Один віруючий чоловік, який жив у своїй хатині в одному з українських сіл, багато молився за інших людей. І Бог за те відкрив йому особливе бачення: міг лише глянути на людину, яка прийшла по духовну допомогу, і відразу назвати її проблему. І знав, як тої проблеми позбутися, незалежно, чи то була хвороба, чи пияцтво, чи будь-що інше, хоч би і злість сусіда. Звільнятися від негараздів радив по-християнськи, і при великій вірі та стараннях все виходило – людина оздоровлювалася, пияк переставав бути залежним від алкоголю, а зі сусідом заживали у мирі і злагоді.
Якось у викладача математики, який жив у містечку поблизу і працював ув одному з інститутів обласного центру, сильно впав зір. Лікарі вже не обіцяли йому чогось ліпшого. Але хвороба допікала, і його жінка порадила йому піти до того Божого чоловіка. Математик, звичайно, у такі людські можливості не вірив. Але, треба догодити жінці. Поки їхав до того села, то думав: «Що він може мені порадити? Хіба скаже молитися, як іншим. То помолюся, щоб жінка бачила: все одно воно не допоможе. Тут можуть допомогти, якщо не медикаменти, то хіба вправи чи щось інше».
Цілитель запросив прибулого до хати, відразу спитав:
– Хвороба пригнала?
– Так, – підтвердив з усміхом математик. – Хіба не видно з мого вигляду? – у нього на носі висіли окуляри із дуже товстими лінзами.
– І чого хочеш?
– Та здоров’я, хочу мати добрий зір.
– Матимеш його, якщо по-справжньому захочеш. Запам’ятай, що твоє здоров’я – у твоєму дусі, який у Божих світах. Розбуди його у собі. Духа знайдеш у наближенні до Істини.
– А де шукати істину? І що таке Істина у вашому розумінні? – спитав математик. І тут же пригадав місце з Євангелія, де Христос не відповів на це запитання Пілату. Думав, що і цей йому так само не відповість. Але чоловік сказав:
– Істина – в Бозі. Носієм істини є Христос. А ми тільки наближаємося до неї. Але наближаючись, осягаємо її. Коли осягнеш бодай частину, виздоровієш. Шукай Істину.
Так більше нічого і не сказав чоловікові духовний старець. І той як слабував, так і залишився слабувати. Але дуже його зачепило те поняття істини, про яке простий чоловік так упевнено говорив. І вирішив усіляко його дослідити, щоби могти полемізувати з ним і виграти в полеміці наче у грі в шахи.
Повернувся додому і повідомив жінці, що, певно, старий сам за нього буде молитися, бо його не просив. А сам почав багато роздумувати, малював схеми, графіки: шукав спосіб, за яким можна вирахувати Істину. Довго вираховував. Врешті, коли вирішив, що вже щось знає, знову пішов до цілителя.
Чоловік тільки глянув на математика, усміхнувся:
– Що, знайшов Істину?
– Думаю, що знайшов. Вона – центр, до якого прямують усі космічні Всесвіти. Можна сказати, що вона і є Богом. Та якщо повнота істини – в Бога, а ми наближаємося до Нього, то частково пізнаємо Істину в процесі наближення. Але не можемо її осягнути повністю, бо кожен несе в собі лише частинку Істини. Всіх людей може осягнути Господь, а ми – тільки самого себе. Ви сказали, що пізнаємо її частково, входячи у свій власний дух, який у Божих світах. Але я не знаю, як увійти у цей Дух.
– Коли входимо у свій власний дух, то пізнаємо цілісну Істину, хоча й частково. Ми Йому – своє маленьке, Він нам – Своє велике. Чим більша частка пізнання, яка залежить від наших старань, тим більша цілісність. А чим більша духовна цілісність, тим більше людина зцілюється і фізично. Все взаємопов’язано. А правда – це і є частина Істини. Пізнавай правду про себе й увійдеш у Дух. А через нього наблизишся до Істини, яка є воротами до Бога.
– Хіба я і так не знаю всієї правди про себе? – здивувався науковець. – Знаю, що як мені щось дали, то маю віддати своє. Як примножив урожай, то матиму гроші, ще й з іншими тим врожаєм поділюся. А як поділюся з іншими, то вони зі мною теж чимось своїм поділяться. Хіба то не є життя за правдою?
– Шукай не людську правду, а Божу, і оздоровишся. А Божа – спочатку між тобою і Богом, а вже тоді між людьми.
Мусив математик знову йти додому з новим завданням для себе. Вирішив таки довести тому духовному лікарю, що його Божа правда не буде такою діючою в земному світі, як той говорить. Тому почав практично виконувати вказівку пізнавати себе за Божою правдою.
Дружині нічого не говорив, але постійно аналізував свої вчинки, намагався бути чесним з погляду Бога. І щоразу щось у собі відкривав. То зрозумів, що не хтось його образив, а він сам був несправедливим. То побачив, що міг би допомогти знайомому, але не зробив цього, тому виправився, таки допоміг. Коли урожай фруктів і винограду на дачі вродив більше, ніж завше, то вирішив, що те – дар Всевишнього, і десяту частку віддав безплатно сім’ї з багатьма дітьми. Навіть і математичні закони ставив після Божих, що було для нього дуже незвичним: спірні питання вирішував не за математичною справедливістю, а за християнською любов’ю.
Дивувався, бо розумів, що не в усіх випадках є таким правильним, як про себе думав. А що тепер хотів чинити не за людською чесністю, як раніше, а за Божими заповідями, то відразу ж, шкодуючи про свої провини, виправлявся. Це був такий собі експеримент, але його результати стали ще ліпшими, ніж раніше, коли старався тільки для себе і своєї родини. Бо тепер його сім’ю часто неочікувано обдаровували, що приносило велику радість. На роботі побільшало щирих приятелів і нових друзів. І, що було майже неймовірним, він почав краще бачити: до нього повертався зір.
Хоч не обходилося без різноманітних труднощів, ставав усе більше щасливим, відкритим і радісним. Йому сподобалося таке життя. Але час не стояв на місці: чоловік усе більше старів. І почав ловити себе на думці, що щоразу частіше згадує свого давнього духовного вчителя, про якого вже й, було, забув. Вирішив ще раз до нього приїхати на розмову, бо знав, що той ще жив і далі молився за інших людей.
Прибув утретє, розповів йому про всі свої справи: і як спочатку вираховував за схемами, де перебуває Істина; і як потім старався жити за Божою правдою, і як таким чином досить-таки вилікував свої очі. Вже жив би так і далі, але ніхто не є вічним.
– Розумію, що кожна людина мусить померти. Але знаєте, я так повірив у ваші мудрі настанови, що не здивувався б, якби ви і тут чимось зарадили, – з усміхом закінчив свою мову математик.
– Ми тільки немічні люди. Але Богові підвладна і смерть. Він може нагородити безсмертям. А безсмертя – в Істині. – Цілитель поглянув своїми голубими очима на математика. – Ви тричі приходили до мене, і тричі я вам називав лише одне слово – Істина. Божий світ утримує Істина. Якщо зосередитеся на ній, оберете Бога. Воротами до Всевишнього теж є Істина: хто пізнає істинну правду про себе і живе за Божими заповідями, духом своїм входить у Його світи і оздоровлюється. І саме в Істині – безсмертя: від земної Божої правди переходимо в безсмертя Божого світу. А це означає, що час смерті прийде разом із новою радістю щасливого життя у вічності. Людина помирає для недосконалого земного світу і в той же момент народжується для досконалого Божого, щоби жити в повній гармонії. – Старець замовк, наче вслухався у думки вченого, який уважно слухав. А далі додав так, як би стверджував для самого себе. – Істинна правда – досконалий цілитель.
Професор погодився і щиро подякував наставнику. А згодом запитав гостро, аж сам здивувався:
– То чому ж ви не поспішаєте у безсмертя?
– Я ще маю роботу на землі, є інструментом, яким Творець оздоровлює потребуючих і спроваджує до Свого Раю. В цьому – моя радість. Маю невелику платню від людей за свій час. А основну отримаю там, за межею земного життя – усміхнувся старий чоловік.
– Вам добре, – не втримався професор. – А я свою отримую тільки тут, на землі.
– То розкажіть людям про значення і силу Істини. Можете це зробити своєю математичною мовою. І пам’ятайте, що ви – лише інструмент. Досконалий наставник знає свою справу.
21. 08. 2018р.