ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Як не я, то хто?
Образ твору Олександр Вільчинський. У степу під Авдіївкою: роман. – Харків: Фоліо, 2018. – 187 с.
Роман про російсько-українську війну. Подієвий час – теперішній. Відправний топонім, довкола якого збудовано сюжет – місто Авдіївка, що розташоване за 13 км на північ від Донецька. Від 2014 року і дотепер – прифронтова зона постійних обстрілів, де гинуть військові та мирні жителі. Деякий час там, у цій зоні, перебував письменник Олександр Вільчинський.
Поняття літературного жанру еволюціонує, розсуваються межі творчості, жодного переважаючого стилю у сучасній прозі не помітно. А помітне інше: переважання стильової лінії, що значною мірою зорієнтована на документальні події чи щоденникові нотатки. Правда й те, що ніхто ще не відмінив гармонії форми і змісту, іншими словами, дотепер важливим залишається не тільки про ЩО говориться, але й ЯК. Проте у нашому романі саме ЩО, сливе документально усвідомлене, живе власним життям. Співвідношення факт-автор починає працювати з переважанням факту, котрий домінує над авторським «я». Два епіграфи, що відкривають книгу – з Хорхе Луїса Борхеса й Тараса Федюка – привертають читацьку увагу. Вони є ключем до суті роману, який розповідає про людей, які вилучені зі звичних біографічних координат, залишені наодинці з власною сутністю, й ніби здають їй іспит.

Книжку робить сильною саме її негаласлива відкритість. Боєць з позивним Луїс (у цивільному житті працівник архіву Роман Данилюк) – напевне, образ збірний. Він прагне бути самим собою у найсуворіших обставинах, не намагаючись справляти на когось вигідне враження чи видаватися кращим, ніж він є насправді. Він і його бойові побратими живуть поряд із ворогом у кризовому часі. Автор майстерно передає широкий спектр емоцій, хвилювання, обурення, праведний гнів, наскільки їм стає сил і терпіння. Без моралізаторства, критичного пафосу й патетики Олександр Вільчинський змальовує атмосферу буденності смерті – цей український апокаліпсис, де жити – це насправді очікувати смерть. Досвід подолання страху як окремою людиною, так і людською спільнотою, на мою думку, є найважливішим сенсом роману.
Автор не дозволяє собі розкоші відкритого емоційного виплеску, він тримає внутрішню дистанцію з тим, що діється довкруж – дистанцію письменника, котрий намагається не тільки побачити, але й зрозуміти, хто така людина на війні та як вона живе у нових обставинах. І питання «як живе» заміняється питанням «як виживає». Олександр Вільчинський ставить своїх персонажів у реальну ситуацію війни і примушує робити вибір. Тим більше, у шокові моменти, коли свідомість перебуває у стані дуалізму. Ось головний герой відбуває на передову: «Луїс вернувся…запхав все в мішок і туди ж разом із речами поклав листок, де фломастером написав телефон дочки про всяк випадок. Ясно на який випадок…».
Основним у романі є розповідь про війну, тому паралельній лінії сюжету з особистого життя головного героя, як на мене, трохи не вистачає переконливості. Хоча ця історія, організуючим принципом якої є випадковість, добре робить свою справу і вносить у сюжет елементи інтриги та несподіванки. Адже реальність складна, вона далеко не двовимірна! До того ж, немає жодного сумніву, що роман розрахований передусім на масового читача.

Стилістичною домінантою авторського наративу є аскетизм. Саме з огляду на це у романі відсутні патетичні метафори, поетичні епітети й вибагливі порівняння. Ця проза є зразком суцільного мінімалізму, коли значень більше, ніж слів. Але саме увага до деталі, уміння зауважити ніби й не дуже помітні подробиці, надає текстові особливих ознак довіри до авторської інтонації. Степовий колорит подається на рівні скупого пейзажу, що й зрозуміло – усе довкілля понівечене, до того ж події відбуваються взимку, під Новий рік. Ось, наприклад, дуже характерна для мови роману замальовка прифронтової служби і зворушливий образ кота, який живе під обстрілами разом із людьми і дає собі раду з польовими мишами: «На посту їх двоє, старий і молодий, точніше троє, ще плямистий кіт, чорне з білим, який то з’являвся, то зникав за мішками з піском, прикритими ще літньою маскувальною сіткою, бо там, на степку, перед в’їздом, де вгруз у сніг самотній, зварений із рейок протитанковий «їжак» – його мисливські угіддя… а кіт начеб і без імені, хоча дехто з бійців пробував його кликати Сєпаром. Однак чи то кіт на «сєпара» не реагував, чи це лайливе слово просто не клеїлося до цього милого створіння, але не прижилося.»

У світовій літературі чимало прикладів, коли особиста військова біографія переплетена з національною трагедією. Це проблеми загальнолюдські й давно неекзотичні. Але варто зауважити, що військова тема – не новина і в сучасній українській літературі. До прикладу, збірка Бориса Гуменюка «Вірші з війни», де поет відверто говорить про події на Сході, але це інший жанр – поезія. Роман в оповіданнях «Іловайськ» Євгена Положія – про найбільшу трагедію цієї війни – іловайський котел, коли тисячі воїнів були підло розстріляні ворогом; «Чорне сонце» Василя Шкляра, двотомник «2014» Владислава Івченка. Вважаю, що у цьому ж ряду роман «У степу під Авдіївкою» Олександра Вільчинського. Його прифронтовий донецький степ має всі шанси стати маленьким дзеркалом понівеченої сучасної української історії, у якому відбилися події російсько-української війни.
Я розумію, що писати зараз твір про війну в Україні – це трішки грати на кон’юнктуру, та чомусь думати так про книгу Олександра Вільчинського не хочеться. Можливо тому, що ця книга не претендує на аналітичну глибину й максимально повну картину військових дій. Письменник перш за все спішить ще по гарячих слідах подій, яких був учасником, зберегти їх – фрагменти, погляди, перебіг думок, пам’ять про загиблих і про тих, кому пощастило вижити – для сучасників, для нащадків, для дослідників, які прийдуть опісля. Адже over time everything changed – з часом все змінюється, але факти – ніколи!

• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-12-03 20:36:35
Переглядів сторінки твору 1723
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.624 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.607 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.768
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2026.11.18 16:42
Автор у цю хвилину відсутній