ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2025.09.18 07:12
В'язень мрій і невільник турбот,
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.

Тетяна Левицька
2025.09.18 01:11
Щастя любить тишу,
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна, 
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.

Борис Костиря
2025.09.17 22:28
Руїни зруйнованого міста.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,

Галина Кучеренко
2025.09.17 18:46
Я обійму тебе…
У дотиках моїх
Забудь  свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час

С М
2025.09.17 18:18
Знаючи, надходить ніч і сонце палить кораблі
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото

Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с

Віктор Кучерук
2025.09.17 17:57
Ходу вповільнив і спинивсь
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота

Юрій Лазірко
2025.09.17 16:58
Заливався світанок пташино,
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.

Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.

Володимир Бойко
2025.09.17 11:14
Нетрадиційність нині в моді,
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.

Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.

Юрій Гундарєв
2025.09.17 08:56
вересня - День народження видатного українського письменника

Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…

Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.

М Менянин
2025.09.17 02:36
Прийшла ця година,
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.

Ярослав Чорногуз
2025.09.17 00:22
О життя ти мойого -- світання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.

Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,

Федір Паламар
2025.09.16 23:55
Ты могла бы наконец
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.

Я унижен – спору нет!

Борис Костиря
2025.09.16 22:19
Дощі йдуть і змивають усе,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,

Іван Потьомкін
2025.09.16 21:05
Рабби Шимон бен Элазар в молодости ушел из своего родного города и много лет изучал Тору в иешиве. Со временем он стал большим мудрецом и получил право обучать Закону других. Решил однажды рабби Шимон Бен Элазар поехать в свой родной город навестить род

Юхим Семеняко
2025.09.16 16:00
Під сувору музику Шопена
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,

Світлана Пирогова
2025.09.16 14:47
Причепурила осінь землю
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Прогулянка з метеликом, або Вдячність поетові
Микола Воробйов. Гора і квітка. Вибрані вірші. – К.:А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2018. – 224 с.: серія «Українська Поетична Антологія».
Вірш, що слугує за motto, і з якого позичено назву для всієї збірки, якщо не програма, то точно, камертон поезофілософії Миколи Воробйова: «висока гора / маленька квітка / сніг покриває / і гору і квітку…». Майже на дотик, як у трансі, відчуваєш одночасність перспективи, безпосередньої, ніби народженої дитячим придивлянням. І дійсно, і гора, і квітка, поставлені уявно поряд – це парад асиметричності та елегантний гімн простоті природних форм, а сніг символізує Час, що є синонімом Вічності, яка покриває і поглинає все суще на Землі.
Споглядальний настрій більшості поезій свідчить, що йдеться про людей і речі, що їх оточують, та, прошу уваги! – вірші зовсім не прості, декотрі складні для сприйняття, швидше, мова далі піде про непрогнозовану простоту, як про внутрішній антонім до штучної ускладненості. Це незвично, це насторожує будь-якого розсудливого читача, котрий у всьому шукає домінування логіки. Проте, на противагу логіці, а ще краще як вимкнувши її, розумієш, що поет володіє здатністю дивитись на речі під іншим, ніж твій, кутом зору. Його погляд спрямований інакше, несхоже, не з того місця, як у всіх нормальних людей. Володимир Моренець називає цей кут зору поета «особистісною духовною субстанціоналізацією метафізичного нульового стану».
Але чарівний «золотий ключик» знайшовся: «гора висока як яма», «криниця – висока водяна гора»! Придивляєшся і здивовано відчуваєш: а справді, яка ж точна метафора! Переді мною на письмовому столі лежить маленька коштовність ціною 65 копійок: Микола Воробйов, «Прогулянка одинцем», 1990 рік. Розкриваю навмання. Ось на сторінці 46-ій читаю напевно у сотий раз: «То тут, то там сліди від пазурів на піску. / Часом напівзатерті (ще сонячні дні), / та між корінням у воді / і найтеплішої днини вже не тонуть вони. / Затуплені в полудень аж пестливі – / міріадами гострих вогників / тремтять на вечірніх схололих дорогах, / і рідко хто не подумає про затишок оселі, / де сидіти б і наслухати, як надходить осінь». Твоє реальне життя у порівнянні з цими розкошами виглядає зблідлим знімком.
Ось читаєш наступні рядки і знову дивуєшся сама собі: до чого все просто, що аж мурахи по шкірі, проте чомусь не дивує прагнення буквально «їсти» ці рядки очима, вслухатись, як «шовк шелестить у листі», коли падає дощ; споглядати, як «згрібається солома в купи сонця», як «рибалки напинають вітер», а «яблуко розкрило ножа»… І врешті-решт, впадаєш у стан медитації. Натрапляєш на деталі, що виникають ніби ні з чого, з тихого плину води, без напруги і раптом стають вартісними для тебе, не дають спокою, «дряпають» серце… Потрапляєш в інший вимір, де зникає абсурд і з’являється нова реальність. Скажу точніше: посилюється відчуття, що ця нова реальність народжується саме з абсурду, котрий плавно перетікає у гармонію. Коло замкнулось. Усе поєднано з усіма. Як у молитві, як у ритуальному заклинанні – очищення свідомості від ваги нашарувань цивілізації.
Моя колісниця загрузла серед саду:
вона золота але її золото окремо від неї:
груші що в них вовтузяться оси
оси що обминають холодні струмені вітру тіней
тіні що живляться синіми сливами
сині сливи що очікують туману
туман що ховає мою колісницю

Вірш «Блиск сльози» зі збірки «Прогулянка одинцем»: «Несподівано випущена стріла / в рожевий щит – / і там вона стримить, / тремтяча. / Гуде і здригається ще тятива, / хоч ти і кусаєш губи. Прозора назва вірша ставить крапку і натякає – найважливіше передано не через текст, хоча він вельми красномовний, відчуття істини – поза ним. Ось вона – «сміливість творити прямо на очах здивованого читача незвичайні поетичні образи із найбуденніших речей…» (Віктор Кордун). Не перестаєш дивуватися густо замішаному на розкутій метафорі образному «тістові», котре не втомлюється малювати несподівані й абсолютно зримі картини: «І була вечірня вода / вода під деревами. / І була місячна / трава у лузі. / І була ти близько – / зернята у яблуці видко. / підняв крила звук – / опустив удалині. / Я ловив вітер у руку – вітер залишився мені» («І була ти зі мною»).
Поетика Миколи Воробйова насичена кольоровими екстраполяціями: «рай золотими липами оперся на золото бджіл», «червоною лозою замикає двері / зелене сонце винограду», «ген білий кінь закучерявив обрій», «корона саду золотом висока / шпилі зелені, жовті списи», «червона вишня в срібній затоці городу», « жовтий місяць впорав алею / чорними метеликами», « в одежах красних плаче яма», «чорний корінь сонця». Олег Коцарев: «Часто основою поезій Миколи Воробйова є парадоксальне чи складно вмотивоване сполучення елементів… коли слова про «важливість несказаного» або «недоказаного» (тобто відсутність виразних логічних ланцюжків між деякими словами, образами), що вже давно стали кліше, є не риторичною фіґурою, а чітким описом текстуальної реальности». «Болотистий берег завалений пластами неба, / павук видерся на кінський щавель, / пастух стрибає у воду ластівкою, / спека – / збільшує випуклість скла, / пахучий горошок синеньких квітів / кружляє у вирі торфу, / мені паморочиться в голові, / змах коси – сліпуче сонце – / поїзд зійшов з колії… / Раптовий напад хмари равлика / поновлює симетрію вечора, / я вперше бачу білу чаплю…».
Про «дзенівські» мотиви поезофілософії Миколи Воробйова писало багато критиків. У збірці «Гора і квітка» помітно побільшало текстів під впливом східної стилістики: «із шелесту – квітка шовкова…/ хто шелестить? / печаль і дощ…»; «вітер в тополях шумить – / срібний бік вітру / вночі довго світиться». Поряд із цим, книга вельми багата на висловлювання сучасного «гуру»: «… колись я не міг / бо не знав. / тепер я не можу / бо знаю»; «жити так цікаво / особливо тепер / коли нічого / не має значення»; «краще знайти себе, аніж зберегти»; «життя налітає тисячами стріл, а смертельно ранить – одна»; «бути із зірками / це бути без даху над головою»; «ранок і вечір – / стара інструкція /але цікаво…».
За висловом Івана Буніна, «поэзия темна, в словах невыразима». Не знаю, можливо, поетична істина знаходиться десь посередині. А можливо, й за межею будь-яких розумувань! Не знаю, та відчуваю вдячність до поета Миколи Воробйова за даровані хвилини насолоди від справжності його Поезії.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-03-27 16:02:39
Переглядів сторінки твору 1104
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.784
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.05.16 17:42
Автор у цю хвилину відсутній