Як дівчинка, яка прожила лише 6 років, стала найзнаменитішою дитиною британського живопису: Пенелопа Бутбу
Єдина гаряче улюблена дочка англійського аристократа, оточена турботою і ніжністю, найвідоміший і милий дитячий образ в британському мистецтві - ось ким була маленька Пенелопа Бутбу. Але долю її навряд чи можна назвати щасливою: дівчинка померла, не встигнувши відсвяткувати свій шостий день народження.
Маленька біографія маленької Пенелопи
Батько Пенелопи сер Брук Бутбу, баронет, мав славу натури романтичного складу. Він захоплювався ідеями Руссо, сам писав літературні твори, займався перекладами, мав дружні стосунки з художниками та представниками англійської інтелігенції. У свої сорок років він одружився на Сюзанні Брістоу, і в 1785 році молоде подружжя стали щасливими батьками маленької Пенелопи.
Для того, щоб влаштувати сім'ю з комфортом, баронет упорядкував родовий маєток Ешбурн в графстві Дербішир, там дівчинка і росла, в атмосфері абсолютної любові, оточена постійною батьківською увагою, яке для суспільства кінця XVIII століття було явищем швидше незвичним. Сер Бутбу замовив портрет трирічної Пенелопи відомому і вже титулованого художнику того часу - Джошуа Рейнольдсу.
Дж. Рейнольдс. "Портрет Пенелопи Бутбу (Чепчик)"
Кілька сеансів позування доставили всім учасникам радість, Рейнольдс вмів спілкуватися з дітьми, і маленька міс Бутбу встигла дуже до нього прив'язатися, тому і фігура на полотні вийшла живою і природною. Зображена на картині в звичайній для того часу одязі для дівчаток, у великому головному уборі, Пенелопа набула широкої популярності - це був чи не перший портрет такого роду. Твір отримав згодом другу назву - «Чепчик», під яким і увійшов в історію.
На жаль, у віці трохи менше шести років Пенелопа раптово захворіла, і через місяць її не стало. Дівчинку лікував дід знаменитого вченого, лікар Еразм Дарвін. Мабуть, причиною трагедії стала якась інфекційна хвороба - точний діагноз поставити не вдалося. Пенелопу поховали в місцевій церкві Святого Освальда, а вже в наступному, 1792 році, батько доручив скульптору Томасу Бенксу створити надгробок з каррарського мармуру. На камені були вибиті написи на чотирьох мовах, своє місце зайняли не тільки цитати з Біблії, а й уривки творів Руссо.
Шлюбу сера Брука і Сюзанни ця смерть завдала нищівного удару, незабаром подружжя розлучилося і вже не підтримували ніяких відносин, навіть похована леді Бутбу була під своїм дівочим прізвищем. Батько Пенелопи присвятив пам'яті дочки збірник сонетів, випущених під назвою «Священна скорботу в пам'ять про Пенелопу». Художнику Йогану Генріху Генрі Фюзелі він замовив картину «Апофеоз Пенелопи Бутбу».
Справи Брука Бутбу після смерті Пенелопи і від'їзду дружини прийшли в занепад, він розорився, маєток було передано в оренду. Що стосується художника Джошуа Рейнольдса, який створив знаменитий портрет, він помер незабаром після своєї маленької натурниці, в 1792 році, залишивши після себе значну мистецьку спадщину.
А картину «Чепчик» через кілька десятиліть чекав небувалий успіх. Нова, вікторіанська епоха принесла і нові цінності, як сімейні, так і художні, і зображення дівчинки в старомодному вбранні стало зворушливим нагадуванням про епоху романтизму. Портрет Пенелопи Бутбу надихнув на створення власного твору прерафаелітів Джона Еверетта Мілле, який володів талантом відчувати запити публіки, у чому його сатирично викрив карикатурист Макс Бірбом.
Відповідно до концепції прерафаелітів, художник писав свої картини з натури.Моделлю для «Стиглої вишні» стала Еді Рамаджіт, саме її портрет замовила Джону Мілле її сім'я. В костюмі Пенелопи Бутбу з картини Рейнольдса чотирирічна Еді з'явилася на лондонському костюмованої балу в 1879 році. Картина була написана, художнику виплатили гонорар, а далі почалася самостійна історія популярності портрета. Репродукції картини «Стигла вишня» стали чи не найбільш тиражованих зображенням в Англії, ними прикрашали і домашній інтер'єр, і упаковку створюваної продукції.
Репродукція картини Мілле довгий час друкувалася на коробці з продукцією однієї з найстаріших англійських компаній з виробництва мила. Образ Пенелопи став джерелом натхнення і для творців популярної ляльки вікторіанської епохи – Маленької міс Маффет, героїні народної потішки про дівчинку і павука. Мода на портрети дівчаток в старомодних костюмах захопила Англію, сам Мілле виконував безліч замовлень від батьків маленьких англійок.
Льюїс Керролл, який захоплювався фотографією, створив серію знімків за мотивами портрета Пенелопи. Для письменника позувала Ексі Китчин, дочка преподобного Джорджа Китчина і хрещениця англійської королеви-консорт Олександри. Ексі, незважаючи на те, що була значно старше маленької Пенелопи, здавалася Керролу ідеальною моделлю для втілення образу дівчинки вікторіанської епохи.
Вийшло так, що не дивлячись на своє коротке життя, Пенелопа стала символом йде в минуле епохи - ностальгічним чином старого укладу життя, мирного і спокійного дитинства. Можливо, популярність її портрета і була частково пов'язана з раннім відходом з життя, який перетворив звичайну маленьку дівчинку в ангела британського образотворчого мистецтва.
Цікаво, що Льюїс Керролл, до того як прославитися як письменника, мав зовсім іншу професію, як і багато інших авторів літературних шедеврів.
Переклала на українську мову 1.03.19 8.00
Как девочка, которая прожила только 6 лет, стала самым знаменитым ребенком британской живописи: Пенелопа Бутби
Единственная горячо любимая дочка английского аристократа, окруженная заботой и нежностью, самый узнаваемый и милый детский образ в британском искусстве - вот кем была маленькая Пенелопа Бутби. Но судьбу ее едва ли можно назвать счастливой: девочка умерла, не успев отпраздновать свой шестой день рождения.
Маленькая биография маленькой Пенелопы
Отец Пенелопы сэр Брук Бутби, баронет, слыл натурой романтического склада. Он увлекался идеями Руссо, сам писал литературные произведения, занимался переводами, водил дружбу с художниками и представителями английской интеллигенции. В свои сорок лет он женился на Сюзанне Бристоу, и в 1785 году молодые супруги стали счастливыми родителями маленькой Пенелопы.
Для того, чтобы устроить семью с комфортом, баронет привел в порядок родовое поместье Эшбурн в графстве Дербишир, там девочка и росла, в атмосфере абсолютной любви, окруженная постоянным родительским вниманием, которое для общества конца XVIII века было явлением скорее непривычным. Сэр Бутби заказал портрет трехлетней Пенелопы известному и уже титулованному художнику того времени – Джошуа Рейнольдсу.
Дж. Рейнольдс. "Портрет Пенелопы Бутби (Чепчик)"
Несколько сеансов позирования доставили всем участникам радость, Рейнольдс умел общаться с детьми, и маленькая мисс Бутби успела очень к нему привязаться, потому и фигура на холсте получилась живой и естественной. Изображенная на картине в обычной для того времени одежде для девочек, в большом головном уборе, Пенелопа приобрела широкую известность – это был едва ли не первый портрет такого рода. Произведение получило со временем второе название – «Чепчик», под которым и вошло в историю.
Увы, в возрасте немногим меньше шести лет Пенелопа внезапно заболела, и через месяц ее не стало. Девочку лечил дед знаменитого ученого, врач Эразм Дарвин. По-видимому, причиной трагедии стала некая инфекционная болезнь – точный диагноз поставить не удалось. Пенелопу похоронили в местной церкви Святого Освальда, а уже в следующем, 1792 году, отец поручил скульптору Томасу Бэнксу создать надгробие из каррарского мрамора. На камне были выбиты надписи на четырех языках, свое место заняли не только цитаты из Библии, но и выдержки произведений Руссо.
Браку сэра Брука и Сюзанны эта смерть нанесла сокрушительный удар, вскоре супруги расстались и уже не поддерживали никаких отношений, даже похоронена леди Бутби была под своей девичьей фамилией. Отец Пенелопы посвятил памяти дочери сборник сонетов, выпущенных под названием «Священная скорбь в память о Пенелопе». Художнику Иоганну Генриху Фюссли он заказал картину «Апофеоз Пенелопы Бутби».
Дела Брука Бутби после смерти Пенелопы и отъезда жены пришли в упадок, он разорился, поместье было передано в аренду. Что касается художника Джошуа Рейнольдса, создавшего знаменитый портрет, он умер вскоре после своей маленькой натурщицы, в 1792 году, оставив после себя значительное художественное наследие.
А картину «Чепчик» спустя несколько десятилетий ждал небывалый успех. Новая, викторианская эпоха принесла и новые ценности, как семейные, так и художественные, и изображение девочки в старомодном наряде стало трогательным напоминанием об эпохе романтизма. Портрет Пенелопы Бутби вдохновил на создание собственного произведения прерафаэлита Джона Эверетта Милле, который обладал талантом чувствовать запросы публики, в чем его сатирически уличил карикатурист Макс Бирбом.
В соответствии с концепцией прерафаэлитов, художник писал свои картины с натуры. Моделью для «Спелой вишни» стала Эди Рамадж, именно ее портрет заказала Джону Милле ее семья. В костюме Пенелопы Бутби с картины Рейнольдса четырехлетняя Эди появилась на лондонском костюмированной балу в 1879 году. Картина была написана, художнику выплатили гонорар, а дальше началась самостоятельная история популярности портрета. Репродукции картины «Спелая вишня» стали едва ли не самым тиражируемым изображением в Англии, ими украшали и домашний интерьер, и упаковку создаваемой продукции.
Репродукция картины Милле долгое время печаталась на коробке с продукцией одной из старейших английских компаний по производству мыла. Образ Пенелопы стал источником вдохновения и для создателей популярной куклы викторианской эпохи – Маленькой мисс Маффет, героини народной потешки про девочку и паука. Мода на портреты девочек в старомодных костюмах захватила Англию, сам Милле выполнял множество заказов от родителей маленьких англичанок.
Льюис Кэрролл, увлекавшийся фотографией, создал серию снимков по мотивам портрета Пенелопы. Для писателя позировала Экси Китчин, дочь преподобного Джорджа Китчина и крестница английской королевы-консорт Александры. Экси, несмотря на то, что была значительно старше маленькой Пенелопы, казалась Кэрроллу идеальной моделью для воплощения образа девочки викторианской эпохи.
Получилось так, что несмотря на свою маленькую жизнь, Пенелопа стала символом уходящей в прошлое эпохи – ностальгическим образом старого уклада жизни, мирного и спокойного детства. Возможно, популярность ее портрета и была частично связана с ранним уходом из жизни, который превратил обычную маленькую девочку в ангела британского изобразительного искусства.
Интересно, что Льюис Кэрролл, до того как прославиться в качестве писателя, имел совсем другую профессию, как и многие другие авторы литературных шедевров.