Якось у релігійне свято, до якого мало відношення і військо, на відправі у головному соборі столиці зібралися багато військових, головні особи держави, а з ними – і провідні політики багатьох партій. Під час богослужіння священики сповідали вояків і офіцерів. Один відомий політик, який любив похизуватися перед фотокамерами, пішов до сповіді.
Клякнув перед священиком і почав говорити про те, що дає великі пожертви на різні благодійні справи. Священик на те промовчав. Тоді він сказав, що може дати пожертву і на церкву. А що священик знову мовчав, то той промовив:
– Бувають на роботі різні випадки, де важко не згрішити, – ніяково усміхнувся. – В мене складна робота. – А далі додав, – вибачте, отче, але я не знаю, про що ще говорити.
– Ну то йдіть.
– То ви мені відпускаєте гріхи?
– Ні. Мені нічого вам відпускати. Ви навіть не почали сповідатися. Сповідь починається із першого визнаного гріха. А ви ще жодного не назвали. Нині йдіть, прийдете, коли чесно пригадаєте свої гріхи. Ви ж хочете потрапити в Рай? Якщо хочете, то мусите назвати свої гріхи, якими б важкими вони не були і покаятися. Справжнє покаяння витирає і легкі гріхи, і важкі, і навіть смертні.
– Як же я вас вдруге зустріну?
– Приходьте котроїсь неділі, спитайте отця-цілителя, тут мене знають.
Коли чоловік прийшов наступного разу, священик його одразу ж упізнав:
– А, то це ви – благодійник. То добре для тих, кому даєте. А що робиться з вашою душею? – священик наголосив на слові «вашою». Не соромтеся, – тайна сповіді розголошеною не буде. Я працюю як лікар, а не як суддя чи поліцейський.
Чоловік пригадав сварки, недоброзичливість, крадіжки в крупних масштабах, шахрайство, зраду дружині. Сповідник все допитувався, чи шкодує, що так чинив. Той шкодував.
– Добре, – зауважив священик, – бо якщо справді каєтеся за якийсь гріх, то він відпуститься. І його вже не треба буде відпрацьовувати.
– А як котрого не пригадаю?
– То залежить від його важкості. Якщо провина не смертна, то можете ще встигнути її відпрацювати. А якщо смертна – підете в пекло. Аборти допускали?
– Та я ж чоловік!
– І чоловік може прийняти рішення, вбити чи не вбити ненароджену людину, особливо, якщо дитина – його.
– Та… доводилося. Але хіба то гріх?
– Є тіло, ще найменше, і є вбивство. То смертний гріх, який не прощається, якщо не пройдете через велике покаяння. Він веде до пекла. Але коли перекриєте його ще тут, на землі, то врятуєтеся.
– Як же ж його можна перекрити?
– Врятуйте інші життя, особливо ще ненароджених.
– А вбивство дорослої людини перекривається?
– Тим самим способом. І поспішайте. Бо життя земне – сіре і коротке, навіть у вас. А вічність – або пекло, або Рай. І ми сами собі вибираємо чи те, чи друге. Навіть ви вибираєте. Поки тут, на землі. Хочете змінити – змінюйтеся. Не треба вводити в оману себе чи інших розмовами, вчинками або справами милосердя тоді, коли найважливішим завданням є боротьба зі смертним гріхом.
Священик наклав покуту на чоловіка – молитву, каяття і перекриття справами – і відпустив його до наступної сповіді. Довго не приходив той чоловік. Священик молився за нього, хоча вже й не сподівався, що прийде. Та через декілька років він таки прийшов знову сповідатися.
Спочатку визнав декілька гріхів, потім нагадав про себе і розповів про те, як змінився. Тепер своїми діями і можливостями зберігав життя воякам на війні, через добрі медичні реформи дбав про життя дорослих і дітей, а особливо тих, хто найменше міг себе захистити, бо перебував у лоні матері. Вкладав багато зусиль і у гуманітарну сферу, бо саме добрі книжки в бібліотеках, художні фільми, що пропагують добро, документальні, що відкривають правду, розвиток художньої творчості, виховання і зайнятість дітей та юнацтва не тільки перекривають можливість свідомих чи несвідомих убивств, але й багато іншого негативного, а породжують позитивне. Все це одним духом випалив отцю, а насамкінець невпевнено промовив:
– Дуже переживаю, чи простяться мені мої смертні гріхи. Я-то багато стараюся робити для їх перекриття, аж маю проблеми від своїх колег. Але, хто його знає, як то там буде…
Священнослужитель подумав, а потім відповів:
– Знаєте, іноді Бог допускає вчинити гріх, навіть смертний, якщо бачить, що людина має потенціал у багато разів більше його перекрити. Вірте і працюйте для Бога, цей капітал не тільки найважливіший, а й найбільший. – І, наче щось згадавши, спитав, – у благодійні проекти гроші вже не вкладаєте, чи вкладаєте, але так, щоб ніхто не знав?
– Та вкладаю. Ще й телебачення запрошую і газети, щоби було в новинах. Люблю я похизуватися перед іншими, така вже моя натура. Тільки тепер менше роздаю грошей, бо не стільки маю.
Обидва добродушно посміялися над вадою політика. Їм було чого радіти: чоловік тішився, що такими відносно легкими зусиллями заробив собі впевнене майбутнє і що зустрів цього священика. Позаду у черзі до сповіді стояла і його дружина. А священик радів, що врятував для Бога ще одну душу.
23. 10. 2018р.