Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.21
22:05
І
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись
2026.03.21
16:58
Підтримуючи аналітичну практику "пиріжкарень", напишу про "сирітський" вірш на своїй сторінці. На ній і забезпечу свій допис відповідними гіперпосиланнями, технологія створення яких відома нашим штатним співробітникам.
Природно, що видалити її зможу
2026.03.21
13:12
Продираюсь крізь сон, мов крізь ліс несходимий і вічний,
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.
Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.
Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
2026.03.21
09:24
Загасли зірки за холодним вікном,
Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.
Панує пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,
Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.
Панує пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,
2026.03.21
08:31
Про щастя: арії, пісні,
тремкі балади,
та вітер виє у мені
гучним торнадо.
Йду по стерні до забуття
дороговказом.
Навіщо вірні почуття,
коли не разом?
тремкі балади,
та вітер виє у мені
гучним торнадо.
Йду по стерні до забуття
дороговказом.
Навіщо вірні почуття,
коли не разом?
2026.03.21
07:06
Співучими струмочками
Тече поміж горбочками
До пінистої річечки вода, -
Під сонцем і під зорями
Наспівує прискорено,
Щоб у путі не мучила нуда.
Про весняне піднесення
Співає гучно й весело
Тече поміж горбочками
До пінистої річечки вода, -
Під сонцем і під зорями
Наспівує прискорено,
Щоб у путі не мучила нуда.
Про весняне піднесення
Співає гучно й весело
2026.03.20
21:02
Вечір палко вдивляється в очі весні,
до зими обернувши затінену спину.
Зорі сяють в його пелехатій чуприні,
як далекі й досяжні вітальні вогні.
Вони звуть її, – Весно, і вказують шлях
крізь пошерхлі брудними торос
до зими обернувши затінену спину.
Зорі сяють в його пелехатій чуприні,
як далекі й досяжні вітальні вогні.
Вони звуть її, – Весно, і вказують шлях
крізь пошерхлі брудними торос
2026.03.20
19:41
Михайло Голодний (1903-1949)
В степу під Херсоном
попасище коням,
в степу під Херсоном курган.
Лежить під курганом,
повитим туманом,
матрос Железняк, партизан.
В степу під Херсоном
попасище коням,
в степу під Херсоном курган.
Лежить під курганом,
повитим туманом,
матрос Железняк, партизан.
2026.03.20
18:36
Ти поспішаєш...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
2026.03.20
16:16
Земле предків, Правіри, ти свята є по праву.
Як витримуєш, рідна, цю злочинну державу,
Цей цинічний, жорстокий механізм геноциду,
Цей ерзац-суверенний анахтемський гармидер?
Хмарочоси, котеджі, полігони військові -
Нема доброг
Як витримуєш, рідна, цю злочинну державу,
Цей цинічний, жорстокий механізм геноциду,
Цей ерзац-суверенний анахтемський гармидер?
Хмарочоси, котеджі, полігони військові -
Нема доброг
2026.03.20
15:21
То – двері з очком,
зле старе призволяще,
яке мертві гноми зіжруть.
То хворе на все!
Не простиме ні за що –
крадіжками суще! Хай мруть
його осоружні думки небувалі
і стогони після розлук.
зле старе призволяще,
яке мертві гноми зіжруть.
То хворе на все!
Не простиме ні за що –
крадіжками суще! Хай мруть
його осоружні думки небувалі
і стогони після розлук.
2026.03.20
11:47
Зазирни в мої сни, ти побачиш простори безкраї,
Де цвітуть анемони і родить калина густа.
Зазирни в мої сни, ніби в очі самого розмаю,
Де відкриється совість та істина зовні проста.
Зазирни в мої сни, у буремні, бурунні століття,
Де зіткнулись
Де цвітуть анемони і родить калина густа.
Зазирни в мої сни, ніби в очі самого розмаю,
Де відкриється совість та істина зовні проста.
Зазирни в мої сни, у буремні, бурунні століття,
Де зіткнулись
2026.03.20
10:16
Подвійне, а з назвою – і потрійне "кохаю і люблю" виглядає таким, ніби автор у бажанні бути почутим виконав повтор, який переданий майже сигналом бідства на той випадок, якщо раптом хтось погано ловить. Далі – "ніколи не порівняну ні з ким" – і в цьом
2026.03.20
08:23
Кохаю і люблю, моя кохано,
Ніколи не порівняну ні з ким,
Тебе одну - натхненно й полум'яно
Своїм чуттям, високим і святим.
Живу тобою, дихаю, вмираю,
Відроджуюсь, як блискавка і грім,
Крізь віддаль неокреслено безкраю,
Ніколи не порівняну ні з ким,
Тебе одну - натхненно й полум'яно
Своїм чуттям, високим і святим.
Живу тобою, дихаю, вмираю,
Відроджуюсь, як блискавка і грім,
Крізь віддаль неокреслено безкраю,
2026.03.20
07:55
Цілу зиму нею снили,
Виглядали з дня на день,
А вона лиш пахла мило
Після стужі де-не-де
На відкритих сонцю схилах
Невисоких наших круч,
Мов не мала зовсім сили
Віднайти потрібний ключ
Виглядали з дня на день,
А вона лиш пахла мило
Після стужі де-не-де
На відкритих сонцю схилах
Невисоких наших круч,
Мов не мала зовсім сили
Віднайти потрібний ключ
2026.03.20
05:44
Я гадаю
Буде це
Легковажно, гаразд
Я гадаю
Буде це
Легковажно, окей
Твою машкару
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Буде це
Легковажно, гаразд
Я гадаю
Буде це
Легковажно, окей
Твою машкару
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.19
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Цимбалюк Калиновий (1954) /
Вірші
Любов
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Любов
Любов
Напишу я тобі про любов,
З надією, що зрозумієш ти моє бажання
звертаюся до теми знов і знов,
та бачу марність я свого старання.
Як людство із’явилося на світ-
Любов постала таємниць безкраєм.
Злетіли миттю сотні тисяч літ,
Але розгадки досі ще не має.
Одної правди не бува для всіх,
загальне не завжди для нас потреба.
Так і любов - то праведне чи гріх -
конкретно кожен визнача для себе.
Одна проблема ятрить суть мою
І закипає гнівом благородним:
чого це Бог, створивши нам сім`ю,
зробив любов страшним гріхом господнім?
Чому Адам із Євою в раю
по волі Бога мусили би жити,
забувши про сполученість свою,
яку спровокував Змій-Спокуситель?
Чому у рай немає вороття,
а людство все - то є гріховні діти?
Не Бог, а гріх чому дає життя
І визначає все на білім світі?
На пошуки до мудрості пішов –
я Біблію читав з начал і до краю,
бальзаму для душі я тут знайшов,
а відповідь ще й досі десь блукає.
Здавна поети наламали дров -
для них любов - то почуття й зітхання,
любов я ж поділяю на любов,
і зовсім протилежне - на кохання.
Шукаю власний погляд на оте,
що змушує людей родитись знову,
про звичне, так жадано-золоте
я спробую сказати новим словом.
Кохання є нестерпний гіркий мед,
солодка сіль, насипана на рани.
То вічний зов, який веде вперед
в нестерпні муки, довгі до нестями.
Кохання є незнані біль і шок,
нечутна смерть всебажаної муки,
то повінь почуттів бурхливих вод
І дикий страх майбутньої розлуки.
Кохання то є буйство всіх бажань,
то синтеза небесного й земного,
то інтеграл, що переходить грань,
нестерпні жорна таїнства людського.
Кохання є природний крик душі,
Жаданий біль, що каторгою зветься.
Наркотик насолоди і гріхів
Ланцюг яких ніколи не порветься.
Кохання є цілюче джерело
свята вода із чистої криниці,
то згусток небуття, яке прийшло
з самих глибин зпресованої миті.
Кохання є вулкани почуттів
То повінь і апофеоз бажання.
Нектар одвічних мук і елексір,
цикути нелюдського поривання.
Нектар кохання п'ємо знов і знов,
як сік берези із лісів, без краю.
спитай мене - "А що ж таке любов?"
І я скажу: їй-Богу, я не знаю".
Напишу я тобі про любов,
З надією, що зрозумієш ти моє бажання
звертаюся до теми знов і знов,
та бачу марність я свого старання.
Як людство із’явилося на світ-
Любов постала таємниць безкраєм.
Злетіли миттю сотні тисяч літ,
Але розгадки досі ще не має.
Одної правди не бува для всіх,
загальне не завжди для нас потреба.
Так і любов - то праведне чи гріх -
конкретно кожен визнача для себе.
Одна проблема ятрить суть мою
І закипає гнівом благородним:
чого це Бог, створивши нам сім`ю,
зробив любов страшним гріхом господнім?
Чому Адам із Євою в раю
по волі Бога мусили би жити,
забувши про сполученість свою,
яку спровокував Змій-Спокуситель?
Чому у рай немає вороття,
а людство все - то є гріховні діти?
Не Бог, а гріх чому дає життя
І визначає все на білім світі?
На пошуки до мудрості пішов –
я Біблію читав з начал і до краю,
бальзаму для душі я тут знайшов,
а відповідь ще й досі десь блукає.
Здавна поети наламали дров -
для них любов - то почуття й зітхання,
любов я ж поділяю на любов,
і зовсім протилежне - на кохання.
Шукаю власний погляд на оте,
що змушує людей родитись знову,
про звичне, так жадано-золоте
я спробую сказати новим словом.
Кохання є нестерпний гіркий мед,
солодка сіль, насипана на рани.
То вічний зов, який веде вперед
в нестерпні муки, довгі до нестями.
Кохання є незнані біль і шок,
нечутна смерть всебажаної муки,
то повінь почуттів бурхливих вод
І дикий страх майбутньої розлуки.
Кохання то є буйство всіх бажань,
то синтеза небесного й земного,
то інтеграл, що переходить грань,
нестерпні жорна таїнства людського.
Кохання є природний крик душі,
Жаданий біль, що каторгою зветься.
Наркотик насолоди і гріхів
Ланцюг яких ніколи не порветься.
Кохання є цілюче джерело
свята вода із чистої криниці,
то згусток небуття, яке прийшло
з самих глибин зпресованої миті.
Кохання є вулкани почуттів
То повінь і апофеоз бажання.
Нектар одвічних мук і елексір,
цикути нелюдського поривання.
Нектар кохання п'ємо знов і знов,
як сік берези із лісів, без краю.
спитай мене - "А що ж таке любов?"
І я скажу: їй-Богу, я не знаю".
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
