
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.19
02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
2025.07.18
22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
2025.07.18
21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
2025.07.18
17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
2025.07.18
16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
2025.07.18
13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2025.07.18
10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
2025.07.18
05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
2025.07.17
22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
2025.07.17
21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
2025.07.17
20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
2025.07.17
18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
2025.07.17
11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
2025.07.17
06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
2025.07.16
23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
2025.07.16
23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Зайці
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Зайці
Унадилися на мій город зайці. Стрибучих вуханчиків як магнітом притягувала качаниста в кінці городу. Вони б їли її удень і вночі, якби не люди.
Уранці вздовж грядок влаштовують токовище одуди; вишукуючи черв’ячків туди-сюди бігають трясогузки та чубаті синиці; між кущиками динь і кавунів, полюючи на ропух, чалапають буслики; в арахісі та перцях сокоче зграйка куріпок, а на кинутому городі, який за два роки заріс могутнім пиріякою, звили гніздечка дві пари вівсянок. Щоранку, вчепившись чіпкими лапками у стеблину чорнобиля, вони зустрічають мене тривожним цвіканням. Я їх не чіпаю, обходжу сусідським сінокосом, на якому вже з четвертої години припнуто теличку та бичка. І вся та живність лякає зайців своїм невпинним рухом та гучними голосами.
Куцохвості спочатку харапудилися від кожного руху, галопом мчали на заливні луки, які починалися в кінці мого городу. Але поволі звикли до шерхоту, свисту, клекоту і тупотіння живих істот поруч із собою, оскільки їх ніхто не чіпав. А зверху, кружляючи ген під хмарами, дивляться на це живе царство хижі очі пари яструбів. Їх бачать ластівки і тому тривожно свистять, попереджуючи своїх братів і сестер про небезпеку.
І тільки присутність людей полохає зайців. Ще здалеку побачив трьох косооких, які гуртом гризли одну капустину. Тихенько підкрадаюся, часто зупиняючись, ось уже навис над ближнім зайцем, розпазурив пальці аби вхопити за вуха, аж тут бац – куці мене побачили і як рвонуть навтьоки аж гай зашумів!
Повтікали одуди та лелеки, куріпки здійнялися легенькою хмаркою і відлетіли на безпечну відстань. А от сусідський бичок навпаки – наставив ріжки і гребе ратицями. Якби не ланцюг – зірвався би і помчав до мене. Але я знаю як його заспокоїти: у кошику, з яким я прийшов на поле, лежить з десяток яблук. Зачувши їх запах і теличка, і бичок вимогливо мукнули.
«Знаю, що любите» - подумав я. «Зараз дам». Підхожу до тваринок і починаю їх годувати.
Похрумавши яблука, вони тягнуться до мене мокрими носами, знову мукають, кумедно крутять хвостами. Трохи почухавши їхні лоби задля власного задоволення чимчикую до загризеної насмерть капустини.
Толку з неї вже ніякої, тож хай стирчить,- сьогодні увечері або завтра уранці вухані навідаються знову, можливо закінчать те, що почали.
Але не все так просто: як правило, зайці не повертаються до тієї самої капустини, а уподобують нову. Тож до кінця сезону урожай може бути переполовинено або зіпсовано взагалі. Моя дружина каже: « Хай їдять, на всіх вистачить». І я так думаю: сім років мак не родив і ніхто не вмер. Так і з цією капустою.
Хутенько насмикав зеленого пір’я цибулі, видовбав кілька редисок, нарвав кропу і спустився левадою униз аж до луків поглянути чи пора вже косити траву. Таки пора, бо мишій вже виріс вище коліна, а конюшина вище щиколотки. Якщо підросте ще – коса буде застрягати в пучках трави і косовиця стане удесятеро важчою. Отже,- завтра уранці за роботу.
А ще обабіч городу зацвіли кульбаби. Вибачайте, дорогесенькі, але і вас викошу, бо насієтеся потім, що не встигатиму сапати. Повертаючись назад, поворушив скирту з компостом, поправив тички для огірків, які де-не-де трохи роз'їхалися і сів на стільчика, який лежав у борозні, біля грядок з морквою.
Морков'яна муха не відклала личинок у стовбурці, бо устиг її побризкати настоєм полину вчасно, тож урожай цієї культури мусить бути хорошим. Одна халепа: потрібно регулярно прополювати. Годину сидіти у позі зю ще можу, а потім дуже болить спина. Коли дискомфорт стає відчутним – встаю. Що не встиг сьогодні – закінчу завтра. Або дружину запущу – вона у мене моторна. Тільки треба чимось задобрити перш ніж просити. Бо скаже : «Ти три грядки моркви не можеш виполоти, а в мене десять грядок цибулі на руках. І стільки ж часнику з буряком».
День пройшов у звичайних житейських клопотах. Увечері, потомлені, миттєво засинаємо, навіть не націлувавшись для годиться.
А уранці хапаю косу та мантачку і, взувши гумові чоботи аби не намочити холодною росою ноги, знову чимчикую на город.
Ніхто мене не зустрічає: немає куріпок, лелек та одудів, не видно вівсянок. Корівок теж іще не вивели на пашу. А в моїй капусті лежать два мертвих зайці: їхні шиї передущено тонкими сталевими тросиками з яких зроблені петлі для ловитви. Одним кінцем кожну линву прив’язано до металевого кілка, яким зазвичай утримують худобу на паші, тож вирватися вуханям не вдалося б ніколи.
Я знаю хто це зробив, людина професійно полює на живність і винищує усе, до чого дотягнуться її руки. Мисливський пес та рушниця з оптикою не залишають шансів жодній тварині ні в лісі, ні на лузі. А тепер ще ось це: капкани та петлі на людських городах.
Беру мішка, якого взяв із собою аби накосити трохи жита курам і рушаю росянистими слідами мисливця, які зосталися на траві ще звечора вздовж сусідських городів.
Ось і в Чикилдихи лежить задушений заєць, ще через десяток городів, у Мотрі, надибую на лисицю. Поки дійшов до протилежного кінця поля з городами знайшов ще дві мертві тварини. Повиймав усі металічні кілки, змотав петлі, і вийняв забитих тварин. Все те склав у мішок і рушив до села.
Додому не пішов, оскільки дружина здійняла би галас і побігла би сваритися до гицеля. Не любить вона страшенно мисливців, каже « Ми наче печерні люди – невже мало того що на фермах вирощуємо? Обов'язково треба усе живе довкола повбивати і в рота скласти?»
Віддав зайців та лисицю бабі Марії. У неї пенсія мінімальна, дітей немає, бідує страшно. Для неї ця живність справді буде манною з неба, а не забавкою. А залізні кілки віддав бабі Степаниді, ми з дружиною у неї молоко беремо.
За годину вернувся на поле, підняв кинуту у траві косу та взявся до роботи. Сонце, що зійшло, вигулькнуло на кілька хвилин з-за хмари і знову сховалося в суцільному сірому покрові. Припарювало, отже буде дощ. Перші краплі вже зривалися з неба і шурхотіли у свіжоскошеній траві.
Я озирнувся і побачив, що мій сусіда-мисливець суне в мою сторону з трьома псами на поводках, які винюхували сліди того, хто покрав їхню здобич. «Невже упіймають?» - майнуло в голові.
«Ні!» - громом відповіло небо і з чорної хмари упала густа враннішня злива.
29.01.2019р.
Уранці вздовж грядок влаштовують токовище одуди; вишукуючи черв’ячків туди-сюди бігають трясогузки та чубаті синиці; між кущиками динь і кавунів, полюючи на ропух, чалапають буслики; в арахісі та перцях сокоче зграйка куріпок, а на кинутому городі, який за два роки заріс могутнім пиріякою, звили гніздечка дві пари вівсянок. Щоранку, вчепившись чіпкими лапками у стеблину чорнобиля, вони зустрічають мене тривожним цвіканням. Я їх не чіпаю, обходжу сусідським сінокосом, на якому вже з четвертої години припнуто теличку та бичка. І вся та живність лякає зайців своїм невпинним рухом та гучними голосами.
Куцохвості спочатку харапудилися від кожного руху, галопом мчали на заливні луки, які починалися в кінці мого городу. Але поволі звикли до шерхоту, свисту, клекоту і тупотіння живих істот поруч із собою, оскільки їх ніхто не чіпав. А зверху, кружляючи ген під хмарами, дивляться на це живе царство хижі очі пари яструбів. Їх бачать ластівки і тому тривожно свистять, попереджуючи своїх братів і сестер про небезпеку.
І тільки присутність людей полохає зайців. Ще здалеку побачив трьох косооких, які гуртом гризли одну капустину. Тихенько підкрадаюся, часто зупиняючись, ось уже навис над ближнім зайцем, розпазурив пальці аби вхопити за вуха, аж тут бац – куці мене побачили і як рвонуть навтьоки аж гай зашумів!
Повтікали одуди та лелеки, куріпки здійнялися легенькою хмаркою і відлетіли на безпечну відстань. А от сусідський бичок навпаки – наставив ріжки і гребе ратицями. Якби не ланцюг – зірвався би і помчав до мене. Але я знаю як його заспокоїти: у кошику, з яким я прийшов на поле, лежить з десяток яблук. Зачувши їх запах і теличка, і бичок вимогливо мукнули.
«Знаю, що любите» - подумав я. «Зараз дам». Підхожу до тваринок і починаю їх годувати.
Похрумавши яблука, вони тягнуться до мене мокрими носами, знову мукають, кумедно крутять хвостами. Трохи почухавши їхні лоби задля власного задоволення чимчикую до загризеної насмерть капустини.
Толку з неї вже ніякої, тож хай стирчить,- сьогодні увечері або завтра уранці вухані навідаються знову, можливо закінчать те, що почали.
Але не все так просто: як правило, зайці не повертаються до тієї самої капустини, а уподобують нову. Тож до кінця сезону урожай може бути переполовинено або зіпсовано взагалі. Моя дружина каже: « Хай їдять, на всіх вистачить». І я так думаю: сім років мак не родив і ніхто не вмер. Так і з цією капустою.
Хутенько насмикав зеленого пір’я цибулі, видовбав кілька редисок, нарвав кропу і спустився левадою униз аж до луків поглянути чи пора вже косити траву. Таки пора, бо мишій вже виріс вище коліна, а конюшина вище щиколотки. Якщо підросте ще – коса буде застрягати в пучках трави і косовиця стане удесятеро важчою. Отже,- завтра уранці за роботу.
А ще обабіч городу зацвіли кульбаби. Вибачайте, дорогесенькі, але і вас викошу, бо насієтеся потім, що не встигатиму сапати. Повертаючись назад, поворушив скирту з компостом, поправив тички для огірків, які де-не-де трохи роз'їхалися і сів на стільчика, який лежав у борозні, біля грядок з морквою.
Морков'яна муха не відклала личинок у стовбурці, бо устиг її побризкати настоєм полину вчасно, тож урожай цієї культури мусить бути хорошим. Одна халепа: потрібно регулярно прополювати. Годину сидіти у позі зю ще можу, а потім дуже болить спина. Коли дискомфорт стає відчутним – встаю. Що не встиг сьогодні – закінчу завтра. Або дружину запущу – вона у мене моторна. Тільки треба чимось задобрити перш ніж просити. Бо скаже : «Ти три грядки моркви не можеш виполоти, а в мене десять грядок цибулі на руках. І стільки ж часнику з буряком».
День пройшов у звичайних житейських клопотах. Увечері, потомлені, миттєво засинаємо, навіть не націлувавшись для годиться.
А уранці хапаю косу та мантачку і, взувши гумові чоботи аби не намочити холодною росою ноги, знову чимчикую на город.
Ніхто мене не зустрічає: немає куріпок, лелек та одудів, не видно вівсянок. Корівок теж іще не вивели на пашу. А в моїй капусті лежать два мертвих зайці: їхні шиї передущено тонкими сталевими тросиками з яких зроблені петлі для ловитви. Одним кінцем кожну линву прив’язано до металевого кілка, яким зазвичай утримують худобу на паші, тож вирватися вуханям не вдалося б ніколи.
Я знаю хто це зробив, людина професійно полює на живність і винищує усе, до чого дотягнуться її руки. Мисливський пес та рушниця з оптикою не залишають шансів жодній тварині ні в лісі, ні на лузі. А тепер ще ось це: капкани та петлі на людських городах.
Беру мішка, якого взяв із собою аби накосити трохи жита курам і рушаю росянистими слідами мисливця, які зосталися на траві ще звечора вздовж сусідських городів.
Ось і в Чикилдихи лежить задушений заєць, ще через десяток городів, у Мотрі, надибую на лисицю. Поки дійшов до протилежного кінця поля з городами знайшов ще дві мертві тварини. Повиймав усі металічні кілки, змотав петлі, і вийняв забитих тварин. Все те склав у мішок і рушив до села.
Додому не пішов, оскільки дружина здійняла би галас і побігла би сваритися до гицеля. Не любить вона страшенно мисливців, каже « Ми наче печерні люди – невже мало того що на фермах вирощуємо? Обов'язково треба усе живе довкола повбивати і в рота скласти?»
Віддав зайців та лисицю бабі Марії. У неї пенсія мінімальна, дітей немає, бідує страшно. Для неї ця живність справді буде манною з неба, а не забавкою. А залізні кілки віддав бабі Степаниді, ми з дружиною у неї молоко беремо.
За годину вернувся на поле, підняв кинуту у траві косу та взявся до роботи. Сонце, що зійшло, вигулькнуло на кілька хвилин з-за хмари і знову сховалося в суцільному сірому покрові. Припарювало, отже буде дощ. Перші краплі вже зривалися з неба і шурхотіли у свіжоскошеній траві.
Я озирнувся і побачив, що мій сусіда-мисливець суне в мою сторону з трьома псами на поводках, які винюхували сліди того, хто покрав їхню здобич. «Невже упіймають?» - майнуло в голові.
«Ні!» - громом відповіло небо і з чорної хмари упала густа враннішня злива.
29.01.2019р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію