Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.07
08:06
Я плела тобі віночок
не на смерть, моя дитино.
Підірвався мій синочок
в міннім полі на машині.
Відірвало: руки, ноги,
під Покровськом гострим лезом.
Кров'ю син кропив дороги —
не на смерть, моя дитино.
Підірвався мій синочок
в міннім полі на машині.
Відірвало: руки, ноги,
під Покровськом гострим лезом.
Кров'ю син кропив дороги —
2025.12.07
06:13
Укрившись вогкою землею
Опісля вибуху, - лежав
Безсилий вилізти з-під неї,
Через серйозність клятих травм.
Лише стогнав несамовито
І сам себе щомить жалів
За те, що мало зміг прожити
На щастям зрадженій землі...
Опісля вибуху, - лежав
Безсилий вилізти з-під неї,
Через серйозність клятих травм.
Лише стогнав несамовито
І сам себе щомить жалів
За те, що мало зміг прожити
На щастям зрадженій землі...
2025.12.07
04:57
Володимиру Діброві
О де ви, милі серцю покритки
та ніжні тонкосльозі байстрюки! -
гукаю в небо відчайдушним покриком
і роззираюся довкола з-під руки.
Нема. Нема. Невже повимирали ви,
О де ви, милі серцю покритки
та ніжні тонкосльозі байстрюки! -
гукаю в небо відчайдушним покриком
і роззираюся довкола з-під руки.
Нема. Нема. Невже повимирали ви,
2025.12.06
22:19
Заблукав я в епохах минулих.
Я усюди, та тільки не тут.
У віках призабутих, заснулих
Я шукаю одвічний статут.
Я поринув у первісні глиби,
В манускрипти у пилу століть.
Я шукаю священної риби,
Я усюди, та тільки не тут.
У віках призабутих, заснулих
Я шукаю одвічний статут.
Я поринув у первісні глиби,
В манускрипти у пилу століть.
Я шукаю священної риби,
2025.12.06
15:04
З екрана телевізора в кімнату навпроти долинав голос американського президента Джо Байдена — трохи хриплий і, як завше, спокійний.
«Чи не щовечора чую застереження? — подумав Згурський, за звичкою вибираючи книгу для читання з сотень придбаних. — Невже з
2025.12.06
05:21
уже була ніч спекотна довга літня
наскільки сягав мій зір
о оттак-от
а моє серце десь у
зимовому зимному штормі
оу моя люба як нам знайтись?
як то знайтись бейбі?
як то знайтись?
наскільки сягав мій зір
о оттак-от
а моє серце десь у
зимовому зимному штормі
оу моя люба як нам знайтись?
як то знайтись бейбі?
як то знайтись?
2025.12.05
22:16
Мене тягне чомусь у минуле,
В ті епохи, які відцвіли,
Мене тягне у мушлі заснулі,
Мене тягне у сон ковили.
Мене тягне в забуті сторінки,
У пожовклі книжки, в патефон.
Мене тягне в далекі століття,
В ті епохи, які відцвіли,
Мене тягне у мушлі заснулі,
Мене тягне у сон ковили.
Мене тягне в забуті сторінки,
У пожовклі книжки, в патефон.
Мене тягне в далекі століття,
2025.12.05
17:03
місячного сяйва мілина
ти і я
не випиті до дна
ти і я
бурхлива течія
ти моя ти моя ти моя
приспів:
ти і я
не випиті до дна
ти і я
бурхлива течія
ти моя ти моя ти моя
приспів:
2025.12.05
15:26
Потанцюймо полонез палкий,
Пристрасний, примхливий... Прошу, пані!
Перший поцілунок пестить пряно,
Перервавши пафосні плітки.
Потіснився пірует п'янкий
Подихом повільної павани.
Потанцюймо полонез палкий,
Пристрасний, примхливий... Прошу, пані!
Перший поцілунок пестить пряно,
Перервавши пафосні плітки.
Потіснився пірует п'янкий
Подихом повільної павани.
Потанцюймо полонез палкий,
2025.12.05
14:59
Ти жарина з циганського вогнища,
давно відгорілого, відспіваного.
Його розтоптали дикі коні.
І ти вирвалася з-під їхніх копит
і врятувалася.
Була ніч, ти нічого не бачила.
Тільки те, що могла осяяти
давно відгорілого, відспіваного.
Його розтоптали дикі коні.
