
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.17
11:14
Нетрадиційність нині в моді,
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
2025.09.17
08:56
вересня - День народження видатного українського письменника
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
2025.09.17
02:36
Прийшла ця година,
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
2025.09.17
00:22
О життя ти мойого -- світання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
2025.09.16
23:55
Ты могла бы наконец
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
2025.09.16
22:19
Дощі йдуть і змивають усе,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
2025.09.16
21:05
Рабби Шимон бен Элазар в молодости ушел из своего родного города и много лет изучал Тору в иешиве. Со временем он стал большим мудрецом и получил право обучать Закону других.
Решил однажды рабби Шимон Бен Элазар поехать в свой родной город навестить род
2025.09.16
16:00
Під сувору музику Шопена
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
2025.09.16
14:47
Причепурила осінь землю
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,
2025.09.16
07:42
Перекреслений стежками
Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
2025.09.15
22:21
Осіннє листя падає за комір
і наповнює страхом.
Сніг лягає білим саваном
для всіх дум і сподівань.
Грати в доміно можна
хіба що з пусткою.
Грати в карти - з абсурдом.
Цокатися з дзеркалом,
і наповнює страхом.
Сніг лягає білим саваном
для всіх дум і сподівань.
Грати в доміно можна
хіба що з пусткою.
Грати в карти - з абсурдом.
Цокатися з дзеркалом,
2025.09.15
11:24
Вікно було відчинено не просто в густу теплоту ранку ранньої осені, вікно (доволі прозоре) було відчинено в безодню Всесвіту. І мені здавалось, що варто мені стрибнути з вікна, я не впаду на клумбу з жовтими колючими трояндами, а полечу незачесаною голово
2025.09.15
10:40
А від «охочих» дуже мало толку,
хоча і повечеряли вони...
чотири роки
буцаються вовки
і одинадцять – виють барани.
***
А після європейського фуршету
хоча і повечеряли вони...
чотири роки
буцаються вовки
і одинадцять – виють барани.
***
А після європейського фуршету
2025.09.15
09:33
Коли спецпредставник президента США Кіт Келлог перебуває в Києві, агресор не завдає масованих ударів. Отже, кияни можуть трохи виспатися…
Коли у Києві спецпредставник,
діти у дворі гомонять до ночі,
ніякої управи на них -
додому ніхто не хоче!
Ко
Коли у Києві спецпредставник,
діти у дворі гомонять до ночі,
ніякої управи на них -
додому ніхто не хоче!
Ко
2025.09.15
05:57
Вона приходить на світанні,
Коли іще дрімає двір, –
Коли ледь видимі останні
Вогні холодні зблідлих зір.
Вона замислено світліє
На фоні сірого вікна
І подає щораз надію,
Що стане ніжити півдня.
Коли іще дрімає двір, –
Коли ледь видимі останні
Вогні холодні зблідлих зір.
Вона замислено світліє
На фоні сірого вікна
І подає щораз надію,
Що стане ніжити півдня.
2025.09.15
00:57
Використаний корисний ідіот перестає бути корисним, але не перестає бути ідіотом.
Без корисних ідіотів жодна корисна справа не обходиться.
Всякий корисний ідіот комусь та шкідливий.
Люди борються із шкідниками, але самі шкодять набагато більше.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Проза
Цвіт повертається
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Цвіт повертається
Вони не віталися п'ятдесят років. Вони оминали один одного на вулицях міста. Найчастіше їхні зустрічі траплялися коло старовинної міської церкви, оточеної високим кам'яним муром. Одразу відчували, що між ними теж мур, але значно вищий за церковний. Уже й призабули, хто першим почав його зводити, добуваючи з серця каміння, якого назбиралося в ньому чимало. Плин часу того муру не зруйнував і не надщербив, а тільки покрив мохом старечого безсилля. Одному з них, електрику за фахом, паралізувало ноги і він завдяки неймовірним зусиллям заледве вирвався з пут недуги і тепер мусив зміцнювати свою ходу короткими прогулками улюбленим маршрутом. Інший, лікар, маючи хворого божевіллям сина, часто збирався з думками за межами домівки, крокуючи, здебільшого, куди очі дивляться. Жодному з них не спадало на гадку позбутися взаємної неприязні, яка пережила кілька сотень міщан, віддавших Богові душу, яка, врешті-решт, могла розтаяти у спекотних подіях, що зачепили і місто, і їх особисто, проте не розтаяла.
