Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Цимбалюк Калиновий (1954) /
Проза
Казка про Корону
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Казка про Корону
Казка про Корону
Жив в Задзеркаллі Прекрасний Лицар. Важкий був його ратний шлях. Відвідування балів, розваги, лицарські турніри. Завмирала Дама його Серця. Бажала вона бачити свого Лицаря в блиску слави, переможцем, їй здавалося: шляхетності його немає меж. Любов її надавала йому сил, надихала на нові подвиги. Втомленим приходив він до неї, сідав біля ніг, клав голову на коліна. А вона ніжно гладила його волосся, цілувала сивіючі виски, шепотіла ніжно: «Ніколи любити тебе не перестану, ти - найкращий». Їй здавалося - це мить щастя. І нічого не вимагала вона більше у Долі своєї. Думала, так буде завжди. Її Віра у відданість лицаря стала нерукотворною Короною. Світилася вона на чолі його коштовним камінням Довіри. Бачила Дама його Серця це Світло звідусіль, де б їй бути ні доводилося. Час не позбавив Корону блиску, променями сяяла яскравими, як сонце. Все меркло навколо, і тільки Віра в нього залишалася непорушною. Звик Лицар Корону носити. Звичне скоро знецінюється. Заважати вона стала, вагою своєю на голову тиснути. Витягав він своєю рукою каміння дорогоцінної Довіри, кидав на стіл недбало. Не помітив, як мішура життя стала раптом йому очі сліпити: все навколо так яскраво, ново ... Руку простягни - взяти можна ... Спокуса свята - сталість відради. Здалеку блиск над його головою погляди привертав оточуючих метеликів - одноденок різнокольорових. Кружляли вони йому голову. Слова солодкі з губ його злітали - медові промови розтікалися. П'янили його тепер чужі визнання. Тільки каменів в Короні ставало все менше, і Світло її ставало тьмяним блиском. Пропала святість. Залишилася одна харизма вінценосна. Чи не витримав Лицар величі - нелегка ж бо ноша. Мішура карнавальна простіша, не гнітить. Одягнути завжди можна що простіше, блискучу фольгу, наприклад. Завжди є вибір.
Сумно дивилася Дама на Обраного свого. Останній камінь залишився. Але випав і він у вихорі танцю на придворному балу. Покотився до її ніг, зачепився. Підняла вона його, подивилася на те, що залишилося від Світу. Стиснула в долонях, колишнє тепло ще відчуваючи. Знову шепотіли її уста:
- Сам розвінчав ти себе, милий, втратив Корону, від мене відрікся. Чи не під силу для тебе була моя Віра? Чи не втримав? Тільки Любові без неї не може бути. Нічого не залишилося від відданості. А благородство вийшло з моди. Цей камінь коштовний - пам'ять про тебе - Лицаря я збережу. Відтепер метеликом тобі бути. Пурхати по життю ... Бал для тебе триває.
Сумна казка. Складний шлях до Величі Довіри, довгий і важкий. Падіння - стрімке. Розчарування - незворотнє.
Жив в Задзеркаллі Прекрасний Лицар. Важкий був його ратний шлях. Відвідування балів, розваги, лицарські турніри. Завмирала Дама його Серця. Бажала вона бачити свого Лицаря в блиску слави, переможцем, їй здавалося: шляхетності його немає меж. Любов її надавала йому сил, надихала на нові подвиги. Втомленим приходив він до неї, сідав біля ніг, клав голову на коліна. А вона ніжно гладила його волосся, цілувала сивіючі виски, шепотіла ніжно: «Ніколи любити тебе не перестану, ти - найкращий». Їй здавалося - це мить щастя. І нічого не вимагала вона більше у Долі своєї. Думала, так буде завжди. Її Віра у відданість лицаря стала нерукотворною Короною. Світилася вона на чолі його коштовним камінням Довіри. Бачила Дама його Серця це Світло звідусіль, де б їй бути ні доводилося. Час не позбавив Корону блиску, променями сяяла яскравими, як сонце. Все меркло навколо, і тільки Віра в нього залишалася непорушною. Звик Лицар Корону носити. Звичне скоро знецінюється. Заважати вона стала, вагою своєю на голову тиснути. Витягав він своєю рукою каміння дорогоцінної Довіри, кидав на стіл недбало. Не помітив, як мішура життя стала раптом йому очі сліпити: все навколо так яскраво, ново ... Руку простягни - взяти можна ... Спокуса свята - сталість відради. Здалеку блиск над його головою погляди привертав оточуючих метеликів - одноденок різнокольорових. Кружляли вони йому голову. Слова солодкі з губ його злітали - медові промови розтікалися. П'янили його тепер чужі визнання. Тільки каменів в Короні ставало все менше, і Світло її ставало тьмяним блиском. Пропала святість. Залишилася одна харизма вінценосна. Чи не витримав Лицар величі - нелегка ж бо ноша. Мішура карнавальна простіша, не гнітить. Одягнути завжди можна що простіше, блискучу фольгу, наприклад. Завжди є вибір.
Сумно дивилася Дама на Обраного свого. Останній камінь залишився. Але випав і він у вихорі танцю на придворному балу. Покотився до її ніг, зачепився. Підняла вона його, подивилася на те, що залишилося від Світу. Стиснула в долонях, колишнє тепло ще відчуваючи. Знову шепотіли її уста:
- Сам розвінчав ти себе, милий, втратив Корону, від мене відрікся. Чи не під силу для тебе була моя Віра? Чи не втримав? Тільки Любові без неї не може бути. Нічого не залишилося від відданості. А благородство вийшло з моди. Цей камінь коштовний - пам'ять про тебе - Лицаря я збережу. Відтепер метеликом тобі бути. Пурхати по життю ... Бал для тебе триває.
Сумна казка. Складний шлях до Величі Довіри, довгий і важкий. Падіння - стрімке. Розчарування - незворотнє.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
