Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.07
23:29
Залишилась хата самотиною
на поталу хижим ворогам,
стала передчасно вона сивою,
на глумління кинута димам.
Тіло їй поранено осколками.
Вікна, ніби очі без зіниць.
Розтинає небо понад Конкою
на поталу хижим ворогам,
стала передчасно вона сивою,
на глумління кинута димам.
Тіло їй поранено осколками.
Вікна, ніби очі без зіниць.
Розтинає небо понад Конкою
2026.10.07
19:40
Жовтневий день дістав свої пуанти.
Коли дощі почнуть сумний балет,
Самотнім стати може навіть Данте,
Уперше не допише свій сонет.
Втомилися виносливі атланти,
Десь непримхливий гине очерет.
Які для долі знайдуть варіанти
Коли дощі почнуть сумний балет,
Самотнім стати може навіть Данте,
Уперше не допише свій сонет.
Втомилися виносливі атланти,
Десь непримхливий гине очерет.
Які для долі знайдуть варіанти
2026.10.07
18:07
Шипшина достигає в тиші листопаду,
П'є залишки тепла із вицвілих небес.
І знає: все минає - біль і час чудес.
Вона вже не шукає весняну розраду,
Крізь голі колючки і рани є принади,
Дух визріває попри сутінки і стрес.
Шипшина достигає в тиші лист
П'є залишки тепла із вицвілих небес.
І знає: все минає - біль і час чудес.
Вона вже не шукає весняну розраду,
Крізь голі колючки і рани є принади,
Дух визріває попри сутінки і стрес.
Шипшина достигає в тиші лист
2026.10.07
15:20
Багряний плющ і жовті клени
сумують в сутінках черлених.
На бузиновому причілку
не видно ні джмеля, ні бджілки.
Город врожай віддав господі,
твердінь небесна хмари родить,
паливода блукає ревно
у білосніжних хризантемах.
сумують в сутінках черлених.
На бузиновому причілку
не видно ні джмеля, ні бджілки.
Город врожай віддав господі,
твердінь небесна хмари родить,
паливода блукає ревно
у білосніжних хризантемах.
2026.10.07
14:41
Нехай минають ця сльота,
Сюїта зливи, фуга вітру.
І буде чиста, як сльоза,
Поема істини і віри.
Ми крізь багнюку пропливем
До чистих берегів свободи.
Не треба інших од, поем.
Шукаємо крізь вічність броду.
Сюїта зливи, фуга вітру.
І буде чиста, як сльоза,
Поема істини і віри.
Ми крізь багнюку пропливем
До чистих берегів свободи.
Не треба інших од, поем.
Шукаємо крізь вічність броду.
2026.10.07
11:37
Граматика – моя коняка
і це не заперечить Даль.
В поезії я з’їв собаку,
якій на виставці, в подяку,
мені вручили би медаль.
Мене і бджоли не кусають,
і осам я не до смаку...
і це не заперечить Даль.
В поезії я з’їв собаку,
якій на виставці, в подяку,
мені вручили би медаль.
Мене і бджоли не кусають,
і осам я не до смаку...
2026.10.07
06:49
Немов на нитку чисті перла,
У ряд нанизую слова
Про те, що щирість не померла
І віра в щастя теж жива.
І кожен звук, і кожна фраза
Тримає в пам'яті тепло
Тих гарних днів, коли нам разом
Повсюди сонячно було.
У ряд нанизую слова
Про те, що щирість не померла
І віра в щастя теж жива.
І кожен звук, і кожна фраза
Тримає в пам'яті тепло
Тих гарних днів, коли нам разом
Повсюди сонячно було.
2026.10.06
23:23
Старий розповідав казки
Мідник, що у грозі, самотній
Розчистить безнадійно
Листя на землі
І сім каменів побачить
У сьомім домі знайде дружній захист
Й переміни, що без наслідків
Мідник, що у грозі, самотній
Розчистить безнадійно
Листя на землі
І сім каменів побачить
У сьомім домі знайде дружній захист
Й переміни, що без наслідків
2026.10.06
22:32
Не зуздрився,як Сталіна і Арафата пережив,
Не кажучи уже про Леніна та Гітлера.
Хотілося б і Путіна-народовбицю пережить…
До віку Черчілля, знаю, не додризать.
Тим паче з дозою коньяка чи віскі
У ґроні товариськім, звісно.
Та хочеться, аби в життєву
Не кажучи уже про Леніна та Гітлера.
Хотілося б і Путіна-народовбицю пережить…
До віку Черчілля, знаю, не додризать.
Тим паче з дозою коньяка чи віскі
У ґроні товариськім, звісно.
Та хочеться, аби в життєву
2026.10.06
22:14
Наснився поетові недописаний вірш. Щербатий, той вештався околицями. Ніде його не приймали, бо недовершений. Знесилений притулявся до брудних стін, грівся після безхатьків біля невичахлих вогнищ, котився за вітром невідь-куди. Страждав і мріяв про білосні
2026.10.06
22:03
натуралісте
йди в дива
і видива осоння
де листя облітає із дерев
у сірій зоні
чи у мертвій зоні
яка різниця хто
і чим живе
йди в дива
і видива осоння
де листя облітає із дерев
у сірій зоні
чи у мертвій зоні
яка різниця хто
і чим живе
2026.10.06
18:46
Там, де щезнув гамір міста,
де притишується крок,
осінь бавилася з листям
в лапанки поміж гілок.
Там, де вечорові тіні
вже вдягаються в сатин,
ті барвисті гри осінні
загубили часу плин.
де притишується крок,
осінь бавилася з листям
в лапанки поміж гілок.
Там, де вечорові тіні
вже вдягаються в сатин,
ті барвисті гри осінні
загубили часу плин.
2026.10.06
13:59
Пам'яті Віталія Коротича
Самотній патріарх прожив у лісі
У роздумах в наближенні зими.
Він відчував неподоланність висі
І обриси нової Колими.
Колись він був трибун, глашатай, лицар
Самотній патріарх прожив у лісі
У роздумах в наближенні зими.
Він відчував неподоланність висі
І обриси нової Колими.
Колись він був трибун, глашатай, лицар
2026.10.06
12:59
Поки поети клеплють вірші,
В городі розкошують миші.
Усе погризли залюбки –
Картоплю, моркву, буряки.
Вони гризуть усе по праву –
Вони господарі в державі,
В їх розпорядженні город,
В городі розкошують миші.
Усе погризли залюбки –
Картоплю, моркву, буряки.
Вони гризуть усе по праву –
Вони господарі в державі,
В їх розпорядженні город,
2026.10.06
12:09
Хвильове — чарівне!
Віртуальне — зайве!
Гвинтове — як совість —
Ніби щира правда!
Хвильові потоки:
Губи, очі, сльози,
У ресентиментах,
Віртуальне — зайве!
Гвинтове — як совість —
Ніби щира правда!
Хвильові потоки:
Губи, очі, сльози,
У ресентиментах,
2026.10.06
10:11
Чому нудьгуєш день за днем? —
Перехрести лоба в змозі,
лайном не мастиш стіни ще,
не падаєш серед дороги.
Ще очі бачать спориші,
та відчуваєш запах м'яти.
Чому жаливою в душі
пече жалоба винувата?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Перехрести лоба в змозі,
лайном не мастиш стіни ще,
не падаєш серед дороги.
Ще очі бачать спориші,
та відчуваєш запах м'яти.
Чому жаливою в душі
пече жалоба винувата?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Цимбалюк Калиновий (1954) /
Вірші
Любов
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Любов
Любов
Напишу я тобі про любов,
З надією, що зрозумієш ти моє бажання
звертаюся до теми знов і знов,
та бачу марність я свого старання.
Як людство із’явилося на світ-
Любов постала таємниць безкраєм.
Злетіли миттю сотні тисяч літ,
Але розгадки досі ще не має.
Одної правди не бува для всіх,
загальне не завжди для нас потреба.
Так і любов - то праведне чи гріх -
конкретно кожен визнача для себе.
Одна проблема ятрить суть мою
І закипає гнівом благородним:
чого це Бог, створивши нам сім`ю,
зробив любов страшним гріхом господнім?
Чому Адам із Євою в раю
по волі Бога мусили би жити,
забувши про сполученість свою,
яку спровокував Змій-Спокуситель?
Чому у рай немає вороття,
а людство все - то є гріховні діти?
Не Бог, а гріх чому дає життя
І визначає все на білім світі?
На пошуки до мудрості пішов –
я Біблію читав з начал і до краю,
бальзаму для душі я тут знайшов,
а відповідь ще й досі десь блукає.
Здавна поети наламали дров -
для них любов - то почуття й зітхання,
любов я ж поділяю на любов,
і зовсім протилежне - на кохання.
Шукаю власний погляд на оте,
що змушує людей родитись знову,
про звичне, так жадано-золоте
я спробую сказати новим словом.
Кохання є нестерпний гіркий мед,
солодка сіль, насипана на рани.
То вічний зов, який веде вперед
в нестерпні муки, довгі до нестями.
Кохання є незнані біль і шок,
нечутна смерть всебажаної муки,
то повінь почуттів бурхливих вод
І дикий страх майбутньої розлуки.
Кохання то є буйство всіх бажань,
то синтеза небесного й земного,
то інтеграл, що переходить грань,
нестерпні жорна таїнства людського.
Кохання є природний крик душі,
Жаданий біль, що каторгою зветься.
Наркотик насолоди і гріхів
Ланцюг яких ніколи не порветься.
Кохання є цілюче джерело
свята вода із чистої криниці,
то згусток небуття, яке прийшло
з самих глибин зпресованої миті.
Кохання є вулкани почуттів
То повінь і апофеоз бажання.
Нектар одвічних мук і елексір,
цикути нелюдського поривання.
Нектар кохання п'ємо знов і знов,
як сік берези із лісів, без краю.
спитай мене - "А що ж таке любов?"
І я скажу: їй-Богу, я не знаю".
Напишу я тобі про любов,
З надією, що зрозумієш ти моє бажання
звертаюся до теми знов і знов,
та бачу марність я свого старання.
Як людство із’явилося на світ-
Любов постала таємниць безкраєм.
Злетіли миттю сотні тисяч літ,
Але розгадки досі ще не має.
Одної правди не бува для всіх,
загальне не завжди для нас потреба.
Так і любов - то праведне чи гріх -
конкретно кожен визнача для себе.
Одна проблема ятрить суть мою
І закипає гнівом благородним:
чого це Бог, створивши нам сім`ю,
зробив любов страшним гріхом господнім?
Чому Адам із Євою в раю
по волі Бога мусили би жити,
забувши про сполученість свою,
яку спровокував Змій-Спокуситель?
Чому у рай немає вороття,
а людство все - то є гріховні діти?
Не Бог, а гріх чому дає життя
І визначає все на білім світі?
На пошуки до мудрості пішов –
я Біблію читав з начал і до краю,
бальзаму для душі я тут знайшов,
а відповідь ще й досі десь блукає.
Здавна поети наламали дров -
для них любов - то почуття й зітхання,
любов я ж поділяю на любов,
і зовсім протилежне - на кохання.
Шукаю власний погляд на оте,
що змушує людей родитись знову,
про звичне, так жадано-золоте
я спробую сказати новим словом.
Кохання є нестерпний гіркий мед,
солодка сіль, насипана на рани.
То вічний зов, який веде вперед
в нестерпні муки, довгі до нестями.
Кохання є незнані біль і шок,
нечутна смерть всебажаної муки,
то повінь почуттів бурхливих вод
І дикий страх майбутньої розлуки.
Кохання то є буйство всіх бажань,
то синтеза небесного й земного,
то інтеграл, що переходить грань,
нестерпні жорна таїнства людського.
Кохання є природний крик душі,
Жаданий біль, що каторгою зветься.
Наркотик насолоди і гріхів
Ланцюг яких ніколи не порветься.
Кохання є цілюче джерело
свята вода із чистої криниці,
то згусток небуття, яке прийшло
з самих глибин зпресованої миті.
Кохання є вулкани почуттів
То повінь і апофеоз бажання.
Нектар одвічних мук і елексір,
цикути нелюдського поривання.
Нектар кохання п'ємо знов і знов,
як сік берези із лісів, без краю.
спитай мене - "А що ж таке любов?"
І я скажу: їй-Богу, я не знаю".
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