І ти вирвалася з-під їхніх копит
і врятувалася.
Була ніч, ти нічого не бачила.
Тільки те, що могла осяяти
2025.12.05
14:15
Ви, звісно, пам'ятаєте, безсила
забути саме той, один із днів.
Схвильована кімнатою ходили,
Різке в обличчя кидали мені.
"Нам треба розлучитись", - Ви казали.
Життя моє шалене не для Вас.
Мені донизу падати і далі,
забути саме той, один із днів.
Схвильована кімнатою ходили,
Різке в обличчя кидали мені.
"Нам треба розлучитись", - Ви казали.
Життя моє шалене не для Вас.
Мені донизу падати і далі,
2025.12.05
11:02
Почнімо так сей раз, хоча й не хочеться.
«Пташиний базар» на Куренівці – ключове всьому. Завжди я просив батьків туди хоча би подивитися. На вході корм, нашийники, сачки, гачки, вудки, піддувалки та інші причандали: а за тим поступово – черва на ловлю, р
2025.12.05
09:16
Не джерело, джерельце ти…
Живого всесвіту, що поруч
Розквіт, цвіту, сто літ цвісти
До того як рвану угору…
Нірвана всіх нірван моїх,
Що поруч квітли розцвітали
Чужі сприймались за своїх
Ми їх не радужно сприймали…
Живого всесвіту, що поруч
Розквіт, цвіту, сто літ цвісти
До того як рвану угору…
Нірвана всіх нірван моїх,
Що поруч квітли розцвітали
Чужі сприймались за своїх
Ми їх не радужно сприймали…
2025.12.05
09:00
Не ламай мене під себе —
Хмара сіра на півнеба,
Інша чорна, наче слива,
Мабуть, буде скоро злива.
Не цілуй мене жадано,
Поцілунок не розтане.
Звикну дихати тобою,
Укривати сон габою,
Хмара сіра на півнеба,
Інша чорна, наче слива,
Мабуть, буде скоро злива.
Не цілуй мене жадано,
Поцілунок не розтане.
Звикну дихати тобою,
Укривати сон габою,
2025.12.04
21:40
Вишні кудлаті - клубки єгози,
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.
Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.
Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів
2025.12.04
19:59
Обступили парубки дідуся старого
Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брех
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брех
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анна Віталія Палій (1965) /
Проза
Притча про благодійність і смертний гріх
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Притча про благодійність і смертний гріх
Якось у релігійне свято, до якого мало відношення і військо, на відправі у головному соборі столиці зібралися багато військових, головні особи держави, а з ними – і провідні політики багатьох партій. Під час богослужіння священики сповідали вояків і офіцерів. Один відомий політик, який любив похизуватися перед фотокамерами, пішов до сповіді.
Клякнув перед священиком і почав говорити про те, що дає великі пожертви на різні благодійні справи. Священик на те промовчав. Тоді він сказав, що може дати пожертву і на церкву. А що священик знову мовчав, то той промовив:
– Бувають на роботі різні випадки, де важко не згрішити, – ніяково усміхнувся. – В мене складна робота. – А далі додав, – вибачте, отче, але я не знаю, про що ще говорити.
– Ну то йдіть.
– То ви мені відпускаєте гріхи?
– Ні. Мені нічого вам відпускати. Ви навіть не почали сповідатися. Сповідь починається із першого визнаного гріха. А ви ще жодного не назвали. Нині йдіть, прийдете, коли чесно пригадаєте свої гріхи. Ви ж хочете потрапити в Рай? Якщо хочете, то мусите назвати свої гріхи, якими б важкими вони не були і покаятися. Справжнє покаяння витирає і легкі гріхи, і важкі, і навіть смертні.
– Як же я вас вдруге зустріну?
– Приходьте котроїсь неділі, спитайте отця-цілителя, тут мене знають.
Коли чоловік прийшов наступного разу, священик його одразу ж упізнав:
– А, то це ви – благодійник. То добре для тих, кому даєте. А що робиться з вашою душею? – священик наголосив на слові «вашою». Не соромтеся, – тайна сповіді розголошеною не буде. Я працюю як лікар, а не як суддя чи поліцейський.
Чоловік пригадав сварки, недоброзичливість, крадіжки в крупних масштабах, шахрайство, зраду дружині. Сповідник все допитувався, чи шкодує, що так чинив. Той шкодував.
– Добре, – зауважив священик, – бо якщо справді каєтеся за якийсь гріх, то він відпуститься. І його вже не треба буде відпрацьовувати.
– А як котрого не пригадаю?
– То залежить від його важкості. Якщо провина не смертна, то можете ще встигнути її відпрацювати. А якщо смертна – підете в пекло. Аборти допускали?
– Та я ж чоловік!
– І чоловік може прийняти рішення, вбити чи не вбити ненароджену людину, особливо, якщо дитина – його.
– Та… доводилося. Але хіба то гріх?
– Є тіло, ще найменше, і є вбивство. То смертний гріх, який не прощається, якщо не пройдете через велике покаяння. Він веде до пекла. Але коли перекриєте його ще тут, на землі, то врятуєтеся.
– Як же ж його можна перекрити?
– Врятуйте інші життя, особливо ще ненароджених.
– А вбивство дорослої людини перекривається?
– Тим самим способом. І поспішайте. Бо життя земне – сіре і коротке, навіть у вас. А вічність – або пекло, або Рай. І ми сами собі вибираємо чи те, чи друге. Навіть ви вибираєте. Поки тут, на землі. Хочете змінити – змінюйтеся. Не треба вводити в оману себе чи інших розмовами, вчинками або справами милосердя тоді, коли найважливішим завданням є боротьба зі смертним гріхом.
Священик наклав покуту на чоловіка – молитву, каяття і перекриття справами – і відпустив його до наступної сповіді. Довго не приходив той чоловік. Священик молився за нього, хоча вже й не сподівався, що прийде. Та через декілька років він таки прийшов знову сповідатися.
Спочатку визнав декілька гріхів, потім нагадав про себе і розповів про те, як змінився. Тепер своїми діями і можливостями зберігав життя воякам на війні, через добрі медичні реформи дбав про життя дорослих і дітей, а особливо тих, хто найменше міг себе захистити, бо перебував у лоні матері. Вкладав багато зусиль і у гуманітарну сферу, бо саме добрі книжки в бібліотеках, художні фільми, що пропагують добро, документальні, що відкривають правду, розвиток художньої творчості, виховання і зайнятість дітей та юнацтва не тільки перекривають можливість свідомих чи несвідомих убивств, але й багато іншого негативного, а породжують позитивне. Все це одним духом випалив отцю, а насамкінець невпевнено промовив:
– Дуже переживаю, чи простяться мені мої смертні гріхи. Я-то багато стараюся робити для їх перекриття, аж маю проблеми від своїх колег. Але, хто його знає, як то там буде…
Священнослужитель подумав, а потім відповів:
– Знаєте, іноді Бог допускає вчинити гріх, навіть смертний, якщо бачить, що людина має потенціал у багато разів більше його перекрити. Вірте і працюйте для Бога, цей капітал не тільки найважливіший, а й найбільший. – І, наче щось згадавши, спитав, – у благодійні проекти гроші вже не вкладаєте, чи вкладаєте, але так, щоб ніхто не знав?
– Та вкладаю. Ще й телебачення запрошую і газети, щоби було в новинах. Люблю я похизуватися перед іншими, така вже моя натура. Тільки тепер менше роздаю грошей, бо не стільки маю.
Обидва добродушно посміялися над вадою політика. Їм було чого радіти: чоловік тішився, що такими відносно легкими зусиллями заробив собі впевнене майбутнє і що зустрів цього священика. Позаду у черзі до сповіді стояла і його дружина. А священик радів, що врятував для Бога ще одну душу.
23. 10. 2018р.
Клякнув перед священиком і почав говорити про те, що дає великі пожертви на різні благодійні справи. Священик на те промовчав. Тоді він сказав, що може дати пожертву і на церкву. А що священик знову мовчав, то той промовив:
– Бувають на роботі різні випадки, де важко не згрішити, – ніяково усміхнувся. – В мене складна робота. – А далі додав, – вибачте, отче, але я не знаю, про що ще говорити.
– Ну то йдіть.
– То ви мені відпускаєте гріхи?
– Ні. Мені нічого вам відпускати. Ви навіть не почали сповідатися. Сповідь починається із першого визнаного гріха. А ви ще жодного не назвали. Нині йдіть, прийдете, коли чесно пригадаєте свої гріхи. Ви ж хочете потрапити в Рай? Якщо хочете, то мусите назвати свої гріхи, якими б важкими вони не були і покаятися. Справжнє покаяння витирає і легкі гріхи, і важкі, і навіть смертні.
– Як же я вас вдруге зустріну?
– Приходьте котроїсь неділі, спитайте отця-цілителя, тут мене знають.
Коли чоловік прийшов наступного разу, священик його одразу ж упізнав:
– А, то це ви – благодійник. То добре для тих, кому даєте. А що робиться з вашою душею? – священик наголосив на слові «вашою». Не соромтеся, – тайна сповіді розголошеною не буде. Я працюю як лікар, а не як суддя чи поліцейський.
Чоловік пригадав сварки, недоброзичливість, крадіжки в крупних масштабах, шахрайство, зраду дружині. Сповідник все допитувався, чи шкодує, що так чинив. Той шкодував.
– Добре, – зауважив священик, – бо якщо справді каєтеся за якийсь гріх, то він відпуститься. І його вже не треба буде відпрацьовувати.
– А як котрого не пригадаю?
– То залежить від його важкості. Якщо провина не смертна, то можете ще встигнути її відпрацювати. А якщо смертна – підете в пекло. Аборти допускали?
– Та я ж чоловік!
– І чоловік може прийняти рішення, вбити чи не вбити ненароджену людину, особливо, якщо дитина – його.
– Та… доводилося. Але хіба то гріх?
– Є тіло, ще найменше, і є вбивство. То смертний гріх, який не прощається, якщо не пройдете через велике покаяння. Він веде до пекла. Але коли перекриєте його ще тут, на землі, то врятуєтеся.
– Як же ж його можна перекрити?
– Врятуйте інші життя, особливо ще ненароджених.
– А вбивство дорослої людини перекривається?
– Тим самим способом. І поспішайте. Бо життя земне – сіре і коротке, навіть у вас. А вічність – або пекло, або Рай. І ми сами собі вибираємо чи те, чи друге. Навіть ви вибираєте. Поки тут, на землі. Хочете змінити – змінюйтеся. Не треба вводити в оману себе чи інших розмовами, вчинками або справами милосердя тоді, коли найважливішим завданням є боротьба зі смертним гріхом.
Священик наклав покуту на чоловіка – молитву, каяття і перекриття справами – і відпустив його до наступної сповіді. Довго не приходив той чоловік. Священик молився за нього, хоча вже й не сподівався, що прийде. Та через декілька років він таки прийшов знову сповідатися.
Спочатку визнав декілька гріхів, потім нагадав про себе і розповів про те, як змінився. Тепер своїми діями і можливостями зберігав життя воякам на війні, через добрі медичні реформи дбав про життя дорослих і дітей, а особливо тих, хто найменше міг себе захистити, бо перебував у лоні матері. Вкладав багато зусиль і у гуманітарну сферу, бо саме добрі книжки в бібліотеках, художні фільми, що пропагують добро, документальні, що відкривають правду, розвиток художньої творчості, виховання і зайнятість дітей та юнацтва не тільки перекривають можливість свідомих чи несвідомих убивств, але й багато іншого негативного, а породжують позитивне. Все це одним духом випалив отцю, а насамкінець невпевнено промовив:
– Дуже переживаю, чи простяться мені мої смертні гріхи. Я-то багато стараюся робити для їх перекриття, аж маю проблеми від своїх колег. Але, хто його знає, як то там буде…
Священнослужитель подумав, а потім відповів:
– Знаєте, іноді Бог допускає вчинити гріх, навіть смертний, якщо бачить, що людина має потенціал у багато разів більше його перекрити. Вірте і працюйте для Бога, цей капітал не тільки найважливіший, а й найбільший. – І, наче щось згадавши, спитав, – у благодійні проекти гроші вже не вкладаєте, чи вкладаєте, але так, щоб ніхто не знав?
– Та вкладаю. Ще й телебачення запрошую і газети, щоби було в новинах. Люблю я похизуватися перед іншими, така вже моя натура. Тільки тепер менше роздаю грошей, бо не стільки маю.
Обидва добродушно посміялися над вадою політика. Їм було чого радіти: чоловік тішився, що такими відносно легкими зусиллями заробив собі впевнене майбутнє і що зустрів цього священика. Позаду у черзі до сповіді стояла і його дружина. А священик радів, що врятував для Бога ще одну душу.
23. 10. 2018р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
