Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Цимбалюк Калиновий (1954) /
Проза
Розбита Довіра. Казка.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Розбита Довіра. Казка.
Розбита Довіра. Казка.
Довіра була витонченим бокалом на довгій ніжці. Дуже крихким, з тонкого кришталю. Поруч з ним жили його друзі - келихи, такі ж гарні і вразливі. Віра, Надія, Щирість, Любов, Розуміння. Вони стояли мирно на поличці у господаря. Чисті, доглянуті.
Промені сонця відбивалися в кришталі, переливаючись відтінками радості. Іноді їх діставали і ставили на святковий стіл життя. Терпке ароматне вино розливалося, наповнюючи келихи до краю, надавало життю ілюзорну красу, оманливу чуттєвість. Брали їх різні руки. Одні - жирні від неземних страв, ситі. Для таких звичним було це свято - повсякденність. Другі - байдужі. Все одно їм, що пити, з чого. Були руки боязкі, трепетні, вперше стискали вони тоненьку ніжку і щиро вірили у вимовлені гостьові слова тостів. Тоненька ніжка Довіри найчастіше виявлялася в таких наївних руках.Ніжні губи торкалися краєчка, випивши ковток вмісту, завмирали.
Слова ... Ах, яких тільки слів не чули келихи на своєму довгому віку цих застіль. Про кохання, вірність, борг, честь ... До здравниць руки спочатку прислухалися, потім страви на столі життя ставали для них важливіше слів, далі ніхто вже не вникав в їх суть. Тонули вони в шумі застілля. Що були слова в порівнянні з п'янкою вологою графина ... Істина потопала на дні його ... Чарівним ставав світ для всіх хто навколо нього сидять. Все здавалося благостним, прекрасним, нескінченним
Одного разу придумав господар романтичний вечір. Особлива подія. Чекав кохану свою. Зняв з полиці два келиха - Любов і Довіра. Чекали вони на столі свого часу. Горіли свічки, відбиваючись в кришталі, мерехтіли. Тихо музика забирала закоханих на крилах придуманої мрії ... Все залишилося б таємничо і загадково, якби не традиція - пити цю чаклунську ілюзію благородної вологи на брудершафт. Та не келихи придумали - підкорятися волі людей - така іноді доля Надії, Віри або Любові. Солодкий був поцілунок закоханих, терпке вино кружляло голови.Потрапили вони в полон до пристрасті. Так щоб бажанням дано було збутися, потрібна жертва - розбите, ні в чому не винне скло. Полетіли Довіра і Любов на затоптану підлогу, розбилися вщенть, блиснувши в останній раз осколками мрії. Горіли скорботно свічки на столі на тризні цій сумній. Полеглі осколки лежали в тіні під ногами закоханих. Мрія збулася у цих двох, впевнені були - бо ж принесена жертва.
Ранковий промінь, заглянувши у вікно, здригнувся від цієї картини скорботної. Свічки вмерли, оплившии гіркими сльозами. Порожнім оком дивився графин на цю реальність. Зникла таємничість ночі. Розтанув казковий дурман ... Головний біль прийшов на зміну пристрасті ... Промінь сонця схилився над осколками. В останній раз блиснув на розбитих гранях ...
Байдужа рука господаря колишніх цінностей вимела осколки - стали вони непоказним склом. Дістала рука його з полиці колишніх побратимів кришталевих за непотрібністю кинувши теж у сміття: загубилася їх Єдність, що з них вже взяти ... Тепер всі разом лежали вони на землі, викинуті з дому. Ще цілі були лише Надія і Віра. Тріснуте Порозуміння їх зігрівало, а Щирість ще також сяяла, відбиваючи сонячне світло золотою обгорткою. Оберігали побратими по нещастю розбиту Довіру. Любові осколків між ними не виявилося. Зникли вони, канули в небуття, як тут і не були. Спорожнів будинок. Пішло Свято, покинувши закоханих, які розбили своїми руками головне, навіть не помітивши цього. Залишив їм ілюзію п'янкого щастя, головний біль і Абсурд, в якому відтепер вони будуть жити. Чи довго витримають?
Довіра була витонченим бокалом на довгій ніжці. Дуже крихким, з тонкого кришталю. Поруч з ним жили його друзі - келихи, такі ж гарні і вразливі. Віра, Надія, Щирість, Любов, Розуміння. Вони стояли мирно на поличці у господаря. Чисті, доглянуті.
Промені сонця відбивалися в кришталі, переливаючись відтінками радості. Іноді їх діставали і ставили на святковий стіл життя. Терпке ароматне вино розливалося, наповнюючи келихи до краю, надавало життю ілюзорну красу, оманливу чуттєвість. Брали їх різні руки. Одні - жирні від неземних страв, ситі. Для таких звичним було це свято - повсякденність. Другі - байдужі. Все одно їм, що пити, з чого. Були руки боязкі, трепетні, вперше стискали вони тоненьку ніжку і щиро вірили у вимовлені гостьові слова тостів. Тоненька ніжка Довіри найчастіше виявлялася в таких наївних руках.Ніжні губи торкалися краєчка, випивши ковток вмісту, завмирали.
Слова ... Ах, яких тільки слів не чули келихи на своєму довгому віку цих застіль. Про кохання, вірність, борг, честь ... До здравниць руки спочатку прислухалися, потім страви на столі життя ставали для них важливіше слів, далі ніхто вже не вникав в їх суть. Тонули вони в шумі застілля. Що були слова в порівнянні з п'янкою вологою графина ... Істина потопала на дні його ... Чарівним ставав світ для всіх хто навколо нього сидять. Все здавалося благостним, прекрасним, нескінченним
Одного разу придумав господар романтичний вечір. Особлива подія. Чекав кохану свою. Зняв з полиці два келиха - Любов і Довіра. Чекали вони на столі свого часу. Горіли свічки, відбиваючись в кришталі, мерехтіли. Тихо музика забирала закоханих на крилах придуманої мрії ... Все залишилося б таємничо і загадково, якби не традиція - пити цю чаклунську ілюзію благородної вологи на брудершафт. Та не келихи придумали - підкорятися волі людей - така іноді доля Надії, Віри або Любові. Солодкий був поцілунок закоханих, терпке вино кружляло голови.Потрапили вони в полон до пристрасті. Так щоб бажанням дано було збутися, потрібна жертва - розбите, ні в чому не винне скло. Полетіли Довіра і Любов на затоптану підлогу, розбилися вщенть, блиснувши в останній раз осколками мрії. Горіли скорботно свічки на столі на тризні цій сумній. Полеглі осколки лежали в тіні під ногами закоханих. Мрія збулася у цих двох, впевнені були - бо ж принесена жертва.
Ранковий промінь, заглянувши у вікно, здригнувся від цієї картини скорботної. Свічки вмерли, оплившии гіркими сльозами. Порожнім оком дивився графин на цю реальність. Зникла таємничість ночі. Розтанув казковий дурман ... Головний біль прийшов на зміну пристрасті ... Промінь сонця схилився над осколками. В останній раз блиснув на розбитих гранях ...
Байдужа рука господаря колишніх цінностей вимела осколки - стали вони непоказним склом. Дістала рука його з полиці колишніх побратимів кришталевих за непотрібністю кинувши теж у сміття: загубилася їх Єдність, що з них вже взяти ... Тепер всі разом лежали вони на землі, викинуті з дому. Ще цілі були лише Надія і Віра. Тріснуте Порозуміння їх зігрівало, а Щирість ще також сяяла, відбиваючи сонячне світло золотою обгорткою. Оберігали побратими по нещастю розбиту Довіру. Любові осколків між ними не виявилося. Зникли вони, канули в небуття, як тут і не були. Спорожнів будинок. Пішло Свято, покинувши закоханих, які розбили своїми руками головне, навіть не помітивши цього. Залишив їм ілюзію п'янкого щастя, головний біль і Абсурд, в якому відтепер вони будуть жити. Чи довго витримають?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
