
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
2025.09.02
21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
Еверест. Крива насолоди
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Еверест. Крива насолоди
Я не знаю, як тобі сказати, і що, аби ти посунув уcі свої справи і захотів зустрічі зі мною.
Іще вчора я лежала у твоїх обіймах і ми говорили, бо ти просив цього. Щоб я тобі розповідала щось, що байдуже, а ти слухав ноти мого голосу.
Ми друзі - говориш ти. Ми - коханці, кажу я.
Ми грішні, і горітимемо в аду, кажу я. Тобі такі перспективи не до вподоби, тому ти рвучко заперечуєш.
Я щаслива зараз бути у твоїх обіймах. Торкатися своїм тілом твого тіла, вдихати твій аромат. Ти мені пахнеш дорогим парфюмом. Ти мені смачніший за всі делікатеси. Ти музикант-віртуоз, а я скрипка, на якій ти вміло виконуєш партії, і я кайфую і стону від насолоди. Тобі хочеться дати мені більше, бо сам зможеш досягти піку швидко. Розтягуємо у часі любощі. Хвилі. Мене підкидає на хвилях збудження і пристрасті. Ти не поспішаєш. Навпаки, гальмуєш, утихомирюючи мене.
«Не спіши. Насолодися. Дай мені знати, що ти сходиш на Еверест і бути твоїм поводирем. Дай мені торкатися. Тебе руками, вустами, тілом, гладити, покусувати, облизувати, цілувати, пестити, ляснути сідниці і зтиснути перста. Дай мені вивільнити з тебе мед. Дай мені скуштувати нектар, прекрасна квітко.»
« Я шалію. Ти мене зводиш з розуму. Ти найкращий» - кажу тобі, натомість не віриш.
А я знаю, що між нами хімія.
Я люблю тебе, але ти мовчиш.
Якби ми були вдвох, то я перестала б існувати.
Я б точно була постійно голодною, замінюючи їжу тобою, насолоджувалася, допоки не втратила свідомість.
Бог любить мене, тому каже «зась!» І ми кохаємося і розходимося кожен у своєму напрямку.
Я волога і нестримна. Маніячка, як кажеш ти, це все ти винний... я з тобою така!
І ти сходиш з розуму зі мною... шалієш... тішишся... але потім, після всього, що відбулося, довго вариш у собі спогади про нашу зустріч.
Рік. Два. І знову шукаєш мене, свою гарячу ненаситну маніячку.
У мене міняються чоловіки... і багато чого. Але я хочу до тебе... забуваю... потім знову кидаю все і біжу, бо кохаю тебе... І ти єдиний музикант-віртуоз, який грав на моїй скрипці...
Щоразу ти майстерно вибудовуєш криву насолоди, і я з чистим розумом легко крокую, вирвана з матриці буття і спостерігаючи світ. Ти один такий...єдиний і той, на чий запах я слідую, не судячи себе.
Я розслаблена, вдоволена і сита, але хочу тобою наїстися.
«Політаємо?» - кажеш ти. І я кажу: «Політаємо!»
Ти мене збуджуєш неймовірно. І всі стають нецікавими і прісними...
І я крокую спокійно вулицями, налаштована на хвилю любові, налаштована на хвилю насолоди і транслюю її тобі, порушуючи спокій інформаційного поля.
Аби ти захотів мене ще, як я хочу і прагну тебе - тіла, душі, енергетичного згустку і непідвладному розумові особливого елементу.
Я тобою шаленію і це відображається у моєму тілі і погляді... думках і настроєві.
Я щаслива, що ми зустрілися.
Інші не знають про що я. Та мені байдуже. Ти мені показав Еверест.
Іще вчора я лежала у твоїх обіймах і ми говорили, бо ти просив цього. Щоб я тобі розповідала щось, що байдуже, а ти слухав ноти мого голосу.
Ми друзі - говориш ти. Ми - коханці, кажу я.
Ми грішні, і горітимемо в аду, кажу я. Тобі такі перспективи не до вподоби, тому ти рвучко заперечуєш.
Я щаслива зараз бути у твоїх обіймах. Торкатися своїм тілом твого тіла, вдихати твій аромат. Ти мені пахнеш дорогим парфюмом. Ти мені смачніший за всі делікатеси. Ти музикант-віртуоз, а я скрипка, на якій ти вміло виконуєш партії, і я кайфую і стону від насолоди. Тобі хочеться дати мені більше, бо сам зможеш досягти піку швидко. Розтягуємо у часі любощі. Хвилі. Мене підкидає на хвилях збудження і пристрасті. Ти не поспішаєш. Навпаки, гальмуєш, утихомирюючи мене.
«Не спіши. Насолодися. Дай мені знати, що ти сходиш на Еверест і бути твоїм поводирем. Дай мені торкатися. Тебе руками, вустами, тілом, гладити, покусувати, облизувати, цілувати, пестити, ляснути сідниці і зтиснути перста. Дай мені вивільнити з тебе мед. Дай мені скуштувати нектар, прекрасна квітко.»
« Я шалію. Ти мене зводиш з розуму. Ти найкращий» - кажу тобі, натомість не віриш.
А я знаю, що між нами хімія.
Я люблю тебе, але ти мовчиш.
Якби ми були вдвох, то я перестала б існувати.
Я б точно була постійно голодною, замінюючи їжу тобою, насолоджувалася, допоки не втратила свідомість.
Бог любить мене, тому каже «зась!» І ми кохаємося і розходимося кожен у своєму напрямку.
Я волога і нестримна. Маніячка, як кажеш ти, це все ти винний... я з тобою така!
І ти сходиш з розуму зі мною... шалієш... тішишся... але потім, після всього, що відбулося, довго вариш у собі спогади про нашу зустріч.
Рік. Два. І знову шукаєш мене, свою гарячу ненаситну маніячку.
У мене міняються чоловіки... і багато чого. Але я хочу до тебе... забуваю... потім знову кидаю все і біжу, бо кохаю тебе... І ти єдиний музикант-віртуоз, який грав на моїй скрипці...
Щоразу ти майстерно вибудовуєш криву насолоди, і я з чистим розумом легко крокую, вирвана з матриці буття і спостерігаючи світ. Ти один такий...єдиний і той, на чий запах я слідую, не судячи себе.
Я розслаблена, вдоволена і сита, але хочу тобою наїстися.
«Політаємо?» - кажеш ти. І я кажу: «Політаємо!»
Ти мене збуджуєш неймовірно. І всі стають нецікавими і прісними...
І я крокую спокійно вулицями, налаштована на хвилю любові, налаштована на хвилю насолоди і транслюю її тобі, порушуючи спокій інформаційного поля.
Аби ти захотів мене ще, як я хочу і прагну тебе - тіла, душі, енергетичного згустку і непідвладному розумові особливого елементу.
Я тобою шаленію і це відображається у моєму тілі і погляді... думках і настроєві.
Я щаслива, що ми зустрілися.
Інші не знають про що я. Та мені байдуже. Ти мені показав Еверест.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію