
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.18
12:14
Чоловіче шо ти як ти
Проспектом оцим-во хиляючи стильно
Дам – ді – дам – ді – да – ділі – ді
Мама зве тебе додому йди
Ситчику-читчику йди розкажи
Cпустошення все ще чатує мовби
Тон рожевий електрична блакить
Проспектом оцим-во хиляючи стильно
Дам – ді – дам – ді – да – ділі – ді
Мама зве тебе додому йди
Ситчику-читчику йди розкажи
Cпустошення все ще чатує мовби
Тон рожевий електрична блакить
2025.09.18
11:46
Осінь починається з цілунків
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.
Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.
Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо
2025.09.18
09:21
СІМ ЧУДЕС ЮВІЛЯРА
Отже, мені виповнилося 70 років!
З огляду на цю поважну цифру хотів би поділитися деяким нагромадженим досвідом. Можливо, він зацікавить когось із тих моїх читачів, хто лише наближається до такого далекого рубежу, який у дитинстві ч
2025.09.18
07:12
В'язень мрій і невільник турбот,
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
2025.09.18
01:11
Щастя любить тишу,
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
2025.09.17
22:28
Руїни зруйнованого міста.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
2025.09.17
18:46
Я обійму тебе…
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
2025.09.17
18:18
Знаючи, надходить ніч і сонце палить кораблі
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
2025.09.17
17:57
Ходу вповільнив і спинивсь
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
2025.09.17
16:58
Заливався світанок пташино,
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
2025.09.17
11:14
Нетрадиційність нині в моді,
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
2025.09.17
08:56
вересня - День народження видатного українського письменника
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
2025.09.17
02:36
Прийшла ця година,
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
2025.09.17
00:22
О життя ти мойого -- світання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
2025.09.16
23:55
Ты могла бы наконец
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
2025.09.16
22:19
Дощі йдуть і змивають усе,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
На межі меж
Ольга Ляснюк. (без іронії): проза. – Луцьк, ПВД «Твердиня», 2016. – 136 с.
Цю рецензію можна було би назвати якось інакше, наприклад так: «Опершись очима на небо». Або так: «Ромашкове варення з пелюсток «люблю», чи «Зоряне молоко, джинсові хмари». Текст книги, про яку йдеться, рясніє на поезійні вирази, що самі просяться у назву.
.Ольга Ляснюк – поетка, прозаїк, авторка збірок поезій «Босоніж у вічність» (2002), «Третє бажання (2003), «Аналогія» (2006), «Поцілунки у скло» (2010), від 2016 року – очільниця волинських письменників. Книга, про яку мова, – прозовий дебют мисткині. Невеличка збірочка модерних лірико-психологічних есеїв побудована, як суцільний монолог alter ego авторки, бо мова ведеться від першої особи. Розповідаючи про складний та суперечливий внутрішній світ своєї героїні, письменниця наче спостерігає за її кожним кроком і сама для себе робить несподівані відкриття, за якими ввижається віртуальна реальність з її характерними рисами алогічності, фантазійності, метафоричності.
В основі оповідного стилю лежить переплетення пов'язаних між собою внутрішніх станів свідомості-підсвідомості і та їх взаємоперетворень – протеїстична реальність, що вислизає. Ключовими лишаються вільно-проблемна, сповідальна, експериментальна нарація при відсутності жорсткого втискування у соціальні й культурні контексти та ефект непередбачуваності, коли бере верх не стільки відображення, скільки творче перетворення. Для себе я визначаю подібний стиль письма як a la Marseille Proust, коли вже не поезія, котра підпорядкована аскезі стопи-ритму-римі, проте ще не зовсім проза з її визначальними ознаками (інтрига, сюжет). Безумовно, я дещо спрощую, та хочу зізнатися, що належу до симпатиків прози так званого «потоку свідомості». Плинний і мерехтливий наратив має багато плюсів, адже дає більше можливостей втримати увагу на дрібній деталі, посмакувати несподіваною асоціацією чи алюзією, оригінальною мікрометаморфозою. Щоправда, плин свідомості-підсвідомості a la Ольга Ляснюк при всій його зовнішній суцільності покраяний на малі й дуже малі потічки-фраґменти, що згруповані у три заплавні озерця-розділи (якщо вже продовжувати тему водної течії): «Внутрішні персонажі», «Сентименти», «Аналогія».
Світовідчуття письменниці ґрунтується на інтуїтивізмі. Особливість стилю авторки полягає в тому, що вона, зберігши всю традиційну структуру мови, її граматико-синтаксичну зв'язність і логічність, втілила в цій структурі волаючу ірреальність, сливе гротескову абсурдність змісту.
З найщирішою, довірливою покірністю, alter ego авторки прагне проникнути в незрозуміле царство Любові ( «У білому», «Зважити почуття»); через фрейдиський психоаналіз зрозуміти складні стосунки між Ним і Нею («Ненаписаний лист», «Пульс», «Забула»); через молитовні інтонації-алегорії віднайти шлях до свого Бога («Колиска для Бога», «Шепіт монаха»).
Вельми показовим у цьому сенсі є оповідання «Театр одного глядача», що трактує обставини життя самотньої жінки, яка страждає. Вони застають її зненацька, в найнесподіваніші моменти, примушуючи згадувати минуле й відчувати страх перед майбутнім – історія особистості, що опинилася у пеклі психологічного вибору. Героїня мешкає у парадоксальному світі, але зворушливо і трагічно балансує, намагаючись виборсатися з нього у світ людських почувань, збагнути звучання і сенс трагічної повсякденності. Суперечлива свідомість керує словом і думкою, що прагнуть осягнути пануючу порожнечу. Тут обидва плани – фантастичний та повсякденний – збігаються. Життя їм дає гра конкретних паралелей, адже вони, ці плани, викривають один одного у розпаді оголених душ і скороминущих радощів плоті. Трохи ризикований вибір жанру довгого безперервного монологу, проте оповідь все ж тримається на точковій ситуаційності, яка не дає текстові розповзатися. Вражаюче точно зображені дивності, що наповнюють цей театр життя (принагідно згадується, що «Життя – театр, а люди в нім – актори). Пророчі знаки, прикмети зрушень психіки і симптоми сходжень з розуму, з’яву котрих передбачає й тонко відчуває письменниця, навіть можуть викликати у читача враження манії чи нав'язливої ідеї.
Письменниця Ольга Ляснюк зосереджена на своїй головній темі – на осмисленні спотвореного буття, на його абсурдності, алогічності, парадоксальності. Але головне – все, що вона розповідає, покликане надавати свідчення зовсім не про неї, а про щось інше. При вдумливому читанні, усвідомивши і прийнявши правила запропонованої ориґінальної гри розуму, уяви й таланту, читач обов’язково переконається, що Ольга Ляснюк у своїй дебютній прозовій збірці розповіла багато важливого про важливі речі.
«А у неділю вранці із надбитої крашанки нас висидить зозуля – родом із того годинника, якому стрілки хрестом зійшлися… Будемо спиняти годинники на півслові, а потім грати у доміно. Хто програє, той має право на зраду. Але в нашій хаті нема дверей, а на якому поверсі живемо – хтозна. Просто намалюємо сходи і будемо по них сходити з розуму».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
На межі меж

Цю рецензію можна було би назвати якось інакше, наприклад так: «Опершись очима на небо». Або так: «Ромашкове варення з пелюсток «люблю», чи «Зоряне молоко, джинсові хмари». Текст книги, про яку йдеться, рясніє на поезійні вирази, що самі просяться у назву.
.Ольга Ляснюк – поетка, прозаїк, авторка збірок поезій «Босоніж у вічність» (2002), «Третє бажання (2003), «Аналогія» (2006), «Поцілунки у скло» (2010), від 2016 року – очільниця волинських письменників. Книга, про яку мова, – прозовий дебют мисткині. Невеличка збірочка модерних лірико-психологічних есеїв побудована, як суцільний монолог alter ego авторки, бо мова ведеться від першої особи. Розповідаючи про складний та суперечливий внутрішній світ своєї героїні, письменниця наче спостерігає за її кожним кроком і сама для себе робить несподівані відкриття, за якими ввижається віртуальна реальність з її характерними рисами алогічності, фантазійності, метафоричності.
В основі оповідного стилю лежить переплетення пов'язаних між собою внутрішніх станів свідомості-підсвідомості і та їх взаємоперетворень – протеїстична реальність, що вислизає. Ключовими лишаються вільно-проблемна, сповідальна, експериментальна нарація при відсутності жорсткого втискування у соціальні й культурні контексти та ефект непередбачуваності, коли бере верх не стільки відображення, скільки творче перетворення. Для себе я визначаю подібний стиль письма як a la Marseille Proust, коли вже не поезія, котра підпорядкована аскезі стопи-ритму-римі, проте ще не зовсім проза з її визначальними ознаками (інтрига, сюжет). Безумовно, я дещо спрощую, та хочу зізнатися, що належу до симпатиків прози так званого «потоку свідомості». Плинний і мерехтливий наратив має багато плюсів, адже дає більше можливостей втримати увагу на дрібній деталі, посмакувати несподіваною асоціацією чи алюзією, оригінальною мікрометаморфозою. Щоправда, плин свідомості-підсвідомості a la Ольга Ляснюк при всій його зовнішній суцільності покраяний на малі й дуже малі потічки-фраґменти, що згруповані у три заплавні озерця-розділи (якщо вже продовжувати тему водної течії): «Внутрішні персонажі», «Сентименти», «Аналогія».
Світовідчуття письменниці ґрунтується на інтуїтивізмі. Особливість стилю авторки полягає в тому, що вона, зберігши всю традиційну структуру мови, її граматико-синтаксичну зв'язність і логічність, втілила в цій структурі волаючу ірреальність, сливе гротескову абсурдність змісту.
З найщирішою, довірливою покірністю, alter ego авторки прагне проникнути в незрозуміле царство Любові ( «У білому», «Зважити почуття»); через фрейдиський психоаналіз зрозуміти складні стосунки між Ним і Нею («Ненаписаний лист», «Пульс», «Забула»); через молитовні інтонації-алегорії віднайти шлях до свого Бога («Колиска для Бога», «Шепіт монаха»).
Вельми показовим у цьому сенсі є оповідання «Театр одного глядача», що трактує обставини життя самотньої жінки, яка страждає. Вони застають її зненацька, в найнесподіваніші моменти, примушуючи згадувати минуле й відчувати страх перед майбутнім – історія особистості, що опинилася у пеклі психологічного вибору. Героїня мешкає у парадоксальному світі, але зворушливо і трагічно балансує, намагаючись виборсатися з нього у світ людських почувань, збагнути звучання і сенс трагічної повсякденності. Суперечлива свідомість керує словом і думкою, що прагнуть осягнути пануючу порожнечу. Тут обидва плани – фантастичний та повсякденний – збігаються. Життя їм дає гра конкретних паралелей, адже вони, ці плани, викривають один одного у розпаді оголених душ і скороминущих радощів плоті. Трохи ризикований вибір жанру довгого безперервного монологу, проте оповідь все ж тримається на точковій ситуаційності, яка не дає текстові розповзатися. Вражаюче точно зображені дивності, що наповнюють цей театр життя (принагідно згадується, що «Життя – театр, а люди в нім – актори). Пророчі знаки, прикмети зрушень психіки і симптоми сходжень з розуму, з’яву котрих передбачає й тонко відчуває письменниця, навіть можуть викликати у читача враження манії чи нав'язливої ідеї.
Письменниця Ольга Ляснюк зосереджена на своїй головній темі – на осмисленні спотвореного буття, на його абсурдності, алогічності, парадоксальності. Але головне – все, що вона розповідає, покликане надавати свідчення зовсім не про неї, а про щось інше. При вдумливому читанні, усвідомивши і прийнявши правила запропонованої ориґінальної гри розуму, уяви й таланту, читач обов’язково переконається, що Ольга Ляснюк у своїй дебютній прозовій збірці розповіла багато важливого про важливі речі.
«А у неділю вранці із надбитої крашанки нас висидить зозуля – родом із того годинника, якому стрілки хрестом зійшлися… Будемо спиняти годинники на півслові, а потім грати у доміно. Хто програє, той має право на зраду. Але в нашій хаті нема дверей, а на якому поверсі живемо – хтозна. Просто намалюємо сходи і будемо по них сходити з розуму».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію