
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
2025.09.02
21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Проза
Цвіт повертається
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Цвіт повертається
Вони не віталися п'ятдесят років. Вони оминали один одного на вулицях міста. Найчастіше їхні зустрічі траплялися коло старовинної міської церкви, оточеної високим кам'яним муром. Одразу відчували, що між ними теж мур, але значно вищий за церковний. Уже й призабули, хто першим почав його зводити, добуваючи з серця каміння, якого назбиралося в ньому чимало. Плин часу того муру не зруйнував і не надщербив, а тільки покрив мохом старечого безсилля. Одному з них, електрику за фахом, паралізувало ноги і він завдяки неймовірним зусиллям заледве вирвався з пут недуги і тепер мусив зміцнювати свою ходу короткими прогулками улюбленим маршрутом. Інший, лікар, маючи хворого божевіллям сина, часто збирався з думками за межами домівки, крокуючи, здебільшого, куди очі дивляться. Жодному з них не спадало на гадку позбутися взаємної неприязні, яка пережила кілька сотень міщан, віддавших Богові душу, яка, врешті-решт, могла розтаяти у спекотних подіях, що зачепили і місто, і їх особисто, проте не розтаяла.
Двоє непримиренних стояли на своєму так твердо, як стояла між ними жінка, яку втратив один, а іншому судилося її покохати і взяти за дружину.
П'ятдесят років мовчазної неприязні. Мовчазної! Не ослабленої емоційним монологом в обличчя супротивникові, не розхлюпаної по місту на втіху роззяв. Їхні янголи, супроводжуючи їх до життєвого фіналу, махнули, напевно, рукою в безнадії позбавити впертих стариганів гріха непрощення ... Аж тут несподівано в міському парку вісімдесятилітній продовжувач справи Гіппократа сів на лаву поряд з сімдесятивосьмилітнім приборкувачем електричного струму. Якби в електрика була прозора голова, то око колишнього хірурга помітило б у ній такий електричний розряд, який трапляється хіба що в небі під час грози. Було зовсім близько до грому...
- Я незабаром помру від важкої хвороби, - хірург попередив вибухи громовиці в голосі недоброзичливця. Посопівши, той мовив спокійно.
- Щасливої дороги в пекло.
- Хіба я заслужив пекла? - образився віртуоз скальпеля.
- Не знаю... - електрик шаркнув ногою. - Не мені про це судити. Але моя дружина вважає саме так.
- Вона була б моєю й досі, якби ти не поспішив скористатися нашою тимчасовою розлукою!
- Тимчасовою? - скривилися губи старечого електрика. - Ти допікав їй на кожному кроці своєю пунктуальністю. Ти розписав похвилинно її сніданок, обід, вечерю, вихід з дому, повернення в дім... Можливо, й нічний час...
- Мене так виховали. В цьому немає нічого поганого.
- Аякже, ескулапе! Від цього можна вовком завити!
- Ми не тому посварилися...
- Останньою краплею для неї була твоя скупість.
- Ощадливість.
- Ні, скупість! Ти влаштував їй скандал, коли не принесла тобі з крамниці решту - три копійки.
- Я жив на зарплатню. Найщедрішими бувають злочинці і хабарники.
- Чув, чув, як ти біг за хворим, аби віддати йому гроші, що тицьнув у твою кишеню. Хоч щось мусить бути в тобі позитивним.
- Ось бачиш, - хмикнув хірург, - я не зовсім пропащий...
- Вона перестала тебе кохати, тому й вийшла за мене.
- Неправда!
- Знаю про це із слів нашої... моєї дружини.
- У вікнах вашої квартири були тоді золотисті штори.
- До чого це ти, крутію?
- Одну із них вона ледь-ледь відсувала і стежила за мною, коли проходив мимо.
- Звичайна жіноча цікавість.
- Ні, її мучили сумніви...
- Яких ніколи не було в тебе?
- Чому так вважаєш?
- Спонукають до цього твої три одруження. Хто стільки разів одружується, не має глибоких почуттів.
- Навпаки. Чоловіче серце бемежне і бездонне...
- У твоєму бездонному серці не втопили неприязні до мене наступні твої жінки.
- Моя неприязнь була відповіддю на твою.
- Ти, ескулапе, продовжував ображати мою дружину своїми одруженнями...
- Ось бачиш - не просто так гойдалася золотиста штора...
- Годі! Йди звідси геть!
- Я незабаром помру від важкої хвороби.
- Маю втішити цією новиною мою дружину? Чому, власне, розмовляємо сьогодні про неї?
- Цвіт повертається... Розумієш, електрику, побитий морозами, розвіяний вітрами, цвіт повертається. Він не може минутися зовсім! Мені здається, що я відчуватиму це й там, в потойбіччі, бо незабаром...
Двоє на лаві в парку якось зніяковіло стисли плечима, а за хвилину майже одночасно подали один одному руки - вперше за п'ятдесят років.
Богдан Манюк
Двоє непримиренних стояли на своєму так твердо, як стояла між ними жінка, яку втратив один, а іншому судилося її покохати і взяти за дружину.
П'ятдесят років мовчазної неприязні. Мовчазної! Не ослабленої емоційним монологом в обличчя супротивникові, не розхлюпаної по місту на втіху роззяв. Їхні янголи, супроводжуючи їх до життєвого фіналу, махнули, напевно, рукою в безнадії позбавити впертих стариганів гріха непрощення ... Аж тут несподівано в міському парку вісімдесятилітній продовжувач справи Гіппократа сів на лаву поряд з сімдесятивосьмилітнім приборкувачем електричного струму. Якби в електрика була прозора голова, то око колишнього хірурга помітило б у ній такий електричний розряд, який трапляється хіба що в небі під час грози. Було зовсім близько до грому...
- Я незабаром помру від важкої хвороби, - хірург попередив вибухи громовиці в голосі недоброзичливця. Посопівши, той мовив спокійно.
- Щасливої дороги в пекло.
- Хіба я заслужив пекла? - образився віртуоз скальпеля.
- Не знаю... - електрик шаркнув ногою. - Не мені про це судити. Але моя дружина вважає саме так.
- Вона була б моєю й досі, якби ти не поспішив скористатися нашою тимчасовою розлукою!
- Тимчасовою? - скривилися губи старечого електрика. - Ти допікав їй на кожному кроці своєю пунктуальністю. Ти розписав похвилинно її сніданок, обід, вечерю, вихід з дому, повернення в дім... Можливо, й нічний час...
- Мене так виховали. В цьому немає нічого поганого.
- Аякже, ескулапе! Від цього можна вовком завити!
- Ми не тому посварилися...
- Останньою краплею для неї була твоя скупість.
- Ощадливість.
- Ні, скупість! Ти влаштував їй скандал, коли не принесла тобі з крамниці решту - три копійки.
- Я жив на зарплатню. Найщедрішими бувають злочинці і хабарники.
- Чув, чув, як ти біг за хворим, аби віддати йому гроші, що тицьнув у твою кишеню. Хоч щось мусить бути в тобі позитивним.
- Ось бачиш, - хмикнув хірург, - я не зовсім пропащий...
- Вона перестала тебе кохати, тому й вийшла за мене.
- Неправда!
- Знаю про це із слів нашої... моєї дружини.
- У вікнах вашої квартири були тоді золотисті штори.
- До чого це ти, крутію?
- Одну із них вона ледь-ледь відсувала і стежила за мною, коли проходив мимо.
- Звичайна жіноча цікавість.
- Ні, її мучили сумніви...
- Яких ніколи не було в тебе?
- Чому так вважаєш?
- Спонукають до цього твої три одруження. Хто стільки разів одружується, не має глибоких почуттів.
- Навпаки. Чоловіче серце бемежне і бездонне...
- У твоєму бездонному серці не втопили неприязні до мене наступні твої жінки.
- Моя неприязнь була відповіддю на твою.
- Ти, ескулапе, продовжував ображати мою дружину своїми одруженнями...
- Ось бачиш - не просто так гойдалася золотиста штора...
- Годі! Йди звідси геть!
- Я незабаром помру від важкої хвороби.
- Маю втішити цією новиною мою дружину? Чому, власне, розмовляємо сьогодні про неї?
- Цвіт повертається... Розумієш, електрику, побитий морозами, розвіяний вітрами, цвіт повертається. Він не може минутися зовсім! Мені здається, що я відчуватиму це й там, в потойбіччі, бо незабаром...
Двоє на лаві в парку якось зніяковіло стисли плечима, а за хвилину майже одночасно подали один одному руки - вперше за п'ятдесят років.
Богдан Манюк
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію