Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.21
14:09
Листок зелений завітав у хату,
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.
2026.04.21
13:50
Людям справді великим манія величі ні до чого.
Завдяки розвою філософії людство позбулося найкращих ілюзій.
Не зазнавши гіркоти поразок, не відчуєш смаку перемог.
Дика природа надто чутлива до диких звичаїв.
Коли відчуваєш листопад у квітні –
2026.04.21
12:01
Один видатний поет якось зауважив: справжній вірш це такий, де кожен рядок - вірш. Гадаю, не варто забирати літр крові, іноді досить й однієї краплі. Скажімо, достатньо 123-секундної композиції «Yesterday», щоб зрозуміти, якого рівня музикант перед вами…
2026.04.21
11:38
Живу, не марную ні грошей, ні часу,
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.
ІІ
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.
ІІ
2026.04.21
08:53
Голуб мене долонями, як вогку глину
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється
Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється
Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен
2026.04.21
05:57
Ні людини, ні собаки,
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.
2026.04.20
20:28
Бігти, наче за тобою гнались,
Щоб успіти там, де вже не встиг -
І застав би, може, сніжну навись,
Вісницю потеплень і відлиг.
Це була зима грудневих тижнів
З мороком сердечних потрясінь,
Гірша, ніж усі позаторішні,
Щоб успіти там, де вже не встиг -
І застав би, може, сніжну навись,
Вісницю потеплень і відлиг.
Це була зима грудневих тижнів
З мороком сердечних потрясінь,
Гірша, ніж усі позаторішні,
2026.04.20
20:16
Під очеретом хата зустрічала
Свічу вечірню, місяць ночі.
Здавалося, доволі в неї часу,
І не лякали поторочі.
Рожеві абрикоси обіймали
Тим цвітом, що пахтів сміливо.
Пережила старенька вже чимало.
Свічу вечірню, місяць ночі.
Здавалося, доволі в неї часу,
І не лякали поторочі.
Рожеві абрикоси обіймали
Тим цвітом, що пахтів сміливо.
Пережила старенька вже чимало.
2026.04.20
17:51
усе це буде не про нас
хіба що раптом
бо час
який минає зна
не сильно фактор
ми дивні
і чого би не
десь-божевільні
хіба що раптом
бо час
який минає зна
не сильно фактор
ми дивні
і чого би не
десь-божевільні
2026.04.20
17:42
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2026.04.20
17:30
Чи прислухаєшся до зір,
чи чуєш грому канонади,
а з юності і до сих пір
лягають думи на папір
і цьому вже немає ради.
А по ночах тривожать сни
і сюр-реальні, і пророчі,
чи чуєш грому канонади,
а з юності і до сих пір
лягають думи на папір
і цьому вже немає ради.
А по ночах тривожать сни
і сюр-реальні, і пророчі,
2026.04.20
15:08
Долинають спогади тремтливі
Із туманності німих зірок.
Долинають болі нескоримі,
Як старий невивчений урок.
І, напевно, душі нелюдимі
Віднайдуть спочинок в певний строк.
Долинають образи трмвожні,
Із туманності німих зірок.
Долинають болі нескоримі,
Як старий невивчений урок.
І, напевно, душі нелюдимі
Віднайдуть спочинок в певний строк.
Долинають образи трмвожні,
2026.04.20
10:33
Олександр Чуркін (1903-1971)
В дальнім полі любонька
жде мене,
а вже сходить сонечко
весняне,
обрій світлом сяючим
залило...
В дальнім полі любонька
жде мене,
а вже сходить сонечко
весняне,
обрій світлом сяючим
залило...
2026.04.20
09:27
Сум…
Зупинилося серце чарівної жінки, знакової телеведучої, кінознавиці.
Саме вона у вересні 1995 року першою оголосила: «Вітаємо вас! В ефірі — "Студія 1+1!».
Ми разом вчилися на факультеті журналістики Київського університету імені Тараса Шевченк
2026.04.19
23:17
Насипана Юрку могила*
колись, багато літ тому,
але і досі в ній та сила,
що Бог послав тоді йому.
Тож хочу жити в тій країні
де весь народ – одна сім’я,
в козацькому зростать корінні,
колись, багато літ тому,
але і досі в ній та сила,
що Бог послав тоді йому.
Тож хочу жити в тій країні
де весь народ – одна сім’я,
в козацькому зростать корінні,
2026.04.19
22:59
Вона умовчує тайноти -
вино немов
у часі вистояне в гротах -
якось бо мо'....
бо може мить прийде дозріла -
хтось надіп'є
на смак терпке, з дубових діжок,
вино оте.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...вино немов
у часі вистояне в гротах -
якось бо мо'....
бо може мить прийде дозріла -
хтось надіп'є
на смак терпке, з дубових діжок,
вино оте.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
2026.03.28
2026.03.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Борисівна Маршалова /
Вірші
У хатиночці край лісу...
У хатиночці край лісу,
Де грибів чимало й хмизу,
Піч із хатньою Мітлою
Гарно ладять між собою.
Дві гостинні господині,
Ситно й затишно в хатині -
Борщ гарячий у Печі,
Хліб духмяний, калачі...
Куховарить Піч завзято.
Підмете Мітла всю хату,
Ще й до лісу зазирне,
Ягід стиглих набере.
От іде Мітла до лісу,
Хто сховався серед хмизу?
Та це ж Кошичок-Плетінка,
Берестові бік та спинка!
Під ялинкою сидить
І тихенько бубонить:
- Працювала, не хвинтИла,
Поки ось не захворіла.
А тепер, коли вже хвора
Відіслали, звісно, з двору.
Зачинили навіть хвіртку,
Бо знайшли в Плетінці дірку!
Все, що ревно назбираю,
Сил донести вже не маю!
Ягідки й усі грибочки,
Розсипаю по лісочку.
- Не зітхай, Плетінко, гірко,
Залатаю миттю дірку, -
Будеш знову ти гарненька,
Працьовита й веселенька, -
Їй Мітла відповідає,
Ще й про Піч розповідає.
- З нами, - каже, - ти віднині
Зможеш мешкати в хатині.
Піч нам їжу приготує,
В хаті гарно приберу я,
Ну, а ти вcім із лісочка
Принесеш на борщ грибочків.
Не Мітла - а сравжнє диво!
Робить справно все та вміло -
БЕрест миттю відшукала,
Ним Плетінку залатала.
Вдячна їй тепер Плетінка
- Не болить моя вже спинка,
І гриби, позбувшись вади,
Буду радо я збирати!
Троє тож уже в хатині -
Піч, Мітла й Плетінка нині.
Йде ранесенько Плетінка,
Берестові бік та спинка,
За грибами до лісочку,
Бачить — Пилка на пеньочку.
Геть безрадісна сидить -
Зуб сталевий їй болить.
Затупивсь, завдав турботи -
Бо звільнили ще й з роботи.
- Загублюсь у цім лісочку,
Заржавію на пеньючку, -
Нарікає Пилка бідна, -
Бо нікому не потрібна.
- От і я була такою,
Дуже хворою, сумною,
Тільки подруга Мітла
Знай, мені допомогла, -
Їй Плетіночка киває,
До хатини зазиває.
- Попроси Мітлу, - говорить. -
Допоможе, не відмовить.
Пилці всі безмежно раді.
- Не хвилюйся, любо, - радять. -
Зуба зцілимо, не бійся.
З нами, Пилко, оселися.
Тож їх четверо віднині,
Дружньо й весело в хатині.
Хто готує, хто мете,
Хто до лісу вранці йде,
Пилка тАкож не дрімає,
Хмиз та дрова запасає.
От працює якось Пилка -
Ріже дрова на пригірку...
Раптом бачить ― а повз хату
Йде зажурена Лопата.
Йде повільно, шкутильгає -
Держака чомусь немає.
- Обламавсь, мабУть, сердешно?! -
Запитала Пилка гречно.
Потрухлявів? Не журися!
Бо зроблЮ новий, не бійся.
Будеш знову ґаздувати -
У городі працювати.
Так, - відмовила Лопата, -
Працювала зАвжди радо.
А тепер, як стала хвора,
Відіслали, звісно, з двору.
- От і я була такою,
Дуже хворою, сумною,
Тільки подруга Мітла
Знай, мені допомогла. -
Пилка їй відповідає,
До хатини зазиває. -
Попроси Мітлу, - говорить, -
Допоможе, не відмовить..
Всі Лопаті дуже раді:
- Не хвилюйсь, Лопато, радять!
Будеш мешкати вже з нами
Та займатися грядкАми,
От живуть уже вп'ятьох,
Веселіше ніж удвох.
Хто готує, хто мете,
Хто до лісу вранці йде,
Хто дрівцята запасає,
Хто грядкИ, поглянь, копає.
От копала якось грядку,
Жвава зцілена Лопатка,
Бачить раптом - поза тином
У травичці сяйво дивне.
Щось кругляве там лежить,
Наче сонечко блищить.
Підійшла отож Лопата...
А то мідний Таз, малята!
По-під сонечком куняє
Та з ясним промінням грає.
- Бідний, Тазе, певно й ти
Потерпав від марноти , -
Каже тут йому Лопата. -
Та тебе приймемо радо.
У хатинці, як-не-як,
Справи є на кожен смак.
От, наприклад, послугуєш -
Нас варенням почастуєш.
- Насміхаєшся, Лопато?
Позабутий я? Неправда!
Сам пішов від марноти -
Щоб не нидіти, як ти.
Я блищу, горю та сяю,
Сонце блиском затемняю,
Жереб гідний мав дістати -
Землю нашу осявати.
Звичні справи та труди -
Для таких нікчем, як ти, -
СпИшна Таз їй відмовляє. -
На плітки часу не маю.
Мушу зараз працювати.
Світло всім довкіл давати.
Через зайві балачки
Геть зів'януть квіточки!
Сам лишився Таз лежати,
На травичці загоряти.
Та й Лопаті не пристало
Час губити. Справ чимало!
Дні погідливі стоять...
Чим, скажіть, не благодать?
Уночі пихатий спить,
Вдень, звичайно, поблищить...
Ані справ, ані турботи.
Всі турботи — це дрібнОта!
Та от часом так буває -
Дні погідливі спливають.
Не помітив мідний Таз,
Небо в хмарах стало враз.
Дощ із хмар тих припустив.
Ну, а там... і зачастив!
День іде! Йде два! Йде три...
Мокнуть трави й чагарі.
Мокне Таз, тьмяніє він,
Та від крапель тільки дзвін
Таз понуро видає:
- Де ж покликання моє?!
Сонце де? Де буйний квіт?
Спохмурнів неначе світ!
Зрозумів свій прорахунок.
Сонця сяйво - мій рятунок!
Без яснОго не блищати -
Скніти тільки й пропадати.
Зрікся друзів я, зазнався -
Тож тепер ні з чим зостався.
- Хто тут стогне? - чує Таз, -
Хто на поміч кличе нас?
Хто не хоче більше скніти?
Хто бажає вже дружити?
Бачить Таз - так це ж Плетінка,
Берестові бік та спинка,
Вранці з лісу повертає
Та до нього промовляє:
- Любий друже, не журися,
З нами разом оселися,
Чули ми - що фахівець,
На варенні бо знавець.
Таз радіє: Хист зберіг!
Піч спече смачний пиріг.
Будем дружно чаювати,
Негаразди забувати.
Величатися негоже!
Відтепер я насторожі -
Щоб когось не засмутити,
В мирі треба зАвжди жити.
Добра справа гідна слави,
Бо не марна то “забава”,
ЗазвичАй цій справі вслід
Виростає гарний плід.
Не боюся вже роботи,
Подолаю всі турботи.
Хочу вмінням я своїм
ПринестИ гаразди в дім.
Шестеро вже друзів втім!
....................................
А тут зима...
Добре друзям у хатині.
Хоч і зимно за вікном.
На столі — оладки дивні,
Ще й узвар із пирогом.
У дворІ сніжок кружляє,
Казка в шибку заглядає.
Жаром стали вже дрова.
Сон набув свої права.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
У хатиночці край лісу...
У хатиночці край лісу,
Де грибів чимало й хмизу,
Піч із хатньою Мітлою
Гарно ладять між собою.
Дві гостинні господині,
Ситно й затишно в хатині -
Борщ гарячий у Печі,
Хліб духмяний, калачі...
Куховарить Піч завзято.
Підмете Мітла всю хату,
Ще й до лісу зазирне,
Ягід стиглих набере.
От іде Мітла до лісу,
Хто сховався серед хмизу?
Та це ж Кошичок-Плетінка,
Берестові бік та спинка!
Під ялинкою сидить
І тихенько бубонить:
- Працювала, не хвинтИла,
Поки ось не захворіла.
А тепер, коли вже хвора
Відіслали, звісно, з двору.
Зачинили навіть хвіртку,
Бо знайшли в Плетінці дірку!
Все, що ревно назбираю,
Сил донести вже не маю!
Ягідки й усі грибочки,
Розсипаю по лісочку.
- Не зітхай, Плетінко, гірко,
Залатаю миттю дірку, -
Будеш знову ти гарненька,
Працьовита й веселенька, -
Їй Мітла відповідає,
Ще й про Піч розповідає.
- З нами, - каже, - ти віднині
Зможеш мешкати в хатині.
Піч нам їжу приготує,
В хаті гарно приберу я,
Ну, а ти вcім із лісочка
Принесеш на борщ грибочків.
Не Мітла - а сравжнє диво!
Робить справно все та вміло -
БЕрест миттю відшукала,
Ним Плетінку залатала.
Вдячна їй тепер Плетінка
- Не болить моя вже спинка,
І гриби, позбувшись вади,
Буду радо я збирати!
Троє тож уже в хатині -
Піч, Мітла й Плетінка нині.
Йде ранесенько Плетінка,
Берестові бік та спинка,
За грибами до лісочку,
Бачить — Пилка на пеньочку.
Геть безрадісна сидить -
Зуб сталевий їй болить.
Затупивсь, завдав турботи -
Бо звільнили ще й з роботи.
- Загублюсь у цім лісочку,
Заржавію на пеньючку, -
Нарікає Пилка бідна, -
Бо нікому не потрібна.
- От і я була такою,
Дуже хворою, сумною,
Тільки подруга Мітла
Знай, мені допомогла, -
Їй Плетіночка киває,
До хатини зазиває.
- Попроси Мітлу, - говорить. -
Допоможе, не відмовить.
Пилці всі безмежно раді.
- Не хвилюйся, любо, - радять. -
Зуба зцілимо, не бійся.
З нами, Пилко, оселися.
Тож їх четверо віднині,
Дружньо й весело в хатині.
Хто готує, хто мете,
Хто до лісу вранці йде,
Пилка тАкож не дрімає,
Хмиз та дрова запасає.
От працює якось Пилка -
Ріже дрова на пригірку...
Раптом бачить ― а повз хату
Йде зажурена Лопата.
Йде повільно, шкутильгає -
Держака чомусь немає.
- Обламавсь, мабУть, сердешно?! -
Запитала Пилка гречно.
Потрухлявів? Не журися!
Бо зроблЮ новий, не бійся.
Будеш знову ґаздувати -
У городі працювати.
Так, - відмовила Лопата, -
Працювала зАвжди радо.
А тепер, як стала хвора,
Відіслали, звісно, з двору.
- От і я була такою,
Дуже хворою, сумною,
Тільки подруга Мітла
Знай, мені допомогла. -
Пилка їй відповідає,
До хатини зазиває. -
Попроси Мітлу, - говорить, -
Допоможе, не відмовить..
Всі Лопаті дуже раді:
- Не хвилюйсь, Лопато, радять!
Будеш мешкати вже з нами
Та займатися грядкАми,
От живуть уже вп'ятьох,
Веселіше ніж удвох.
Хто готує, хто мете,
Хто до лісу вранці йде,
Хто дрівцята запасає,
Хто грядкИ, поглянь, копає.
От копала якось грядку,
Жвава зцілена Лопатка,
Бачить раптом - поза тином
У травичці сяйво дивне.
Щось кругляве там лежить,
Наче сонечко блищить.
Підійшла отож Лопата...
А то мідний Таз, малята!
По-під сонечком куняє
Та з ясним промінням грає.
- Бідний, Тазе, певно й ти
Потерпав від марноти , -
Каже тут йому Лопата. -
Та тебе приймемо радо.
У хатинці, як-не-як,
Справи є на кожен смак.
От, наприклад, послугуєш -
Нас варенням почастуєш.
- Насміхаєшся, Лопато?
Позабутий я? Неправда!
Сам пішов від марноти -
Щоб не нидіти, як ти.
Я блищу, горю та сяю,
Сонце блиском затемняю,
Жереб гідний мав дістати -
Землю нашу осявати.
Звичні справи та труди -
Для таких нікчем, як ти, -
СпИшна Таз їй відмовляє. -
На плітки часу не маю.
Мушу зараз працювати.
Світло всім довкіл давати.
Через зайві балачки
Геть зів'януть квіточки!
Сам лишився Таз лежати,
На травичці загоряти.
Та й Лопаті не пристало
Час губити. Справ чимало!
Дні погідливі стоять...
Чим, скажіть, не благодать?
Уночі пихатий спить,
Вдень, звичайно, поблищить...
Ані справ, ані турботи.
Всі турботи — це дрібнОта!
Та от часом так буває -
Дні погідливі спливають.
Не помітив мідний Таз,
Небо в хмарах стало враз.
Дощ із хмар тих припустив.
Ну, а там... і зачастив!
День іде! Йде два! Йде три...
Мокнуть трави й чагарі.
Мокне Таз, тьмяніє він,
Та від крапель тільки дзвін
Таз понуро видає:
- Де ж покликання моє?!
Сонце де? Де буйний квіт?
Спохмурнів неначе світ!
Зрозумів свій прорахунок.
Сонця сяйво - мій рятунок!
Без яснОго не блищати -
Скніти тільки й пропадати.
Зрікся друзів я, зазнався -
Тож тепер ні з чим зостався.
- Хто тут стогне? - чує Таз, -
Хто на поміч кличе нас?
Хто не хоче більше скніти?
Хто бажає вже дружити?
Бачить Таз - так це ж Плетінка,
Берестові бік та спинка,
Вранці з лісу повертає
Та до нього промовляє:
- Любий друже, не журися,
З нами разом оселися,
Чули ми - що фахівець,
На варенні бо знавець.
Таз радіє: Хист зберіг!
Піч спече смачний пиріг.
Будем дружно чаювати,
Негаразди забувати.
Величатися негоже!
Відтепер я насторожі -
Щоб когось не засмутити,
В мирі треба зАвжди жити.
Добра справа гідна слави,
Бо не марна то “забава”,
ЗазвичАй цій справі вслід
Виростає гарний плід.
Не боюся вже роботи,
Подолаю всі турботи.
Хочу вмінням я своїм
ПринестИ гаразди в дім.
Шестеро вже друзів втім!
....................................
А тут зима...
Добре друзям у хатині.
Хоч і зимно за вікном.
На столі — оладки дивні,
Ще й узвар із пирогом.
У дворІ сніжок кружляє,
Казка в шибку заглядає.
Жаром стали вже дрова.
Сон набув свої права.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
