![](images/additions.gif)
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.07.27
02:24
ABBAcDc - мій поетичний винахід
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
2024.07.26
23:39
«Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
2024.07.26
20:36
І
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
2024.07.26
19:27
Мені болить.
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
2024.07.26
17:47
Одна на березі сиділа,
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
2024.07.26
14:11
Попросили написали про Сергія*. Від початку. Як усе воно починалося. Не вірю, що вже 7 років він дивиться на нас з-над хмар. Сім…
Сергія неможливо «вкласти» в слова чи тексти. Він сам і його шлях настільки глибші, що не хочеться та й страшно спростити
2024.07.26
13:51
СпалИ усі його листи,
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
2024.07.26
09:23
І жодних проблем. Жодних.
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
2024.07.26
08:07
Запалено ще одну свічку… На фронті загинув військовослужбовець - хореограф і танцівник Антон Смецький.
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
2024.07.26
07:43
Робив усе, що тільки міг,
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
2024.07.26
07:31
Увечері хотілося співати,
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
2024.07.25
23:15
Бач, костюм у труну як влитий?
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
2024.07.25
21:22
Не варто зопалу звірятися в любові,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
2024.07.25
18:18
Вітер грає у краплі, гості
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
2024.07.25
17:22
Прокинувся малий Грицько, продер оченята.
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
2024.07.25
14:39
Учись язик тримати за зубами! -
Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
![](images/additions.gif)
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.12.07
2023.11.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
![Тлумачний словник Словопедія](http://img.slovopedia.org.ua/button88x31.gif)
Автори /
Козак Дума (1958) /
Проза
/
Есеї
А гірше не буде?
Коли високий, симпатичний чоловік середнього віку увійшов до сірої, напівтемної кімнати, вона лежала цілком знеможена і бліда, як навколишні стіни. Руки складені на грудях, ніби у покійника. На її майже прозорому обличчі практично не було ознак життя. Затуманений погляд упирався у сіру, кольору пилу на літній жвавій ґрунтовій дорозі, стелю, що нависала над нею непідйомною глибою безвиході. Лише свіжий слід від сльози, яка скотилася з лівого ока на подушку, свідчив про те, що крихітні рештки життя все ще жевріли у її кволому тілі.
– Що з нею? – пошепки запитав прибулець у матері, що показалася із сусідньої кімнати, ніби примара.
– Лікар говорить, що стовідсоткове фізичне і нервове виснаження, – так же тихо відповіла вона.
– Але ж їй немає і тридцяти трьох!.
– Але він, на жаль, нічого вдіяти не може…
– Хто лікар? – ще тихіше поцікавився гість.
– Цирульник-коновал із сусіднього містечка, – опустила очі долу мати і зітхнула.
– Чому? – не втримався чоловік, спонтанно підвищивши голос.
– На фахового лікаря у нас немає коштів, – жінка поспіхом витерла сльозу, що зросила її зморшкувату від віку щоку. – Все, що було можна, ми продати кілька місяців тому, та і ті гроші уже скінчилися.
– Чому ж не везете до міста, в лікарню?
– Цирульник стверджує, що дороги вона не витримає. Про це може бути мова лише після суттєвого покращення стану її здоров’я.
– А який його прогноз на таке покращення?
– На жаль, він невтішний. Вся надія тільки на наші молитви і якесь диво…
– У мене є знайомий лікар. Він працює у обласному центрі, за сотню кілометрів звідси.
– Що ви, що ви?! Це лише збільшить ризик її смерті! Цирульник сказав їй протипоказано будь-яке фізичне навантаження, а тим паче хвилювання!
Прозора кришталева перлина знову повільно поповзла щокою хворої, яка жодним чином уже не виявляла інших ознак життя. Прибулець ступив крок у напрямку ліжка, але так же несподівано зупинився, завмерши на кілька секунд. На його обличчі можна було помітити сліди якихось роздумів. Раптом він безшумно повернувся і рішуче попрямував до виходу. Мати також поспішила за ним.
– Ви вже їдете? – запитала здивовано вона, зачинивши за собою двері до кімнати хворої доньки.
– Ще ні, – на ходу, не повертаючись, коротко кинув гість і вийшов надвір.
Він наблизився до свого екіпажу, дав якісь розпорядження кучеру і той підігнав карету прямо до ганку, після чого спустився на землю та став відкривати велику дорожню валізу, що була закріплена позаду коляски.
Чоловік повернувся до кімнати і направився до вікна. Тепер він уже не намагався порушити тишу. Його кроки лунали упевнено і методично. Підійшовши до вікна, гість рішуче розкрив штори і приміщення наповнилось життєдайним світлом.
– Як ти почуваєшся, люба? – ласкаво запитав чоловік, за хвилину схилившись над хворою.
– Що ви собі дозволяєте? Їй заборонено хвилюватися! – майже кричала мати, що повернулася слідом.
– Я приїхав за тобою, – продовжував лагідно той, не звертаючи ніякої уваги на ґвалт старої.
