Я для себе виробила правило: коли вже щось критикувати, то говорити тільки по суті, скажімо: у цьому місці я би пропонувала отак змінити. Ваш перший коментар я би сформулювала таким чином:
«Краще сказати «крізь пальці», бажано змінити інфінітивну риму (для мене це не має великого значення, але Ви це цілком можете зазначити), намагайтесь уникати прийменників, вони збіднюють текст».
Не треба ніяких вихвалянь, ніяких «реверансів». Критика має бути нейтральною, емоційно не забарвленою і стосуватись тільки суті. Тоді буде менше непорозумінь і немає небезпеки, що тебе як коментатора «занесе» надто далеко. Врешті-решт, де впевненість, що ти сама не помиляєшся, що ти вірно зрозуміла те, що автор хотів сказати? Щодо авторської необ’єктивності, то я часто виправляю свої старі твори, навіть коли ніхто їх не критикував.

Даруйте, Сонце Місяць, якщо я не все зрозуміла. Як на мене, поезія – жанр синтетичний. Це і почуття, і думка, і звукопис. Автори віршів переважно тяжіють до чогось одного. Що стосується мене, то я шукаю змісту, і для мене музика слів, хоча й бажана, є на другому плані. Буває так, що, окрім музики слів, яка заколисує, більше нічого немає. Часом вірш має бути трохи «кострубатим», щоб загострити увагу читача на чомусь іншому, ніж гарне плетиво красивих слів (важливо тільки, щоб це було виправдано). Коли я зустрічаю твір, заснований чисто на поетичному звукописі, я відчуваю, що це не моє. Ця поезія відповідає зовсім іншим критеріям, я навіть не в праві її коментувати.
Усі «показники технічності» мені здаються досить умовними, я про них не думала, тому нічого не можу підказати РМ.
Щодо того, що мені тут написали в коментарях... Я не з тих авторів, хто з усіх сил впирається нічого не виправляти, бо воно «моє». Коли твоя основна турбота – передати зміст того, що хочеш сказати, є небезпека того, що ти дійсно можеш не звернути уваги на те, як воно звучить. Інші автори тут виконують роль читачів і вони вправі вказати, якщо щось «не грає». В даному випадку їхні коментарі звелися до того, що вірш у декількох місцях треба «причесати». На жаль, їм чомусь здалося мало просто й спокійно вказати на ці місця, вони вирішили це зробити із криком, глумом та перебільшеннями. Це просто означає відсутність загальної культури і наявність емоційних проблем. Є люди, для яких уся «сіль» життя – в провокуванні скандалів. На деяких сайтах новачків попереджають, що це, мовляв, наші місцеві «барабашки». Мені знадобився час, щоб «виудити» з їхньої глузливої риторики якесь раціональне зерно. Деякі їхні зауваження я врахувала, ці місця легко було виправити. Сумніви лишаються щодо останнього рядка. Мені здається, що так, як у мене було на початку, більше виражало те, що я хотіла сказати. Що мене тішить, так це те, що цей вірш, як не дивно, я люблю. Здебільшого те, що вже опубликоване, стає тобі «чужим» (незалежно від того, чи хвалили його, чи критикували), але з цим віршем цього не сталося.
Дякую за коментар. Я, мабуть, не зовсім відповіла на Ваші запитання.

Хочу додати:...Це і почуття, і думка, і звукопис, і живопис (деякі поети пишуть майже "зоровими образами").