ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
2024.03.28
22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
2024.03.28
22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
2024.03.28
22:09
Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!
Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Через фільтр історії
Євген Хміль. СУВ’ЯЗЬ: роман. – Київ: Видавець Корбуш, 2019. – 256 с.: іл.
Письменник Євген Хміль родом із села Криве, Козівського району на Тернопільщині. Випускник Тернопільського державного технічного університету ім. І. Пулюя, працював у багатьох містах світу: Барселоні, Порто, Лондоні. Мешкає в Тернополі. Дебют у літературі – любовно-пригодницький роман «Amor fati» (2018).
Новий роман «Сув’язь” можна порівняти із дзеркалом, лише місткішим. Людина бачить у дзеркалі своє відображення, а художня література – таке дзеркало, яке показує не тільки обличчя людей, а й характери, психологію їхніх вчинків та вплив на подальшу долю. Молодий сучасний письменник Євген Хміль віддзеркалює свій час, його соціальні напруги. Проникливий в оцінках, здатний глибоко вникати в суть проблем, він є описувачем не тільки власного життя, а й свого часу – з його трагедіями, радостями й обмеженостями.
Євген Хміль чітко усвідомлює: писати можна тільки про те, що добре знаєш! Автор вельми прагне бути злободенним, актуальним, однак розуміє, що злободенність не є метою літератури. У нього все придумано, але нічого не вигадано, напевно, він знає, що вигадка – не факт, але й не казка, а правда життя у модусі можливого – категорія ще з часів Аристотеля! І ще одне спостереження. Цікаво зауважити, що автор намагається знайти паралелі між двома стилями викладу , рівноцінно поєднати fiction – вигадку та non-fiction, побудовану на винятково реальних фактах, сиріч документальну. Аура авторського розповідання впливає на читача суґестивно, тобто тримає його у полоні ненав’язливого навчання-навіювання. Із розгортанням оповіді, чим ширші й дальші обрії роману, щонайінтенсивнішою стає доцентрова сила авторської суґестії. А цей процес вимагає від автора таланту й уміння зібрати докупи запропонований різнорідний матеріал: «29 квітня 1943 року село Молотків у Тернопільській області було спалене вщент каральними загонами СС. Частина жителів згоріли живцем, решту – розстріляли. Пізніше стало відомо – село допомагало воїнам УПА… 21 жовтня 1947 року почалась операція «Запад». Уряд СРСР не міг здолати опір Української Повстанської Армії (УПА) і вирішив позбавити їх підтримки від населення. За один день із Західної України депортували 7 тисяч людей: жінок, чоловіків, дітей. Усього 26 460 сімей, які хоч натяком мали відношення до УПА. Серед цих людей опинилася і Василева родина».
Що може бути спільного між Лондоном та глухим селом на заході України? Може, незмірна глибина історії, насиченість цієї історії та землі кров’ю, стражданнями й випробуваннями – через війни, численні окупації й голодомори? А може, вірність до Батьківщини, що в найстрашніших іспитах зберігає силу любити і виявити ту любов, живучи в емігрантському середовищі?
Письменник розповідає історію української родини, що на вітрах двадцятого століття була роз’єднана, розкидана, розпорошена. Час оповіді – початок дев’яностих; місця, де відбуваються події – Лондон та село Хомине на Тернопільщині. Письменник вибудовує сюжет, де ключовим моментом є зустріч головних героїв старшого покоління: Дмитра, вимушеного емігранта, жителя Туманного Альбіону та його рідної сестри Лесі: «То були найщиріші та найміцніші обійми. Кожен з них крізь плач намагався сказати хоч щось з того, що назбиралось за всі сорок сім років розлуки. Та вимовити нічого не могли. Обом відняло мову, і замість слів лунало лише глибоке ридання. Вони виплакували все, що було на душі: і радість, і сором, і жаль, страх»
Євген Хміль уміє будувати інтригу на дослідженні явних та прихованих мотивів діючих осіб, на їх багаторазовому перетинанні, переплетенні, зрештою – сув’язі. Батьки і діти, брати і сестри, молодість, кохання, секс, любовні трикутники, навіть спроба суїциду… У фіналі автор намагається за допомогою красивого happy end-у гармонізувати складну картину взаємовідносин між своїми персонажами, але точка кристалізації, принаймні, у любовному трикутнику: Кетрін-Стефан-Оксана, судячи з останньої глави роману, поки що ховається у лондонському тумані. Текст насичений точними спостереженнями, автор фіксує деталі, щоправда, інколи ухиляючись від естетичного інструментарію, особливо у відвертих описах інтиму. Проте, іронія, гумор, котрі деколи зустрічаються, створюють певну розрядку, відчуття свободи й необов’язковості: «Без традиційного привітання президента святкування Нового року молодь собі не уявляла. Це як перепустка для часу: президент привітав – рік Новий настав…Іра і Таня теж були по-новорічному вдягнені, але англійця їх вбрання не вразило. На Тані – біла сукенка з мереживом, а на Ірі – коротка червона сукня з таким декольте, що можна було побачити всю глибину її душі…Кафе «Пролісок» у райцентрі перейшло у приватну власність, і тепер на ньому висіла нова вивіска «Гудзон»…Англійськими фунтами цьому вертепу ще ніколи не платили, і хлопець, який збирав гроші, ще довго крутив невідомі купюри. Та щойно Василь сказав йому курс у купонах, хлопчик радісно закліпав очима. Куди вони прийдуть колядувати через день у першу чергу, він уже знав!».
