Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска -
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска -
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анна Віталія Палій (1965) /
Проза
Притча про благодійність і смертний гріх
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Притча про благодійність і смертний гріх
Якось у релігійне свято, до якого мало відношення і військо, на відправі у головному соборі столиці зібралися багато військових, головні особи держави, а з ними – і провідні політики багатьох партій. Під час богослужіння священики сповідали вояків і офіцерів. Один відомий політик, який любив похизуватися перед фотокамерами, пішов до сповіді.
Клякнув перед священиком і почав говорити про те, що дає великі пожертви на різні благодійні справи. Священик на те промовчав. Тоді він сказав, що може дати пожертву і на церкву. А що священик знову мовчав, то той промовив:
– Бувають на роботі різні випадки, де важко не згрішити, – ніяково усміхнувся. – В мене складна робота. – А далі додав, – вибачте, отче, але я не знаю, про що ще говорити.
– Ну то йдіть.
– То ви мені відпускаєте гріхи?
– Ні. Мені нічого вам відпускати. Ви навіть не почали сповідатися. Сповідь починається із першого визнаного гріха. А ви ще жодного не назвали. Нині йдіть, прийдете, коли чесно пригадаєте свої гріхи. Ви ж хочете потрапити в Рай? Якщо хочете, то мусите назвати свої гріхи, якими б важкими вони не були і покаятися. Справжнє покаяння витирає і легкі гріхи, і важкі, і навіть смертні.
– Як же я вас вдруге зустріну?
– Приходьте котроїсь неділі, спитайте отця-цілителя, тут мене знають.
Коли чоловік прийшов наступного разу, священик його одразу ж упізнав:
– А, то це ви – благодійник. То добре для тих, кому даєте. А що робиться з вашою душею? – священик наголосив на слові «вашою». Не соромтеся, – тайна сповіді розголошеною не буде. Я працюю як лікар, а не як суддя чи поліцейський.
Чоловік пригадав сварки, недоброзичливість, крадіжки в крупних масштабах, шахрайство, зраду дружині. Сповідник все допитувався, чи шкодує, що так чинив. Той шкодував.
– Добре, – зауважив священик, – бо якщо справді каєтеся за якийсь гріх, то він відпуститься. І його вже не треба буде відпрацьовувати.
– А як котрого не пригадаю?
– То залежить від його важкості. Якщо провина не смертна, то можете ще встигнути її відпрацювати. А якщо смертна – підете в пекло. Аборти допускали?
– Та я ж чоловік!
– І чоловік може прийняти рішення, вбити чи не вбити ненароджену людину, особливо, якщо дитина – його.
– Та… доводилося. Але хіба то гріх?
– Є тіло, ще найменше, і є вбивство. То смертний гріх, який не прощається, якщо не пройдете через велике покаяння. Він веде до пекла. Але коли перекриєте його ще тут, на землі, то врятуєтеся.
– Як же ж його можна перекрити?
– Врятуйте інші життя, особливо ще ненароджених.
– А вбивство дорослої людини перекривається?
– Тим самим способом. І поспішайте. Бо життя земне – сіре і коротке, навіть у вас. А вічність – або пекло, або Рай. І ми сами собі вибираємо чи те, чи друге. Навіть ви вибираєте. Поки тут, на землі. Хочете змінити – змінюйтеся. Не треба вводити в оману себе чи інших розмовами, вчинками або справами милосердя тоді, коли найважливішим завданням є боротьба зі смертним гріхом.
Священик наклав покуту на чоловіка – молитву, каяття і перекриття справами – і відпустив його до наступної сповіді. Довго не приходив той чоловік. Священик молився за нього, хоча вже й не сподівався, що прийде. Та через декілька років він таки прийшов знову сповідатися.
Спочатку визнав декілька гріхів, потім нагадав про себе і розповів про те, як змінився. Тепер своїми діями і можливостями зберігав життя воякам на війні, через добрі медичні реформи дбав про життя дорослих і дітей, а особливо тих, хто найменше міг себе захистити, бо перебував у лоні матері. Вкладав багато зусиль і у гуманітарну сферу, бо саме добрі книжки в бібліотеках, художні фільми, що пропагують добро, документальні, що відкривають правду, розвиток художньої творчості, виховання і зайнятість дітей та юнацтва не тільки перекривають можливість свідомих чи несвідомих убивств, але й багато іншого негативного, а породжують позитивне. Все це одним духом випалив отцю, а насамкінець невпевнено промовив:
– Дуже переживаю, чи простяться мені мої смертні гріхи. Я-то багато стараюся робити для їх перекриття, аж маю проблеми від своїх колег. Але, хто його знає, як то там буде…
Священнослужитель подумав, а потім відповів:
– Знаєте, іноді Бог допускає вчинити гріх, навіть смертний, якщо бачить, що людина має потенціал у багато разів більше його перекрити. Вірте і працюйте для Бога, цей капітал не тільки найважливіший, а й найбільший. – І, наче щось згадавши, спитав, – у благодійні проекти гроші вже не вкладаєте, чи вкладаєте, але так, щоб ніхто не знав?
– Та вкладаю. Ще й телебачення запрошую і газети, щоби було в новинах. Люблю я похизуватися перед іншими, така вже моя натура. Тільки тепер менше роздаю грошей, бо не стільки маю.
Обидва добродушно посміялися над вадою політика. Їм було чого радіти: чоловік тішився, що такими відносно легкими зусиллями заробив собі впевнене майбутнє і що зустрів цього священика. Позаду у черзі до сповіді стояла і його дружина. А священик радів, що врятував для Бога ще одну душу.
23. 10. 2018р.
Клякнув перед священиком і почав говорити про те, що дає великі пожертви на різні благодійні справи. Священик на те промовчав. Тоді він сказав, що може дати пожертву і на церкву. А що священик знову мовчав, то той промовив:
– Бувають на роботі різні випадки, де важко не згрішити, – ніяково усміхнувся. – В мене складна робота. – А далі додав, – вибачте, отче, але я не знаю, про що ще говорити.
– Ну то йдіть.
– То ви мені відпускаєте гріхи?
– Ні. Мені нічого вам відпускати. Ви навіть не почали сповідатися. Сповідь починається із першого визнаного гріха. А ви ще жодного не назвали. Нині йдіть, прийдете, коли чесно пригадаєте свої гріхи. Ви ж хочете потрапити в Рай? Якщо хочете, то мусите назвати свої гріхи, якими б важкими вони не були і покаятися. Справжнє покаяння витирає і легкі гріхи, і важкі, і навіть смертні.
– Як же я вас вдруге зустріну?
– Приходьте котроїсь неділі, спитайте отця-цілителя, тут мене знають.
Коли чоловік прийшов наступного разу, священик його одразу ж упізнав:
– А, то це ви – благодійник. То добре для тих, кому даєте. А що робиться з вашою душею? – священик наголосив на слові «вашою». Не соромтеся, – тайна сповіді розголошеною не буде. Я працюю як лікар, а не як суддя чи поліцейський.
Чоловік пригадав сварки, недоброзичливість, крадіжки в крупних масштабах, шахрайство, зраду дружині. Сповідник все допитувався, чи шкодує, що так чинив. Той шкодував.
– Добре, – зауважив священик, – бо якщо справді каєтеся за якийсь гріх, то він відпуститься. І його вже не треба буде відпрацьовувати.
– А як котрого не пригадаю?
– То залежить від його важкості. Якщо провина не смертна, то можете ще встигнути її відпрацювати. А якщо смертна – підете в пекло. Аборти допускали?
– Та я ж чоловік!
– І чоловік може прийняти рішення, вбити чи не вбити ненароджену людину, особливо, якщо дитина – його.
– Та… доводилося. Але хіба то гріх?
– Є тіло, ще найменше, і є вбивство. То смертний гріх, який не прощається, якщо не пройдете через велике покаяння. Він веде до пекла. Але коли перекриєте його ще тут, на землі, то врятуєтеся.
– Як же ж його можна перекрити?
– Врятуйте інші життя, особливо ще ненароджених.
– А вбивство дорослої людини перекривається?
– Тим самим способом. І поспішайте. Бо життя земне – сіре і коротке, навіть у вас. А вічність – або пекло, або Рай. І ми сами собі вибираємо чи те, чи друге. Навіть ви вибираєте. Поки тут, на землі. Хочете змінити – змінюйтеся. Не треба вводити в оману себе чи інших розмовами, вчинками або справами милосердя тоді, коли найважливішим завданням є боротьба зі смертним гріхом.
Священик наклав покуту на чоловіка – молитву, каяття і перекриття справами – і відпустив його до наступної сповіді. Довго не приходив той чоловік. Священик молився за нього, хоча вже й не сподівався, що прийде. Та через декілька років він таки прийшов знову сповідатися.
Спочатку визнав декілька гріхів, потім нагадав про себе і розповів про те, як змінився. Тепер своїми діями і можливостями зберігав життя воякам на війні, через добрі медичні реформи дбав про життя дорослих і дітей, а особливо тих, хто найменше міг себе захистити, бо перебував у лоні матері. Вкладав багато зусиль і у гуманітарну сферу, бо саме добрі книжки в бібліотеках, художні фільми, що пропагують добро, документальні, що відкривають правду, розвиток художньої творчості, виховання і зайнятість дітей та юнацтва не тільки перекривають можливість свідомих чи несвідомих убивств, але й багато іншого негативного, а породжують позитивне. Все це одним духом випалив отцю, а насамкінець невпевнено промовив:
– Дуже переживаю, чи простяться мені мої смертні гріхи. Я-то багато стараюся робити для їх перекриття, аж маю проблеми від своїх колег. Але, хто його знає, як то там буде…
Священнослужитель подумав, а потім відповів:
– Знаєте, іноді Бог допускає вчинити гріх, навіть смертний, якщо бачить, що людина має потенціал у багато разів більше його перекрити. Вірте і працюйте для Бога, цей капітал не тільки найважливіший, а й найбільший. – І, наче щось згадавши, спитав, – у благодійні проекти гроші вже не вкладаєте, чи вкладаєте, але так, щоб ніхто не знав?
– Та вкладаю. Ще й телебачення запрошую і газети, щоби було в новинах. Люблю я похизуватися перед іншими, така вже моя натура. Тільки тепер менше роздаю грошей, бо не стільки маю.
Обидва добродушно посміялися над вадою політика. Їм було чого радіти: чоловік тішився, що такими відносно легкими зусиллями заробив собі впевнене майбутнє і що зустрів цього священика. Позаду у черзі до сповіді стояла і його дружина. А священик радів, що врятував для Бога ще одну душу.
23. 10. 2018р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
