Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
На заході від міста
Колись подарував
Надію променисту.
Запрошував на "біс",
Дивився зверху вниз
На витівки дитинства.
Повзуть рядки – як фарш таких емоцій,
Що слів немає втілити цей гнів.
Ні стікерів, ні ще яких емодзі.
Бо все, що залишилося від нас –
Це урни, повні попелу ілюзій.
Так, не втрачати людяності в час
Такий – до карми
Саме весна у розпалі, кругом сади квітнуть.
Аромати з того цвіту! Так дихати любо.
Та і сонечко із неба так приємно світить.
Сидять діди та радіють, згадують про роки,
Коли були молодії, мали стать і силу.
смрад стоїть, аж виїдає очі,
страхопуду це дикунство гра –
завше тхір до збочення охочий.
Поетичний дивиться бомонд,
як Пегасик тіпається в муках,
от скажена кляча, кинь цей понт,
це ж душок поета, твого друга.
А, може, знають та мовчать.
І загадкове мерехтіння
Зустріне літо і весну.
Крізь зими, крізь дощі осінні
Я вкотре відлік розпочну
І, простягнувши руки вгору,
Кричу: "Почуйте про війну!
Чи раптово гавкне пес, -
Я виходжу з хати швидко,
Хоч уже не жду чудес.
Все сумую за тобою
Та печаль, як брагу, п'ю,
Бо ніяк не заспокою
Душу страдницьку свою.
Бо це – найделікатніша з наук.
Яка вивчає, далебі, те саме
У порівнянні з чим все інше - звук
Пустий і беззмістовний… То й природа
Твоя наполягала – ну ж бо, вчись!
Є речі – від часу та від народу
Залежать ма
Бо пробива мене на вірш.
Чи написать його для тебе? -
Так ти мене за нього з'їш.
Чи написати про кохання? -
Так Муз поб'ється із десяток.
Я не знаходжу це гуманним.
Що й на кутику вуст підносилась лиха погорда
Дратівливої жінки, яка цитькала олівцю
Мого погляду,
Що описував зустріч немов би складав молитву.
Сумно, сумно, як сумно
Дивилися інші на постаті
Все співаємо «Ще не вмерла…»,
А в тумані чорніє нова вже могила –
Рукотворна Говерла.
Грабарі вже лаштують лопати,
А багнети – давно готові
Українські серця протинати, щоб взнати
Над бірюзовими очима моря.
Топазне сонце загляда в лице,
Давно-давно я з ним в таємній змові.
Щодня тебе ласкає вітражем,
Адже ти відчуваєш світле диво.
Тепло його маніжки береже,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
7:0
Вчора вітали нашого колегу по Галицькому камерному хору "Слов"янка" , та по сайту "Поетичні майстерні", МИРОСЛАВА АРТИМОВИЧА з поважним ювілеєм, який виповнився 22.03.
Після традиційної недільної Літургії парох нащого храму о.Іван Коломієць привселюдно привітав його, усі присутні разом помолилися за здоров"я ювіляра, а потім - "Многая літа"!
Пан Мирослав є автором 4-х поетичних книг - "На осонні"(2008), "З весною в серці" (2010), "Осіни мене, осене" (2014), "Повінь осолоди" (2018). У двох перших я мала честь і приємність бути літературним редактором.
(Детальніше - див. http://maysterni.com/user.php?id=6150&contest_id=0 )
Окрім літературного доробку, шановний ювіляр має здобутки і як поет-пісняр, композитор і виконавець.
У співпраці в такими корифеями сучасного українського музичного мистецтва, як Юрій Антків (світлої пам"яті) та Мирон Дацко, він подарував нашій культурі серед численного свого доробку й такі шедеври, як "Родинна коляда" і "Різдвяна пісня єднання", які виконують вокальні формації та хорові колективи від Львова до Харкова.
Многая літ, колего! Многая літ на наступні шедеври!
І таке моє поетичне вітання, яке вперше прозвучало вчора:
...
перейти до тексту твору
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)