ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Невесенко
2023.06.07 19:54
Ні любка, ні теща –
приснилося дещо
таке, що і вірш не умістить всього:
спливло з давноліття
як дід в позасвіття
відходив до Бога у царство Його:

Було тихо й парко,

Сергій Губерначук
2023.06.07 12:13
Лампа сгорела насмерть.
Иссяк источник вольфрама.
Улыбнись в темноте.
Не вижу.
Глупость.
Несколько раз повторяется.

2.

Теді Ем
2023.06.07 10:58
Під прямим кутом наші лінії
перетнулися випадково,
ну а може не випадково,
а навмисно – не знаю я.

Я дивився у небо синє,
ти дивилася на вітрини.
Нескладних думок лімузини

Іван Потьомкін
2023.06.07 10:50
По закінченні філфаку Київського університету мою дипломну працю за рекомендацією Лідії Булаховської, доньки славнозвісного мовознавця, взяли в збірник наукових статей і запропонували стати аспірантом Інституту літератури. Через деякий час завідуючий

Микола Соболь
2023.06.07 06:15
Ой, буде лихо, буде лихо і вам,
росіяни!
Сказано: «Воздасться усім по ділах!» –
окаянні.
З часом змінює навіть найтяжчий гріх –
прозріння.
Та небо трощитиме дітей твоїх
об каміння.

Віктор Кучерук
2023.06.07 05:11
Це нарешті сталось –
Більш нема стремлінь.
Чи настала старість,
Чи вітає лінь?
Певно, вдвох підкрались
Без розмов пустих
І чекати жалість
Марна річ від них.

М Менянин
2023.06.07 01:10
Від трьох хрестів дві тіні –
то Бог-Отець у Сині.
З часів Русі понині
живем з ним в Україні.
Але не все так просто,
хтось заздрить цьому росту
Господньої країни –
Христа Русі, Вкраїни.

Олексій Могиленко
2023.06.06 21:46
Після дамби їм буде амба...

Молитва за росію.

Відкрий ,Боже ,очі незрячим,
Ідола вщент розтрощи.
Щоби народ той побачив
Скільки він зла натворив

Софія Цимбалиста
2023.06.06 09:37
Чому так завжди стається?
Чому все зникає
непомітно і безболісно?

Не залишає навіть сліду
у пошрамованій пам'яті.
Їй не властиві почуття
провини і безсилля.

Віктор Кучерук
2023.06.06 04:59
Сходить сонце над світом,
День новий настає, –
Зачароване літом,
Б’ється серце моє.
І в душі неспокійній
Тільки світло й тепло, –
Все лихе безнадійно
Звідтіля відійшло.

Олена Побийголод
2023.06.05 20:55
Із Д.Мінаєва

Коли стосовно дорожнечі
здіймає раптом плач бідняк –
мовляв, як ліг тягар на плечі,
то і не збудешся ніяк, –
давайте чесно, ми ж не діти!
Дивуюсь я на те завжди:

Іван Потьомкін
2023.06.05 19:31
– Кто-кто? – переспросил я, так как просто не мог поверить тому, что услышал в ответ на вопрос: “Кто же твой герой?” – Да, Бин Ладен. – Но почему именно он, а не..? – А не Лумумбы, Манделы... А потому, что не они, а он унизил саму Америку... – Но ком

Сергій Губерначук
2023.06.05 15:50
Тепер я добираю сили йти
у безмеж, у тривогу і за браму,
обрамленого барикадами Абрама
бажаючи знайти.

Він має вчену степінь Бога.
Я маю трохи меншу і тому
моя душа – Його мала небога, –

Теді Ем
2023.06.05 15:48
Найбільший дарунок людині від Бога –
це воля – свобода у діях і мріях.
Він дарував нам свободу любити,
свободу творити і навіть карати,
хоча і застерігав: не вбивати, –
свободу змінити себе і здолати
усе, що в душі будяком проростає.
Почути, побачи

Володимир Бойко
2023.06.05 11:01
У категорії «шобтиздох» путін поза конкуренцією. Жага крові у москалів потужніша, ніж у акул. Добрі люди тішаться, москалі зловтішаються. Скаженим тварюкам допоможе не вакцинація, а скотомогильник. Російське співчуття подібне до крокодилячих

Віктор Кучерук
2023.06.05 05:09
Хоч уже боліли вуха
І набридло бути вдвох, –
Я сидів, терпів і слухав
Безкінечний монолог
Усезнаючої жінки
Про її одвічний бій
З можновладцями й оцінки
Їхніх вчинків, слів і дій.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ліанна Ракурс
2023.05.29

Ірина Бесчетнова
2023.04.06

На Кой
2023.03.09

Марина Хрумало
2023.03.01

Теді Ем
2023.02.18

Зоя Бідило
2023.02.18

Ольга Стельмах
2023.02.06






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Богдан Манюк (1965) / Проза

 Оповідання по радіо
Масенко прокинувся пізно. До опівночі зчитував з обрію щось потаємне, що залягло б йому на серці небуденним відчуттям, а потім соталося нитками думок. Так налаштовував себе на творчий порив наступного, вихідного дня, коли тема нового його оповідання, як любив казати, твердо стоятиме на ногах і кожен вітер буде їй попутним.
В останні місяці Масенку таланило з публікаціями в часописах, літературних конкурсах, в яких брав участь, у прихильності критиків та читачів. Запросили й на радіо. З дощу юркнув у двері будинку обласного радіомовлення. Відсутність парасолі в руці посприяла збудженню. А хіба може бути інакше, якщо вода за комірець? У кабіну звукозапису запросили одразу, бо ж черга. Маєш відведений тобі час і на більше не зазіхай.
Збудження добавило енергійності. У словах, які вихоплював із його рота мікрофон, примножувалось барв, зблисків, життя...
- Ви чудовий прозаїк! - вихлюпнула з посмішкою тендітна журналістка, завідувачка студією, і дебелий оператор звукозапису кивнув головою, погоджуючись.
Кілька оповідань, записаних оператором, тривожили вуха радіослухачів двічі на місяць, і, судячи з пригоди, що трапилася згодом, приказка "в одне вухо влетить, а в інше вилетить" їх не вельми стосувалася...
Годинник завжди грався життям Масенка, мовби хлопчак піском у пісочниці: порухами стрілок зводив і розсипав химерні споруди письменницьких мрій, а ще частіше підштовхував сорокалітнього лицаря пера до такого темпу, від якого починалося головокружіння, або ж підкладав підніжки, аби звалився, знеможений, в апатію...
Ніякої апатії. Ніякої! - наказував собі Масенко і крокував центральною вулицею рідного містечка. Ця мандрівка символізувала відданість обраному курсу до могуття слова...
-Яке могуття,- розреготалась якось дружина, коли почула незвичне для її вуха словосполучення від натхненного новим задумом чоловіка. - Хай би могутніщав твій гаманець, Масенку,- зашкварчала подібно до сковороди, яку зняла з кухонної плити. - Голови сімей привозять з-за кордону валюту, примножують "бабло" бізнесом і на липких посадах, а цей писака...
-Хапається за соломинку в бурхливому потоці, - завбачливо окультурив завершальну фразу дружини лицар пера, аби не почути таке, від чого вуха в'януть. Тим паче письменницькі.
Годинник і цим, майже проспаним ранком не залишив Масенка у спокої: дорікнув найтовстішою стрілкою, мовляв, наздоганяй свої учорашній думки, прозаїку, викладай на білому папері шнурочками, якими прив'язуєш душу до світу!
Але душа чомусь не прив'язувалась. Душа кудись утікала з квартири. Масенко мусив дати їй волю, а заодне потішити власну спину, якій хотілося руху. Тож знову (зітхай - не зітхай) - узбіччям центральної вулиці.
Містечко повільно впускало прозаїка у свій затишок. Порівняв його з погідною хмарою, що рятує від спеки, та нікому не дошкулить раптовим дощем. А грому й годі остерігатися...
Помилився. Монолог давнього знайомця за спиною інакше, як громом, не назвеш. Від цього монологу, здалося Масенку, затремтіли рекламні щити на стіні гастроному, а під щитами заледве не випала з рук п'яниці відкоркована пляшка. Вася Жук, з яким Масенко навчався в паралельних класах місцевої школи, низькорослий, з червоним, як гребінець у півня, обличчям, в одну мить уподібнився давньогрецькому богу Зевсу, якого неабияк розлютили. Ні, майже двометровому лицарю пера навіть на гадку не спало перевтілитися в титана, аби захищатися від громовержця. Стояв понуро, чекав, поки громи стихнуть і якось проясниться ситуація.
Зевс і насправді втихомирився, хрюкнув, кашлянув і знову став Ваською Жуком.
-Ну, то чому лютуєш? - запитав Масенко, вдихаючи перегар співбесідника.
-Як то чому? З Вірою моєю гуляєш, писарчуку!
-Я... З твоєю дружиною... Гуляю... - Масенку не вдавалося приборкати оторопіння
-Голос твій за дверима локаторами упіймав, - Васька Жук ляснув себе по червоних вухах. - Вірочко, сонечко моєї долі, пригорнися до мене. Станемо світилами, навколо яких літатимуть супутники, наші діти, - не ти, пісь... пись... письмаку, базікав у моїй хаті?
-Не тільки у твоїй, - зітхнув полегшено Масенко, - у багатьох інших оселях теж.
-Бабій!
-По радіо транслювали моє оповідання про космонавтів. Я читав текст, Василю.
-Не вірю!
-У цьому легко переконатися. Власне, міг це зробити одразу, почувши ..
-Не міг, - перебив Масенка співбесідник, - пянючим був. Спав мертвецько... Прокинувся, аби справити потребу. Тоді й локаторами...
-Прочинив би двері... Не було б непорозуміння...
-Спробував... дійти до дверей, - обличчя Василя Жука видовжилося, незграбно подався тулубом уперед, зменшуючись на очах.
-Метаморфози продовжуються, - подумав Масенко, - дійшло до Жука-комахи...
-Ухопився за дверну ручку і гепнувся на підлогу. Далі нічого не пам'ятаю. Напевно, заснув, - люто пропищав Василь Жук, начебто підтверджуючи думки однокашника.
-А як з потребою? Довелося прати штани...
Здогадка Масенка розізлила комахоподібного ще дужче.
-Маєш щастя, пись... пісь... що я тоді вимкнувся і не скрутив тобі в'язи,- витончив пищання.
-Ага, - відмахнувся Масенко, - тільки й можеш, Васю, пись ... пісь...
Неподалік дверима таксі грюкнула Зіна Жук, двоюрідна сестра комахоподібного. Насуплена, підійшла до родича.
-Зіно, - спохопився звинувачений у гультяйстві, - вислухай до кінця, і відтак, упевнений, розрядиш атмосферу... Твій двоюрідний мовить, що я грішу з його...
-Так йому й треба, адкоголіку! - кинула молодиця і подалась геть, згадавши, ймовірно, про якусь важливу справу.
-Дякую, Зіно... Розрядила... - надув губи Масенко.
Поза тим Жук-комаха поповз по грудях ненависного йому письмака і за хвилю перекинувся на Жука-людину, чиї руки стисли письмакові горло.
Вуличні роззяви, що прилипли очима до двох конфліктуючих у центрі містечка, спочатку почули звук ляпаса, яким Масенко опам'ятав нападника, а трохи пізніше жонглювали витрішками й загадувати, чи довго втримає високий низького на витягнутій руці за комір сорочки. До роззяв долітали експресивні
фрази.
-Пусти, шрайбикусу!
-Не пущу, поки не вгамуєшся!
-Поб'ю!
-Ага, налякав їжака голою дупою!
-Дон Жуан донкіхотний!
-Отелло санчопансий!
-Та ну!
-Та так!
Врешті-решт Вася Жук опинився на долівці, сплюнув і допив пляшку самогону, яку ховав за пазухою.
-Втихомирився? - Масенка зігріла надія на припинення сутички.
-Все розумію... Навіяв собі... Каюся! - од Васі Жука повіяло блаженністю. Він навіть очі звів до неба, але, зблиснувши ними вкотре, випалив.
-На котрій сідниці у Вірки перчик?
-Сам ти, Васю, перчик, - реготнув Масенко, - надумав пильність мою приспати?...
-А-а-а-а, - резюмував хитрун, - Вірка світло вимкнула у кімнаті. Міг, письмаку, тієї родзинки не побачити...
Є в житті моменти, коли культурній людині хочеться висловитись, м'яко кажучи, мовою будівельника, якому на ногу впала бетонна плита. Для Масенка такий момент настав. Його внутрішній цензор уже безсилий був заперечити словопад прозаїка, який не прийняла б жодна літературна річка, проте сонне бурмотіння геть сп'янілого ревнивця вчасно перешкодили цьому.
-Все ж таки однокашник, - почухав потилицю Масенко, - не залишу сплячого на тратуарі. Замовив таксі, оплатив подвійний тариф за перевезення неадекватного, проте супроводжувати відмовився, аби не ускладнити ситуацію... Добре космонавтам, - міркував дорогою додому, - в космосі зустрічні бовдури поки не трапляються...


2018р.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-01-22 21:45:41
Переглядів сторінки твору 1045
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.996 / 5.63)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.032 / 5.77)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.764
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
Автор востаннє на сайті 2023.06.05 20:37
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2019-01-23 10:34:54 ]
... треба буде... тебе перечитати...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2019-01-23 11:42:10 ]
Гадаю, Ярославе, місце події ти впізнав...