже батьки хлопця працювали на кіностудії. Він, як вірний пес, радів товариству Каріни. Але світ змінювався. Діти росли і перетворювалося у дорослих індивідів з потребами набагато більшими, аніж дружба. Ігор дружньо цілував у щоку подругу, але Каріна почала відчувати, що хлопець до неї надто прив’язався. І сам Ігор почав натякати на спільні плани на майбутнє. Він говорив про те, що у нього є рідня у Ізраїлі, що він планує поїхати туди на деякий час. Сім'я забезпечена, отже бідувати не доведеться. Каріні страшенно хотілося побачити світ, і вона жартома запитала:
- Візьмеш мене з собою?
Рум'янцем запашіли щоки хлопця. Каріна озвучила потаємне бажання. Проте реальність випередила мрійливі надії.
- Ти хочеш поїхати зі мною, як моя дівчина? - наступивши собі на горло, видавив з себе Ігор.
- Дівчина? - перепитала Каріна. Лише тепер туман дружби почав розвіюватися. Отже, вони спілкувалися не тому, що разом було добре, увесь цей час Квазімодо був закоханим у Лебідь. Вона згадала усі моменти, коли він хотів повести її у кафе і пригостити найсмачнішими тістечками, а вона надала перевагу прогулянці і морозиву на лавці у сквері. Коли він запросив у кіно, і вона довго сміялася, адже випали місця для поцілунків. Коли вона йому урочисто вручала свій рюкзак з підручниками, і він, мов слухняне теля, всюди його носив за нею. Каріні хотілося дружити. Ігореві хотілося бути "нормальним", і за подругу він обрав Каріну - розкошуху з морем інтересів і багатим внутрішнім світом. Їхні прагнення і плани розійшлися. Каріна почала уникати його, Квазімодо ж не міг змиритися, що дівчина не вбачає у спілкуванні з ним спільного майбутнього.
Минули роки. Змінилися електронні адреси і загубилися телефонні номери. Після Квазімодо було багато чоловіків. Не менше розчарувань. Але і приємностей не менше. І от випадковий чоловік, що ішов позаду Каріни тією ж дорогою, і бачив, як вона покотила ногою яблуко, що лежало обабіч дороги, вагаючись, чи підняти його і помити, щоб з'їсти, чи пройти повз.
- Дівчино, Вам зірвати яблуко? - Каріна обернулася. Чоловік вже скуб деревце, в надії, що вона погодиться на пропозицію.
- Зірвіть, будь ласка, якщо не важко.
- Скільки?
- Два.
Це був випадковий подорожній і просте бажання скуштувати яблук. Чоловік сяючи простягнув Каріні яблука.
- Звідки ви тут взялися? - спитав сміливо і впевнено.
- Вам розповісти детально все, починаючи з моменту мого народження? - жартома спитала дівчина.
- Так, я готовий знати про Вас усе, Ви мені сподобалися! Моє ім'я Олег. А Вас як величати?
- Каріна.
- Яке гарне ім'я! Каріно, пропоную обмінятися телефонами і зустрітися найближчим часом. Сподіваюся, Ви незаміжня.
- Так, я поки незаміжня, але... Як би Вам пояснити...
У чоловіка у очах грали бісики і він світився, ніби лампочка. Згадався Ігор, який так само колись захоплено і з бажанням дивився на Каріну.
- Я люблю, коли у мені вбачають особистість... - Промовила Каріна. - У Вашому погляді, Олеже, я читаю зовсім іншу цікавість...
- Я веселий чоловік. Багато усміхаюся. Даєте номер? Спілкуватися будемо.
Каріна замислилася. Вона знала, якщо зараз дасть номер свого телефону, то уникатиме усіляко зустрічі з Олегом. Знову згадався чомусь Ігор з його марними сподіваннями на стосунки. Потрібно було вигадати час.
- Пропоную обмінятися номерами за наступної зустрічі, якщо вона станеться.
В цей момент то було найоптимальне рішення, яке спало на думку. Якщо доля, то й на печі знайде, подумала Каріна, і пішла своєю дорогою. Олег пішов своєю.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-09-18 11:48:16
Переглядів сторінки твору 713
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.906 / 5.37)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.730 / 5.29)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.807
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2023.01.19 21:06
Автор у цю хвилину відсутній