Так відбулося у житті, що мої друзі дитинства і шкільні друзі не розгубилися і нас по сьогоднішній день єднає міцна жіноча дружба, якій заздрять наші діти, бо у цей занадто прагматичний час, важко зустріти щось подібне.. Цей рік для нас усіх друзів-однокласників знаменний тим, що він буде Ювілейним. І сьогодні парад наших Ювілеїв відкриваєш ти, дорога моя подруго Любочко. Шість років ми з тобою просиділи на одній парті і нас – говорушок, садили завжди на останню, щоб ми своїм дівочим шепотінням нікому не заважали, бо вчилися майже на відмінно, а поділитися секретами була велика охота. А ще ми читали, як багато ми читали, ти десь роздобула «Три мушкетери» і я повинна була за три ночі їх прочитати, і читали навіть з ліхтариком під ковдрою. Я любила літературу, а ти математику і завжди на контрольних ти намагалася мене -вперту до неможливості, рятувати, підсовуючи мені з мого варіанту зошит від нашого відмінника Севи Романухи і просила мене, хоч списати, як не хочу, чи не можу вирішити, а я вперто казала ні, за що і могла одержати в один день аж дві двійки. А ти за мене переживала завжди. На великій перерві ми складали докупи свої три копійки, які нам вдома давали на булочку і вирішували, що будемо купувати одну на двох, а на залишок в кінці тижня купимо омріяні вафлі, чи печиво. Потім затиснувши у кулачок заповітні заощадження ти бігла у підвал, у шкільний буфет і там твої довгі, майже до колін, дві коси, робили свою справу, тебе пропускали старшокласники без черги і омріяні солодощі ми вмить з’їдали не встигнувши і розсмакувати.
Твій дім був найближчим до школи і ми частенько після уроків заходили до тебе і граючись перевертали там усе вверх дном, та твої терплячі і добрі батьки ніколи нас не сварили, а твоя мама Ганна творила для Вас інколи несусвітні дива. Пам’ятаєш свій новорічний костюм у шостому класі – «Космос» бо то був рік, коли перша людина полетіла у космос і мама твоя придумала для тебе і відповідний костюм, який довершувала на голові шапочка з маленькою копією космічного корабля, яка ще і світилася від вмонтованої у шапку батарейки. У нас у багатьох були тоді костюми новорічні, але твій був, як нині кажуть, суцільний креатив.
А у старших класах ми у Сморжеві бігали уже на танці і танцювали до упаду, а Вам у Клевані1 не було такої можливості, бо і клубу, як такого не було і вчителі, і директор які там жили не дозволяли, бо танці це ж «пережиток» капіталізму. І от ми після танців знову на своїй задній парті; - Шу-шу-шу, шу-шу-шу…
Ти вивчилася на аптекаря, я на будівельника і розвело нас життя на тисячу кілометрів, та я завжди відчувала і на відстані твоє надійне, дружнє плече. Коли приїжджала у відпустку, то мама моя розуміла, як я хочу тебе побачити і казала мені, коли я пороблю загадану нею роботу: - Ну біжи уже до своєї Любки.
Я знаю, що у твоєму домі завжди мені раді: і словом обігріють , і нагодують, і спати покладуть. І я тобі у цей світлий день хочу подякувати, що ти є у моєму житті. Я дякую від усіх нас, твоїх подруг-однокласниць, Моя дорога Любочко Многії тобі літа у щасті і здоров’ї, і на нашій мирній землі!!!

09.01.2019р.