ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.07.04 17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,

Віктор Кучерук
2025.07.04 16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.

Віктор Насипаний
2025.07.04 12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м

Ярослав Чорногуз
2025.07.04 06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить

Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана

Євген Федчук
2025.07.03 21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.

Іван Потьомкін
2025.07.03 21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому

С М
2025.07.03 10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій

у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі

Юрій Гундарєв
2025.07.03 08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…

Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу

Віктор Кучерук
2025.07.03 05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.

Борис Костиря
2025.07.02 21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,

Юрій Лазірко
2025.07.02 17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.

Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,

Віктор Кучерук
2025.07.02 05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.

Юрій Лазірко
2025.07.02 03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!

Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,

Федір Паламар
2025.07.01 23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.

Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –

Леся Горова
2025.07.01 22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!

Багрянисто зірка догорає,

Борис Костиря
2025.07.01 21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Самослав Желіба
2024.05.20

Наталія Близнюк
2021.12.12

Асорті Пиріжкарня
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Як не я, то хто?
Образ твору Олександр Вільчинський. У степу під Авдіївкою: роман. – Харків: Фоліо, 2018. – 187 с.
Роман про російсько-українську війну. Подієвий час – теперішній. Відправний топонім, довкола якого збудовано сюжет – місто Авдіївка, що розташоване за 13 км на північ від Донецька. Від 2014 року і дотепер – прифронтова зона постійних обстрілів, де гинуть військові та мирні жителі. Деякий час там, у цій зоні, перебував письменник Олександр Вільчинський.
Поняття літературного жанру еволюціонує, розсуваються межі творчості, жодного переважаючого стилю у сучасній прозі не помітно. А помітне інше: переважання стильової лінії, що значною мірою зорієнтована на документальні події чи щоденникові нотатки. Правда й те, що ніхто ще не відмінив гармонії форми і змісту, іншими словами, дотепер важливим залишається не тільки про ЩО говориться, але й ЯК. Проте у нашому романі саме ЩО, сливе документально усвідомлене, живе власним життям. Співвідношення факт-автор починає працювати з переважанням факту, котрий домінує над авторським «я». Два епіграфи, що відкривають книгу – з Хорхе Луїса Борхеса й Тараса Федюка – привертають читацьку увагу. Вони є ключем до суті роману, який розповідає про людей, які вилучені зі звичних біографічних координат, залишені наодинці з власною сутністю, й ніби здають їй іспит.

Книжку робить сильною саме її негаласлива відкритість. Боєць з позивним Луїс (у цивільному житті працівник архіву Роман Данилюк) – напевне, образ збірний. Він прагне бути самим собою у найсуворіших обставинах, не намагаючись справляти на когось вигідне враження чи видаватися кращим, ніж він є насправді. Він і його бойові побратими живуть поряд із ворогом у кризовому часі. Автор майстерно передає широкий спектр емоцій, хвилювання, обурення, праведний гнів, наскільки їм стає сил і терпіння. Без моралізаторства, критичного пафосу й патетики Олександр Вільчинський змальовує атмосферу буденності смерті – цей український апокаліпсис, де жити – це насправді очікувати смерть. Досвід подолання страху як окремою людиною, так і людською спільнотою, на мою думку, є найважливішим сенсом роману.
Автор не дозволяє собі розкоші відкритого емоційного виплеску, він тримає внутрішню дистанцію з тим, що діється довкруж – дистанцію письменника, котрий намагається не тільки побачити, але й зрозуміти, хто така людина на війні та як вона живе у нових обставинах. І питання «як живе» заміняється питанням «як виживає». Олександр Вільчинський ставить своїх персонажів у реальну ситуацію війни і примушує робити вибір. Тим більше, у шокові моменти, коли свідомість перебуває у стані дуалізму. Ось головний герой відбуває на передову: «Луїс вернувся…запхав все в мішок і туди ж разом із речами поклав листок, де фломастером написав телефон дочки про всяк випадок. Ясно на який випадок…».
Основним у романі є розповідь про війну, тому паралельній лінії сюжету з особистого життя головного героя, як на мене, трохи не вистачає переконливості. Хоча ця історія, організуючим принципом якої є випадковість, добре робить свою справу і вносить у сюжет елементи інтриги та несподіванки. Адже реальність складна, вона далеко не двовимірна! До того ж, немає жодного сумніву, що роман розрахований передусім на масового читача.

Стилістичною домінантою авторського наративу є аскетизм. Саме з огляду на це у романі відсутні патетичні метафори, поетичні епітети й вибагливі порівняння. Ця проза є зразком суцільного мінімалізму, коли значень більше, ніж слів. Але саме увага до деталі, уміння зауважити ніби й не дуже помітні подробиці, надає текстові особливих ознак довіри до авторської інтонації. Степовий колорит подається на рівні скупого пейзажу, що й зрозуміло – усе довкілля понівечене, до того ж події відбуваються взимку, під Новий рік. Ось, наприклад, дуже характерна для мови роману замальовка прифронтової служби і зворушливий образ кота, який живе під обстрілами разом із людьми і дає собі раду з польовими мишами: «На посту їх двоє, старий і молодий, точніше троє, ще плямистий кіт, чорне з білим, який то з’являвся, то зникав за мішками з піском, прикритими ще літньою маскувальною сіткою, бо там, на степку, перед в’їздом, де вгруз у сніг самотній, зварений із рейок протитанковий «їжак» – його мисливські угіддя… а кіт начеб і без імені, хоча дехто з бійців пробував його кликати Сєпаром. Однак чи то кіт на «сєпара» не реагував, чи це лайливе слово просто не клеїлося до цього милого створіння, але не прижилося.»

У світовій літературі чимало прикладів, коли особиста військова біографія переплетена з національною трагедією. Це проблеми загальнолюдські й давно неекзотичні. Але варто зауважити, що військова тема – не новина і в сучасній українській літературі. До прикладу, збірка Бориса Гуменюка «Вірші з війни», де поет відверто говорить про події на Сході, але це інший жанр – поезія. Роман в оповіданнях «Іловайськ» Євгена Положія – про найбільшу трагедію цієї війни – іловайський котел, коли тисячі воїнів були підло розстріляні ворогом; «Чорне сонце» Василя Шкляра, двотомник «2014» Владислава Івченка. Вважаю, що у цьому ж ряду роман «У степу під Авдіївкою» Олександра Вільчинського. Його прифронтовий донецький степ має всі шанси стати маленьким дзеркалом понівеченої сучасної української історії, у якому відбилися події російсько-української війни.
Я розумію, що писати зараз твір про війну в Україні – це трішки грати на кон’юнктуру, та чомусь думати так про книгу Олександра Вільчинського не хочеться. Можливо тому, що ця книга не претендує на аналітичну глибину й максимально повну картину військових дій. Письменник перш за все спішить ще по гарячих слідах подій, яких був учасником, зберегти їх – фрагменти, погляди, перебіг думок, пам’ять про загиблих і про тих, кому пощастило вижити – для сучасників, для нащадків, для дослідників, які прийдуть опісля. Адже over time everything changed – з часом все змінюється, але факти – ніколи!

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-12-03 20:36:35
Переглядів сторінки твору 1003
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.768
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.05.16 17:42
Автор у цю хвилину відсутній