Двоє непримиренних стояли на своєму так твердо, як стояла між ними жінка, яку втратив один, а іншому судилося її покохати і взяти за дружину.
П'ятдесят років мовчазної неприязні. Мовчазної! Не ослабленої емоційним монологом в обличчя супротивникові, не розхлюпаної по місту на втіху роззяв. Їхні янголи, супроводжуючи їх до життєвого фіналу, махнули, напевно, рукою в безнадії позбавити впертих стариганів гріха непрощення ... Аж тут несподівано в міському парку вісімдесятилітній продовжувач справи Гіппократа сів на лаву поряд з сімдесятивосьмилітнім приборкувачем електричного струму. Якби в електрика була прозора голова, то око колишнього хірурга помітило б у ній такий електричний розряд, який трапляється хіба що в небі під час грози. Було зовсім близько до грому...
- Я незабаром помру від важкої хвороби, - хірург попередив вибухи громовиці в голосі недоброзичливця. Посопівши, той мовив спокійно.
- Щасливої дороги в пекло.
- Хіба я заслужив пекла? - образився віртуоз скальпеля.
- Не знаю... - електрик шаркнув ногою. - Не мені про це судити. Але моя дружина вважає саме так.
- Вона була б моєю й досі, якби ти не поспішив скористатися нашою тимчасовою розлукою!
- Тимчасовою? - скривилися губи старечого електрика. - Ти допікав їй на кожному кроці своєю пунктуальністю. Ти розписав похвилинно її сніданок, обід, вечерю, вихід з дому, повернення в дім... Можливо, й нічний час...
- Мене так виховали. В цьому немає нічого поганого.
- Аякже, ескулапе! Від цього можна вовком завити!
- Ми не тому посварилися...
- Останньою краплею для неї була твоя скупість.
- Ощадливість.
- Ні, скупість! Ти влаштував їй скандал, коли не принесла тобі з крамниці решту - три копійки.
- Я жив на зарплатню. Найщедрішими бувають злочинці і хабарники.
- Чув, чув, як ти біг за хворим, аби віддати йому гроші, що тицьнув у твою кишеню. Хоч щось мусить бути в тобі позитивним.
- Ось бачиш, - хмикнув хірург, - я не зовсім пропащий...
- Вона перестала тебе кохати, тому й вийшла за мене.
- Неправда!
- Знаю про це із слів нашої... моєї дружини.
- У вікнах вашої квартири були тоді золотисті штори.
- До чого це ти, крутію?
- Одну із них вона ледь-ледь відсувала і стежила за мною, коли проходив мимо.
- Звичайна жіноча цікавість.
- Ні, її мучили сумніви...
- Яких ніколи не було в тебе?
- Чому так вважаєш?
- Спонукають до цього твої три одруження. Хто стільки разів одружується, не має глибоких почуттів.
- Навпаки. Чоловіче серце бемежне і бездонне...
- У твоєму бездонному серці не втопили неприязні до мене наступні твої жінки.
- Моя неприязнь була відповіддю на твою.
- Ти, ескулапе, продовжував ображати мою дружину своїми одруженнями...
- Ось бачиш - не просто так гойдалася золотиста штора...
- Годі! Йди звідси геть!
- Я незабаром помру від важкої хвороби.
- Маю втішити цією новиною мою дружину? Чому, власне, розмовляємо сьогодні про неї?
- Цвіт повертається... Розумієш, електрику, побитий морозами, розвіяний вітрами, цвіт повертається. Він не може минутися зовсім! Мені здається, що я відчуватиму це й там, в потойбіччі, бо незабаром...
Двоє на лаві в парку якось зніяковіло стисли плечима, а за хвилину майже одночасно подали один одному руки - вперше за п'ятдесят років.
Богдан Манюк
Двоє непримиренних стояли на своєму так твердо, як стояла між ними жінка, яку втратив один, а іншому судилося її покохати і взяти за дружину.
П'ятдесят років мовчазної неприязні. Мовчазної! Не ослабленої емоційним монологом в обличчя супротивникові, не розхлюпаної по місту на втіху роззяв. Їхні янголи, супроводжуючи їх до життєвого фіналу, махнули, напевно, рукою в безнадії позбавити впертих стариганів гріха непрощення ... Аж тут несподівано в міському парку вісімдесятилітній продовжувач справи Гіппократа сів на лаву поряд з сімдесятивосьмилітнім приборкувачем електричного струму. Якби в електрика була прозора голова, то око колишнього хірурга помітило б у ній такий електричний розряд, який трапляється хіба що в небі під час грози. Було зовсім близько до грому...
- Я незабаром помру від важкої хвороби, - хірург попередив вибухи громовиці в голосі недоброзичливця. Посопівши, той мовив спокійно.
- Щасливої дороги в пекло.
- Хіба я заслужив пекла? - образився віртуоз скальпеля.
- Не знаю... - електрик шаркнув ногою. - Не мені про це судити. Але моя дружина вважає саме так.
- Вона була б моєю й досі, якби ти не поспішив скористатися нашою тимчасовою розлукою!
- Тимчасовою? - скривилися губи старечого електрика. - Ти допікав їй на кожному кроці своєю пунктуальністю. Ти розписав похвилинно її сніданок, обід, вечерю, вихід з дому, повернення в дім... Можливо, й нічний час...
- Мене так виховали. В цьому немає нічого поганого.
- Аякже, ескулапе! Від цього можна вовком завити!
- Ми не тому посварилися...
- Останньою краплею для неї була твоя скупість.
- Ощадливість.
- Ні, скупість! Ти влаштував їй скандал, коли не принесла тобі з крамниці решту - три копійки.
- Я жив на зарплатню. Найщедрішими бувають злочинці і хабарники.
- Чув, чув, як ти біг за хворим, аби віддати йому гроші, що тицьнув у твою кишеню. Хоч щось мусить бути в тобі позитивним.
- Ось бачиш, - хмикнув хірург, - я не зовсім пропащий...
- Вона перестала тебе кохати, тому й вийшла за мене.
- Неправда!
- Знаю про це із слів нашої... моєї дружини.
- У вікнах вашої квартири були тоді золотисті штори.
- До чого це ти, крутію?
- Одну із них вона ледь-ледь відсувала і стежила за мною, коли проходив мимо.
- Звичайна жіноча цікавість.
- Ні, її мучили сумніви...
- Яких ніколи не було в тебе?
- Чому так вважаєш?
- Спонукають до цього твої три одруження. Хто стільки разів одружується, не має глибоких почуттів.
- Навпаки. Чоловіче серце бемежне і бездонне...
- У твоєму бездонному серці не втопили неприязні до мене наступні твої жінки.
- Моя неприязнь була відповіддю на твою.
- Ти, ескулапе, продовжував ображати мою дружину своїми одруженнями...
- Ось бачиш - не просто так гойдалася золотиста штора...
- Годі! Йди звідси геть!
- Я незабаром помру від важкої хвороби.
- Маю втішити цією новиною мою дружину? Чому, власне, розмовляємо сьогодні про неї?
- Цвіт повертається... Розумієш, електрику, побитий морозами, розвіяний вітрами, цвіт повертається. Він не може минутися зовсім! Мені здається, що я відчуватиму це й там, в потойбіччі, бо незабаром...
Двоє на лаві в парку якось зніяковіло стисли плечима, а за хвилину майже одночасно подали один одному руки - вперше за п'ятдесят років.
Богдан Манюк
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію