Пане Ярославе, пані Майє! Ви для мене люди близькі. І коли я чую Ваші імена то радісно усміхаюся, оскільки Ви люди хороші, доброзичливі та нелукаві.
Ми тут усі зібралися з єдиною метою: творити. І творити так аби на Парнасі ахнули від здивування.
У декого викликає занепокоєння творчий процес. Буцаються автори лобами, шлють віртуальні прокляття, шпильки, відверті та приховані образи. Або розхвалюють за низькокваліфіковані тексти. Таке життя, тут нічого не вдієш. Схильність до самозахоплення - поширене явище серед нашої несамовитої братії. Декому хочеться вилізти на плечі колеги і сказати: я -цяця, а ти - графоман. І що залишається робити невтаємниченим неофітам? Правильно - мирно співіснувати. Не подобається вірш - обійди стороною, не до шмиги коментар - посміхнися і йди далі, насторожує репліка - чинимо так само.
Учора був на цвинтарі. Останнім часом змушений туди ходити регулярно. Читав написи на пам"ятниках і простим людям, і творчим. Навіть на могилах митці не здатні обійтися без самовозвеличення. Поетичні рядки на каменях, на похоронних стрічках, і в промовах колег по перу. Тільки рідні нічого не цитують, мовчки стоять і плачуть.
А що буде з нами? Я спочатку теж думав різьбити власні крилаті фрази на граніті. Тепер відмовився. Несолідно це якось. Бачили які пам'ятники французьким віршарам? Це витвори мистецтва самі по собі. Тому не варто на них видовбувати неестетичні закарлючки.
А чи всі ми зможемо вчинити так само? Вибити на власній стелі тільки прізвище та дату смерті?
Так до чого я веду. Слухати потрібно всіх. І не бражатися, бо на ображених воду возять. Слухати треба навіть тих, хто не подобається.
Я Вас чую, друзі. Повірте - Ви найрідніші люди, оскільки теж живете в роздвоєнні: почергово працюєте то ложкою, то пером. І всередині цього маятника колом стирчать власні амбіції.
Завтра буде новий день, з'являться нові творіння - і про природу, і про погоду, і про кохання, і про інші людські страсті, якими переповнено цей світ.
З Новим Роком Вас, шановне товариство! Будьте здоровими та чемними! Всіх цілую та обнімаю. З повагою, Олександр Сушко

Прости, Господи! Ви самі до мене навідуєтеся, кпините, коментуєте і кажете - лишіть мене у спокої. То хто кого повинен лишити у спокої? Я до Вас не залітаю пити кров, а Ви навідуєтеся регулярно. Не перекладайте з хворої голови на здорову власні проблеми.

Ви дуже надокучливі, втомливі. Ідіть повчати інших хороших людей. Сподіваюся, що вони будуть раді почути від вас добре слово. Кінець розмові.