Як я вже згадувала вище, Євген Хміль оспівує Лондон, який добре знає, у всій його історичній, етнічній та літературній специфіці. В описах його лондонських розділів панують англійські аромати й дух української діаспори. «Подібні долі згуртували земляків, і вони створили собі маленьку Україну там, куди закинула їх доля – у Британії. Все, що було в їхніх силах, – це не відцуратись від своєї мови, віри та традицій. І сьогодні з’явився черговий тому доказ – відкриття пам’ятника Володимиру Великому на одній з центральних вулиць Лондона”.
Влучно і яскраво автор відображує реалії, коли сюжетні перипетії переміщаються на українські терени. Настрої, стосунки, щоденний побут і святкове різноманіття створюють особистісний ефект, і майже завжди гнучко перемежовуються зі вставками історичної хроніки. Ось яким побачив рідне село у грудні 1992 року, через майже п’ятьдесят років українець, волею долі англієць: «Темні хмари, дрібний дощ. Усе навколо занадто сіре: голі сади, зорані городи, хати. Типове село на теренах України, яка щойно здобула незалежність. Церква, клуб, школа, бібліотека та колгосп, який уже майже розпався. Дорога не мала твердого покриття і від постійних дощів перетворилась на болотяну річку…Дмитро оперся на залізний заржавілий пліт, замість якого колись був тин, і не поспішав ступати на подвір’я, де провів сімнадцять років свого життя. Ані хати під соломою, ані стайні, ані клуні. Але сад ріс на своєму місці. Дерева старі, давно не плодоносили. Ніхто за ними не доглядав, та зрізати все ж не наважувалися. Що відбувалось у душі Дмитра, рідна сестра, яка також боса бігала тут колись, здогадувалась!»
Прозаїк Євген Хміль належить до нової генерації літераторів, найважливішим моментом якої є їх творча активність, бажання абсолютної творчої свободи, стихія пошуку в царині широкого використання документального фактажу, експерименти з формою тощо. А парадоксальне поєднання – прагматичне мислення плюс оптимістичне бачення реальності, гарантують йому в недалекому майбутньому здобуття певної переваги серед українського літературного середовища. Принаймні, я щиро йому цього бажаю! Bonne chance!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Через фільтр історії
Євген Хміль. СУВ’ЯЗЬ: роман. – Київ: Видавець Корбуш, 2019. – 256 с.: іл.
Письменник Євген Хміль родом із села Криве, Козівського району на Тернопільщині. Випускник Тернопільського державного технічного університету ім. І. Пулюя, працював у багатьох містах світу: Барселоні, Порто, Лондоні. Мешкає в Тернополі. Дебют у літературі – любовно-пригодницький роман «Amor fati» (2018).
Новий роман «Сув’язь” можна порівняти із дзеркалом, лише місткішим. Людина бачить у дзеркалі своє відображення, а художня література – таке дзеркало, яке показує не тільки обличчя людей, а й характери, психологію їхніх вчинків та вплив на подальшу долю. Молодий сучасний письменник Євген Хміль віддзеркалює свій час, його соціальні напруги. Проникливий в оцінках, здатний глибоко вникати в суть проблем, він є описувачем не тільки власного життя, а й свого часу – з його трагедіями, радостями й обмеженостями.
Євген Хміль чітко усвідомлює: писати можна тільки про те, що добре знаєш! Автор вельми прагне бути злободенним, актуальним, однак розуміє, що злободенність не є метою літератури. У нього все придумано, але нічого не вигадано, напевно, він знає, що вигадка – не факт, але й не казка, а правда життя у модусі можливого – категорія ще з часів Аристотеля! І ще одне спостереження. Цікаво зауважити, що автор намагається знайти паралелі між двома стилями викладу , рівноцінно поєднати fiction – вигадку та non-fiction, побудовану на винятково реальних фактах, сиріч документальну. Аура авторського розповідання впливає на читача суґестивно, тобто тримає його у полоні ненав’язливого навчання-навіювання. Із розгортанням оповіді, чим ширші й дальші обрії роману, щонайінтенсивнішою стає доцентрова сила авторської суґестії. А цей процес вимагає від автора таланту й уміння зібрати докупи запропонований різнорідний матеріал: «29 квітня 1943 року село Молотків у Тернопільській області було спалене вщент каральними загонами СС. Частина жителів згоріли живцем, решту – розстріляли. Пізніше стало відомо – село допомагало воїнам УПА… 21 жовтня 1947 року почалась операція «Запад». Уряд СРСР не міг здолати опір Української Повстанської Армії (УПА) і вирішив позбавити їх підтримки від населення. За один день із Західної України депортували 7 тисяч людей: жінок, чоловіків, дітей. Усього 26 460 сімей, які хоч натяком мали відношення до УПА. Серед цих людей опинилася і Василева родина».
Що може бути спільного між Лондоном та глухим селом на заході України? Може, незмірна глибина історії, насиченість цієї історії та землі кров’ю, стражданнями й випробуваннями – через війни, численні окупації й голодомори? А може, вірність до Батьківщини, що в найстрашніших іспитах зберігає силу любити і виявити ту любов, живучи в емігрантському середовищі?
Письменник розповідає історію української родини, що на вітрах двадцятого століття була роз’єднана, розкидана, розпорошена. Час оповіді – початок дев’яностих; місця, де відбуваються події – Лондон та село Хомине на Тернопільщині. Письменник вибудовує сюжет, де ключовим моментом є зустріч головних героїв старшого покоління: Дмитра, вимушеного емігранта, жителя Туманного Альбіону та його рідної сестри Лесі: «То були найщиріші та найміцніші обійми. Кожен з них крізь плач намагався сказати хоч щось з того, що назбиралось за всі сорок сім років розлуки. Та вимовити нічого не могли. Обом відняло мову, і замість слів лунало лише глибоке ридання. Вони виплакували все, що було на душі: і радість, і сором, і жаль, страх»
Євген Хміль уміє будувати інтригу на дослідженні явних та прихованих мотивів діючих осіб, на їх багаторазовому перетинанні, переплетенні, зрештою – сув’язі. Батьки і діти, брати і сестри, молодість, кохання, секс, любовні трикутники, навіть спроба суїциду… У фіналі автор намагається за допомогою красивого happy end-у гармонізувати складну картину взаємовідносин між своїми персонажами, але точка кристалізації, принаймні, у любовному трикутнику: Кетрін-Стефан-Оксана, судячи з останньої глави роману, поки що ховається у лондонському тумані. Текст насичений точними спостереженнями, автор фіксує деталі, щоправда, інколи ухиляючись від естетичного інструментарію, особливо у відвертих описах інтиму. Проте, іронія, гумор, котрі деколи зустрічаються, створюють певну розрядку, відчуття свободи й необов’язковості: «Без традиційного привітання президента святкування Нового року молодь собі не уявляла. Це як перепустка для часу: президент привітав – рік Новий настав…Іра і Таня теж були по-новорічному вдягнені, але англійця їх вбрання не вразило. На Тані – біла сукенка з мереживом, а на Ірі – коротка червона сукня з таким декольте, що можна було побачити всю глибину її душі…Кафе «Пролісок» у райцентрі перейшло у приватну власність, і тепер на ньому висіла нова вивіска «Гудзон»…Англійськими фунтами цьому вертепу ще ніколи не платили, і хлопець, який збирав гроші, ще довго крутив невідомі купюри. Та щойно Василь сказав йому курс у купонах, хлопчик радісно закліпав очима. Куди вони прийдуть колядувати через день у першу чергу, він уже знав!».
Як я вже згадувала вище, Євген Хміль оспівує Лондон, який добре знає, у всій його історичній, етнічній та літературній специфіці. В описах його лондонських розділів панують англійські аромати й дух української діаспори. «Подібні долі згуртували земляків, і вони створили собі маленьку Україну там, куди закинула їх доля – у Британії. Все, що було в їхніх силах, – це не відцуратись від своєї мови, віри та традицій. І сьогодні з’явився черговий тому доказ – відкриття пам’ятника Володимиру Великому на одній з центральних вулиць Лондона”.
Влучно і яскраво автор відображує реалії, коли сюжетні перипетії переміщаються на українські терени. Настрої, стосунки, щоденний побут і святкове різноманіття створюють особистісний ефект, і майже завжди гнучко перемежовуються зі вставками історичної хроніки. Ось яким побачив рідне село у грудні 1992 року, через майже п’ятьдесят років українець, волею долі англієць: «Темні хмари, дрібний дощ. Усе навколо занадто сіре: голі сади, зорані городи, хати. Типове село на теренах України, яка щойно здобула незалежність. Церква, клуб, школа, бібліотека та колгосп, який уже майже розпався. Дорога не мала твердого покриття і від постійних дощів перетворилась на болотяну річку…Дмитро оперся на залізний заржавілий пліт, замість якого колись був тин, і не поспішав ступати на подвір’я, де провів сімнадцять років свого життя. Ані хати під соломою, ані стайні, ані клуні. Але сад ріс на своєму місці. Дерева старі, давно не плодоносили. Ніхто за ними не доглядав, та зрізати все ж не наважувалися. Що відбувалось у душі Дмитра, рідна сестра, яка також боса бігала тут колись, здогадувалась!»
Прозаїк Євген Хміль належить до нової генерації літераторів, найважливішим моментом якої є їх творча активність, бажання абсолютної творчої свободи, стихія пошуку в царині широкого використання документального фактажу, експерименти з формою тощо. А парадоксальне поєднання – прагматичне мислення плюс оптимістичне бачення реальності, гарантують йому в недалекому майбутньому здобуття певної переваги серед українського літературного середовища. Принаймні, я щиро йому цього бажаю! Bonne chance!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію