Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.07
09:48
Старі бульбульці - публіка нервова,
Вони самі для себе сомельє.
Глитають чикилдиху із полови,
Носи вмочають потім в олів'є.
Сивуха з часником - найліпша страва ,
А шнапс із пивом - це делікатес!
За штоф винця кумасю кум вкривавив,
Вони самі для себе сомельє.
Глитають чикилдиху із полови,
Носи вмочають потім в олів'є.
Сивуха з часником - найліпша страва ,
А шнапс із пивом - це делікатес!
За штоф винця кумасю кум вкривавив,
2026.09.07
07:43
Занадився тхір
У бабусин двір, -
Уночі проник
Знову у курник.
Ухопив курча
І мерщій помчав
Звично до нори,
Де малі тхори
У бабусин двір, -
Уночі проник
Знову у курник.
Ухопив курча
І мерщій помчав
Звично до нори,
Де малі тхори
2026.09.07
07:40
ЦИКЛ V: АНТИЧНИЙ СВІТ (ТРОЯ-ІЛІАДА)
ГЕКТОР І АНДРОМАХА: Захід сонця над Іліоном
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Гектор – царевич, вождь троянського війська, надія Іліона, щит і жертовна кров троянського роду
ГЕКТОР І АНДРОМАХА: Захід сонця над Іліоном
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Гектор – царевич, вождь троянського війська, надія Іліона, щит і жертовна кров троянського роду
2026.09.07
03:17
Ми всі складаємось з нічого,
Із вакууму, пустоти.
І тільки наша віра в Нього
Нас робить гідними мети.
Наше життя- то плід реакцій,
Плюсів та мінусів зв'язок,
Розділення на сотні фракцій
Із вакууму, пустоти.
І тільки наша віра в Нього
Нас робить гідними мети.
Наше життя- то плід реакцій,
Плюсів та мінусів зв'язок,
Розділення на сотні фракцій
2026.09.06
20:46
Відшуміла епоха на нас поглядає здаля.
Ці актори давно відіграли улюблені ролі.
Залишається тінь відлітаючого журавля,
Ніби спалах важкої, тремкої юдолі.
Залишаються фільми. У вічність паролю нема.
Залишається дух, у епоху закутий.
Ця енергія нас
Ці актори давно відіграли улюблені ролі.
Залишається тінь відлітаючого журавля,
Ніби спалах важкої, тремкої юдолі.
Залишаються фільми. У вічність паролю нема.
Залишається дух, у епоху закутий.
Ця енергія нас
2026.09.06
19:12
Перегортаю я альбом світлин з дитинства,
І знову зайчик сонячний стрибає.
Думки летять лелеками біля хатини,
В якій співає мати : баю, баю...
А потім білу ризу одягне світанок,
Щасливі йдемо у пшеничне поле.
Радію я землі заквітчаній, коханій,
І знову зайчик сонячний стрибає.
Думки летять лелеками біля хатини,
В якій співає мати : баю, баю...
А потім білу ризу одягне світанок,
Щасливі йдемо у пшеничне поле.
Радію я землі заквітчаній, коханій,
2026.09.06
18:52
«Ти дослухайся звітних!» —
Шерхотіла у простір канва.
Неупинно тремтить
На обличчях життя бахрома
Білим сріблом завчасним,
Якого не в змозі спинить
Над рубіновим тлом
Злих думок відокремлена хіть…
Шерхотіла у простір канва.
Неупинно тремтить
На обличчях життя бахрома
Білим сріблом завчасним,
Якого не в змозі спинить
Над рубіновим тлом
Злих думок відокремлена хіть…
2026.09.06
16:41
Здавалося, що усе добре йшло.
Хоч на душі його тривожно було,
Мов небезпеку та якусь відчула.
Десь бойовище у степу гуло.
Монголи налетіли, але їх
Вдалося досить легко відігнати,
Взялись коней із криками вертати
І то у війську запалило всіх.
Хоч на душі його тривожно було,
Мов небезпеку та якусь відчула.
Десь бойовище у степу гуло.
Монголи налетіли, але їх
Вдалося досить легко відігнати,
Взялись коней із криками вертати
І то у війську запалило всіх.
2026.09.06
15:10
1
Давно живу, та не збагну і досі
в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них?
2026.09.06
11:41
Вірші, мої діти,
щодня підростають,
осені квіти
ще зацвітають,
умиваються росами
і втираються травами,
стають вірші дорослими
вірою й правдою;
щодня підростають,
осені квіти
ще зацвітають,
умиваються росами
і втираються травами,
стають вірші дорослими
вірою й правдою;
2026.09.06
08:46
заніміло поскучавши
розбрелися сірі сни
не залишивши у чаші
неживої рідини
все на ліпше
все на краще
все кінець іще війни
й перемога наша завше
розбрелися сірі сни
не залишивши у чаші
неживої рідини
все на ліпше
все на краще
все кінець іще війни
й перемога наша завше
2026.09.06
07:34
Я тебе, веселу і лукаву,
Пестити не хочу напоказ, -
Зігріваю поглядом ласкавим,
Подумки голублю повсякчас.
Росами вмиваю пишну вроду,
Витираю сонячним теплом
І, твоєму серцю на догоду,
Вітерцем цілую перед сном.
Пестити не хочу напоказ, -
Зігріваю поглядом ласкавим,
Подумки голублю повсякчас.
Росами вмиваю пишну вроду,
Витираю сонячним теплом
І, твоєму серцю на догоду,
Вітерцем цілую перед сном.
2026.09.06
00:04
ти прийшов до лікаря,
він тебе оглянув
запитав як завжди
чому не прийшов раніше
виписав якісь пігулки
по дві штуки під час їжі
тричі на день
одужуйте
він тебе оглянув
запитав як завжди
чому не прийшов раніше
виписав якісь пігулки
по дві штуки під час їжі
тричі на день
одужуйте
2026.09.05
22:42
Непідписаний щоденник загубився в школі.
Ніч лежав у коридорі на підлозі голій.
Мав, сердешний, сподівання на власника Вову,
що той знайде і закине до портфеля знову.
Та не сталось, як гадалось, бо якісь дівчата
підняли його з підлоги і мерщій гортат
Ніч лежав у коридорі на підлозі голій.
Мав, сердешний, сподівання на власника Вову,
що той знайде і закине до портфеля знову.
Та не сталось, як гадалось, бо якісь дівчата
підняли його з підлоги і мерщій гортат
2026.09.05
21:03
Цей сум, в очах
Тьми сміх, о так
В її очах
Почати щоби
У бездиханну ніч відчуй
Найлегший поцілунок уст
На самоті
Тьми сміх, о так
В її очах
Почати щоби
У бездиханну ніч відчуй
Найлегший поцілунок уст
На самоті
2026.09.05
18:40
Чи Південний Буг, чи Джаггер,
Чи палаццо Ручеллаї
Вздовж рамен часу відваги,
У полоні дармограю…
Бубонці біжать по колу,
Серце пнеться до яруги,
Там, де духи волошкові
Краще, ніж прудкі папуги!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Чи палаццо Ручеллаї
Вздовж рамен часу відваги,
У полоні дармограю…
Бубонці біжать по колу,
Серце пнеться до яруги,
Там, де духи волошкові
Краще, ніж прудкі папуги!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Борисівна Маршалова /
Вірші
У хатиночці край лісу...
У хатиночці край лісу,
Де грибів чимало й хмизу,
Піч із хатньою Мітлою
Гарно ладять між собою.
Дві гостинні господині,
Ситно й затишно в хатині -
Борщ гарячий у Печі,
Хліб духмяний, калачі...
Куховарить Піч завзято.
Підмете Мітла всю хату,
Ще й до лісу зазирне,
Ягід стиглих набере.
От іде Мітла до лісу,
Хто сховався серед хмизу?
Та це ж Кошичок-Плетінка,
Берестові бік та спинка!
Під ялинкою сидить
І тихенько бубонить:
- Працювала, не хвинтИла,
Поки ось не захворіла.
А тепер, коли вже хвора
Відіслали, звісно, з двору.
Зачинили навіть хвіртку,
Бо знайшли в Плетінці дірку!
Все, що ревно назбираю,
Сил донести вже не маю!
Ягідки й усі грибочки,
Розсипаю по лісочку.
- Не зітхай, Плетінко, гірко,
Залатаю миттю дірку, -
Будеш знову ти гарненька,
Працьовита й веселенька, -
Їй Мітла відповідає,
Ще й про Піч розповідає.
- З нами, - каже, - ти віднині
Зможеш мешкати в хатині.
Піч нам їжу приготує,
В хаті гарно приберу я,
Ну, а ти вcім із лісочка
Принесеш на борщ грибочків.
Не Мітла - а сравжнє диво!
Робить справно все та вміло -
БЕрест миттю відшукала,
Ним Плетінку залатала.
Вдячна їй тепер Плетінка
- Не болить моя вже спинка,
І гриби, позбувшись вади,
Буду радо я збирати!
Троє тож уже в хатині -
Піч, Мітла й Плетінка нині.
Йде ранесенько Плетінка,
Берестові бік та спинка,
За грибами до лісочку,
Бачить — Пилка на пеньочку.
Геть безрадісна сидить -
Зуб сталевий їй болить.
Затупивсь, завдав турботи -
Бо звільнили ще й з роботи.
- Загублюсь у цім лісочку,
Заржавію на пеньючку, -
Нарікає Пилка бідна, -
Бо нікому не потрібна.
- От і я була такою,
Дуже хворою, сумною,
Тільки подруга Мітла
Знай, мені допомогла, -
Їй Плетіночка киває,
До хатини зазиває.
- Попроси Мітлу, - говорить. -
Допоможе, не відмовить.
Пилці всі безмежно раді.
- Не хвилюйся, любо, - радять. -
Зуба зцілимо, не бійся.
З нами, Пилко, оселися.
Тож їх четверо віднині,
Дружньо й весело в хатині.
Хто готує, хто мете,
Хто до лісу вранці йде,
Пилка тАкож не дрімає,
Хмиз та дрова запасає.
От працює якось Пилка -
Ріже дрова на пригірку...
Раптом бачить ― а повз хату
Йде зажурена Лопата.
Йде повільно, шкутильгає -
Держака чомусь немає.
- Обламавсь, мабУть, сердешно?! -
Запитала Пилка гречно.
Потрухлявів? Не журися!
Бо зроблЮ новий, не бійся.
Будеш знову ґаздувати -
У городі працювати.
Так, - відмовила Лопата, -
Працювала зАвжди радо.
А тепер, як стала хвора,
Відіслали, звісно, з двору.
- От і я була такою,
Дуже хворою, сумною,
Тільки подруга Мітла
Знай, мені допомогла. -
Пилка їй відповідає,
До хатини зазиває. -
Попроси Мітлу, - говорить, -
Допоможе, не відмовить..
Всі Лопаті дуже раді:
- Не хвилюйсь, Лопато, радять!
Будеш мешкати вже з нами
Та займатися грядкАми,
От живуть уже вп'ятьох,
Веселіше ніж удвох.
Хто готує, хто мете,
Хто до лісу вранці йде,
Хто дрівцята запасає,
Хто грядкИ, поглянь, копає.
От копала якось грядку,
Жвава зцілена Лопатка,
Бачить раптом - поза тином
У травичці сяйво дивне.
Щось кругляве там лежить,
Наче сонечко блищить.
Підійшла отож Лопата...
А то мідний Таз, малята!
По-під сонечком куняє
Та з ясним промінням грає.
- Бідний, Тазе, певно й ти
Потерпав від марноти , -
Каже тут йому Лопата. -
Та тебе приймемо радо.
У хатинці, як-не-як,
Справи є на кожен смак.
От, наприклад, послугуєш -
Нас варенням почастуєш.
- Насміхаєшся, Лопато?
Позабутий я? Неправда!
Сам пішов від марноти -
Щоб не нидіти, як ти.
Я блищу, горю та сяю,
Сонце блиском затемняю,
Жереб гідний мав дістати -
Землю нашу осявати.
Звичні справи та труди -
Для таких нікчем, як ти, -
СпИшна Таз їй відмовляє. -
На плітки часу не маю.
Мушу зараз працювати.
Світло всім довкіл давати.
Через зайві балачки
Геть зів'януть квіточки!
Сам лишився Таз лежати,
На травичці загоряти.
Та й Лопаті не пристало
Час губити. Справ чимало!
Дні погідливі стоять...
Чим, скажіть, не благодать?
Уночі пихатий спить,
Вдень, звичайно, поблищить...
Ані справ, ані турботи.
Всі турботи — це дрібнОта!
Та от часом так буває -
Дні погідливі спливають.
Не помітив мідний Таз,
Небо в хмарах стало враз.
Дощ із хмар тих припустив.
Ну, а там... і зачастив!
День іде! Йде два! Йде три...
Мокнуть трави й чагарі.
Мокне Таз, тьмяніє він,
Та від крапель тільки дзвін
Таз понуро видає:
- Де ж покликання моє?!
Сонце де? Де буйний квіт?
Спохмурнів неначе світ!
Зрозумів свій прорахунок.
Сонця сяйво - мій рятунок!
Без яснОго не блищати -
Скніти тільки й пропадати.
Зрікся друзів я, зазнався -
Тож тепер ні з чим зостався.
- Хто тут стогне? - чує Таз, -
Хто на поміч кличе нас?
Хто не хоче більше скніти?
Хто бажає вже дружити?
Бачить Таз - так це ж Плетінка,
Берестові бік та спинка,
Вранці з лісу повертає
Та до нього промовляє:
- Любий друже, не журися,
З нами разом оселися,
Чули ми - що фахівець,
На варенні бо знавець.
Таз радіє: Хист зберіг!
Піч спече смачний пиріг.
Будем дружно чаювати,
Негаразди забувати.
Величатися негоже!
Відтепер я насторожі -
Щоб когось не засмутити,
В мирі треба зАвжди жити.
Добра справа гідна слави,
Бо не марна то “забава”,
ЗазвичАй цій справі вслід
Виростає гарний плід.
Не боюся вже роботи,
Подолаю всі турботи.
Хочу вмінням я своїм
ПринестИ гаразди в дім.
Шестеро вже друзів втім!
....................................
А тут зима...
Добре друзям у хатині.
Хоч і зимно за вікном.
На столі — оладки дивні,
Ще й узвар із пирогом.
У дворІ сніжок кружляє,
Казка в шибку заглядає.
Жаром стали вже дрова.
Сон набув свої права.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
У хатиночці край лісу...
У хатиночці край лісу,
Де грибів чимало й хмизу,
Піч із хатньою Мітлою
Гарно ладять між собою.
Дві гостинні господині,
Ситно й затишно в хатині -
Борщ гарячий у Печі,
Хліб духмяний, калачі...
Куховарить Піч завзято.
Підмете Мітла всю хату,
Ще й до лісу зазирне,
Ягід стиглих набере.
От іде Мітла до лісу,
Хто сховався серед хмизу?
Та це ж Кошичок-Плетінка,
Берестові бік та спинка!
Під ялинкою сидить
І тихенько бубонить:
- Працювала, не хвинтИла,
Поки ось не захворіла.
А тепер, коли вже хвора
Відіслали, звісно, з двору.
Зачинили навіть хвіртку,
Бо знайшли в Плетінці дірку!
Все, що ревно назбираю,
Сил донести вже не маю!
Ягідки й усі грибочки,
Розсипаю по лісочку.
- Не зітхай, Плетінко, гірко,
Залатаю миттю дірку, -
Будеш знову ти гарненька,
Працьовита й веселенька, -
Їй Мітла відповідає,
Ще й про Піч розповідає.
- З нами, - каже, - ти віднині
Зможеш мешкати в хатині.
Піч нам їжу приготує,
В хаті гарно приберу я,
Ну, а ти вcім із лісочка
Принесеш на борщ грибочків.
Не Мітла - а сравжнє диво!
Робить справно все та вміло -
БЕрест миттю відшукала,
Ним Плетінку залатала.
Вдячна їй тепер Плетінка
- Не болить моя вже спинка,
І гриби, позбувшись вади,
Буду радо я збирати!
Троє тож уже в хатині -
Піч, Мітла й Плетінка нині.
Йде ранесенько Плетінка,
Берестові бік та спинка,
За грибами до лісочку,
Бачить — Пилка на пеньочку.
Геть безрадісна сидить -
Зуб сталевий їй болить.
Затупивсь, завдав турботи -
Бо звільнили ще й з роботи.
- Загублюсь у цім лісочку,
Заржавію на пеньючку, -
Нарікає Пилка бідна, -
Бо нікому не потрібна.
- От і я була такою,
Дуже хворою, сумною,
Тільки подруга Мітла
Знай, мені допомогла, -
Їй Плетіночка киває,
До хатини зазиває.
- Попроси Мітлу, - говорить. -
Допоможе, не відмовить.
Пилці всі безмежно раді.
- Не хвилюйся, любо, - радять. -
Зуба зцілимо, не бійся.
З нами, Пилко, оселися.
Тож їх четверо віднині,
Дружньо й весело в хатині.
Хто готує, хто мете,
Хто до лісу вранці йде,
Пилка тАкож не дрімає,
Хмиз та дрова запасає.
От працює якось Пилка -
Ріже дрова на пригірку...
Раптом бачить ― а повз хату
Йде зажурена Лопата.
Йде повільно, шкутильгає -
Держака чомусь немає.
- Обламавсь, мабУть, сердешно?! -
Запитала Пилка гречно.
Потрухлявів? Не журися!
Бо зроблЮ новий, не бійся.
Будеш знову ґаздувати -
У городі працювати.
Так, - відмовила Лопата, -
Працювала зАвжди радо.
А тепер, як стала хвора,
Відіслали, звісно, з двору.
- От і я була такою,
Дуже хворою, сумною,
Тільки подруга Мітла
Знай, мені допомогла. -
Пилка їй відповідає,
До хатини зазиває. -
Попроси Мітлу, - говорить, -
Допоможе, не відмовить..
Всі Лопаті дуже раді:
- Не хвилюйсь, Лопато, радять!
Будеш мешкати вже з нами
Та займатися грядкАми,
От живуть уже вп'ятьох,
Веселіше ніж удвох.
Хто готує, хто мете,
Хто до лісу вранці йде,
Хто дрівцята запасає,
Хто грядкИ, поглянь, копає.
От копала якось грядку,
Жвава зцілена Лопатка,
Бачить раптом - поза тином
У травичці сяйво дивне.
Щось кругляве там лежить,
Наче сонечко блищить.
Підійшла отож Лопата...
А то мідний Таз, малята!
По-під сонечком куняє
Та з ясним промінням грає.
- Бідний, Тазе, певно й ти
Потерпав від марноти , -
Каже тут йому Лопата. -
Та тебе приймемо радо.
У хатинці, як-не-як,
Справи є на кожен смак.
От, наприклад, послугуєш -
Нас варенням почастуєш.
- Насміхаєшся, Лопато?
Позабутий я? Неправда!
Сам пішов від марноти -
Щоб не нидіти, як ти.
Я блищу, горю та сяю,
Сонце блиском затемняю,
Жереб гідний мав дістати -
Землю нашу осявати.
Звичні справи та труди -
Для таких нікчем, як ти, -
СпИшна Таз їй відмовляє. -
На плітки часу не маю.
Мушу зараз працювати.
Світло всім довкіл давати.
Через зайві балачки
Геть зів'януть квіточки!
Сам лишився Таз лежати,
На травичці загоряти.
Та й Лопаті не пристало
Час губити. Справ чимало!
Дні погідливі стоять...
Чим, скажіть, не благодать?
Уночі пихатий спить,
Вдень, звичайно, поблищить...
Ані справ, ані турботи.
Всі турботи — це дрібнОта!
Та от часом так буває -
Дні погідливі спливають.
Не помітив мідний Таз,
Небо в хмарах стало враз.
Дощ із хмар тих припустив.
Ну, а там... і зачастив!
День іде! Йде два! Йде три...
Мокнуть трави й чагарі.
Мокне Таз, тьмяніє він,
Та від крапель тільки дзвін
Таз понуро видає:
- Де ж покликання моє?!
Сонце де? Де буйний квіт?
Спохмурнів неначе світ!
Зрозумів свій прорахунок.
Сонця сяйво - мій рятунок!
Без яснОго не блищати -
Скніти тільки й пропадати.
Зрікся друзів я, зазнався -
Тож тепер ні з чим зостався.
- Хто тут стогне? - чує Таз, -
Хто на поміч кличе нас?
Хто не хоче більше скніти?
Хто бажає вже дружити?
Бачить Таз - так це ж Плетінка,
Берестові бік та спинка,
Вранці з лісу повертає
Та до нього промовляє:
- Любий друже, не журися,
З нами разом оселися,
Чули ми - що фахівець,
На варенні бо знавець.
Таз радіє: Хист зберіг!
Піч спече смачний пиріг.
Будем дружно чаювати,
Негаразди забувати.
Величатися негоже!
Відтепер я насторожі -
Щоб когось не засмутити,
В мирі треба зАвжди жити.
Добра справа гідна слави,
Бо не марна то “забава”,
ЗазвичАй цій справі вслід
Виростає гарний плід.
Не боюся вже роботи,
Подолаю всі турботи.
Хочу вмінням я своїм
ПринестИ гаразди в дім.
Шестеро вже друзів втім!
....................................
А тут зима...
Добре друзям у хатині.
Хоч і зимно за вікном.
На столі — оладки дивні,
Ще й узвар із пирогом.
У дворІ сніжок кружляє,
Казка в шибку заглядає.
Жаром стали вже дрова.
Сон набув свої права.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
