Казка про Корону

Жив в Задзеркаллі Прекрасний Лицар. Важкий був його ратний шлях. Відвідування балів, розваги, лицарські турніри. Завмирала Дама його Серця. Бажала вона бачити свого Лицаря в блиску слави, переможцем, їй здавалося: шляхетності його немає меж. Любов її надавала йому сил, надихала на нові подвиги. Втомленим приходив він до неї, сідав біля ніг, клав голову на коліна. А вона ніжно гладила його волосся, цілувала сивіючі виски, шепотіла ніжно: «Ніколи любити тебе не перестану, ти - найкращий». Їй здавалося - це мить щастя. І нічого не вимагала вона більше у Долі своєї. Думала, так буде завжди. Її Віра у відданість лицаря стала нерукотворною Короною. Світилася вона на чолі його коштовним камінням Довіри. Бачила Дама його Серця це Світло звідусіль, де б їй бути ні доводилося. Час не позбавив Корону блиску, променями сяяла яскравими, як сонце. Все меркло навколо, і тільки Віра в нього залишалася непорушною. Звик Лицар Корону носити. Звичне скоро знецінюється. Заважати вона стала, вагою своєю на голову тиснути. Витягав він своєю рукою каміння дорогоцінної Довіри, кидав на стіл недбало. Не помітив, як мішура життя стала раптом йому очі сліпити: все навколо так яскраво, ново ... Руку простягни - взяти можна ... Спокуса свята - сталість відради. Здалеку блиск над його головою погляди привертав оточуючих метеликів - одноденок різнокольорових. Кружляли вони йому голову. Слова солодкі з губ його злітали - медові промови розтікалися. П'янили його тепер чужі визнання. Тільки каменів в Короні ставало все менше, і Світло її ставало тьмяним блиском. Пропала святість. Залишилася одна харизма вінценосна. Чи не витримав Лицар величі - нелегка ж бо ноша. Мішура карнавальна простіша, не гнітить. Одягнути завжди можна що простіше, блискучу фольгу, наприклад. Завжди є вибір.
Сумно дивилася Дама на Обраного свого. Останній камінь залишився. Але випав і він у вихорі танцю на придворному балу. Покотився до її ніг, зачепився. Підняла вона його, подивилася на те, що залишилося від Світу. Стиснула в долонях, колишнє тепло ще відчуваючи. Знову шепотіли її уста:
- Сам розвінчав ти себе, милий, втратив Корону, від мене відрікся. Чи не під силу для тебе була моя Віра? Чи не втримав? Тільки Любові без неї не може бути. Нічого не залишилося від відданості. А благородство вийшло з моди. Цей камінь коштовний - пам'ять про тебе - Лицаря я збережу. Відтепер метеликом тобі бути. Пурхати по життю ... Бал для тебе триває.
Сумна казка. Складний шлях до Величі Довіри, довгий і важкий. Падіння - стрімке. Розчарування - незворотнє.