Із Володимира Висоцького

Ікона висить в них на голій стіні, -
вони уніати, неначе.
Долівка з відбитками ніг в курені,
подерта постілка жебрача.

Для затишку - стіл, для спання - пара лав,
та два - колись винних - барила.
Я ніби в притулок для вбогих попав,
ошатний міський здоровило.

Купив я вино - і звідкіль воно в них? -
узяли за глек по полтині.
А дід - інвалід без зубів та без ніг -
дивився прохально у спину.

«Бажаю вам щастя», - сказав я йому. -
«Яке ще там щастя, у біса!..»
Ми випили з ним, позітхали в диму,
і тут він раптово завівся.

«А що мені, - каже, - ця влада дала
за зуби мої та за ноги?
А справ - достобіса: нап’єшся зі зла -
і куксами риєш дороги.

Ех, ноги були б - так я більше би встиг
оббити конторських порогів!
Хоч скутки, гадаю, - такі ж, як без ніг, -
були би так саме завбогі».

«Що треба тобі?» - я спитав старика. -
«Не так вже й багато, хлоп’яго:
щоб - бог з ним, з ЦК, - але хоч би ЧеКа
колись-то звертала увагу...»

(2013)

*** ОРИГИНАЛ ***

Икона висит у них в левом углу -
Наверно, они молокане, -
Лежит мешковина у них на полу,
Затоптанная каблуками.

Кровати да стол - вот и весь их уют, -
И две - в прошлом винные - бочки, -
Я словно попал в инвалидный приют -
Прохожий в крахмальной сорочке.

Мне дали вино - и откуда оно! -
На рубль - два здоровых кувшина, -
А дед - инвалид без зубов и без ног -
Глядел мне просительно в спину.

«Желаю удачи!» - сказал я ему. -
«Какая там на́ хрен удача!»
Мы выпили с ним, посидели в дыму, -
И начал он сразу, и начал!..

«А что, - говорит, - мне дала эта власть
За зубы мои и за ноги!
А дел - до черта́, - напиваешься всласть -
И роешь культями дороги.

Эх, были бы ноги - я б больше успел,
Обил бы я больше порогов!
Да толку, я думаю, - дед просипел, -
Да толку б и было немного».

«Что надобно, дед?» - я спросил старика. -
«А надобно самую малость:
Чтоб - бог с ним, с ЦК, - но хотя бы ЧК
Судьбою интересовалась...»