
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.06.02
01:00
Ну здрастуй, літо, здрастуй, літо! -
Загнала спека в холодок.
І я теж літній чи елітний -
Впадаю в паморозь думок.
Уся планета вже тепліє,
І тануть скрізь льодовики.
Лише на теренах росії
Загнала спека в холодок.
І я теж літній чи елітний -
Впадаю в паморозь думок.
Уся планета вже тепліє,
І тануть скрізь льодовики.
Лише на теренах росії
2023.06.02
00:51
На кам’яних островах самотності
Троянди спраглі жадають води
Напередодні грози.
Море вечорів молодого листя
І сердець – мідних шматочків Неба:
Прислухаюсь до цокотіння годинника,
Коли троянди спраглі жадають води.
У Всесвіті яблуневому, серед порож
Троянди спраглі жадають води
Напередодні грози.
Море вечорів молодого листя
І сердець – мідних шматочків Неба:
Прислухаюсь до цокотіння годинника,
Коли троянди спраглі жадають води.
У Всесвіті яблуневому, серед порож
2023.06.01
23:41
Міняю стильний хмарочос
На вікна з виглядом на море.
Розхристаних думок хаОс,
На мирну царину простору.
Коштовне срібло на бджолу,
Що у меду купає літо,
Кредитів чорну кабалу —
На вікна з виглядом на море.
Розхристаних думок хаОс,
На мирну царину простору.
Коштовне срібло на бджолу,
Що у меду купає літо,
Кредитів чорну кабалу —
2023.06.01
23:31
Ідеш і бачиш сон ліричний,
Ідеш ти вільно, феєрично,
Неначе Вавилона цар;
Та ти, деннице, не загинеш,
І ні прокльони, ні провини
Не забруднили твоїх чар.
Ідеш ти вільно, феєрично,
Неначе Вавилона цар;
Та ти, деннице, не загинеш,
І ні прокльони, ні провини
Не забруднили твоїх чар.
2023.06.01
21:19
був ти для мене тільки чотирикутником паперу
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
слова твої ясніли кольором
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
слова твої ясніли кольором
2023.06.01
17:29
В тісному бомбосховищі , в задусі,
В півтемряві народ сидить, стоїть.
І молоді жінки, й старі бабусі,
І діточки чекають на ту мить,
Як скінчиться, нарешті, ця навала,
З цієї можна вийти духоти.
Сирени, наче благості чекали
Та дослухались. Десь із в
В півтемряві народ сидить, стоїть.
І молоді жінки, й старі бабусі,
І діточки чекають на ту мить,
Як скінчиться, нарешті, ця навала,
З цієї можна вийти духоти.
Сирени, наче благості чекали
Та дослухались. Десь із в
2023.06.01
08:58
Жасміново-трояндово
у травні вечоріє,
а уночі акації
солодкий подих віє
натомлений турботами
легенький вітерець,
і сни квітково-ягідні
в кімнату навпростець
у травні вечоріє,
а уночі акації
солодкий подих віє
натомлений турботами
легенький вітерець,
і сни квітково-ягідні
в кімнату навпростець
2023.06.01
06:42
Лягай, поспи, поки ракета
ще не поцілила у дім,
забулася у сні планета,
із вікон не клубиться дим.
Але наразі це недовго
вже палець тисне кнопку – «Пуск» –
вищить повітряна тривога,
ще не поцілила у дім,
забулася у сні планета,
із вікон не клубиться дим.
Але наразі це недовго
вже палець тисне кнопку – «Пуск» –
вищить повітряна тривога,
2023.06.01
04:32
Обчухрали нахаби тутешні
З гілочок скороспілі плоди, –
Ягідки соковиті черешні
Залишили лиш тільки сліди
Кісточок на газоні зеленім,
А на вітті – одних черешків, –
Поживилася вдосталь шалена
Зграя вічно голодних шпаків.
З гілочок скороспілі плоди, –
Ягідки соковиті черешні
Залишили лиш тільки сліди
Кісточок на газоні зеленім,
А на вітті – одних черешків, –
Поживилася вдосталь шалена
Зграя вічно голодних шпаків.
2023.05.31
21:57
Не знаю чи зміг би тебе забути.
Пам'ять — всього лиш потреба привласнити,
Те, що тобі не належить. Як голос,
Як дотик до стегон прекрасної діви,
Як слово, яке про любов мироносить,
Як місто в якому печуть сувеніри
Чи крихітні форми його середмістя
Пам'ять — всього лиш потреба привласнити,
Те, що тобі не належить. Як голос,
Як дотик до стегон прекрасної діви,
Як слово, яке про любов мироносить,
Як місто в якому печуть сувеніри
Чи крихітні форми його середмістя
2023.05.31
19:26
Вже колобродять перші хитрі сни,
І хрестить ніч зірками путь на щастя.
Сторожить місяць синіх нив лани,
І древній сад святить плодів багаття.
Це неба синьо - жовте вишиття.
Холодне від журби. Ясне з любові.
В зірках читає кожен шлях життя.
І хрестить ніч зірками путь на щастя.
Сторожить місяць синіх нив лани,
І древній сад святить плодів багаття.
Це неба синьо - жовте вишиття.
Холодне від журби. Ясне з любові.
В зірках читає кожен шлях життя.
2023.05.31
12:18
Ой, згодна я... і це уже не жарти.
Коли вже є оказія така,
то розумію, після сорока
журитися за юними не варто.
Якщо так ся подобає тобі,
то я не розчарую серцеїда.
Чого б ото не вийти і собі
Коли вже є оказія така,
то розумію, після сорока
журитися за юними не варто.
Якщо так ся подобає тобі,
то я не розчарую серцеїда.
Чого б ото не вийти і собі
2023.05.31
12:12
Це не біда, що і тобі за сорок
і що мені із гаком... ой-йо-йой...
усе одно я буду твій герой
ліричний – уві сні і... у вівторок.
У тебе серце все-таки не лід
і ми обоє думати повинні,
як зупинити вік посередині:
і що мені із гаком... ой-йо-йой...
усе одно я буду твій герой
ліричний – уві сні і... у вівторок.
У тебе серце все-таки не лід
і ми обоє думати повинні,
як зупинити вік посередині:
2023.05.31
10:27
У травах шовкових — на щастя підкова,
під плотом зубчастим — суниці медвяні,
коралі ожини, лохина бузкова —
ваніллю пахтять, наче пляцки* духмяні.
В ставку білий лебідь з лебідкою в парі
цілуються лагідно — шийки сердечком.
Малиновий вечір тримає
під плотом зубчастим — суниці медвяні,
коралі ожини, лохина бузкова —
ваніллю пахтять, наче пляцки* духмяні.
В ставку білий лебідь з лебідкою в парі
цілуються лагідно — шийки сердечком.
Малиновий вечір тримає
2023.05.31
10:13
Тихо линув
тополиний
пух.
Тупо линув.
Дух на мухи
дмух!
На потухлі.
тополиний
пух.
Тупо линув.
Дух на мухи
дмух!
На потухлі.
2023.05.31
09:35
Сонячним спектром
простір проспектів
літо з ковша поливає.
Ввечері місто
стрілами вулиць
від спеки до парків тікає.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...простір проспектів
літо з ковша поливає.
Ввечері місто
стрілами вулиць
від спеки до парків тікає.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Молиться над аркушем перо
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Молиться над аркушем перо
Володимир Кравчук. Годинник на розп’ятті: поезії. – Тернопіль: ТОВ «Терно-граф», 2019. – 112 с., редактор – Олег Герман.
Поет Володимир Кравчук прийшов до читача з новою книгою поезій, котра постала за словами з його вірша: «від доторку до власної душі, до власних думок, народжених від живої іскорки Всевишнього». У коротенькому слові до читача автор зауважує суттєві риси створення символічного образу, що дав назву книзі: «Спогад переносить мене у передвеликдень. Йду старим сільським цвинтарем …Бачу похилений дерев’яний хрест, де з правиці розп’яття вивершується проіржавілий цвях. Ранкове сонце, яке падає на нього, витінює стрілку. Годинник! Сяйнула думка… на розп’ятті». Поетична уява письменника не лишилася осторонь побаченого, створивши цю дещо містичну метафору нашого часу на тлі вічності.
Пропонована збірка насичена різнотематичними текстами, що складають чотири розділи: «Годинник на розп’ятті. Дванадцять монологів», «З хитких заграв», «Зачерпну польоту у лелеки», «На берегах моєї сивини». Перший розділ, на мою думку, є програмним, адже монологи побудовані за принципом втілення узагальнюючих ідей: цвяха, межичасся, споглядальника, уяви, ковили, стрілецької варти, повстанського лісу, бруківки, думки, нульового рубежу, лози, щему). Поезія цього розділу набуває символічного виміру, підсилює містичну ауру поетової творчості, її філософську глибину, що переводить змальовані явища зі сфери очевидного – до прихованого, до суті.
Вірші у збірці вельми характерні для поетичного менталітету Володимира Кравчука. Внутрішня спорідненість філософського і художнього мислення – це вияв поетичної чутливості-чуттєвості у поєднанні з раціональним, узагальненим, що в свою чергу, визначає індивідуальність світовідчування як оригінального й самобутнього. Це, зазвичай, роздуми, що підводять до якогось питання-висновку, часом без відповіді, або ж такого, відповідь на котрий ховається у майбутньому. А ще, на мою думку, поет оптимально, як на теперішнє межичасся , зреалізував свої думки про людину, про її відповідальність перед історією, про значущість її дій та вчинків. Однак, хочу уточнити: так, узагальнені й раціональні, старі як світ мотиви й теми, але щоразу ніби наново, ніби вперше пережиті. Тобто, процес народження поезії завжди індивідуально-особистісний, і саме в цьому його/її непроминальна зваба і незгасаюча краса!
Вірші Володимира Кравчука можна розрізнити за типами виражених переживань (власне автора, чи його alter ego, не суть важливо!) на публіцистично-патріотичні, любовно-інтимні, пейзажні (про філософські вже говорилося). Проте, хочу наголосити, що моя класифікація не зовсім тематична, тут мова ведеться про важливіші речі, щось на загал певних взірців внутрішнього переживання homo sensus – людини відчуваючої.
Отже, віршована публіцистика, на мою думку, є найскладнішим жанром у творчості будь-якого митця: поєднати мотиви і прийоми публіцистики (події сьогодення болять поетові!) з поетичною стилістикою (нагадаю з підручника – поетична мова є мовою непрямою) – мало кому вдається; як правило, патріотична риторика домінує над образом. Однак, на мою думку, сила таланту і досвід майстерності допомагають Володимиру Кравчуку досягти бажаної гармонії. Поет прагне осмислити дійсність засобами полемічного протиставлення зовнішніх мінливих і суперечливих реальних подій з їхньою прихованою суттю. Виявляючи свою справжню громадянськість, митець у кращих своїх віршах сягає високого суспільного звучання і психологічної насиченості.
Володимир Кравчук – майстер пейзажної лірики. Щиро зізнаюся, що було складно вибрати вірша для цитування, бо вони всі, як на мене, маленькі шедеври! Мотиви проминання всього земного, пантеїстичні мотиви, поезія природи, вишукані рефлексії та медитації над буттєвим сенсом усього сущого. Звертаю увагу читача на вибагливе римування, внутрішню музику світлої печалі та лаконізм вислову і хочу підкреслити, що подібне звукове та лексичне багатство не виняток, а правило у цій збірці.
З присмерковим сувоєм неквапно
Закрадається ніч темнолиця
І поставити зіркою крапку
Після розчерків дня норовиться.
Безсоромно виманює вітер
Із листви вже прив’ялену тишу.
…Цей сюжет без закреслень, як витвір,
Мабуть, вдумлива осінь допише.
Підсилює поетичну принадність збірки натхненна, проте без надмірної екзальтації, інтимна поезія: «Зламаною гілкою чекання / На крайнебі знов твоє ім’я / Вкотре вже виводжу із мовчання, / Навздогін за слідом журавля. / Слово, наче латку, винувато / Захитає спогадів чота. / Хто, як я, розлукою заплатить – / Ймення впише, щоб лиш сам читав…».
Для поета тільки вірші говорять зі світом, передаючи динаміку душевного життя і відбиваючи його особистий шлях до істини. Що так сильно вплинуло на дозрілий, осінній стиль нової поетової збірки? Про що він нам повідав? Про життя і про людину в універсальному, буттєвому, космічному сенсі? Поетове сповідальне «хто я?» майже непомітно перемінюється на узагальнююче «хто ми є?». Якщо вести мову про стилістичні засоби, то на мій погляд, вони переконливо свідчать про, з одного боку, неприховану складність змісту і вислову, а з іншого, зорієнтовані на випрозорену простоту і ясність, теплу манеру вислову, іноді іронічно знижену. Деколи це пов’язано з експериментом, спробами певного переосмислення набутого поетичного досвіду, хоча поет стриманий у засобах яскравого новаторства, і чогось аж радикального у цьому сенсі в нього нема. А от повага до національних традицій, любов до рідних теренів, до рідної мови, помножені на знання поетичних законів – це Володимир Кравчук!
Поет Володимир Кравчук прийшов до читача з новою книгою поезій, котра постала за словами з його вірша: «від доторку до власної душі, до власних думок, народжених від живої іскорки Всевишнього». У коротенькому слові до читача автор зауважує суттєві риси створення символічного образу, що дав назву книзі: «Спогад переносить мене у передвеликдень. Йду старим сільським цвинтарем …Бачу похилений дерев’яний хрест, де з правиці розп’яття вивершується проіржавілий цвях. Ранкове сонце, яке падає на нього, витінює стрілку. Годинник! Сяйнула думка… на розп’ятті». Поетична уява письменника не лишилася осторонь побаченого, створивши цю дещо містичну метафору нашого часу на тлі вічності.
Пропонована збірка насичена різнотематичними текстами, що складають чотири розділи: «Годинник на розп’ятті. Дванадцять монологів», «З хитких заграв», «Зачерпну польоту у лелеки», «На берегах моєї сивини». Перший розділ, на мою думку, є програмним, адже монологи побудовані за принципом втілення узагальнюючих ідей: цвяха, межичасся, споглядальника, уяви, ковили, стрілецької варти, повстанського лісу, бруківки, думки, нульового рубежу, лози, щему). Поезія цього розділу набуває символічного виміру, підсилює містичну ауру поетової творчості, її філософську глибину, що переводить змальовані явища зі сфери очевидного – до прихованого, до суті.
Вірші у збірці вельми характерні для поетичного менталітету Володимира Кравчука. Внутрішня спорідненість філософського і художнього мислення – це вияв поетичної чутливості-чуттєвості у поєднанні з раціональним, узагальненим, що в свою чергу, визначає індивідуальність світовідчування як оригінального й самобутнього. Це, зазвичай, роздуми, що підводять до якогось питання-висновку, часом без відповіді, або ж такого, відповідь на котрий ховається у майбутньому. А ще, на мою думку, поет оптимально, як на теперішнє межичасся , зреалізував свої думки про людину, про її відповідальність перед історією, про значущість її дій та вчинків. Однак, хочу уточнити: так, узагальнені й раціональні, старі як світ мотиви й теми, але щоразу ніби наново, ніби вперше пережиті. Тобто, процес народження поезії завжди індивідуально-особистісний, і саме в цьому його/її непроминальна зваба і незгасаюча краса!
Вірші Володимира Кравчука можна розрізнити за типами виражених переживань (власне автора, чи його alter ego, не суть важливо!) на публіцистично-патріотичні, любовно-інтимні, пейзажні (про філософські вже говорилося). Проте, хочу наголосити, що моя класифікація не зовсім тематична, тут мова ведеться про важливіші речі, щось на загал певних взірців внутрішнього переживання homo sensus – людини відчуваючої.
Отже, віршована публіцистика, на мою думку, є найскладнішим жанром у творчості будь-якого митця: поєднати мотиви і прийоми публіцистики (події сьогодення болять поетові!) з поетичною стилістикою (нагадаю з підручника – поетична мова є мовою непрямою) – мало кому вдається; як правило, патріотична риторика домінує над образом. Однак, на мою думку, сила таланту і досвід майстерності допомагають Володимиру Кравчуку досягти бажаної гармонії. Поет прагне осмислити дійсність засобами полемічного протиставлення зовнішніх мінливих і суперечливих реальних подій з їхньою прихованою суттю. Виявляючи свою справжню громадянськість, митець у кращих своїх віршах сягає високого суспільного звучання і психологічної насиченості.
Володимир Кравчук – майстер пейзажної лірики. Щиро зізнаюся, що було складно вибрати вірша для цитування, бо вони всі, як на мене, маленькі шедеври! Мотиви проминання всього земного, пантеїстичні мотиви, поезія природи, вишукані рефлексії та медитації над буттєвим сенсом усього сущого. Звертаю увагу читача на вибагливе римування, внутрішню музику світлої печалі та лаконізм вислову і хочу підкреслити, що подібне звукове та лексичне багатство не виняток, а правило у цій збірці.
З присмерковим сувоєм неквапно
Закрадається ніч темнолиця
І поставити зіркою крапку
Після розчерків дня норовиться.
Безсоромно виманює вітер
Із листви вже прив’ялену тишу.
…Цей сюжет без закреслень, як витвір,
Мабуть, вдумлива осінь допише.
Підсилює поетичну принадність збірки натхненна, проте без надмірної екзальтації, інтимна поезія: «Зламаною гілкою чекання / На крайнебі знов твоє ім’я / Вкотре вже виводжу із мовчання, / Навздогін за слідом журавля. / Слово, наче латку, винувато / Захитає спогадів чота. / Хто, як я, розлукою заплатить – / Ймення впише, щоб лиш сам читав…».
Для поета тільки вірші говорять зі світом, передаючи динаміку душевного життя і відбиваючи його особистий шлях до істини. Що так сильно вплинуло на дозрілий, осінній стиль нової поетової збірки? Про що він нам повідав? Про життя і про людину в універсальному, буттєвому, космічному сенсі? Поетове сповідальне «хто я?» майже непомітно перемінюється на узагальнююче «хто ми є?». Якщо вести мову про стилістичні засоби, то на мій погляд, вони переконливо свідчать про, з одного боку, неприховану складність змісту і вислову, а з іншого, зорієнтовані на випрозорену простоту і ясність, теплу манеру вислову, іноді іронічно знижену. Деколи це пов’язано з експериментом, спробами певного переосмислення набутого поетичного досвіду, хоча поет стриманий у засобах яскравого новаторства, і чогось аж радикального у цьому сенсі в нього нема. А от повага до національних традицій, любов до рідних теренів, до рідної мови, помножені на знання поетичних законів – це Володимир Кравчук!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Через фільтр історії "
• Перейти на сторінку •
"Сучасний погляд на роман Богдана Бастюка «Сопигора. Хроніка галицького села». "
• Перейти на сторінку •
"Сучасний погляд на роман Богдана Бастюка «Сопигора. Хроніка галицького села». "
Про публікацію