Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Зайці
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Зайці
Унадилися на мій город зайці. Стрибучих вуханчиків як магнітом притягувала качаниста в кінці городу. Вони б їли її удень і вночі, якби не люди.
Уранці вздовж грядок влаштовують токовище одуди; вишукуючи черв’ячків туди-сюди бігають трясогузки та чубаті синиці; між кущиками динь і кавунів, полюючи на ропух, чалапають буслики; в арахісі та перцях сокоче зграйка куріпок, а на кинутому городі, який за два роки заріс могутнім пиріякою, звили гніздечка дві пари вівсянок. Щоранку, вчепившись чіпкими лапками у стеблину чорнобиля, вони зустрічають мене тривожним цвіканням. Я їх не чіпаю, обходжу сусідським сінокосом, на якому вже з четвертої години припнуто теличку та бичка. І вся та живність лякає зайців своїм невпинним рухом та гучними голосами.
Куцохвості спочатку харапудилися від кожного руху, галопом мчали на заливні луки, які починалися в кінці мого городу. Але поволі звикли до шерхоту, свисту, клекоту і тупотіння живих істот поруч із собою, оскільки їх ніхто не чіпав. А зверху, кружляючи ген під хмарами, дивляться на це живе царство хижі очі пари яструбів. Їх бачать ластівки і тому тривожно свистять, попереджуючи своїх братів і сестер про небезпеку.
І тільки присутність людей полохає зайців. Ще здалеку побачив трьох косооких, які гуртом гризли одну капустину. Тихенько підкрадаюся, часто зупиняючись, ось уже навис над ближнім зайцем, розпазурив пальці аби вхопити за вуха, аж тут бац – куці мене побачили і як рвонуть навтьоки аж гай зашумів!
Повтікали одуди та лелеки, куріпки здійнялися легенькою хмаркою і відлетіли на безпечну відстань. А от сусідський бичок навпаки – наставив ріжки і гребе ратицями. Якби не ланцюг – зірвався би і помчав до мене. Але я знаю як його заспокоїти: у кошику, з яким я прийшов на поле, лежить з десяток яблук. Зачувши їх запах і теличка, і бичок вимогливо мукнули.
«Знаю, що любите» - подумав я. «Зараз дам». Підхожу до тваринок і починаю їх годувати.
Похрумавши яблука, вони тягнуться до мене мокрими носами, знову мукають, кумедно крутять хвостами. Трохи почухавши їхні лоби задля власного задоволення чимчикую до загризеної насмерть капустини.
Толку з неї вже ніякої, тож хай стирчить,- сьогодні увечері або завтра уранці вухані навідаються знову, можливо закінчать те, що почали.
Але не все так просто: як правило, зайці не повертаються до тієї самої капустини, а уподобують нову. Тож до кінця сезону урожай може бути переполовинено або зіпсовано взагалі. Моя дружина каже: « Хай їдять, на всіх вистачить». І я так думаю: сім років мак не родив і ніхто не вмер. Так і з цією капустою.
Хутенько насмикав зеленого пір’я цибулі, видовбав кілька редисок, нарвав кропу і спустився левадою униз аж до луків поглянути чи пора вже косити траву. Таки пора, бо мишій вже виріс вище коліна, а конюшина вище щиколотки. Якщо підросте ще – коса буде застрягати в пучках трави і косовиця стане удесятеро важчою. Отже,- завтра уранці за роботу.
А ще обабіч городу зацвіли кульбаби. Вибачайте, дорогесенькі, але і вас викошу, бо насієтеся потім, що не встигатиму сапати. Повертаючись назад, поворушив скирту з компостом, поправив тички для огірків, які де-не-де трохи роз'їхалися і сів на стільчика, який лежав у борозні, біля грядок з морквою.
Морков'яна муха не відклала личинок у стовбурці, бо устиг її побризкати настоєм полину вчасно, тож урожай цієї культури мусить бути хорошим. Одна халепа: потрібно регулярно прополювати. Годину сидіти у позі зю ще можу, а потім дуже болить спина. Коли дискомфорт стає відчутним – встаю. Що не встиг сьогодні – закінчу завтра. Або дружину запущу – вона у мене моторна. Тільки треба чимось задобрити перш ніж просити. Бо скаже : «Ти три грядки моркви не можеш виполоти, а в мене десять грядок цибулі на руках. І стільки ж часнику з буряком».
День пройшов у звичайних житейських клопотах. Увечері, потомлені, миттєво засинаємо, навіть не націлувавшись для годиться.
А уранці хапаю косу та мантачку і, взувши гумові чоботи аби не намочити холодною росою ноги, знову чимчикую на город.
Ніхто мене не зустрічає: немає куріпок, лелек та одудів, не видно вівсянок. Корівок теж іще не вивели на пашу. А в моїй капусті лежать два мертвих зайці: їхні шиї передущено тонкими сталевими тросиками з яких зроблені петлі для ловитви. Одним кінцем кожну линву прив’язано до металевого кілка, яким зазвичай утримують худобу на паші, тож вирватися вуханям не вдалося б ніколи.
Я знаю хто це зробив, людина професійно полює на живність і винищує усе, до чого дотягнуться її руки. Мисливський пес та рушниця з оптикою не залишають шансів жодній тварині ні в лісі, ні на лузі. А тепер ще ось це: капкани та петлі на людських городах.
Беру мішка, якого взяв із собою аби накосити трохи жита курам і рушаю росянистими слідами мисливця, які зосталися на траві ще звечора вздовж сусідських городів.
Ось і в Чикилдихи лежить задушений заєць, ще через десяток городів, у Мотрі, надибую на лисицю. Поки дійшов до протилежного кінця поля з городами знайшов ще дві мертві тварини. Повиймав усі металічні кілки, змотав петлі, і вийняв забитих тварин. Все те склав у мішок і рушив до села.
Додому не пішов, оскільки дружина здійняла би галас і побігла би сваритися до гицеля. Не любить вона страшенно мисливців, каже « Ми наче печерні люди – невже мало того що на фермах вирощуємо? Обов'язково треба усе живе довкола повбивати і в рота скласти?»
Віддав зайців та лисицю бабі Марії. У неї пенсія мінімальна, дітей немає, бідує страшно. Для неї ця живність справді буде манною з неба, а не забавкою. А залізні кілки віддав бабі Степаниді, ми з дружиною у неї молоко беремо.
За годину вернувся на поле, підняв кинуту у траві косу та взявся до роботи. Сонце, що зійшло, вигулькнуло на кілька хвилин з-за хмари і знову сховалося в суцільному сірому покрові. Припарювало, отже буде дощ. Перші краплі вже зривалися з неба і шурхотіли у свіжоскошеній траві.
Я озирнувся і побачив, що мій сусіда-мисливець суне в мою сторону з трьома псами на поводках, які винюхували сліди того, хто покрав їхню здобич. «Невже упіймають?» - майнуло в голові.
«Ні!» - громом відповіло небо і з чорної хмари упала густа враннішня злива.
29.01.2019р.
Уранці вздовж грядок влаштовують токовище одуди; вишукуючи черв’ячків туди-сюди бігають трясогузки та чубаті синиці; між кущиками динь і кавунів, полюючи на ропух, чалапають буслики; в арахісі та перцях сокоче зграйка куріпок, а на кинутому городі, який за два роки заріс могутнім пиріякою, звили гніздечка дві пари вівсянок. Щоранку, вчепившись чіпкими лапками у стеблину чорнобиля, вони зустрічають мене тривожним цвіканням. Я їх не чіпаю, обходжу сусідським сінокосом, на якому вже з четвертої години припнуто теличку та бичка. І вся та живність лякає зайців своїм невпинним рухом та гучними голосами.
Куцохвості спочатку харапудилися від кожного руху, галопом мчали на заливні луки, які починалися в кінці мого городу. Але поволі звикли до шерхоту, свисту, клекоту і тупотіння живих істот поруч із собою, оскільки їх ніхто не чіпав. А зверху, кружляючи ген під хмарами, дивляться на це живе царство хижі очі пари яструбів. Їх бачать ластівки і тому тривожно свистять, попереджуючи своїх братів і сестер про небезпеку.
І тільки присутність людей полохає зайців. Ще здалеку побачив трьох косооких, які гуртом гризли одну капустину. Тихенько підкрадаюся, часто зупиняючись, ось уже навис над ближнім зайцем, розпазурив пальці аби вхопити за вуха, аж тут бац – куці мене побачили і як рвонуть навтьоки аж гай зашумів!
Повтікали одуди та лелеки, куріпки здійнялися легенькою хмаркою і відлетіли на безпечну відстань. А от сусідський бичок навпаки – наставив ріжки і гребе ратицями. Якби не ланцюг – зірвався би і помчав до мене. Але я знаю як його заспокоїти: у кошику, з яким я прийшов на поле, лежить з десяток яблук. Зачувши їх запах і теличка, і бичок вимогливо мукнули.
«Знаю, що любите» - подумав я. «Зараз дам». Підхожу до тваринок і починаю їх годувати.
Похрумавши яблука, вони тягнуться до мене мокрими носами, знову мукають, кумедно крутять хвостами. Трохи почухавши їхні лоби задля власного задоволення чимчикую до загризеної насмерть капустини.
Толку з неї вже ніякої, тож хай стирчить,- сьогодні увечері або завтра уранці вухані навідаються знову, можливо закінчать те, що почали.
Але не все так просто: як правило, зайці не повертаються до тієї самої капустини, а уподобують нову. Тож до кінця сезону урожай може бути переполовинено або зіпсовано взагалі. Моя дружина каже: « Хай їдять, на всіх вистачить». І я так думаю: сім років мак не родив і ніхто не вмер. Так і з цією капустою.
Хутенько насмикав зеленого пір’я цибулі, видовбав кілька редисок, нарвав кропу і спустився левадою униз аж до луків поглянути чи пора вже косити траву. Таки пора, бо мишій вже виріс вище коліна, а конюшина вище щиколотки. Якщо підросте ще – коса буде застрягати в пучках трави і косовиця стане удесятеро важчою. Отже,- завтра уранці за роботу.
А ще обабіч городу зацвіли кульбаби. Вибачайте, дорогесенькі, але і вас викошу, бо насієтеся потім, що не встигатиму сапати. Повертаючись назад, поворушив скирту з компостом, поправив тички для огірків, які де-не-де трохи роз'їхалися і сів на стільчика, який лежав у борозні, біля грядок з морквою.
Морков'яна муха не відклала личинок у стовбурці, бо устиг її побризкати настоєм полину вчасно, тож урожай цієї культури мусить бути хорошим. Одна халепа: потрібно регулярно прополювати. Годину сидіти у позі зю ще можу, а потім дуже болить спина. Коли дискомфорт стає відчутним – встаю. Що не встиг сьогодні – закінчу завтра. Або дружину запущу – вона у мене моторна. Тільки треба чимось задобрити перш ніж просити. Бо скаже : «Ти три грядки моркви не можеш виполоти, а в мене десять грядок цибулі на руках. І стільки ж часнику з буряком».
День пройшов у звичайних житейських клопотах. Увечері, потомлені, миттєво засинаємо, навіть не націлувавшись для годиться.
А уранці хапаю косу та мантачку і, взувши гумові чоботи аби не намочити холодною росою ноги, знову чимчикую на город.
Ніхто мене не зустрічає: немає куріпок, лелек та одудів, не видно вівсянок. Корівок теж іще не вивели на пашу. А в моїй капусті лежать два мертвих зайці: їхні шиї передущено тонкими сталевими тросиками з яких зроблені петлі для ловитви. Одним кінцем кожну линву прив’язано до металевого кілка, яким зазвичай утримують худобу на паші, тож вирватися вуханям не вдалося б ніколи.
Я знаю хто це зробив, людина професійно полює на живність і винищує усе, до чого дотягнуться її руки. Мисливський пес та рушниця з оптикою не залишають шансів жодній тварині ні в лісі, ні на лузі. А тепер ще ось це: капкани та петлі на людських городах.
Беру мішка, якого взяв із собою аби накосити трохи жита курам і рушаю росянистими слідами мисливця, які зосталися на траві ще звечора вздовж сусідських городів.
Ось і в Чикилдихи лежить задушений заєць, ще через десяток городів, у Мотрі, надибую на лисицю. Поки дійшов до протилежного кінця поля з городами знайшов ще дві мертві тварини. Повиймав усі металічні кілки, змотав петлі, і вийняв забитих тварин. Все те склав у мішок і рушив до села.
Додому не пішов, оскільки дружина здійняла би галас і побігла би сваритися до гицеля. Не любить вона страшенно мисливців, каже « Ми наче печерні люди – невже мало того що на фермах вирощуємо? Обов'язково треба усе живе довкола повбивати і в рота скласти?»
Віддав зайців та лисицю бабі Марії. У неї пенсія мінімальна, дітей немає, бідує страшно. Для неї ця живність справді буде манною з неба, а не забавкою. А залізні кілки віддав бабі Степаниді, ми з дружиною у неї молоко беремо.
За годину вернувся на поле, підняв кинуту у траві косу та взявся до роботи. Сонце, що зійшло, вигулькнуло на кілька хвилин з-за хмари і знову сховалося в суцільному сірому покрові. Припарювало, отже буде дощ. Перші краплі вже зривалися з неба і шурхотіли у свіжоскошеній траві.
Я озирнувся і побачив, що мій сусіда-мисливець суне в мою сторону з трьома псами на поводках, які винюхували сліди того, хто покрав їхню здобич. «Невже упіймають?» - майнуло в голові.
«Ні!» - громом відповіло небо і з чорної хмари упала густа враннішня злива.
29.01.2019р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
