ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Насипаний
2025.07.04 12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховає тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у ма

Ярослав Чорногуз
2025.07.04 06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить

Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана

Євген Федчук
2025.07.03 21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.

Іван Потьомкін
2025.07.03 21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому

С М
2025.07.03 10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій

у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі

Юрій Гундарєв
2025.07.03 08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…

Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу

Віктор Кучерук
2025.07.03 05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.

Борис Костиря
2025.07.02 21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,

Юрій Лазірко
2025.07.02 17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.

Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,

Віктор Кучерук
2025.07.02 05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.

Юрій Лазірко
2025.07.02 03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!

Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,

Федір Паламар
2025.07.01 23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.

Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –

Леся Горова
2025.07.01 22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!

Багрянисто зірка догорає,

Борис Костиря
2025.07.01 21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.

Данько Фарба
2025.07.01 21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це -  вперед. 
Я краще все перетворю на сміх і попіл. 
Забуду ключ від усіх своїх дверей. 
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.

Закриюся від натовпу плащем. 
Пройду як ніж через вершкове масло. 
Залишуся заручни

Іван Потьомкін
2025.07.01 13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Самослав Желіба
2024.05.20

Наталія Близнюк
2021.12.12

Асорті Пиріжкарня
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Сучасний погляд на роман Богдана Бастюка «Сопигора. Хроніка галицького села».
Образ твору Сучасний погляд на роман Богдана Бастюка «Сопигора. Хроніка галицького села». Через 28 років з часу опублікування.

Як уже неодноразово помічено мудрими соломонами, за перебігом літ починає спрацьовувати, так би мовити, синдром забуття. Пам’ять починає підводити, а ми проходимо повз наше багатство, часом не помічаючи, що самі себе збіднюємо. Так сталося, на мою думку і з романом письменника Богдана Бастюка «Сопигора. Хроніка галицького села». Свого часу цей твір викликав значний резонанс і в читацькому середовищі й посеред письменницького загалу – галицька сага, котра увібрала в себе живе життя подільського села ХХ століття, заслуговує бути наново прочитаною, побаченою з позицій сьогодення, долученою до найкращих наших літературних надбань.
Спочатку трохи історії. Уперше цей епічний роман з’явився друком у журналі «Тернопіль» (№3/1991 – №1/1995), що був заснований у січні 1991 року, як перший в області й в Україні незалежний громадсько-історичний та літературно-мистецький народний часопис. Перша книга вийшла друком у Тернопільському видавництві «Джура» в 1999 році. Друга книга і також окремі фраґменти незакінченої третьої періодично друкувалися у часописах «Золота пектораль» та «Курінь». Свого часу зацікавлену розмову про роман на сторінках преси вели Іван Гермаківський, Богдан Новосядлий, фаховий аналіз зробили Петро Сорока, Євген Баран, Сергій Синюк. Та найкраще про свій роман написав сам автор, письменник-галичанин Богдан Бастюк: «В історичних глибинах мого краю ще дрімають події, люди села…Вони сплять. Міцно і непробудно. Незважаючи на гудіння тракторів і літаків, брязкання дійниць, лемент заводських гудків та автомобільних клаксонів, не звертаючи уваги на щороку нові гасла й лозунги. Не дивлячись на те, що їх мешканці у пошуках модного лахміття та легенького карбованця по кілька разів на рік перетинають кордони сусідніх країн… може скластися враження, що оце вже воно і є – пробудження, що ми вже живі, діяльні і, немов за помахом чарівної палички, починаємо жити повнокровним, гідним людини життям… Не тішмося. Бо окрадено нас тяжко і надовго. Бо пограбовано нас підло й безсоромно. Бо катовано нас криваво й дико… Сьогодні… я намагаюся згадати і згадую болісно усі оті сни-розповіді краян-сусідів, а також своїх дідів, бабусь, батька й матері… і, змережуючи словами наступний аркуш, я докладаю усіх сил, аби повернути пам’яті хоча б… двадцяте століття».
Кожна книга має свою долю. Декому непотрібна істина, бо вона безжальна і руйнує надії. Дехто полюбляє таїну, бо вона ці надії зберігає. Та існують книги, що є портретами свого часу. Читачі мого покоління зачитувалися «Пригодами бравого вояка Швейка» – досить об’ємним романом чеського письменника Ярослава Гашека (1883 – 1923), де фоном подій слугують національні й побутові реалії Австро-Угорщини напередодні й під час першої світової війни. У романі сатирично-гумористично відтворені метушня і хаос військового часу, зокрема, на теренах Галичини. Богдан Бастюк у «Сопигорі» (йдеться наразі про першу частину) теж проводить своїх сільчан крізь грози першої світової війни. У романі-хроніці нашого краянина перед нами постають історії з життя мешканців притернопільських сіл і Тернополя, тобто мешканців Галичини, що була складовою тієї ж імперії.
Однак не тільки географічні збіги спонукали мене зробити спробу порівняти обидва твори у руслі тенденцій світової літератури і пошукати стилістичні риси, що їх об’єднують. Ці романи не схожі на звичний історичний жанр. І хоча автори розповідають про відомі з підручників події, там марно шукати точності фактажу, котра більше притаманна історикам, аніж белетристам; архівних матеріалів тут нема, більше довіри живій людській пам’яті, розповідям очевидців та свідків певних подій.
Романи за своєю літературною формою – зібрання новел, де композиція не має конкретної зав’язки, кульмінації та розв’язки, не простежується тут і виразна сюжетна лінія; знакова деталь – обидва твори незакінчені. Зображувані події і явища автори розкривають в окремих картинах, у цікавих епізодах. І найцікавіше порівняння – тексти поєднує іронічний, гумористичний стиль оповіді та резюме авторських поглядів на життєві проблеми, яке вони вкладають у вуста своїх комічних героїв. Пригадаймо житейське у Швейка: «Як буде, так і буде, і все-таки якось воно буде, і ще такого ніколи не було, щоб якось та не було». Відчувається помітний перегук із поміркованими сентенціями сивочолих сільських філософів із «Сопигори»: «Слід зауважити, що галичани звикли дуже обережно ставитися до всього, що буде завтра. І тому ніхто з цілковитою певністю не говорить про свої наміри на найближче майбутнє. Кожному намірові, навіть найкращому і найпевнішому обов’язково передують висловлювання: “Як дочекаємо… як Бог дасть діждати…завтра день покаже…».
Повернімося до «Сопигори». Отже, визначальною рисою роману є динамізм і напруга за відсутності конкретики композиції. Наприклад, майже анекдотична історія «Така приємна розмова», де розповідається про потяг і самокрутку – це з потоку життя вихоплене ядро події, на якій зосереджено-скупчено всю увагу. Оповідь письменника неспішноплинна, соковита, дуже детальна, з безліччю реальних цікавинок: «Раннього ранку другої половини липня 1912 року, задовго до фатальних пострілів у Сараєві, що через них буцім вибухнула перша світова війна, з Сопигори до залізниці, а як по-місцевому, то до колії, квапився Онуфро Дудка з косою на плечі та полотняною торбиною в руці. В торбі був глечик з водою, дві молоді цибулини, два не дуже вквашені огірки, шматочок жовтого старого сала і половинка чорного житнього підпалка, спеченого з решток торішнього борошна».
Письменник знав й відчував гумор, який вимагає філігранної «заточки» стилю, позаяк комічний жанр – один із найскладніших у мистецтві. Суть його – подвійне відображення, і хоча література – річ вищою мірою серйозна, проте вона водночас і гра. І писати гумор – це також у певному сенсі «гратися». Богданові Бастюку добре знайомий азарт цієї гри. Він і по життю був артистичний, нестримно ерудований, з вихором імпровізацій, коли з особливою чутливістю вловлював і «виловлював» комічні деталі й дрібниці, що сховані від байдужого й нецікавого погляду. При тому судження автора починають ніби «світитися» через протиріччя, котрі передано за посередництвом комічного, смішного. Слід додати сюди особливі стилістичні засоби – «смачні» лексеми, іронічну інтонацію, каламбури, фольклор, приказки й прислів’я, виразні діалектизми тощо.
Розповідаючи буденні приватні історії, що траплялися з людьми, прозаїк піднімається до узагальнень. Здебільшого новели не повторюють одна одну: то нарис, або побутова сценка, чи навіть репортаж, де автор нічого не вигадав, а просто підмітив той чи інший несподіваний ракурс і оповів про нього із ретельністю, пильністю й запалом проникливо-гострого хронікера. Смішна подробиця, дрібничка, комічна ситуація існують не самі по собі, а допомагають виявити риси характеру, легко і ненав’язливо «приперчують» текст: «То в тій, то в іншій хаті збиралися до читання газети, котру той чи інший сопигірець привозив з Тернополя. Господар, який придбав газету, обережно виймав її , акуратно складену, з-за пазухи, розстеляв на скрині, присував ближче лампу і починалося читання. А що грамоту знали не всі, то частенько до газети садовили учня. І дитина досить гладко читала. Господарі при тому вдавали, що все розуміють, і схвально, мов гусаки на морозі, кивали головами…Після читання розпочиналося обговорення.. найчастіше перепадало на горіхи Юзефу Пілсудському, і членам уряду, які «дбають лише про панів, грошей мають хоч греблю гати… хотіли б, аби хлопи задурно робили… за безцінь скуповують хлопську працю… міністри з панами офіцерами та генералами пропивають Польщу… аби справити новий кожух, то треба продати корову…». У зв’язку з останнім справедливим зауваженням, дорогий читачу, мимоволі закрадається думка, що якщо і є на світі щось стале і постійне, то це – ціна на кожух. Бо й сьогодні у Галичині, аби придбати навіть не кожух, а вутлу дублянку, належить продати корову. А то й дві…»
Автор ретельно виписує картини побуту й хід подій, добирає штрихи і деталі, з яких вимальовує виразні типажі. Він полюбляє підкреслити якісну складову теми, виявити її фактуру, знайти свіжі слова. У кожному з його персонажів проявлено людську сутність, кожен має індивідуальне обличчя. Як результат, канва оповіді мовби вишита узорами з буцімто хапливих штрихів, що ніби й не мають комізму, проте необхідні для створення відповідного емоційного фону. Буває, навмисне загущує фарби, публіцистично загострює й осучаснює ситуацію: «А тепер задумаймося, дорогий читачу, якими, даруйте, дурнями і пришелепкуватими в очах галицького тактовного, мудрого і вихованого люду виглядали всі ті, хто десятиліттями наперед планував і прогнозував «світле майбуття», барабанячи в пропагандистські барабани, б’ючи в лозунгові дзвони, горлаючи в усі мікрофони і репетуючи зі шпальт газет, скільки ми й чого восени зберемо, яких висот досягнемо, кого саме «наздоженемо й переженемо»…».
Як бачимо, Богдан Бастюк умів майстерно поєднувати глибокі спостереження й розсипи дотепності, через що манера його оповіді має характер буцімто розважальний. Втім саме поєднання цих якостей є запорукою читабельності досить таки мозаїчної композиції роману. Автор свідомий свого покликання: «Кажуть, дорогий читачу, що є гумор габровський, англійський, і ще там хтозна-який.. Та й добре. Та мені здається, що є ще гумор галицький. Особливий і неповторний…як на мене – це цілий неторканий пласт нашої духовної і життєвої наснаги…».
Стилістика завершальних розділів першої частини книги – «Ворожба», «Гостинець», «Місто» – стає строгішою, ощаднішою, втім не зазнає спрощення. Письменник помічає, акцентує й прогнозує суспільно-економічні хиби й прогалини у розвитку села й міста. Помітно більшає художнього прийому інвективи, де посилюються мотиви гніву, нищівної критики, навіть ненависті до явищ, які різко контрастують з авторським ідеалом, натомість майже вигасає інтонація гумору й великодушної іронії: «Минуть літа. Історичні події так трусонуть планетою і, зокрема, Галичиною, що повибігають зі світлиць на поверхах їх розгублені і перелякані мешканці. І ті, кому пощастило, опиняться аж за далекими морями й рубежами…А ще інших позганяють у численні гетто, а там – і в яри при містах і містечках. І навіки…Когось закатують у тюрмах, а ще когось везтимуть у холоді й голоді у вагонах для худоби безкрайніми просторами геть здичавілої у двадцятому столітті Росії в далекі сибіри й заполяр’я. І навіки…Бо скільки тої людини!.. Дрібненька вона й беззахисна. Безсила і непомітна, що й сліду по мільйонах не залишиться».
Центральний пафос роману – зухвале підважування усталених поглядів на нашу історію, темпераментне заперечення стереотипів мислення. Богдан Бастюк ніби полемізує із загальниками спрощеного бачення, і його полеміка має позачасову цінність, оскільки протистоїть усякому збаналізованому світоглядові, ставлячи в центр пересічну, просту, непомітну на тлі історії людину. Та найголовнішою ознакою стильової манери прозаїка є розгортання власної вільної думки, авторське заглиблення в явища минулого, інтерпретація цих явищ на широкому історичному тлі. Писати про селян було для нього мистецтвом розуміння, мистецтвом співпереживання, зрештою, мистецтвом власного самовираження. Гостроспостережливий, іронічний та самоіронічний, майстер психологічного портретування, Богдан Бастюк засвідчив свою здатність побачити ніким не побачене, у відомому знайти невідоме. Письменник поглибив для нас панораму доби Галичини, вніс у неї нові знання, вибудував свій літературний світ, у який варто йти кожному, хто має жадобу пізнання історії нашого краю, або хоча би має бажання втішитися гумористичним живим словом – принадою захопливого читання. Письменник Богдан Бастюк досі поряд із нами, своїми читачами. Жодна переоцінка цінностей роману-хроніці «Сопигора» не загрожує, позаяк правда й талант не піддаються інфляції. Бо то Література.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-07-13 08:27:21
Переглядів сторінки твору 913
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.781
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.05.16 17:42
Автор у цю хвилину відсутній