Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Проза
Цвіт повертається
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Цвіт повертається
Вони не віталися п'ятдесят років. Вони оминали один одного на вулицях міста. Найчастіше їхні зустрічі траплялися коло старовинної міської церкви, оточеної високим кам'яним муром. Одразу відчували, що між ними теж мур, але значно вищий за церковний. Уже й призабули, хто першим почав його зводити, добуваючи з серця каміння, якого назбиралося в ньому чимало. Плин часу того муру не зруйнував і не надщербив, а тільки покрив мохом старечого безсилля. Одному з них, електрику за фахом, паралізувало ноги і він завдяки неймовірним зусиллям заледве вирвався з пут недуги і тепер мусив зміцнювати свою ходу короткими прогулками улюбленим маршрутом. Інший, лікар, маючи хворого божевіллям сина, часто збирався з думками за межами домівки, крокуючи, здебільшого, куди очі дивляться. Жодному з них не спадало на гадку позбутися взаємної неприязні, яка пережила кілька сотень міщан, віддавших Богові душу, яка, врешті-решт, могла розтаяти у спекотних подіях, що зачепили і місто, і їх особисто, проте не розтаяла.
Двоє непримиренних стояли на своєму так твердо, як стояла між ними жінка, яку втратив один, а іншому судилося її покохати і взяти за дружину.
П'ятдесят років мовчазної неприязні. Мовчазної! Не ослабленої емоційним монологом в обличчя супротивникові, не розхлюпаної по місту на втіху роззяв. Їхні янголи, супроводжуючи їх до життєвого фіналу, махнули, напевно, рукою в безнадії позбавити впертих стариганів гріха непрощення ... Аж тут несподівано в міському парку вісімдесятилітній продовжувач справи Гіппократа сів на лаву поряд з сімдесятивосьмилітнім приборкувачем електричного струму. Якби в електрика була прозора голова, то око колишнього хірурга помітило б у ній такий електричний розряд, який трапляється хіба що в небі під час грози. Було зовсім близько до грому...
- Я незабаром помру від важкої хвороби, - хірург попередив вибухи громовиці в голосі недоброзичливця. Посопівши, той мовив спокійно.
- Щасливої дороги в пекло.
- Хіба я заслужив пекла? - образився віртуоз скальпеля.
- Не знаю... - електрик шаркнув ногою. - Не мені про це судити. Але моя дружина вважає саме так.
- Вона була б моєю й досі, якби ти не поспішив скористатися нашою тимчасовою розлукою!
- Тимчасовою? - скривилися губи старечого електрика. - Ти допікав їй на кожному кроці своєю пунктуальністю. Ти розписав похвилинно її сніданок, обід, вечерю, вихід з дому, повернення в дім... Можливо, й нічний час...
- Мене так виховали. В цьому немає нічого поганого.
- Аякже, ескулапе! Від цього можна вовком завити!
- Ми не тому посварилися...
- Останньою краплею для неї була твоя скупість.
- Ощадливість.
- Ні, скупість! Ти влаштував їй скандал, коли не принесла тобі з крамниці решту - три копійки.
- Я жив на зарплатню. Найщедрішими бувають злочинці і хабарники.
- Чув, чув, як ти біг за хворим, аби віддати йому гроші, що тицьнув у твою кишеню. Хоч щось мусить бути в тобі позитивним.
- Ось бачиш, - хмикнув хірург, - я не зовсім пропащий...
- Вона перестала тебе кохати, тому й вийшла за мене.
- Неправда!
- Знаю про це із слів нашої... моєї дружини.
- У вікнах вашої квартири були тоді золотисті штори.
- До чого це ти, крутію?
- Одну із них вона ледь-ледь відсувала і стежила за мною, коли проходив мимо.
- Звичайна жіноча цікавість.
- Ні, її мучили сумніви...
- Яких ніколи не було в тебе?
- Чому так вважаєш?
- Спонукають до цього твої три одруження. Хто стільки разів одружується, не має глибоких почуттів.
- Навпаки. Чоловіче серце бемежне і бездонне...
- У твоєму бездонному серці не втопили неприязні до мене наступні твої жінки.
- Моя неприязнь була відповіддю на твою.
- Ти, ескулапе, продовжував ображати мою дружину своїми одруженнями...
- Ось бачиш - не просто так гойдалася золотиста штора...
- Годі! Йди звідси геть!
- Я незабаром помру від важкої хвороби.
- Маю втішити цією новиною мою дружину? Чому, власне, розмовляємо сьогодні про неї?
- Цвіт повертається... Розумієш, електрику, побитий морозами, розвіяний вітрами, цвіт повертається. Він не може минутися зовсім! Мені здається, що я відчуватиму це й там, в потойбіччі, бо незабаром...
Двоє на лаві в парку якось зніяковіло стисли плечима, а за хвилину майже одночасно подали один одному руки - вперше за п'ятдесят років.
Богдан Манюк
Двоє непримиренних стояли на своєму так твердо, як стояла між ними жінка, яку втратив один, а іншому судилося її покохати і взяти за дружину.
П'ятдесят років мовчазної неприязні. Мовчазної! Не ослабленої емоційним монологом в обличчя супротивникові, не розхлюпаної по місту на втіху роззяв. Їхні янголи, супроводжуючи їх до життєвого фіналу, махнули, напевно, рукою в безнадії позбавити впертих стариганів гріха непрощення ... Аж тут несподівано в міському парку вісімдесятилітній продовжувач справи Гіппократа сів на лаву поряд з сімдесятивосьмилітнім приборкувачем електричного струму. Якби в електрика була прозора голова, то око колишнього хірурга помітило б у ній такий електричний розряд, який трапляється хіба що в небі під час грози. Було зовсім близько до грому...
- Я незабаром помру від важкої хвороби, - хірург попередив вибухи громовиці в голосі недоброзичливця. Посопівши, той мовив спокійно.
- Щасливої дороги в пекло.
- Хіба я заслужив пекла? - образився віртуоз скальпеля.
- Не знаю... - електрик шаркнув ногою. - Не мені про це судити. Але моя дружина вважає саме так.
- Вона була б моєю й досі, якби ти не поспішив скористатися нашою тимчасовою розлукою!
- Тимчасовою? - скривилися губи старечого електрика. - Ти допікав їй на кожному кроці своєю пунктуальністю. Ти розписав похвилинно її сніданок, обід, вечерю, вихід з дому, повернення в дім... Можливо, й нічний час...
- Мене так виховали. В цьому немає нічого поганого.
- Аякже, ескулапе! Від цього можна вовком завити!
- Ми не тому посварилися...
- Останньою краплею для неї була твоя скупість.
- Ощадливість.
- Ні, скупість! Ти влаштував їй скандал, коли не принесла тобі з крамниці решту - три копійки.
- Я жив на зарплатню. Найщедрішими бувають злочинці і хабарники.
- Чув, чув, як ти біг за хворим, аби віддати йому гроші, що тицьнув у твою кишеню. Хоч щось мусить бути в тобі позитивним.
- Ось бачиш, - хмикнув хірург, - я не зовсім пропащий...
- Вона перестала тебе кохати, тому й вийшла за мене.
- Неправда!
- Знаю про це із слів нашої... моєї дружини.
- У вікнах вашої квартири були тоді золотисті штори.
- До чого це ти, крутію?
- Одну із них вона ледь-ледь відсувала і стежила за мною, коли проходив мимо.
- Звичайна жіноча цікавість.
- Ні, її мучили сумніви...
- Яких ніколи не було в тебе?
- Чому так вважаєш?
- Спонукають до цього твої три одруження. Хто стільки разів одружується, не має глибоких почуттів.
- Навпаки. Чоловіче серце бемежне і бездонне...
- У твоєму бездонному серці не втопили неприязні до мене наступні твої жінки.
- Моя неприязнь була відповіддю на твою.
- Ти, ескулапе, продовжував ображати мою дружину своїми одруженнями...
- Ось бачиш - не просто так гойдалася золотиста штора...
- Годі! Йди звідси геть!
- Я незабаром помру від важкої хвороби.
- Маю втішити цією новиною мою дружину? Чому, власне, розмовляємо сьогодні про неї?
- Цвіт повертається... Розумієш, електрику, побитий морозами, розвіяний вітрами, цвіт повертається. Він не може минутися зовсім! Мені здається, що я відчуватиму це й там, в потойбіччі, бо незабаром...
Двоє на лаві в парку якось зніяковіло стисли плечима, а за хвилину майже одночасно подали один одному руки - вперше за п'ятдесят років.
Богдан Манюк
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
