
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Молиться над аркушем перо
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Молиться над аркушем перо
Володимир Кравчук. Годинник на розп’ятті: поезії. – Тернопіль: ТОВ «Терно-граф», 2019. – 112 с., редактор – Олег Герман.
Поет Володимир Кравчук прийшов до читача з новою книгою поезій, котра постала за словами з його вірша: «від доторку до власної душі, до власних думок, народжених від живої іскорки Всевишнього». У коротенькому слові до читача автор зауважує суттєві риси створення символічного образу, що дав назву книзі: «Спогад переносить мене у передвеликдень. Йду старим сільським цвинтарем …Бачу похилений дерев’яний хрест, де з правиці розп’яття вивершується проіржавілий цвях. Ранкове сонце, яке падає на нього, витінює стрілку. Годинник! Сяйнула думка… на розп’ятті». Поетична уява письменника не лишилася осторонь побаченого, створивши цю дещо містичну метафору нашого часу на тлі вічності.
Пропонована збірка насичена різнотематичними текстами, що складають чотири розділи: «Годинник на розп’ятті. Дванадцять монологів», «З хитких заграв», «Зачерпну польоту у лелеки», «На берегах моєї сивини». Перший розділ, на мою думку, є програмним, адже монологи побудовані за принципом втілення узагальнюючих ідей: цвяха, межичасся, споглядальника, уяви, ковили, стрілецької варти, повстанського лісу, бруківки, думки, нульового рубежу, лози, щему). Поезія цього розділу набуває символічного виміру, підсилює містичну ауру поетової творчості, її філософську глибину, що переводить змальовані явища зі сфери очевидного – до прихованого, до суті.
Вірші у збірці вельми характерні для поетичного менталітету Володимира Кравчука. Внутрішня спорідненість філософського і художнього мислення – це вияв поетичної чутливості-чуттєвості у поєднанні з раціональним, узагальненим, що в свою чергу, визначає індивідуальність світовідчування як оригінального й самобутнього. Це, зазвичай, роздуми, що підводять до якогось питання-висновку, часом без відповіді, або ж такого, відповідь на котрий ховається у майбутньому. А ще, на мою думку, поет оптимально, як на теперішнє межичасся , зреалізував свої думки про людину, про її відповідальність перед історією, про значущість її дій та вчинків. Однак, хочу уточнити: так, узагальнені й раціональні, старі як світ мотиви й теми, але щоразу ніби наново, ніби вперше пережиті. Тобто, процес народження поезії завжди індивідуально-особистісний, і саме в цьому його/її непроминальна зваба і незгасаюча краса!
Вірші Володимира Кравчука можна розрізнити за типами виражених переживань (власне автора, чи його alter ego, не суть важливо!) на публіцистично-патріотичні, любовно-інтимні, пейзажні (про філософські вже говорилося). Проте, хочу наголосити, що моя класифікація не зовсім тематична, тут мова ведеться про важливіші речі, щось на загал певних взірців внутрішнього переживання homo sensus – людини відчуваючої.
Отже, віршована публіцистика, на мою думку, є найскладнішим жанром у творчості будь-якого митця: поєднати мотиви і прийоми публіцистики (події сьогодення болять поетові!) з поетичною стилістикою (нагадаю з підручника – поетична мова є мовою непрямою) – мало кому вдається; як правило, патріотична риторика домінує над образом. Однак, на мою думку, сила таланту і досвід майстерності допомагають Володимиру Кравчуку досягти бажаної гармонії. Поет прагне осмислити дійсність засобами полемічного протиставлення зовнішніх мінливих і суперечливих реальних подій з їхньою прихованою суттю. Виявляючи свою справжню громадянськість, митець у кращих своїх віршах сягає високого суспільного звучання і психологічної насиченості.
Володимир Кравчук – майстер пейзажної лірики. Щиро зізнаюся, що було складно вибрати вірша для цитування, бо вони всі, як на мене, маленькі шедеври! Мотиви проминання всього земного, пантеїстичні мотиви, поезія природи, вишукані рефлексії та медитації над буттєвим сенсом усього сущого. Звертаю увагу читача на вибагливе римування, внутрішню музику світлої печалі та лаконізм вислову і хочу підкреслити, що подібне звукове та лексичне багатство не виняток, а правило у цій збірці.
З присмерковим сувоєм неквапно
Закрадається ніч темнолиця
І поставити зіркою крапку
Після розчерків дня норовиться.
Безсоромно виманює вітер
Із листви вже прив’ялену тишу.
…Цей сюжет без закреслень, як витвір,
Мабуть, вдумлива осінь допише.
Підсилює поетичну принадність збірки натхненна, проте без надмірної екзальтації, інтимна поезія: «Зламаною гілкою чекання / На крайнебі знов твоє ім’я / Вкотре вже виводжу із мовчання, / Навздогін за слідом журавля. / Слово, наче латку, винувато / Захитає спогадів чота. / Хто, як я, розлукою заплатить – / Ймення впише, щоб лиш сам читав…».
Для поета тільки вірші говорять зі світом, передаючи динаміку душевного життя і відбиваючи його особистий шлях до істини. Що так сильно вплинуло на дозрілий, осінній стиль нової поетової збірки? Про що він нам повідав? Про життя і про людину в універсальному, буттєвому, космічному сенсі? Поетове сповідальне «хто я?» майже непомітно перемінюється на узагальнююче «хто ми є?». Якщо вести мову про стилістичні засоби, то на мій погляд, вони переконливо свідчать про, з одного боку, неприховану складність змісту і вислову, а з іншого, зорієнтовані на випрозорену простоту і ясність, теплу манеру вислову, іноді іронічно знижену. Деколи це пов’язано з експериментом, спробами певного переосмислення набутого поетичного досвіду, хоча поет стриманий у засобах яскравого новаторства, і чогось аж радикального у цьому сенсі в нього нема. А от повага до національних традицій, любов до рідних теренів, до рідної мови, помножені на знання поетичних законів – це Володимир Кравчук!
Поет Володимир Кравчук прийшов до читача з новою книгою поезій, котра постала за словами з його вірша: «від доторку до власної душі, до власних думок, народжених від живої іскорки Всевишнього». У коротенькому слові до читача автор зауважує суттєві риси створення символічного образу, що дав назву книзі: «Спогад переносить мене у передвеликдень. Йду старим сільським цвинтарем …Бачу похилений дерев’яний хрест, де з правиці розп’яття вивершується проіржавілий цвях. Ранкове сонце, яке падає на нього, витінює стрілку. Годинник! Сяйнула думка… на розп’ятті». Поетична уява письменника не лишилася осторонь побаченого, створивши цю дещо містичну метафору нашого часу на тлі вічності.
Пропонована збірка насичена різнотематичними текстами, що складають чотири розділи: «Годинник на розп’ятті. Дванадцять монологів», «З хитких заграв», «Зачерпну польоту у лелеки», «На берегах моєї сивини». Перший розділ, на мою думку, є програмним, адже монологи побудовані за принципом втілення узагальнюючих ідей: цвяха, межичасся, споглядальника, уяви, ковили, стрілецької варти, повстанського лісу, бруківки, думки, нульового рубежу, лози, щему). Поезія цього розділу набуває символічного виміру, підсилює містичну ауру поетової творчості, її філософську глибину, що переводить змальовані явища зі сфери очевидного – до прихованого, до суті.
Вірші у збірці вельми характерні для поетичного менталітету Володимира Кравчука. Внутрішня спорідненість філософського і художнього мислення – це вияв поетичної чутливості-чуттєвості у поєднанні з раціональним, узагальненим, що в свою чергу, визначає індивідуальність світовідчування як оригінального й самобутнього. Це, зазвичай, роздуми, що підводять до якогось питання-висновку, часом без відповіді, або ж такого, відповідь на котрий ховається у майбутньому. А ще, на мою думку, поет оптимально, як на теперішнє межичасся , зреалізував свої думки про людину, про її відповідальність перед історією, про значущість її дій та вчинків. Однак, хочу уточнити: так, узагальнені й раціональні, старі як світ мотиви й теми, але щоразу ніби наново, ніби вперше пережиті. Тобто, процес народження поезії завжди індивідуально-особистісний, і саме в цьому його/її непроминальна зваба і незгасаюча краса!
Вірші Володимира Кравчука можна розрізнити за типами виражених переживань (власне автора, чи його alter ego, не суть важливо!) на публіцистично-патріотичні, любовно-інтимні, пейзажні (про філософські вже говорилося). Проте, хочу наголосити, що моя класифікація не зовсім тематична, тут мова ведеться про важливіші речі, щось на загал певних взірців внутрішнього переживання homo sensus – людини відчуваючої.
Отже, віршована публіцистика, на мою думку, є найскладнішим жанром у творчості будь-якого митця: поєднати мотиви і прийоми публіцистики (події сьогодення болять поетові!) з поетичною стилістикою (нагадаю з підручника – поетична мова є мовою непрямою) – мало кому вдається; як правило, патріотична риторика домінує над образом. Однак, на мою думку, сила таланту і досвід майстерності допомагають Володимиру Кравчуку досягти бажаної гармонії. Поет прагне осмислити дійсність засобами полемічного протиставлення зовнішніх мінливих і суперечливих реальних подій з їхньою прихованою суттю. Виявляючи свою справжню громадянськість, митець у кращих своїх віршах сягає високого суспільного звучання і психологічної насиченості.
Володимир Кравчук – майстер пейзажної лірики. Щиро зізнаюся, що було складно вибрати вірша для цитування, бо вони всі, як на мене, маленькі шедеври! Мотиви проминання всього земного, пантеїстичні мотиви, поезія природи, вишукані рефлексії та медитації над буттєвим сенсом усього сущого. Звертаю увагу читача на вибагливе римування, внутрішню музику світлої печалі та лаконізм вислову і хочу підкреслити, що подібне звукове та лексичне багатство не виняток, а правило у цій збірці.
З присмерковим сувоєм неквапно
Закрадається ніч темнолиця
І поставити зіркою крапку
Після розчерків дня норовиться.
Безсоромно виманює вітер
Із листви вже прив’ялену тишу.
…Цей сюжет без закреслень, як витвір,
Мабуть, вдумлива осінь допише.
Підсилює поетичну принадність збірки натхненна, проте без надмірної екзальтації, інтимна поезія: «Зламаною гілкою чекання / На крайнебі знов твоє ім’я / Вкотре вже виводжу із мовчання, / Навздогін за слідом журавля. / Слово, наче латку, винувато / Захитає спогадів чота. / Хто, як я, розлукою заплатить – / Ймення впише, щоб лиш сам читав…».
Для поета тільки вірші говорять зі світом, передаючи динаміку душевного життя і відбиваючи його особистий шлях до істини. Що так сильно вплинуло на дозрілий, осінній стиль нової поетової збірки? Про що він нам повідав? Про життя і про людину в універсальному, буттєвому, космічному сенсі? Поетове сповідальне «хто я?» майже непомітно перемінюється на узагальнююче «хто ми є?». Якщо вести мову про стилістичні засоби, то на мій погляд, вони переконливо свідчать про, з одного боку, неприховану складність змісту і вислову, а з іншого, зорієнтовані на випрозорену простоту і ясність, теплу манеру вислову, іноді іронічно знижену. Деколи це пов’язано з експериментом, спробами певного переосмислення набутого поетичного досвіду, хоча поет стриманий у засобах яскравого новаторства, і чогось аж радикального у цьому сенсі в нього нема. А от повага до національних традицій, любов до рідних теренів, до рідної мови, помножені на знання поетичних законів – це Володимир Кравчук!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Через фільтр історії "
• Перейти на сторінку •
"Сучасний погляд на роман Богдана Бастюка «Сопигора. Хроніка галицького села». "
• Перейти на сторінку •
"Сучасний погляд на роман Богдана Бастюка «Сопигора. Хроніка галицького села». "
Про публікацію