ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2024.06.14 23:32
Я кину вудочку
по той бік Всесвіту,
По той бік розуму,
по той бік серця,
По той бік розпачу,
по той бік лиха,
Яке говорить нам
крізь море тихо.

Олександр Сушко
2024.06.14 21:02
У Юрка проблема: геморой! Непростий - прозово- поетичний! Бо дружок у нього - sexsy-boy, Смертний гріх для хлопців - справа звична. Зразу видко - жевжики - рідня, Та й живуть удвох в сміттєвім баці. Хвалять одне одного щодня, Так і мусить бути у

Володимир Каразуб
2024.06.14 20:36
тому що потрібно вірити хоча б у щось.
Читати псалми над головами і зливати розтоплений віск,
Говорити про те, що фігурки — це те, що тобі здалось,
Про тонку павутинчасту форму страхів, які запеклись
На воді.
Неодмінно потрібно вимовляти чиїсь імена

Самослав Желіба
2024.06.14 18:58
ЗОРЯ. ДОБРА БАГАТО В ЦЬОМУ СЛОВІ
Добра багато, а ще більш любові,
Такої що обійме цілий світ,
Мов руки матері й весняний квіт.
            А що лишилося від нього?
Де? Який в нім слід?
Воно ростануло, як ранок,
Як ранок, що обернувсь днем…

Козак Дума
2024.06.14 16:19
Аби людина отримала повну свободу – вона повинна померти…

Іван Потьомкін
2024.06.14 12:16
Це потім про раббі Тарфона йтиме слава,
Що схожий він на піраміду із горіхів:
Торкнись - і покотяться вони ураз.
А йшлось про те, що притьмом добував він
Із священних книг те, що учні просили.
Але це потім. А поки що був він скупердяй.
Раббі Аківа

Світлана Пирогова
2024.06.14 10:10
В мою весну тендітну тихо стукав,
Як краплі-перли юного дощу.
У подумках душі тягнулись руки,
І сонця проникав крізь землю щуп.

В мою весну проходив лабіринти.
Окрилений ти птахом прилітав.
Гігантське небо квітло гіацинтом

Юрій Гундарєв
2024.06.14 09:08
Пописюн


Учора прочитав новий твір Олександра Сушка, який, на жаль, швидко розчинився в інтернеті. Але запам‘яталося ключове слово - пісюн.
Варто наголосити, що погляд Сушка-художника рідко піднімається вище пояса (жона взяла за шкабарняк, задрав хво

Віктор Кучерук
2024.06.14 05:21
Від такого конфузу
Червонію й журюсь, –
Вчора зрадила Муза,
Не з’явившись чомусь.
Не дотримала слова,
Залишила в ганьбі, –
Тільки біль підшлунковий
Відчуваю в собі.

Артур Курдіновський
2024.06.14 01:09
А ти переможеш! Я знаю!
В жахітті розтрощених снів,
Мов птах білосніжний, Ізраїль
В облозі брудних дикунів.

Тобі дуже боляче, гірко...
Історія пише рядки.
Засяє Давидова зірка

Євген Федчук
2024.06.13 19:57
Розходився дід Свирид, весь двір його чує.
Вранці прогулятись в парк чинно чимчикує,
Аж за столиком сидять уже випивохи,
Вже й півлітру розпили, зосталося трохи.
Де вони грошей беруть? Коли устигають?
Чи то ніяких турбот більш в житті не мають?
Тож

Артур Курдіновський
2024.06.13 16:53
Тому, кому нема ще сорока,
Однолітку сказав би я багато!
А я мовчу. Бо краще - написати...
І до паперу тягнеться рука.

Та не потрібні ті чужі зізнання
Тому, кому нема ще сорока,
Коли в словах останнього рядка

Світлана Пирогова
2024.06.13 09:00
Червоний водоспад трояндовий стікав -
То Муза із колючими шипами.
Її теплом торкала сонячна рука,
Пливли назустріч хмари в білій парі.

А я була твоєю Музою у снах,
Пелюстками лягали поцілунки.
В трояндові бутони ласку пеленав

Микола Соболь
2024.06.13 08:18
Під вікном скорушина стрічає жовтневу зорю,
і злітають поспішно з холодних небес зорепади.
Про осінню красу все частіше тепер говорю,
дістаю недописані вірші весною з шухляди.
Саме час їх убрати, прикрасити всі в оксамит,
загорілись дерева у пущі, на

Віктор Кучерук
2024.06.13 04:51
Нарешті тихо в небі... На землі
Димить лише зруйнована споруда
Та іскорки спалахують в золі,
Де, в гурт зібравшись, плачуть мирні люди.
Кружляє попіл і відчутно гар
В розпеченім пожежею повітрі, -
Мов пам'ятник - обвуглений димар
І бита цегла, як

Ярослав Чорногуз
2024.06.13 04:04
Цілує смерть північна зелень гаю...
Невже у Лету канемо от-от?!
Від цих думок всього перевертає,
Осотом клятим заросте город?!

Із України лишиться окраєць,
Все інше божевільний ідіот
Собі навік в полон позабирає,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Артур Курдіновський
2023.12.07

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Козак Дума (1958) / Проза / Есеї

 А гірше не буде?

Коли високий, симпатичний чоловік середнього віку увійшов до сірої, напівтемної кімнати, вона лежала цілком знеможена і бліда, як навколишні стіни. Руки складені на грудях, ніби у покійника. На її майже прозорому обличчі практично не було ознак життя. Затуманений погляд упирався у сіру, кольору пилу на літній жвавій ґрунтовій дорозі, стелю, що нависала над нею непідйомною глибою безвиході. Лише свіжий слід від сльози, яка скотилася з лівого ока на подушку, свідчив про те, що крихітні рештки життя все ще жевріли у її кволому тілі.
– Що з нею? – пошепки запитав прибулець у матері, що показалася із сусідньої кімнати, ніби примара.
– Лікар говорить, що стовідсоткове фізичне і нервове виснаження, – так же тихо відповіла вона.
– Але ж їй немає і тридцяти трьох!.
– Але він, на жаль, нічого вдіяти не може…
– Хто лікар? – ще тихіше поцікавився гість.
– Цирульник-коновал із сусіднього містечка, – опустила очі долу мати і зітхнула.
– Чому? – не втримався чоловік, спонтанно підвищивши голос.
– На фахового лікаря у нас немає коштів, – жінка поспіхом витерла сльозу, що зросила її зморшкувату від віку щоку. – Все, що було можна, ми продати кілька місяців тому, та і ті гроші уже скінчилися.
– Чому ж не везете до міста, в лікарню?
– Цирульник стверджує, що дороги вона не витримає. Про це може бути мова лише після суттєвого покращення стану її здоров’я.
– А який його прогноз на таке покращення?
– На жаль, він невтішний. Вся надія тільки на наші молитви і якесь диво…
– У мене є знайомий лікар. Він працює у обласному центрі, за сотню кілометрів звідси.
– Що ви, що ви?! Це лише збільшить ризик її смерті! Цирульник сказав їй протипоказано будь-яке фізичне навантаження, а тим паче хвилювання!
Прозора кришталева перлина знову повільно поповзла щокою хворої, яка жодним чином уже не виявляла інших ознак життя. Прибулець ступив крок у напрямку ліжка, але так же несподівано зупинився, завмерши на кілька секунд. На його обличчі можна було помітити сліди якихось роздумів. Раптом він безшумно повернувся і рішуче попрямував до виходу. Мати також поспішила за ним.
– Ви вже їдете? – запитала здивовано вона, зачинивши за собою двері до кімнати хворої доньки.
– Ще ні, – на ходу, не повертаючись, коротко кинув гість і вийшов надвір.
Він наблизився до свого екіпажу, дав якісь розпорядження кучеру і той підігнав карету прямо до ганку, після чого спустився на землю та став відкривати велику дорожню валізу, що була закріплена позаду коляски.
Чоловік повернувся до кімнати і направився до вікна. Тепер він уже не намагався порушити тишу. Його кроки лунали упевнено і методично. Підійшовши до вікна, гість рішуче розкрив штори і приміщення наповнилось життєдайним світлом.
– Як ти почуваєшся, люба? – ласкаво запитав чоловік, за хвилину схилившись над хворою.
– Що ви собі дозволяєте? Їй заборонено хвилюватися! – майже кричала мати, що повернулася слідом.
– Я приїхав за тобою, – продовжував лагідно той, не звертаючи ніякої уваги на ґвалт старої.
Прибулець рішуче відкинув ковдру, якою була накрита хвора, обережно взяв її на руки і направився до виходу. Мати хотіла було закрити собою двері, але так і не наважилася це зробити, заціпенівши з відкритим ротом поруч. Вона гарячково шукала необхідні слова, але нічого з того у неї не виходило.
Коли чоловік обережно поклав хвору на імпровізоване ліжко своєї коляски, яке тим часом зробив візниця за його наказом на передньому сидінні салону, мати лише встигнула вийти на ґанок і промовити: «А гірше не буде?» Однак відповіді на свої безглузде запитання вона так і не почула.
Через хвилину колеса екіпажу швидко, наскільки це було можливо у цій ситуації, уже котилися польовою дорогою у напрямку міста, а в очах хворої, уперше за тривалий час, промелькнув промінець надії.

23.05.2024, СВ





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2024-05-23 11:05:11
Переглядів сторінки твору 111
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.955 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.905 / 5.45)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.799
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2024.06.14 16:31
Автор у цю хвилину відсутній