
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
2025.08.31
14:03
Сидить Петрик у кімнаті, а надворі злива.
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
2025.08.31
12:34
Глядача цікавого містер Кайт
Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
На межі меж
Ольга Ляснюк. (без іронії): проза. – Луцьк, ПВД «Твердиня», 2016. – 136 с.
Цю рецензію можна було би назвати якось інакше, наприклад так: «Опершись очима на небо». Або так: «Ромашкове варення з пелюсток «люблю», чи «Зоряне молоко, джинсові хмари». Текст книги, про яку йдеться, рясніє на поезійні вирази, що самі просяться у назву.
.Ольга Ляснюк – поетка, прозаїк, авторка збірок поезій «Босоніж у вічність» (2002), «Третє бажання (2003), «Аналогія» (2006), «Поцілунки у скло» (2010), від 2016 року – очільниця волинських письменників. Книга, про яку мова, – прозовий дебют мисткині. Невеличка збірочка модерних лірико-психологічних есеїв побудована, як суцільний монолог alter ego авторки, бо мова ведеться від першої особи. Розповідаючи про складний та суперечливий внутрішній світ своєї героїні, письменниця наче спостерігає за її кожним кроком і сама для себе робить несподівані відкриття, за якими ввижається віртуальна реальність з її характерними рисами алогічності, фантазійності, метафоричності.
В основі оповідного стилю лежить переплетення пов'язаних між собою внутрішніх станів свідомості-підсвідомості і та їх взаємоперетворень – протеїстична реальність, що вислизає. Ключовими лишаються вільно-проблемна, сповідальна, експериментальна нарація при відсутності жорсткого втискування у соціальні й культурні контексти та ефект непередбачуваності, коли бере верх не стільки відображення, скільки творче перетворення. Для себе я визначаю подібний стиль письма як a la Marseille Proust, коли вже не поезія, котра підпорядкована аскезі стопи-ритму-римі, проте ще не зовсім проза з її визначальними ознаками (інтрига, сюжет). Безумовно, я дещо спрощую, та хочу зізнатися, що належу до симпатиків прози так званого «потоку свідомості». Плинний і мерехтливий наратив має багато плюсів, адже дає більше можливостей втримати увагу на дрібній деталі, посмакувати несподіваною асоціацією чи алюзією, оригінальною мікрометаморфозою. Щоправда, плин свідомості-підсвідомості a la Ольга Ляснюк при всій його зовнішній суцільності покраяний на малі й дуже малі потічки-фраґменти, що згруповані у три заплавні озерця-розділи (якщо вже продовжувати тему водної течії): «Внутрішні персонажі», «Сентименти», «Аналогія».
Світовідчуття письменниці ґрунтується на інтуїтивізмі. Особливість стилю авторки полягає в тому, що вона, зберігши всю традиційну структуру мови, її граматико-синтаксичну зв'язність і логічність, втілила в цій структурі волаючу ірреальність, сливе гротескову абсурдність змісту.
З найщирішою, довірливою покірністю, alter ego авторки прагне проникнути в незрозуміле царство Любові ( «У білому», «Зважити почуття»); через фрейдиський психоаналіз зрозуміти складні стосунки між Ним і Нею («Ненаписаний лист», «Пульс», «Забула»); через молитовні інтонації-алегорії віднайти шлях до свого Бога («Колиска для Бога», «Шепіт монаха»).
Вельми показовим у цьому сенсі є оповідання «Театр одного глядача», що трактує обставини життя самотньої жінки, яка страждає. Вони застають її зненацька, в найнесподіваніші моменти, примушуючи згадувати минуле й відчувати страх перед майбутнім – історія особистості, що опинилася у пеклі психологічного вибору. Героїня мешкає у парадоксальному світі, але зворушливо і трагічно балансує, намагаючись виборсатися з нього у світ людських почувань, збагнути звучання і сенс трагічної повсякденності. Суперечлива свідомість керує словом і думкою, що прагнуть осягнути пануючу порожнечу. Тут обидва плани – фантастичний та повсякденний – збігаються. Життя їм дає гра конкретних паралелей, адже вони, ці плани, викривають один одного у розпаді оголених душ і скороминущих радощів плоті. Трохи ризикований вибір жанру довгого безперервного монологу, проте оповідь все ж тримається на точковій ситуаційності, яка не дає текстові розповзатися. Вражаюче точно зображені дивності, що наповнюють цей театр життя (принагідно згадується, що «Життя – театр, а люди в нім – актори). Пророчі знаки, прикмети зрушень психіки і симптоми сходжень з розуму, з’яву котрих передбачає й тонко відчуває письменниця, навіть можуть викликати у читача враження манії чи нав'язливої ідеї.
Письменниця Ольга Ляснюк зосереджена на своїй головній темі – на осмисленні спотвореного буття, на його абсурдності, алогічності, парадоксальності. Але головне – все, що вона розповідає, покликане надавати свідчення зовсім не про неї, а про щось інше. При вдумливому читанні, усвідомивши і прийнявши правила запропонованої ориґінальної гри розуму, уяви й таланту, читач обов’язково переконається, що Ольга Ляснюк у своїй дебютній прозовій збірці розповіла багато важливого про важливі речі.
«А у неділю вранці із надбитої крашанки нас висидить зозуля – родом із того годинника, якому стрілки хрестом зійшлися… Будемо спиняти годинники на півслові, а потім грати у доміно. Хто програє, той має право на зраду. Але в нашій хаті нема дверей, а на якому поверсі живемо – хтозна. Просто намалюємо сходи і будемо по них сходити з розуму».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
На межі меж

Цю рецензію можна було би назвати якось інакше, наприклад так: «Опершись очима на небо». Або так: «Ромашкове варення з пелюсток «люблю», чи «Зоряне молоко, джинсові хмари». Текст книги, про яку йдеться, рясніє на поезійні вирази, що самі просяться у назву.
.Ольга Ляснюк – поетка, прозаїк, авторка збірок поезій «Босоніж у вічність» (2002), «Третє бажання (2003), «Аналогія» (2006), «Поцілунки у скло» (2010), від 2016 року – очільниця волинських письменників. Книга, про яку мова, – прозовий дебют мисткині. Невеличка збірочка модерних лірико-психологічних есеїв побудована, як суцільний монолог alter ego авторки, бо мова ведеться від першої особи. Розповідаючи про складний та суперечливий внутрішній світ своєї героїні, письменниця наче спостерігає за її кожним кроком і сама для себе робить несподівані відкриття, за якими ввижається віртуальна реальність з її характерними рисами алогічності, фантазійності, метафоричності.
В основі оповідного стилю лежить переплетення пов'язаних між собою внутрішніх станів свідомості-підсвідомості і та їх взаємоперетворень – протеїстична реальність, що вислизає. Ключовими лишаються вільно-проблемна, сповідальна, експериментальна нарація при відсутності жорсткого втискування у соціальні й культурні контексти та ефект непередбачуваності, коли бере верх не стільки відображення, скільки творче перетворення. Для себе я визначаю подібний стиль письма як a la Marseille Proust, коли вже не поезія, котра підпорядкована аскезі стопи-ритму-римі, проте ще не зовсім проза з її визначальними ознаками (інтрига, сюжет). Безумовно, я дещо спрощую, та хочу зізнатися, що належу до симпатиків прози так званого «потоку свідомості». Плинний і мерехтливий наратив має багато плюсів, адже дає більше можливостей втримати увагу на дрібній деталі, посмакувати несподіваною асоціацією чи алюзією, оригінальною мікрометаморфозою. Щоправда, плин свідомості-підсвідомості a la Ольга Ляснюк при всій його зовнішній суцільності покраяний на малі й дуже малі потічки-фраґменти, що згруповані у три заплавні озерця-розділи (якщо вже продовжувати тему водної течії): «Внутрішні персонажі», «Сентименти», «Аналогія».
Світовідчуття письменниці ґрунтується на інтуїтивізмі. Особливість стилю авторки полягає в тому, що вона, зберігши всю традиційну структуру мови, її граматико-синтаксичну зв'язність і логічність, втілила в цій структурі волаючу ірреальність, сливе гротескову абсурдність змісту.
З найщирішою, довірливою покірністю, alter ego авторки прагне проникнути в незрозуміле царство Любові ( «У білому», «Зважити почуття»); через фрейдиський психоаналіз зрозуміти складні стосунки між Ним і Нею («Ненаписаний лист», «Пульс», «Забула»); через молитовні інтонації-алегорії віднайти шлях до свого Бога («Колиска для Бога», «Шепіт монаха»).
Вельми показовим у цьому сенсі є оповідання «Театр одного глядача», що трактує обставини життя самотньої жінки, яка страждає. Вони застають її зненацька, в найнесподіваніші моменти, примушуючи згадувати минуле й відчувати страх перед майбутнім – історія особистості, що опинилася у пеклі психологічного вибору. Героїня мешкає у парадоксальному світі, але зворушливо і трагічно балансує, намагаючись виборсатися з нього у світ людських почувань, збагнути звучання і сенс трагічної повсякденності. Суперечлива свідомість керує словом і думкою, що прагнуть осягнути пануючу порожнечу. Тут обидва плани – фантастичний та повсякденний – збігаються. Життя їм дає гра конкретних паралелей, адже вони, ці плани, викривають один одного у розпаді оголених душ і скороминущих радощів плоті. Трохи ризикований вибір жанру довгого безперервного монологу, проте оповідь все ж тримається на точковій ситуаційності, яка не дає текстові розповзатися. Вражаюче точно зображені дивності, що наповнюють цей театр життя (принагідно згадується, що «Життя – театр, а люди в нім – актори). Пророчі знаки, прикмети зрушень психіки і симптоми сходжень з розуму, з’яву котрих передбачає й тонко відчуває письменниця, навіть можуть викликати у читача враження манії чи нав'язливої ідеї.
Письменниця Ольга Ляснюк зосереджена на своїй головній темі – на осмисленні спотвореного буття, на його абсурдності, алогічності, парадоксальності. Але головне – все, що вона розповідає, покликане надавати свідчення зовсім не про неї, а про щось інше. При вдумливому читанні, усвідомивши і прийнявши правила запропонованої ориґінальної гри розуму, уяви й таланту, читач обов’язково переконається, що Ольга Ляснюк у своїй дебютній прозовій збірці розповіла багато важливого про важливі речі.
«А у неділю вранці із надбитої крашанки нас висидить зозуля – родом із того годинника, якому стрілки хрестом зійшлися… Будемо спиняти годинники на півслові, а потім грати у доміно. Хто програє, той має право на зраду. Але в нашій хаті нема дверей, а на якому поверсі живемо – хтозна. Просто намалюємо сходи і будемо по них сходити з розуму».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію