ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.22
19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
2024.11.22
12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
2024.11.22
09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
2024.11.22
09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
2024.11.22
08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
2024.11.22
05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
2024.11.22
04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Борисівна Маршалова /
Вірші
У хатиночці край лісу...
У хатиночці край лісу,
Де грибів чимало й хмизу,
Піч із хатньою Мітлою
Гарно ладять між собою.
Дві гостинні господині,
Ситно й затишно в хатині -
Борщ гарячий у Печі,
Хліб духмяний, калачі...
Куховарить Піч завзято.
Підмете Мітла всю хату,
Ще й до лісу зазирне,
Ягід стиглих набере.
От іде Мітла до лісу,
Хто сховався серед хмизу?
Та це ж Кошичок-Плетінка,
Берестові бік та спинка!
Під ялинкою сидить
І тихенько бубонить:
- Працювала, не хвинтИла,
Поки ось не захворіла.
А тепер, коли вже хвора
Відіслали, звісно, з двору.
Зачинили навіть хвіртку,
Бо знайшли в Плетінці дірку!
Все, що ревно назбираю,
Сил донести вже не маю!
Ягідки й усі грибочки,
Розсипаю по лісочку.
- Не зітхай, Плетінко, гірко,
Залатаю миттю дірку, -
Будеш знову ти гарненька,
Працьовита й веселенька, -
Їй Мітла відповідає,
Ще й про Піч розповідає.
- З нами, - каже, - ти віднині
Зможеш мешкати в хатині.
Піч нам їжу приготує,
В хаті гарно приберу я,
Ну, а ти вcім із лісочка
Принесеш на борщ грибочків.
Не Мітла - а сравжнє диво!
Робить справно все та вміло -
БЕрест миттю відшукала,
Ним Плетінку залатала.
Вдячна їй тепер Плетінка
- Не болить моя вже спинка,
І гриби, позбувшись вади,
Буду радо я збирати!
Троє тож уже в хатині -
Піч, Мітла й Плетінка нині.
Йде ранесенько Плетінка,
Берестові бік та спинка,
За грибами до лісочку,
Бачить — Пилка на пеньочку.
Геть безрадісна сидить -
Зуб сталевий їй болить.
Затупивсь, завдав турботи -
Бо звільнили ще й з роботи.
- Загублюсь у цім лісочку,
Заржавію на пеньючку, -
Нарікає Пилка бідна, -
Бо нікому не потрібна.
- От і я була такою,
Дуже хворою, сумною,
Тільки подруга Мітла
Знай, мені допомогла, -
Їй Плетіночка киває,
До хатини зазиває.
- Попроси Мітлу, - говорить. -
Допоможе, не відмовить.
Пилці всі безмежно раді.
- Не хвилюйся, любо, - радять. -
Зуба зцілимо, не бійся.
З нами, Пилко, оселися.
Тож їх четверо віднині,
Дружньо й весело в хатині.
Хто готує, хто мете,
Хто до лісу вранці йде,
Пилка тАкож не дрімає,
Хмиз та дрова запасає.
От працює якось Пилка -
Ріже дрова на пригірку...
Раптом бачить ― а повз хату
Йде зажурена Лопата.
Йде повільно, шкутильгає -
Держака чомусь немає.
- Обламавсь, мабУть, сердешно?! -
Запитала Пилка гречно.
Потрухлявів? Не журися!
Бо зроблЮ новий, не бійся.
Будеш знову ґаздувати -
У городі працювати.
Так, - відмовила Лопата, -
Працювала зАвжди радо.
А тепер, як стала хвора,
Відіслали, звісно, з двору.
- От і я була такою,
Дуже хворою, сумною,
Тільки подруга Мітла
Знай, мені допомогла. -
Пилка їй відповідає,
До хатини зазиває. -
Попроси Мітлу, - говорить, -
Допоможе, не відмовить..
Всі Лопаті дуже раді:
- Не хвилюйсь, Лопато, радять!
Будеш мешкати вже з нами
Та займатися грядкАми,
От живуть уже вп'ятьох,
Веселіше ніж удвох.
Хто готує, хто мете,
Хто до лісу вранці йде,
Хто дрівцята запасає,
Хто грядкИ, поглянь, копає.
От копала якось грядку,
Жвава зцілена Лопатка,
Бачить раптом - поза тином
У травичці сяйво дивне.
Щось кругляве там лежить,
Наче сонечко блищить.
Підійшла отож Лопата...
А то мідний Таз, малята!
По-під сонечком куняє
Та з ясним промінням грає.
- Бідний, Тазе, певно й ти
Потерпав від марноти , -
Каже тут йому Лопата. -
Та тебе приймемо радо.
У хатинці, як-не-як,
Справи є на кожен смак.
От, наприклад, послугуєш -
Нас варенням почастуєш.
- Насміхаєшся, Лопато?
Позабутий я? Неправда!
Сам пішов від марноти -
Щоб не нидіти, як ти.
Я блищу, горю та сяю,
Сонце блиском затемняю,
Жереб гідний мав дістати -
Землю нашу осявати.
Звичні справи та труди -
Для таких нікчем, як ти, -
СпИшна Таз їй відмовляє. -
На плітки часу не маю.
Мушу зараз працювати.
Світло всім довкіл давати.
Через зайві балачки
Геть зів'януть квіточки!
Сам лишився Таз лежати,
На травичці загоряти.
Та й Лопаті не пристало
Час губити. Справ чимало!
Дні погідливі стоять...
Чим, скажіть, не благодать?
Уночі пихатий спить,
Вдень, звичайно, поблищить...
Ані справ, ані турботи.
Всі турботи — це дрібнОта!
Та от часом так буває -
Дні погідливі спливають.
Не помітив мідний Таз,
Небо в хмарах стало враз.
Дощ із хмар тих припустив.
Ну, а там... і зачастив!
День іде! Йде два! Йде три...
Мокнуть трави й чагарі.
Мокне Таз, тьмяніє він,
Та від крапель тільки дзвін
Таз понуро видає:
- Де ж покликання моє?!
Сонце де? Де буйний квіт?
Спохмурнів неначе світ!
Зрозумів свій прорахунок.
Сонця сяйво - мій рятунок!
Без яснОго не блищати -
Скніти тільки й пропадати.
Зрікся друзів я, зазнався -
Тож тепер ні з чим зостався.
- Хто тут стогне? - чує Таз, -
Хто на поміч кличе нас?
Хто не хоче більше скніти?
Хто бажає вже дружити?
Бачить Таз - так це ж Плетінка,
Берестові бік та спинка,
Вранці з лісу повертає
Та до нього промовляє:
- Любий друже, не журися,
З нами разом оселися,
Чули ми - що фахівець,
На варенні бо знавець.
Таз радіє: Хист зберіг!
Піч спече смачний пиріг.
Будем дружно чаювати,
Негаразди забувати.
Величатися негоже!
Відтепер я насторожі -
Щоб когось не засмутити,
В мирі треба зАвжди жити.
Добра справа гідна слави,
Бо не марна то “забава”,
ЗазвичАй цій справі вслід
Виростає гарний плід.
Не боюся вже роботи,
Подолаю всі турботи.
Хочу вмінням я своїм
ПринестИ гаразди в дім.
Шестеро вже друзів втім!
....................................
А тут зима...
Добре друзям у хатині.
Хоч і зимно за вікном.
На столі — оладки дивні,
Ще й узвар із пирогом.
У дворІ сніжок кружляє,
Казка в шибку заглядає.
Жаром стали вже дрова.
Сон набув свої права.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
У хатиночці край лісу...
У хатиночці край лісу,
Де грибів чимало й хмизу,
Піч із хатньою Мітлою
Гарно ладять між собою.
Дві гостинні господині,
Ситно й затишно в хатині -
Борщ гарячий у Печі,
Хліб духмяний, калачі...
Куховарить Піч завзято.
Підмете Мітла всю хату,
Ще й до лісу зазирне,
Ягід стиглих набере.
От іде Мітла до лісу,
Хто сховався серед хмизу?
Та це ж Кошичок-Плетінка,
Берестові бік та спинка!
Під ялинкою сидить
І тихенько бубонить:
- Працювала, не хвинтИла,
Поки ось не захворіла.
А тепер, коли вже хвора
Відіслали, звісно, з двору.
Зачинили навіть хвіртку,
Бо знайшли в Плетінці дірку!
Все, що ревно назбираю,
Сил донести вже не маю!
Ягідки й усі грибочки,
Розсипаю по лісочку.
- Не зітхай, Плетінко, гірко,
Залатаю миттю дірку, -
Будеш знову ти гарненька,
Працьовита й веселенька, -
Їй Мітла відповідає,
Ще й про Піч розповідає.
- З нами, - каже, - ти віднині
Зможеш мешкати в хатині.
Піч нам їжу приготує,
В хаті гарно приберу я,
Ну, а ти вcім із лісочка
Принесеш на борщ грибочків.
Не Мітла - а сравжнє диво!
Робить справно все та вміло -
БЕрест миттю відшукала,
Ним Плетінку залатала.
Вдячна їй тепер Плетінка
- Не болить моя вже спинка,
І гриби, позбувшись вади,
Буду радо я збирати!
Троє тож уже в хатині -
Піч, Мітла й Плетінка нині.
Йде ранесенько Плетінка,
Берестові бік та спинка,
За грибами до лісочку,
Бачить — Пилка на пеньочку.
Геть безрадісна сидить -
Зуб сталевий їй болить.
Затупивсь, завдав турботи -
Бо звільнили ще й з роботи.
- Загублюсь у цім лісочку,
Заржавію на пеньючку, -
Нарікає Пилка бідна, -
Бо нікому не потрібна.
- От і я була такою,
Дуже хворою, сумною,
Тільки подруга Мітла
Знай, мені допомогла, -
Їй Плетіночка киває,
До хатини зазиває.
- Попроси Мітлу, - говорить. -
Допоможе, не відмовить.
Пилці всі безмежно раді.
- Не хвилюйся, любо, - радять. -
Зуба зцілимо, не бійся.
З нами, Пилко, оселися.
Тож їх четверо віднині,
Дружньо й весело в хатині.
Хто готує, хто мете,
Хто до лісу вранці йде,
Пилка тАкож не дрімає,
Хмиз та дрова запасає.
От працює якось Пилка -
Ріже дрова на пригірку...
Раптом бачить ― а повз хату
Йде зажурена Лопата.
Йде повільно, шкутильгає -
Держака чомусь немає.
- Обламавсь, мабУть, сердешно?! -
Запитала Пилка гречно.
Потрухлявів? Не журися!
Бо зроблЮ новий, не бійся.
Будеш знову ґаздувати -
У городі працювати.
Так, - відмовила Лопата, -
Працювала зАвжди радо.
А тепер, як стала хвора,
Відіслали, звісно, з двору.
- От і я була такою,
Дуже хворою, сумною,
Тільки подруга Мітла
Знай, мені допомогла. -
Пилка їй відповідає,
До хатини зазиває. -
Попроси Мітлу, - говорить, -
Допоможе, не відмовить..
Всі Лопаті дуже раді:
- Не хвилюйсь, Лопато, радять!
Будеш мешкати вже з нами
Та займатися грядкАми,
От живуть уже вп'ятьох,
Веселіше ніж удвох.
Хто готує, хто мете,
Хто до лісу вранці йде,
Хто дрівцята запасає,
Хто грядкИ, поглянь, копає.
От копала якось грядку,
Жвава зцілена Лопатка,
Бачить раптом - поза тином
У травичці сяйво дивне.
Щось кругляве там лежить,
Наче сонечко блищить.
Підійшла отож Лопата...
А то мідний Таз, малята!
По-під сонечком куняє
Та з ясним промінням грає.
- Бідний, Тазе, певно й ти
Потерпав від марноти , -
Каже тут йому Лопата. -
Та тебе приймемо радо.
У хатинці, як-не-як,
Справи є на кожен смак.
От, наприклад, послугуєш -
Нас варенням почастуєш.
- Насміхаєшся, Лопато?
Позабутий я? Неправда!
Сам пішов від марноти -
Щоб не нидіти, як ти.
Я блищу, горю та сяю,
Сонце блиском затемняю,
Жереб гідний мав дістати -
Землю нашу осявати.
Звичні справи та труди -
Для таких нікчем, як ти, -
СпИшна Таз їй відмовляє. -
На плітки часу не маю.
Мушу зараз працювати.
Світло всім довкіл давати.
Через зайві балачки
Геть зів'януть квіточки!
Сам лишився Таз лежати,
На травичці загоряти.
Та й Лопаті не пристало
Час губити. Справ чимало!
Дні погідливі стоять...
Чим, скажіть, не благодать?
Уночі пихатий спить,
Вдень, звичайно, поблищить...
Ані справ, ані турботи.
Всі турботи — це дрібнОта!
Та от часом так буває -
Дні погідливі спливають.
Не помітив мідний Таз,
Небо в хмарах стало враз.
Дощ із хмар тих припустив.
Ну, а там... і зачастив!
День іде! Йде два! Йде три...
Мокнуть трави й чагарі.
Мокне Таз, тьмяніє він,
Та від крапель тільки дзвін
Таз понуро видає:
- Де ж покликання моє?!
Сонце де? Де буйний квіт?
Спохмурнів неначе світ!
Зрозумів свій прорахунок.
Сонця сяйво - мій рятунок!
Без яснОго не блищати -
Скніти тільки й пропадати.
Зрікся друзів я, зазнався -
Тож тепер ні з чим зостався.
- Хто тут стогне? - чує Таз, -
Хто на поміч кличе нас?
Хто не хоче більше скніти?
Хто бажає вже дружити?
Бачить Таз - так це ж Плетінка,
Берестові бік та спинка,
Вранці з лісу повертає
Та до нього промовляє:
- Любий друже, не журися,
З нами разом оселися,
Чули ми - що фахівець,
На варенні бо знавець.
Таз радіє: Хист зберіг!
Піч спече смачний пиріг.
Будем дружно чаювати,
Негаразди забувати.
Величатися негоже!
Відтепер я насторожі -
Щоб когось не засмутити,
В мирі треба зАвжди жити.
Добра справа гідна слави,
Бо не марна то “забава”,
ЗазвичАй цій справі вслід
Виростає гарний плід.
Не боюся вже роботи,
Подолаю всі турботи.
Хочу вмінням я своїм
ПринестИ гаразди в дім.
Шестеро вже друзів втім!
....................................
А тут зима...
Добре друзям у хатині.
Хоч і зимно за вікном.
На столі — оладки дивні,
Ще й узвар із пирогом.
У дворІ сніжок кружляє,
Казка в шибку заглядає.
Жаром стали вже дрова.
Сон набув свої права.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію