ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
Еверест. Крива насолоди
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Еверест. Крива насолоди
Я не знаю, як тобі сказати, і що, аби ти посунув уcі свої справи і захотів зустрічі зі мною.
Іще вчора я лежала у твоїх обіймах і ми говорили, бо ти просив цього. Щоб я тобі розповідала щось, що байдуже, а ти слухав ноти мого голосу.
Ми друзі - говориш ти. Ми - коханці, кажу я.
Ми грішні, і горітимемо в аду, кажу я. Тобі такі перспективи не до вподоби, тому ти рвучко заперечуєш.
Я щаслива зараз бути у твоїх обіймах. Торкатися своїм тілом твого тіла, вдихати твій аромат. Ти мені пахнеш дорогим парфюмом. Ти мені смачніший за всі делікатеси. Ти музикант-віртуоз, а я скрипка, на якій ти вміло виконуєш партії, і я кайфую і стону від насолоди. Тобі хочеться дати мені більше, бо сам зможеш досягти піку швидко. Розтягуємо у часі любощі. Хвилі. Мене підкидає на хвилях збудження і пристрасті. Ти не поспішаєш. Навпаки, гальмуєш, утихомирюючи мене.
«Не спіши. Насолодися. Дай мені знати, що ти сходиш на Еверест і бути твоїм поводирем. Дай мені торкатися. Тебе руками, вустами, тілом, гладити, покусувати, облизувати, цілувати, пестити, ляснути сідниці і зтиснути перста. Дай мені вивільнити з тебе мед. Дай мені скуштувати нектар, прекрасна квітко.»
« Я шалію. Ти мене зводиш з розуму. Ти найкращий» - кажу тобі, натомість не віриш.
А я знаю, що між нами хімія.
Я люблю тебе, але ти мовчиш.
Якби ми були вдвох, то я перестала б існувати.
Я б точно була постійно голодною, замінюючи їжу тобою, насолоджувалася, допоки не втратила свідомість.
Бог любить мене, тому каже «зась!» І ми кохаємося і розходимося кожен у своєму напрямку.
Я волога і нестримна. Маніячка, як кажеш ти, це все ти винний... я з тобою така!
І ти сходиш з розуму зі мною... шалієш... тішишся... але потім, після всього, що відбулося, довго вариш у собі спогади про нашу зустріч.
Рік. Два. І знову шукаєш мене, свою гарячу ненаситну маніячку.
У мене міняються чоловіки... і багато чого. Але я хочу до тебе... забуваю... потім знову кидаю все і біжу, бо кохаю тебе... І ти єдиний музикант-віртуоз, який грав на моїй скрипці...
Щоразу ти майстерно вибудовуєш криву насолоди, і я з чистим розумом легко крокую, вирвана з матриці буття і спостерігаючи світ. Ти один такий...єдиний і той, на чий запах я слідую, не судячи себе.
Я розслаблена, вдоволена і сита, але хочу тобою наїстися.
«Політаємо?» - кажеш ти. І я кажу: «Політаємо!»
Ти мене збуджуєш неймовірно. І всі стають нецікавими і прісними...
І я крокую спокійно вулицями, налаштована на хвилю любові, налаштована на хвилю насолоди і транслюю її тобі, порушуючи спокій інформаційного поля.
Аби ти захотів мене ще, як я хочу і прагну тебе - тіла, душі, енергетичного згустку і непідвладному розумові особливого елементу.
Я тобою шаленію і це відображається у моєму тілі і погляді... думках і настроєві.
Я щаслива, що ми зустрілися.
Інші не знають про що я. Та мені байдуже. Ти мені показав Еверест.
Іще вчора я лежала у твоїх обіймах і ми говорили, бо ти просив цього. Щоб я тобі розповідала щось, що байдуже, а ти слухав ноти мого голосу.
Ми друзі - говориш ти. Ми - коханці, кажу я.
Ми грішні, і горітимемо в аду, кажу я. Тобі такі перспективи не до вподоби, тому ти рвучко заперечуєш.
Я щаслива зараз бути у твоїх обіймах. Торкатися своїм тілом твого тіла, вдихати твій аромат. Ти мені пахнеш дорогим парфюмом. Ти мені смачніший за всі делікатеси. Ти музикант-віртуоз, а я скрипка, на якій ти вміло виконуєш партії, і я кайфую і стону від насолоди. Тобі хочеться дати мені більше, бо сам зможеш досягти піку швидко. Розтягуємо у часі любощі. Хвилі. Мене підкидає на хвилях збудження і пристрасті. Ти не поспішаєш. Навпаки, гальмуєш, утихомирюючи мене.
«Не спіши. Насолодися. Дай мені знати, що ти сходиш на Еверест і бути твоїм поводирем. Дай мені торкатися. Тебе руками, вустами, тілом, гладити, покусувати, облизувати, цілувати, пестити, ляснути сідниці і зтиснути перста. Дай мені вивільнити з тебе мед. Дай мені скуштувати нектар, прекрасна квітко.»
« Я шалію. Ти мене зводиш з розуму. Ти найкращий» - кажу тобі, натомість не віриш.
А я знаю, що між нами хімія.
Я люблю тебе, але ти мовчиш.
Якби ми були вдвох, то я перестала б існувати.
Я б точно була постійно голодною, замінюючи їжу тобою, насолоджувалася, допоки не втратила свідомість.
Бог любить мене, тому каже «зась!» І ми кохаємося і розходимося кожен у своєму напрямку.
Я волога і нестримна. Маніячка, як кажеш ти, це все ти винний... я з тобою така!
І ти сходиш з розуму зі мною... шалієш... тішишся... але потім, після всього, що відбулося, довго вариш у собі спогади про нашу зустріч.
Рік. Два. І знову шукаєш мене, свою гарячу ненаситну маніячку.
У мене міняються чоловіки... і багато чого. Але я хочу до тебе... забуваю... потім знову кидаю все і біжу, бо кохаю тебе... І ти єдиний музикант-віртуоз, який грав на моїй скрипці...
Щоразу ти майстерно вибудовуєш криву насолоди, і я з чистим розумом легко крокую, вирвана з матриці буття і спостерігаючи світ. Ти один такий...єдиний і той, на чий запах я слідую, не судячи себе.
Я розслаблена, вдоволена і сита, але хочу тобою наїстися.
«Політаємо?» - кажеш ти. І я кажу: «Політаємо!»
Ти мене збуджуєш неймовірно. І всі стають нецікавими і прісними...
І я крокую спокійно вулицями, налаштована на хвилю любові, налаштована на хвилю насолоди і транслюю її тобі, порушуючи спокій інформаційного поля.
Аби ти захотів мене ще, як я хочу і прагну тебе - тіла, душі, енергетичного згустку і непідвладному розумові особливого елементу.
Я тобою шаленію і це відображається у моєму тілі і погляді... думках і настроєві.
Я щаслива, що ми зустрілися.
Інші не знають про що я. Та мені байдуже. Ти мені показав Еверест.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію