
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.15
22:32
Новорічні іграшки в середині травня -
що може бути абсурдніше?
Можна кожен день починати
як Новий рік.
Новорічні іграшки лежать
як свідчення швидкоплинності
часу. Вони лежать
у бетоні, у піску,
що може бути абсурдніше?
Можна кожен день починати
як Новий рік.
Новорічні іграшки лежать
як свідчення швидкоплинності
часу. Вони лежать
у бетоні, у піску,
2025.07.15
17:05
Відомий поетичний троль
Стріляє знову з лайномета.
Стріляй! Така твоя юдоль,
Коли немає пістолета.
Стріляє знову з лайномета.
Стріляй! Така твоя юдоль,
Коли немає пістолета.
2025.07.15
11:51
На Меа-Шеарім здалось мені,
Що Рабін йде навстріч.
Якби не цей примружений
Тепер уже хрестоматійний погляд,
Нізащо б не подумав, що це він:
У шортах (знаю, що в теніс грав),
В капцях на босу ногу,
Голомозий, як цабарі усі...
Що Рабін йде навстріч.
Якби не цей примружений
Тепер уже хрестоматійний погляд,
Нізащо б не подумав, що це він:
У шортах (знаю, що в теніс грав),
В капцях на босу ногу,
Голомозий, як цабарі усі...
2025.07.15
07:54
Воркують горлиці, та що їм,
до лютих проявів війни?
Щоденно сіллю рани гоїм,
гарчать над світом двигуни.
Втрачаємо останні сили
в хімічно-ядерній війні,
копає смерть сирі могили —
хрестами круки вдалині.
до лютих проявів війни?
Щоденно сіллю рани гоїм,
гарчать над світом двигуни.
Втрачаємо останні сили
в хімічно-ядерній війні,
копає смерть сирі могили —
хрестами круки вдалині.
2025.07.15
05:50
Закурликавши зраділо,
Мов уздріли диво з див, –
Чорногузи чорно-білі
Подалися до води.
Довгоногі, гостродзьобі,
Старуваті й молоді, –
Віддалися дружно хобі –
Бути довго на воді.
Мов уздріли диво з див, –
Чорногузи чорно-білі
Подалися до води.
Довгоногі, гостродзьобі,
Старуваті й молоді, –
Віддалися дружно хобі –
Бути довго на воді.
2025.07.14
22:13
Хто я?
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
2025.07.14
19:52
Не бережи на завтра завше те,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
2025.07.14
19:50
Народився експромт.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
2025.07.14
14:22
Катальпа, туя, барбарис,
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
2025.07.14
05:53
Не хизуйся пишним станом
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
2025.07.14
00:55
Вночі наш двір оживає,
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
2025.07.13
23:19
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
2025.07.13
22:09
Я шукаю істину в травах,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
2025.07.13
19:02
Ранкове червневе Сонце встигло зазирнути у всі куточки вічного міста Риму і примудрилось навіть торкнутися днища завжди каламутного (але не сьогодні) Тибру. Марк залишив позаду свою інсулу (як залишають в минулому порвані сандалії) і крокував бруківкою, т
2025.07.13
16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
2025.07.13
13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Проза
Оповідання по радіо
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Оповідання по радіо
Масенко прокинувся пізно. До опівночі зчитував з обрію щось потаємне, що залягло б йому на серці небуденним відчуттям, а потім соталося нитками думок. Так налаштовував себе на творчий порив наступного, вихідного дня, коли тема нового його оповідання, як любив казати, твердо стоятиме на ногах і кожен вітер буде їй попутним.
В останні місяці Масенку таланило з публікаціями в часописах, літературних конкурсах, в яких брав участь, у прихильності критиків та читачів. Запросили й на радіо. З дощу юркнув у двері будинку обласного радіомовлення. Відсутність парасолі в руці посприяла збудженню. А хіба може бути інакше, якщо вода за комірець? У кабіну звукозапису запросили одразу, бо ж черга. Маєш відведений тобі час і на більше не зазіхай.
Збудження добавило енергійності. У словах, які вихоплював із його рота мікрофон, примножувалось барв, зблисків, життя...
- Ви чудовий прозаїк! - вихлюпнула з посмішкою тендітна журналістка, завідувачка студією, і дебелий оператор звукозапису кивнув головою, погоджуючись.
Кілька оповідань, записаних оператором, тривожили вуха радіослухачів двічі на місяць, і, судячи з пригоди, що трапилася згодом, приказка "в одне вухо влетить, а в інше вилетить" їх не вельми стосувалася...
Годинник завжди грався життям Масенка, мовби хлопчак піском у пісочниці: порухами стрілок зводив і розсипав химерні споруди письменницьких мрій, а ще частіше підштовхував сорокалітнього лицаря пера до такого темпу, від якого починалося головокружіння, або ж підкладав підніжки, аби звалився, знеможений, в апатію...
Ніякої апатії. Ніякої! - наказував собі Масенко і крокував центральною вулицею рідного містечка. Ця мандрівка символізувала відданість обраному курсу до могуття слова...
-Яке могуття,- розреготалась якось дружина, коли почула незвичне для її вуха словосполучення від натхненного новим задумом чоловіка. - Хай би могутніщав твій гаманець, Масенку,- зашкварчала подібно до сковороди, яку зняла з кухонної плити. - Голови сімей привозять з-за кордону валюту, примножують "бабло" бізнесом і на липких посадах, а цей писака...
-Хапається за соломинку в бурхливому потоці, - завбачливо окультурив завершальну фразу дружини лицар пера, аби не почути таке, від чого вуха в'януть. Тим паче письменницькі.
Годинник і цим, майже проспаним ранком не залишив Масенка у спокої: дорікнув найтовстішою стрілкою, мовляв, наздоганяй свої учорашній думки, прозаїку, викладай на білому папері шнурочками, якими прив'язуєш душу до світу!
Але душа чомусь не прив'язувалась. Душа кудись утікала з квартири. Масенко мусив дати їй волю, а заодне потішити власну спину, якій хотілося руху. Тож знову (зітхай - не зітхай) - узбіччям центральної вулиці.
Містечко повільно впускало прозаїка у свій затишок. Порівняв його з погідною хмарою, що рятує від спеки, та нікому не дошкулить раптовим дощем. А грому й годі остерігатися...
Помилився. Монолог давнього знайомця за спиною інакше, як громом, не назвеш. Від цього монологу, здалося Масенку, затремтіли рекламні щити на стіні гастроному, а під щитами заледве не випала з рук п'яниці відкоркована пляшка. Вася Жук, з яким Масенко навчався в паралельних класах місцевої школи, низькорослий, з червоним, як гребінець у півня, обличчям, в одну мить уподібнився давньогрецькому богу Зевсу, якого неабияк розлютили. Ні, майже двометровому лицарю пера навіть на гадку не спало перевтілитися в титана, аби захищатися від громовержця. Стояв понуро, чекав, поки громи стихнуть і якось проясниться ситуація.
Зевс і насправді втихомирився, хрюкнув, кашлянув і знову став Ваською Жуком.
-Ну, то чому лютуєш? - запитав Масенко, вдихаючи перегар співбесідника.
-Як то чому? З Вірою моєю гуляєш, писарчуку!
-Я... З твоєю дружиною... Гуляю... - Масенку не вдавалося приборкати оторопіння
-Голос твій за дверима локаторами упіймав, - Васька Жук ляснув себе по червоних вухах. - Вірочко, сонечко моєї долі, пригорнися до мене. Станемо світилами, навколо яких літатимуть супутники, наші діти, - не ти, пісь... пись... письмаку, базікав у моїй хаті?
-Не тільки у твоїй, - зітхнув полегшено Масенко, - у багатьох інших оселях теж.
-Бабій!
-По радіо транслювали моє оповідання про космонавтів. Я читав текст, Василю.
-Не вірю!
-У цьому легко переконатися. Власне, міг це зробити одразу, почувши ..
-Не міг, - перебив Масенка співбесідник, - пянючим був. Спав мертвецько... Прокинувся, аби справити потребу. Тоді й локаторами...
-Прочинив би двері... Не було б непорозуміння...
-Спробував... дійти до дверей, - обличчя Василя Жука видовжилося, незграбно подався тулубом уперед, зменшуючись на очах.
-Метаморфози продовжуються, - подумав Масенко, - дійшло до Жука-комахи...
-Ухопився за дверну ручку і гепнувся на підлогу. Далі нічого не пам'ятаю. Напевно, заснув, - люто пропищав Василь Жук, начебто підтверджуючи думки однокашника.
-А як з потребою? Довелося прати штани...
Здогадка Масенка розізлила комахоподібного ще дужче.
-Маєш щастя, пись... пісь... що я тоді вимкнувся і не скрутив тобі в'язи,- витончив пищання.
-Ага, - відмахнувся Масенко, - тільки й можеш, Васю, пись ... пісь...
Неподалік дверима таксі грюкнула Зіна Жук, двоюрідна сестра комахоподібного. Насуплена, підійшла до родича.
-Зіно, - спохопився звинувачений у гультяйстві, - вислухай до кінця, і відтак, упевнений, розрядиш атмосферу... Твій двоюрідний мовить, що я грішу з його...
-Так йому й треба, адкоголіку! - кинула молодиця і подалась геть, згадавши, ймовірно, про якусь важливу справу.
-Дякую, Зіно... Розрядила... - надув губи Масенко.
Поза тим Жук-комаха поповз по грудях ненависного йому письмака і за хвилю перекинувся на Жука-людину, чиї руки стисли письмакові горло.
Вуличні роззяви, що прилипли очима до двох конфліктуючих у центрі містечка, спочатку почули звук ляпаса, яким Масенко опам'ятав нападника, а трохи пізніше жонглювали витрішками й загадувати, чи довго втримає високий низького на витягнутій руці за комір сорочки. До роззяв долітали експресивні
фрази.
-Пусти, шрайбикусу!
-Не пущу, поки не вгамуєшся!
-Поб'ю!
-Ага, налякав їжака голою дупою!
-Дон Жуан донкіхотний!
-Отелло санчопансий!
-Та ну!
-Та так!
Врешті-решт Вася Жук опинився на долівці, сплюнув і допив пляшку самогону, яку ховав за пазухою.
-Втихомирився? - Масенка зігріла надія на припинення сутички.
-Все розумію... Навіяв собі... Каюся! - од Васі Жука повіяло блаженністю. Він навіть очі звів до неба, але, зблиснувши ними вкотре, випалив.
-На котрій сідниці у Вірки перчик?
-Сам ти, Васю, перчик, - реготнув Масенко, - надумав пильність мою приспати?...
-А-а-а-а, - резюмував хитрун, - Вірка світло вимкнула у кімнаті. Міг, письмаку, тієї родзинки не побачити...
Є в житті моменти, коли культурній людині хочеться висловитись, м'яко кажучи, мовою будівельника, якому на ногу впала бетонна плита. Для Масенка такий момент настав. Його внутрішній цензор уже безсилий був заперечити словопад прозаїка, який не прийняла б жодна літературна річка, проте сонне бурмотіння геть сп'янілого ревнивця вчасно перешкодили цьому.
-Все ж таки однокашник, - почухав потилицю Масенко, - не залишу сплячого на тратуарі. Замовив таксі, оплатив подвійний тариф за перевезення неадекватного, проте супроводжувати відмовився, аби не ускладнити ситуацію... Добре космонавтам, - міркував дорогою додому, - в космосі зустрічні бовдури поки не трапляються...
2018р.
В останні місяці Масенку таланило з публікаціями в часописах, літературних конкурсах, в яких брав участь, у прихильності критиків та читачів. Запросили й на радіо. З дощу юркнув у двері будинку обласного радіомовлення. Відсутність парасолі в руці посприяла збудженню. А хіба може бути інакше, якщо вода за комірець? У кабіну звукозапису запросили одразу, бо ж черга. Маєш відведений тобі час і на більше не зазіхай.
Збудження добавило енергійності. У словах, які вихоплював із його рота мікрофон, примножувалось барв, зблисків, життя...
- Ви чудовий прозаїк! - вихлюпнула з посмішкою тендітна журналістка, завідувачка студією, і дебелий оператор звукозапису кивнув головою, погоджуючись.
Кілька оповідань, записаних оператором, тривожили вуха радіослухачів двічі на місяць, і, судячи з пригоди, що трапилася згодом, приказка "в одне вухо влетить, а в інше вилетить" їх не вельми стосувалася...
Годинник завжди грався життям Масенка, мовби хлопчак піском у пісочниці: порухами стрілок зводив і розсипав химерні споруди письменницьких мрій, а ще частіше підштовхував сорокалітнього лицаря пера до такого темпу, від якого починалося головокружіння, або ж підкладав підніжки, аби звалився, знеможений, в апатію...
Ніякої апатії. Ніякої! - наказував собі Масенко і крокував центральною вулицею рідного містечка. Ця мандрівка символізувала відданість обраному курсу до могуття слова...
-Яке могуття,- розреготалась якось дружина, коли почула незвичне для її вуха словосполучення від натхненного новим задумом чоловіка. - Хай би могутніщав твій гаманець, Масенку,- зашкварчала подібно до сковороди, яку зняла з кухонної плити. - Голови сімей привозять з-за кордону валюту, примножують "бабло" бізнесом і на липких посадах, а цей писака...
-Хапається за соломинку в бурхливому потоці, - завбачливо окультурив завершальну фразу дружини лицар пера, аби не почути таке, від чого вуха в'януть. Тим паче письменницькі.
Годинник і цим, майже проспаним ранком не залишив Масенка у спокої: дорікнув найтовстішою стрілкою, мовляв, наздоганяй свої учорашній думки, прозаїку, викладай на білому папері шнурочками, якими прив'язуєш душу до світу!
Але душа чомусь не прив'язувалась. Душа кудись утікала з квартири. Масенко мусив дати їй волю, а заодне потішити власну спину, якій хотілося руху. Тож знову (зітхай - не зітхай) - узбіччям центральної вулиці.
Містечко повільно впускало прозаїка у свій затишок. Порівняв його з погідною хмарою, що рятує від спеки, та нікому не дошкулить раптовим дощем. А грому й годі остерігатися...
Помилився. Монолог давнього знайомця за спиною інакше, як громом, не назвеш. Від цього монологу, здалося Масенку, затремтіли рекламні щити на стіні гастроному, а під щитами заледве не випала з рук п'яниці відкоркована пляшка. Вася Жук, з яким Масенко навчався в паралельних класах місцевої школи, низькорослий, з червоним, як гребінець у півня, обличчям, в одну мить уподібнився давньогрецькому богу Зевсу, якого неабияк розлютили. Ні, майже двометровому лицарю пера навіть на гадку не спало перевтілитися в титана, аби захищатися від громовержця. Стояв понуро, чекав, поки громи стихнуть і якось проясниться ситуація.
Зевс і насправді втихомирився, хрюкнув, кашлянув і знову став Ваською Жуком.
-Ну, то чому лютуєш? - запитав Масенко, вдихаючи перегар співбесідника.
-Як то чому? З Вірою моєю гуляєш, писарчуку!
-Я... З твоєю дружиною... Гуляю... - Масенку не вдавалося приборкати оторопіння
-Голос твій за дверима локаторами упіймав, - Васька Жук ляснув себе по червоних вухах. - Вірочко, сонечко моєї долі, пригорнися до мене. Станемо світилами, навколо яких літатимуть супутники, наші діти, - не ти, пісь... пись... письмаку, базікав у моїй хаті?
-Не тільки у твоїй, - зітхнув полегшено Масенко, - у багатьох інших оселях теж.
-Бабій!
-По радіо транслювали моє оповідання про космонавтів. Я читав текст, Василю.
-Не вірю!
-У цьому легко переконатися. Власне, міг це зробити одразу, почувши ..
-Не міг, - перебив Масенка співбесідник, - пянючим був. Спав мертвецько... Прокинувся, аби справити потребу. Тоді й локаторами...
-Прочинив би двері... Не було б непорозуміння...
-Спробував... дійти до дверей, - обличчя Василя Жука видовжилося, незграбно подався тулубом уперед, зменшуючись на очах.
-Метаморфози продовжуються, - подумав Масенко, - дійшло до Жука-комахи...
-Ухопився за дверну ручку і гепнувся на підлогу. Далі нічого не пам'ятаю. Напевно, заснув, - люто пропищав Василь Жук, начебто підтверджуючи думки однокашника.
-А як з потребою? Довелося прати штани...
Здогадка Масенка розізлила комахоподібного ще дужче.
-Маєш щастя, пись... пісь... що я тоді вимкнувся і не скрутив тобі в'язи,- витончив пищання.
-Ага, - відмахнувся Масенко, - тільки й можеш, Васю, пись ... пісь...
Неподалік дверима таксі грюкнула Зіна Жук, двоюрідна сестра комахоподібного. Насуплена, підійшла до родича.
-Зіно, - спохопився звинувачений у гультяйстві, - вислухай до кінця, і відтак, упевнений, розрядиш атмосферу... Твій двоюрідний мовить, що я грішу з його...
-Так йому й треба, адкоголіку! - кинула молодиця і подалась геть, згадавши, ймовірно, про якусь важливу справу.
-Дякую, Зіно... Розрядила... - надув губи Масенко.
Поза тим Жук-комаха поповз по грудях ненависного йому письмака і за хвилю перекинувся на Жука-людину, чиї руки стисли письмакові горло.
Вуличні роззяви, що прилипли очима до двох конфліктуючих у центрі містечка, спочатку почули звук ляпаса, яким Масенко опам'ятав нападника, а трохи пізніше жонглювали витрішками й загадувати, чи довго втримає високий низького на витягнутій руці за комір сорочки. До роззяв долітали експресивні
фрази.
-Пусти, шрайбикусу!
-Не пущу, поки не вгамуєшся!
-Поб'ю!
-Ага, налякав їжака голою дупою!
-Дон Жуан донкіхотний!
-Отелло санчопансий!
-Та ну!
-Та так!
Врешті-решт Вася Жук опинився на долівці, сплюнув і допив пляшку самогону, яку ховав за пазухою.
-Втихомирився? - Масенка зігріла надія на припинення сутички.
-Все розумію... Навіяв собі... Каюся! - од Васі Жука повіяло блаженністю. Він навіть очі звів до неба, але, зблиснувши ними вкотре, випалив.
-На котрій сідниці у Вірки перчик?
-Сам ти, Васю, перчик, - реготнув Масенко, - надумав пильність мою приспати?...
-А-а-а-а, - резюмував хитрун, - Вірка світло вимкнула у кімнаті. Міг, письмаку, тієї родзинки не побачити...
Є в житті моменти, коли культурній людині хочеться висловитись, м'яко кажучи, мовою будівельника, якому на ногу впала бетонна плита. Для Масенка такий момент настав. Його внутрішній цензор уже безсилий був заперечити словопад прозаїка, який не прийняла б жодна літературна річка, проте сонне бурмотіння геть сп'янілого ревнивця вчасно перешкодили цьому.
-Все ж таки однокашник, - почухав потилицю Масенко, - не залишу сплячого на тратуарі. Замовив таксі, оплатив подвійний тариф за перевезення неадекватного, проте супроводжувати відмовився, аби не ускладнити ситуацію... Добре космонавтам, - міркував дорогою додому, - в космосі зустрічні бовдури поки не трапляються...
2018р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію