ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
12:54
Знов гучні тривоги звуки
Повзуть Україною,
Янгол крильцем прикриває
Колиску з дитиною.
Притуляє зайчика
До грудей синочок,
З мамою іде квапливо,
Повзуть Україною,
Янгол крильцем прикриває
Колиску з дитиною.
Притуляє зайчика
До грудей синочок,
З мамою іде квапливо,
2024.03.29
11:45
Блакитна квітка при дорозі
На мить мій зупинила погляд.
Стебло тягнулося до Бога,
А з неба накрапляли сльози.
Самотньо серед мрій віджилих
Та сухостою сподівання
Зітхала в мареві бажання
На мить мій зупинила погляд.
Стебло тягнулося до Бога,
А з неба накрапляли сльози.
Самотньо серед мрій віджилих
Та сухостою сподівання
Зітхала в мареві бажання
2024.03.29
11:26
А таки... буває де-не-де,
що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.
***
А злодієві інше не дано
що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.
***
А злодієві інше не дано
2024.03.29
10:06
Війни жорстокість зашкалила давно:
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анна Віталія Палій (1965) /
Проза
Притча про вміння очікувати
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Притча про вміння очікувати
В одній хорошій родині, як воно і повинно бути, старше покоління дбало про молодше: батьки опікувалися своїми нащадками з повнотою любові, можливостей і старань. Тому їхні діти завжди перебували в достатку, мали улюблені творчі заняття та були щасливими. Усі, окрім одного, який вирішив, що до всього буде приходити власним розумом і діятиме за своїми, а не за чужими бажаннями.
Бачачи, що з раннього дитинства хлопець проявляє здібності до малювання, батько віддав його в художню школу. Також і сам працював із сином, бо був знатним художником. Учив його малюванню, щоб той набував майстерності, яка знадобиться у зрілому віці. І син справді подавав великі надії у малюванні. Але коли треба було вступати до вищого навчального закладу, хлопець раптом відмовився. Сказав, що сам буде шукати свого стилю, і почав малювати примітивні картини, неподібні портрети і крикливі пейзажі. Як його не просив батько наступного року вступати на навчання у вищу школу, поки не втратив добрих навиків середньої, син не погодився.
Зовні хлопець мав дещо кволу статуру, тому в ранньому віці батько запропонував йому відвідувати якусь зі спортивних секцій. Однак син не хотів. Тоді батько попросив тренера спортивної школи про індивідуальні заняття для його сина, і той погодився. Спортивна школа знаходилася поряд із будинком, де вони жили, тому було дуже зручно її відвідувати. Але хлопець не пристав і на це, мовляв, у нього інші плани. Самостійно він не займався, тому виріс, образно кажучи, без дружби із власним тілом.
Оскільки син хотів бути самостійним, то разом зі своїм товаришем тимчасово пішов працювати на меблеву фабрику. Хоча батько всіляко його переконував, що потрібно іти своєю дорогою життя і старатися найповніше реалізувати свої здібності і можливості, той не погодився.
Все це завдавало великого болю батьківському серцю: болів кожен втрачений шанс його дитини, як свій власний. І хоча інші його діти жили і розвивалися повноцінно і гармонійно, не було повноти у серці батька, бо цей його син не відчував себе щасливим. Частинка батьківської душі, яка належала цьому синові, постійно ятрила ще й через те, що син відкидав усі його спроби допомогти, підтримати і направити. Навіть тоді, коли усе важке і необхідне брав на себе батько, а синові залишалося тільки прийняти і погодитися, син відмовлявся. Та батько приймав як свої усі життєві шляхи своєї дитини, шануючи її право вибору, хоч як йому було боляче.
І коли, здавалося, уже нічого не зміниться, син прийшов до свого отця з визнанням того, що він помилявся. Розповідав рідній людині, що на роботі його не розуміють, що там важко і нецікаво. Що він мусить постійно терпіти грубощі інших людей, які чуються там комфортно, бо не так просто змінити місце праці. І що він втомився від цього всього, і шкодує, що не розвивав себе як художник, бо саме так міг би бути щасливим. І ще він сказав, що якби батько погодився ще зараз підтримати його, він, хоч і з запізненням, але почав би все спочатку. Але батько, якому він приніс стільки болю, певно що не погодиться…
Та він помилявся. Батько обійняв сина і сказав, що він ніколи не переставав чекати цього моменту і зараз є дуже щасливим від того, що син потребує його, свого батька. І коли син здивувався, що після стількох років відчуження батько навіть не пригадає йому провин, той відповів: «Тепер я розумію, сину, якого сильного болю ми всі завдаємо Богові, опираючись Його любові. Але Він все ж приймає нас, коли приходимо. Тому приймаю твою відкритість до мене сьогодні так, як би прийняв її тоді, у час твого дитинства і молодості. Можеш на мене розраховувати. Зроблю все, що від мене залежить, щоб ти почувався щасливим, щоби знайшов себе у всій повноті життя». А син, вражений його словами, лише зміг промимрити: «Як я міг не бачити, що у мене такий чудовий батько? І як я міг забути, що є його сином?...»
Втішений, що вся його родина живе і розвивається для слави Бога, батько як глава сімейства нарешті зміг осягнути ту повноту сердечного спокою та умиротворення, якої так очікував довгі роки.
22. 09. 2013р.
Бачачи, що з раннього дитинства хлопець проявляє здібності до малювання, батько віддав його в художню школу. Також і сам працював із сином, бо був знатним художником. Учив його малюванню, щоб той набував майстерності, яка знадобиться у зрілому віці. І син справді подавав великі надії у малюванні. Але коли треба було вступати до вищого навчального закладу, хлопець раптом відмовився. Сказав, що сам буде шукати свого стилю, і почав малювати примітивні картини, неподібні портрети і крикливі пейзажі. Як його не просив батько наступного року вступати на навчання у вищу школу, поки не втратив добрих навиків середньої, син не погодився.
Зовні хлопець мав дещо кволу статуру, тому в ранньому віці батько запропонував йому відвідувати якусь зі спортивних секцій. Однак син не хотів. Тоді батько попросив тренера спортивної школи про індивідуальні заняття для його сина, і той погодився. Спортивна школа знаходилася поряд із будинком, де вони жили, тому було дуже зручно її відвідувати. Але хлопець не пристав і на це, мовляв, у нього інші плани. Самостійно він не займався, тому виріс, образно кажучи, без дружби із власним тілом.
Оскільки син хотів бути самостійним, то разом зі своїм товаришем тимчасово пішов працювати на меблеву фабрику. Хоча батько всіляко його переконував, що потрібно іти своєю дорогою життя і старатися найповніше реалізувати свої здібності і можливості, той не погодився.
Все це завдавало великого болю батьківському серцю: болів кожен втрачений шанс його дитини, як свій власний. І хоча інші його діти жили і розвивалися повноцінно і гармонійно, не було повноти у серці батька, бо цей його син не відчував себе щасливим. Частинка батьківської душі, яка належала цьому синові, постійно ятрила ще й через те, що син відкидав усі його спроби допомогти, підтримати і направити. Навіть тоді, коли усе важке і необхідне брав на себе батько, а синові залишалося тільки прийняти і погодитися, син відмовлявся. Та батько приймав як свої усі життєві шляхи своєї дитини, шануючи її право вибору, хоч як йому було боляче.
І коли, здавалося, уже нічого не зміниться, син прийшов до свого отця з визнанням того, що він помилявся. Розповідав рідній людині, що на роботі його не розуміють, що там важко і нецікаво. Що він мусить постійно терпіти грубощі інших людей, які чуються там комфортно, бо не так просто змінити місце праці. І що він втомився від цього всього, і шкодує, що не розвивав себе як художник, бо саме так міг би бути щасливим. І ще він сказав, що якби батько погодився ще зараз підтримати його, він, хоч і з запізненням, але почав би все спочатку. Але батько, якому він приніс стільки болю, певно що не погодиться…
Та він помилявся. Батько обійняв сина і сказав, що він ніколи не переставав чекати цього моменту і зараз є дуже щасливим від того, що син потребує його, свого батька. І коли син здивувався, що після стількох років відчуження батько навіть не пригадає йому провин, той відповів: «Тепер я розумію, сину, якого сильного болю ми всі завдаємо Богові, опираючись Його любові. Але Він все ж приймає нас, коли приходимо. Тому приймаю твою відкритість до мене сьогодні так, як би прийняв її тоді, у час твого дитинства і молодості. Можеш на мене розраховувати. Зроблю все, що від мене залежить, щоб ти почувався щасливим, щоби знайшов себе у всій повноті життя». А син, вражений його словами, лише зміг промимрити: «Як я міг не бачити, що у мене такий чудовий батько? І як я міг забути, що є його сином?...»
Втішений, що вся його родина живе і розвивається для слави Бога, батько як глава сімейства нарешті зміг осягнути ту повноту сердечного спокою та умиротворення, якої так очікував довгі роки.
22. 09. 2013р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Притча про математика і досконалого наставника"
• Перейти на сторінку •
"Притча про благодійність і смертний гріх"
• Перейти на сторінку •
"Притча про благодійність і смертний гріх"
Про публікацію