Прибулець рішуче відкинув ковдру, якою була накрита хвора, обережно взяв її на руки і направився до виходу. Мати хотіла було закрити собою двері, але так і не наважилася це зробити, заціпенівши з відкритим ротом поруч. Вона гарячково шукала необхідні слова, але нічого з того у неї не виходило.
Коли чоловік обережно поклав хвору на імпровізоване ліжко своєї коляски, яке тим часом зробив візниця за його наказом на передньому сидінні салону, мати лише встигнула вийти на ґанок і промовити: «А гірше не буде?» Однак відповіді на свої безглузде запитання вона так і не почула.
Через хвилину колеса екіпажу швидко, наскільки це було можливо у цій ситуації, уже котилися польовою дорогою у напрямку міста, а в очах хворої, уперше за тривалий час, промелькнув промінець надії.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
А гірше не буде?
Коли високий, симпатичний чоловік середнього віку увійшов до сірої, напівтемної кімнати, вона лежала цілком знеможена і бліда, як навколишні стіни. Руки складені на грудях, ніби у покійника. На її майже прозорому обличчі практично не було ознак життя. Затуманений погляд упирався у сіру, кольору пилу на літній жвавій ґрунтовій дорозі, стелю, що нависала над нею непідйомною глибою безвиході. Лише свіжий слід від сльози, яка скотилася з лівого ока на подушку, свідчив про те, що крихітні рештки життя все ще жевріли у її кволому тілі.
– Що з нею? – пошепки запитав прибулець у матері, що показалася із сусідньої кімнати, ніби примара.
– Лікар говорить, що стовідсоткове фізичне і нервове виснаження, – так же тихо відповіла вона.
– Але ж їй немає і тридцяти трьох!.
– Але він, на жаль, нічого вдіяти не може…
– Хто лікар? – ще тихіше поцікавився гість.
– Цирульник-коновал із сусіднього містечка, – опустила очі долу мати і зітхнула.
– Чому? – не втримався чоловік, спонтанно підвищивши голос.
– На фахового лікаря у нас немає коштів, – жінка поспіхом витерла сльозу, що зросила її зморшкувату від віку щоку. – Все, що було можна, ми продати кілька місяців тому, та і ті гроші уже скінчилися.
– Чому ж не везете до міста, в лікарню?
– Цирульник стверджує, що дороги вона не витримає. Про це може бути мова лише після суттєвого покращення стану її здоров’я.
– А який його прогноз на таке покращення?
– На жаль, він невтішний. Вся надія тільки на наші молитви і якесь диво…
– У мене є знайомий лікар. Він працює у обласному центрі, за сотню кілометрів звідси.
– Що ви, що ви?! Це лише збільшить ризик її смерті! Цирульник сказав їй протипоказано будь-яке фізичне навантаження, а тим паче хвилювання!
Прозора кришталева перлина знову повільно поповзла щокою хворої, яка жодним чином уже не виявляла інших ознак життя. Прибулець ступив крок у напрямку ліжка, але так же несподівано зупинився, завмерши на кілька секунд. На його обличчі можна було помітити сліди якихось роздумів. Раптом він безшумно повернувся і рішуче попрямував до виходу. Мати також поспішила за ним.
– Ви вже їдете? – запитала здивовано вона, зачинивши за собою двері до кімнати хворої доньки.
– Ще ні, – на ходу, не повертаючись, коротко кинув гість і вийшов надвір.
Він наблизився до свого екіпажу, дав якісь розпорядження кучеру і той підігнав карету прямо до ганку, після чого спустився на землю та став відкривати велику дорожню валізу, що була закріплена позаду коляски.
Чоловік повернувся до кімнати і направився до вікна. Тепер він уже не намагався порушити тишу. Його кроки лунали упевнено і методично. Підійшовши до вікна, гість рішуче розкрив штори і приміщення наповнилось життєдайним світлом.
– Як ти почуваєшся, люба? – ласкаво запитав чоловік, за хвилину схилившись над хворою.
– Що ви собі дозволяєте? Їй заборонено хвилюватися! – майже кричала мати, що повернулася слідом.
– Я приїхав за тобою, – продовжував лагідно той, не звертаючи ніякої уваги на ґвалт старої.
Прибулець рішуче відкинув ковдру, якою була накрита хвора, обережно взяв її на руки і направився до виходу. Мати хотіла було закрити собою двері, але так і не наважилася це зробити, заціпенівши з відкритим ротом поруч. Вона гарячково шукала необхідні слова, але нічого з того у неї не виходило.
Коли чоловік обережно поклав хвору на імпровізоване ліжко своєї коляски, яке тим часом зробив візниця за його наказом на передньому сидінні салону, мати лише встигнула вийти на ґанок і промовити: «А гірше не буде?» Однак відповіді на свої безглузде запитання вона так і не почула.
Через хвилину колеса екіпажу швидко, наскільки це було можливо у цій ситуації, уже котилися польовою дорогою у напрямку міста, а в очах хворої, уперше за тривалий час, промелькнув промінець надії.
23.05.2024, СВ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію