ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Гриць Янківська
2023.02.01 16:53
Приходь в мій дім біду заколихати.
Надворі дощ – злякає і собаку.
Свистять вітри, аж дах зриває з хати.
Добро – дрібне, як насінина маку.

Добро дрібне не стукає у двері, –
Прибились грози знову до порогу.
А ти приходь словами на папері,

Софія Цимбалиста
2023.02.01 12:50
Ти мрієш про квиток у невагомість.
Про дорогу в один кінець
до чогось неозореного.
Ти мрієш про єднання
з природою.
Ти мрієш почути
тихий плескіт води.
Мрієш відчути

Олександр Сушко
2023.02.01 10:11
Грішу щоночі. А уранці каюсь,
Бо змалку не байдужий до краси.
Без грішників монахи б не рождались,
Монашки теж пощезли би усі.

Та що монашки! Не було б пророків,
Апостолів та сонмища святих!
О, зохен вей, русалі кароокі!

Хельґі Йогансен
2023.02.01 00:14
Життя завмерло, хоч іще не осінь.
Колись гуляла пристрасна жара,
Палка, жагуча, змінюючись зливою.
Тепер нудьга спішить до мене в гості.
Момент прощання... а мої слова
Тремтять ледь чутно нотами тужливими.

Сумую, сам на себе я сердитий,

Володимир Каразуб
2023.01.31 21:29
Так густо, гучно
До сліз і крику,
До гупоту тисяч що кинулись в танець,
"Скажи мені люба, чому не танцюєш,
Скажи, мені люба, що з голосом сталось?"
Так густо і гучно,
До темного крику,
До гупоту тисяч підкинутих грудок,

Ольга Олеандра
2023.01.31 20:26
Дихає темрява вогкою довгою піснею.
Слів не розчути, бубніння лірично сумне.
Шепче у вухо, стискає виски доброзичливо.
Все це мине, ось подивишся, все це мине.

Чому ти, темряво, лізеш до мене в розрадниці?
Чому вважаєш минання доречним кінцем?
Чут

Нічия Муза
2023.01.31 17:10
Жили ми у союзі як брати,
а от окремо... кожне пам’ятає,
як партія вела до висоти
із низини болотяного краю.

Тоді ділив усе великий брат –
і їжу, і продукцію – пайками...
а нині лиш народний депутат

Ігор Деркач
2023.01.31 17:03
Усе, необхідне сьогодні – на часі,
та обрана каста одне визнає –
украдене – це уже їхнє наразі,
допоки керують лакеї-рантьє.

Минули майдани, настала розруха
у серці держави, в її голові...
Феміда клепає(ні слуху, ні духу

Сергій Губерначук
2023.01.31 15:35
Ми – нація. Нам слід добре пам’ятати все минуле. Нам слід читати себе без помилок. Людина, будь-яка, повинна жити з собою в майбутньому прогресі цілої нації і зараз з усієї глибини свого невеличкого людського серця – я повертаю до Вас усіх, мої лю

Володимир Бойко
2023.01.31 14:49
Прощай, убитая россия,
Страна запуганных рабов.
Ты бредишь манией мессии,
Ты вечно в поиске врагов.

Прощайте, дикие уроды,
Исчадья дьявольских болот.
Исконно мерзкому народу

Гриць Янківська
2023.01.31 11:48
Де дві дороги сходяться в одну,
Щоби з'єднати заблукалі долі,
Де вічність і буття настільки кволі,
Що і найменший подих вітру руйнує їхні мури –
Туди злітаються прокинувшись Амури,
Проспавши і сніданки, і полуденки, й вечері,
Вистежують народжен

Іван Потьомкін
2023.01.31 11:36
В каждом старом городе есть несколько мест, без которых просто немыслим сам его образ. В Иерусалиме – это Стена плача и шук Махане Егуда. Как ни парадоксально прозвучит, но обе эти достопримечательности эмоционально как бы дополняют одна другую. Стена

Олександр Сушко
2023.01.31 09:59
Помер мій учитель і наставник Дмитро Васильович Павличко і калейдоскоп спогадів про нього накрив мене з головою. Великий письменник постійно був присутнім у моєму житті і ця втрата сприймається так само гостро, як смерть брата, якого поховав минулого ро

Хельґі Йогансен
2023.01.31 09:44
Я бачив рай. Тримав твої долоні,
Все відчував, та рухатись не міг.
Гаряча кров пекла вогнем у скронях
І танув я, неначе мокрий сніг.

Здавалось так, що хором стоголосим
Кругом твоє лунало лиш ім’я.
Твої уста, каштанове волосся

Софія Цимбалиста
2023.01.31 07:23
Зневіра часто ходить поруч.
З'являється тоді,
коли бракує сил йти далі.
Вона спустошує усе.
Робить порожнім до того
сповнене натхненням серце.
Вона завжди близько.
Завжди там, де її не чекаєш.

Віктор Кучерук
2023.01.31 06:18
Безмовні хмари пурпурові
Тривожить душу на зорі, -
Відтінків полум'я і крові
Помалу більшає вгорі.
Зі сходу зводиться заграва
Та небом шириться скоріш, -
Чому ж так холодно і тьмаво,
І огортає смуток вірш?..
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Гриць Янківська
2023.01.04

Максим мксклгн
2023.01.03

Хельґі Йогансен
2022.12.08

Ірина Вірна
2022.12.03

Юрій Гундарєв
2022.09.01

Самослав Желіба
2022.05.01

Алекс Чеська
2022.04.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Зайці
Унадилися на мій город зайці. Стрибучих вуханчиків як магнітом притягувала качаниста в кінці городу. Вони б їли її удень і вночі, якби не люди.
Уранці вздовж грядок влаштовують токовище одуди; вишукуючи черв’ячків туди-сюди бігають трясогузки та чубаті синиці; між кущиками динь і кавунів, полюючи на ропух, чалапають буслики; в арахісі та перцях сокоче зграйка куріпок, а на кинутому городі, який за два роки заріс могутнім пиріякою, звили гніздечка дві пари вівсянок. Щоранку, вчепившись чіпкими лапками у стеблину чорнобиля, вони зустрічають мене тривожним цвіканням. Я їх не чіпаю, обходжу сусідським сінокосом, на якому вже з четвертої години припнуто теличку та бичка. І вся та живність лякає зайців своїм невпинним рухом та гучними голосами.
Куцохвості спочатку харапудилися від кожного руху, галопом мчали на заливні луки, які починалися в кінці мого городу. Але поволі звикли до шерхоту, свисту, клекоту і тупотіння живих істот поруч із собою, оскільки їх ніхто не чіпав. А зверху, кружляючи ген під хмарами, дивляться на це живе царство хижі очі пари яструбів. Їх бачать ластівки і тому тривожно свистять, попереджуючи своїх братів і сестер про небезпеку.
І тільки присутність людей полохає зайців. Ще здалеку побачив трьох косооких, які гуртом гризли одну капустину. Тихенько підкрадаюся, часто зупиняючись, ось уже навис над ближнім зайцем, розпазурив пальці аби вхопити за вуха, аж тут бац – куці мене побачили і як рвонуть навтьоки аж гай зашумів!
Повтікали одуди та лелеки, куріпки здійнялися легенькою хмаркою і відлетіли на безпечну відстань. А от сусідський бичок навпаки – наставив ріжки і гребе ратицями. Якби не ланцюг – зірвався би і помчав до мене. Але я знаю як його заспокоїти: у кошику, з яким я прийшов на поле, лежить з десяток яблук. Зачувши їх запах і теличка, і бичок вимогливо мукнули.
«Знаю, що любите» - подумав я. «Зараз дам». Підхожу до тваринок і починаю їх годувати.
Похрумавши яблука, вони тягнуться до мене мокрими носами, знову мукають, кумедно крутять хвостами. Трохи почухавши їхні лоби задля власного задоволення чимчикую до загризеної насмерть капустини.
Толку з неї вже ніякої, тож хай стирчить,- сьогодні увечері або завтра уранці вухані навідаються знову, можливо закінчать те, що почали.
Але не все так просто: як правило, зайці не повертаються до тієї самої капустини, а уподобують нову. Тож до кінця сезону урожай може бути переполовинено або зіпсовано взагалі. Моя дружина каже: « Хай їдять, на всіх вистачить». І я так думаю: сім років мак не родив і ніхто не вмер. Так і з цією капустою.
Хутенько насмикав зеленого пір’я цибулі, видовбав кілька редисок, нарвав кропу і спустився левадою униз аж до луків поглянути чи пора вже косити траву. Таки пора, бо мишій вже виріс вище коліна, а конюшина вище щиколотки. Якщо підросте ще – коса буде застрягати в пучках трави і косовиця стане удесятеро важчою. Отже,- завтра уранці за роботу.
А ще обабіч городу зацвіли кульбаби. Вибачайте, дорогесенькі, але і вас викошу, бо насієтеся потім, що не встигатиму сапати. Повертаючись назад, поворушив скирту з компостом, поправив тички для огірків, які де-не-де трохи роз'їхалися і сів на стільчика, який лежав у борозні, біля грядок з морквою.
Морков'яна муха не відклала личинок у стовбурці, бо устиг її побризкати настоєм полину вчасно, тож урожай цієї культури мусить бути хорошим. Одна халепа: потрібно регулярно прополювати. Годину сидіти у позі зю ще можу, а потім дуже болить спина. Коли дискомфорт стає відчутним – встаю. Що не встиг сьогодні – закінчу завтра. Або дружину запущу – вона у мене моторна. Тільки треба чимось задобрити перш ніж просити. Бо скаже : «Ти три грядки моркви не можеш виполоти, а в мене десять грядок цибулі на руках. І стільки ж часнику з буряком».
День пройшов у звичайних житейських клопотах. Увечері, потомлені, миттєво засинаємо, навіть не націлувавшись для годиться.
А уранці хапаю косу та мантачку і, взувши гумові чоботи аби не намочити холодною росою ноги, знову чимчикую на город.
Ніхто мене не зустрічає: немає куріпок, лелек та одудів, не видно вівсянок. Корівок теж іще не вивели на пашу. А в моїй капусті лежать два мертвих зайці: їхні шиї передущено тонкими сталевими тросиками з яких зроблені петлі для ловитви. Одним кінцем кожну линву прив’язано до металевого кілка, яким зазвичай утримують худобу на паші, тож вирватися вуханям не вдалося б ніколи.
Я знаю хто це зробив, людина професійно полює на живність і винищує усе, до чого дотягнуться її руки. Мисливський пес та рушниця з оптикою не залишають шансів жодній тварині ні в лісі, ні на лузі. А тепер ще ось це: капкани та петлі на людських городах.
Беру мішка, якого взяв із собою аби накосити трохи жита курам і рушаю росянистими слідами мисливця, які зосталися на траві ще звечора вздовж сусідських городів.
Ось і в Чикилдихи лежить задушений заєць, ще через десяток городів, у Мотрі, надибую на лисицю. Поки дійшов до протилежного кінця поля з городами знайшов ще дві мертві тварини. Повиймав усі металічні кілки, змотав петлі, і вийняв забитих тварин. Все те склав у мішок і рушив до села.
Додому не пішов, оскільки дружина здійняла би галас і побігла би сваритися до гицеля. Не любить вона страшенно мисливців, каже « Ми наче печерні люди – невже мало того що на фермах вирощуємо? Обов'язково треба усе живе довкола повбивати і в рота скласти?»
Віддав зайців та лисицю бабі Марії. У неї пенсія мінімальна, дітей немає, бідує страшно. Для неї ця живність справді буде манною з неба, а не забавкою. А залізні кілки віддав бабі Степаниді, ми з дружиною у неї молоко беремо.
За годину вернувся на поле, підняв кинуту у траві косу та взявся до роботи. Сонце, що зійшло, вигулькнуло на кілька хвилин з-за хмари і знову сховалося в суцільному сірому покрові. Припарювало, отже буде дощ. Перші краплі вже зривалися з неба і шурхотіли у свіжоскошеній траві.
Я озирнувся і побачив, що мій сусіда-мисливець суне в мою сторону з трьома псами на поводках, які винюхували сліди того, хто покрав їхню здобич. «Невже упіймають?» - майнуло в голові.
«Ні!» - громом відповіло небо і з чорної хмари упала густа враннішня злива.
29.01.2019р.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-01-31 07:20:30
Переглядів сторінки твору 1346
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 5.197 / 5.5  (4.968 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 5.196 / 5.5  (4.970 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.796
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2022.02.24 17:36
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Сидорів (Л.П./М.К.) [ 2019-01-31 08:06:46 ]
Саме ознайомлювався з Вашою прозою. Прозою життя, я сказав би. Щось не спалося мені о сьомій годині ранку.
Інтересна картина вималювалася. Наче в зоосаді побував.
Приємне сприйняття, мушу відзначити.
До мисливців і рибалок моє ставлення вимушено толерантне, але в душі - глибоко осудливе. Вбивці вони. Або невже настільки голодні?

Декілька ком Ви випадково пропустили. Ними дієприслівникові звороти повинні з обох боків виділятися, а не лише з однієї. Я б цього Вам не казав, але ж не весь час мені про своє розповідати.

Гарний твір,
Дякую,
Ю. С.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-01-31 12:05:57 ]
Дякую, друже. Пробіжуся, проставлю. Правила знаю, а от із зором уже проблеми. Ходжу без окулярів, хоча маленьких букв уже не добасаю. І нитку в голку прошу дружину заправити.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Шоха (М.К./М.К.) [ 2019-01-31 21:32:54 ]
Кучеряво жиємо. Не було б любителів і губителів природи – сюжети були б в основному видумками.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2019-02-01 17:31:20 ]
Гарний твір і повчальний.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-02-02 14:39:33 ]
Саме так. Цих історій - тьма. Може і справді трози розказати?