Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Козак Дума (1958) /
Проза
/
Есеї
А гірше не буде?
Коли високий, симпатичний чоловік середнього віку увійшов до сірої, напівтемної кімнати, вона лежала цілком знеможена і бліда, як навколишні стіни. Руки складені на грудях, ніби у покійника. На її майже прозорому обличчі практично не було ознак життя. Затуманений погляд упирався у сіру, кольору пилу на літній жвавій ґрунтовій дорозі, стелю, що нависала над нею непідйомною глибою безвиході. Лише свіжий слід від сльози, яка скотилася з лівого ока на подушку, свідчив про те, що крихітні рештки життя все ще жевріли у її кволому тілі.
– Що з нею? – пошепки запитав прибулець у матері, що показалася із сусідньої кімнати, ніби примара.
– Лікар говорить, що стовідсоткове фізичне і нервове виснаження, – так же тихо відповіла вона.
– Але ж їй немає і тридцяти трьох!.
– Але він, на жаль, нічого вдіяти не може…
– Хто лікар? – ще тихіше поцікавився гість.
– Цирульник-коновал із сусіднього містечка, – опустила очі долу мати і зітхнула.
– Чому? – не втримався чоловік, спонтанно підвищивши голос.
– На фахового лікаря у нас немає коштів, – жінка поспіхом витерла сльозу, що зросила її зморшкувату від віку щоку. – Все, що було можна, ми продати кілька місяців тому, та і ті гроші уже скінчилися.
– Чому ж не везете до міста, в лікарню?
– Цирульник стверджує, що дороги вона не витримає. Про це може бути мова лише після суттєвого покращення стану її здоров’я.
– А який його прогноз на таке покращення?
– На жаль, він невтішний. Вся надія тільки на наші молитви і якесь диво…
– У мене є знайомий лікар. Він працює у обласному центрі, за сотню кілометрів звідси.
– Що ви, що ви?! Це лише збільшить ризик її смерті! Цирульник сказав їй протипоказано будь-яке фізичне навантаження, а тим паче хвилювання!
Прозора кришталева перлина знову повільно поповзла щокою хворої, яка жодним чином уже не виявляла інших ознак життя. Прибулець ступив крок у напрямку ліжка, але так же несподівано зупинився, завмерши на кілька секунд. На його обличчі можна було помітити сліди якихось роздумів. Раптом він безшумно повернувся і рішуче попрямував до виходу. Мати також поспішила за ним.
– Ви вже їдете? – запитала здивовано вона, зачинивши за собою двері до кімнати хворої доньки.
– Ще ні, – на ходу, не повертаючись, коротко кинув гість і вийшов надвір.
Він наблизився до свого екіпажу, дав якісь розпорядження кучеру і той підігнав карету прямо до ганку, після чого спустився на землю та став відкривати велику дорожню валізу, що була закріплена позаду коляски.
Чоловік повернувся до кімнати і направився до вікна. Тепер він уже не намагався порушити тишу. Його кроки лунали упевнено і методично. Підійшовши до вікна, гість рішуче розкрив штори і приміщення наповнилось життєдайним світлом.
– Як ти почуваєшся, люба? – ласкаво запитав чоловік, за хвилину схилившись над хворою.
– Що ви собі дозволяєте? Їй заборонено хвилюватися! – майже кричала мати, що повернулася слідом.
– Я приїхав за тобою, – продовжував лагідно той, не звертаючи ніякої уваги на ґвалт старої.
Прибулець рішуче відкинув ковдру, якою була накрита хвора, обережно взяв її на руки і направився до виходу. Мати хотіла було закрити собою двері, але так і не наважилася це зробити, заціпенівши з відкритим ротом поруч. Вона гарячково шукала необхідні слова, але нічого з того у неї не виходило.
Коли чоловік обережно поклав хвору на імпровізоване ліжко своєї коляски, яке тим часом зробив візниця за його наказом на передньому сидінні салону, мати лише встигнула вийти на ґанок і промовити: «А гірше не буде?» Однак відповіді на свої безглузде запитання вона так і не почула.
Через хвилину колеса екіпажу швидко, наскільки це було можливо у цій ситуації, уже котилися польовою дорогою у напрямку міста, а в очах хворої, уперше за тривалий час, промелькнув промінець надії.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
А гірше не буде?
Коли високий, симпатичний чоловік середнього віку увійшов до сірої, напівтемної кімнати, вона лежала цілком знеможена і бліда, як навколишні стіни. Руки складені на грудях, ніби у покійника. На її майже прозорому обличчі практично не було ознак життя. Затуманений погляд упирався у сіру, кольору пилу на літній жвавій ґрунтовій дорозі, стелю, що нависала над нею непідйомною глибою безвиході. Лише свіжий слід від сльози, яка скотилася з лівого ока на подушку, свідчив про те, що крихітні рештки життя все ще жевріли у її кволому тілі.
– Що з нею? – пошепки запитав прибулець у матері, що показалася із сусідньої кімнати, ніби примара.
– Лікар говорить, що стовідсоткове фізичне і нервове виснаження, – так же тихо відповіла вона.
– Але ж їй немає і тридцяти трьох!.
– Але він, на жаль, нічого вдіяти не може…
– Хто лікар? – ще тихіше поцікавився гість.
– Цирульник-коновал із сусіднього містечка, – опустила очі долу мати і зітхнула.
– Чому? – не втримався чоловік, спонтанно підвищивши голос.
– На фахового лікаря у нас немає коштів, – жінка поспіхом витерла сльозу, що зросила її зморшкувату від віку щоку. – Все, що було можна, ми продати кілька місяців тому, та і ті гроші уже скінчилися.
– Чому ж не везете до міста, в лікарню?
– Цирульник стверджує, що дороги вона не витримає. Про це може бути мова лише після суттєвого покращення стану її здоров’я.
– А який його прогноз на таке покращення?
– На жаль, він невтішний. Вся надія тільки на наші молитви і якесь диво…
– У мене є знайомий лікар. Він працює у обласному центрі, за сотню кілометрів звідси.
– Що ви, що ви?! Це лише збільшить ризик її смерті! Цирульник сказав їй протипоказано будь-яке фізичне навантаження, а тим паче хвилювання!
Прозора кришталева перлина знову повільно поповзла щокою хворої, яка жодним чином уже не виявляла інших ознак життя. Прибулець ступив крок у напрямку ліжка, але так же несподівано зупинився, завмерши на кілька секунд. На його обличчі можна було помітити сліди якихось роздумів. Раптом він безшумно повернувся і рішуче попрямував до виходу. Мати також поспішила за ним.
– Ви вже їдете? – запитала здивовано вона, зачинивши за собою двері до кімнати хворої доньки.
– Ще ні, – на ходу, не повертаючись, коротко кинув гість і вийшов надвір.
Він наблизився до свого екіпажу, дав якісь розпорядження кучеру і той підігнав карету прямо до ганку, після чого спустився на землю та став відкривати велику дорожню валізу, що була закріплена позаду коляски.
Чоловік повернувся до кімнати і направився до вікна. Тепер він уже не намагався порушити тишу. Його кроки лунали упевнено і методично. Підійшовши до вікна, гість рішуче розкрив штори і приміщення наповнилось життєдайним світлом.
– Як ти почуваєшся, люба? – ласкаво запитав чоловік, за хвилину схилившись над хворою.
– Що ви собі дозволяєте? Їй заборонено хвилюватися! – майже кричала мати, що повернулася слідом.
– Я приїхав за тобою, – продовжував лагідно той, не звертаючи ніякої уваги на ґвалт старої.
Прибулець рішуче відкинув ковдру, якою була накрита хвора, обережно взяв її на руки і направився до виходу. Мати хотіла було закрити собою двері, але так і не наважилася це зробити, заціпенівши з відкритим ротом поруч. Вона гарячково шукала необхідні слова, але нічого з того у неї не виходило.
Коли чоловік обережно поклав хвору на імпровізоване ліжко своєї коляски, яке тим часом зробив візниця за його наказом на передньому сидінні салону, мати лише встигнула вийти на ґанок і промовити: «А гірше не буде?» Однак відповіді на свої безглузде запитання вона так і не почула.
Через хвилину колеса екіпажу швидко, наскільки це було можливо у цій ситуації, уже котилися польовою дорогою у напрямку міста, а в очах хворої, уперше за тривалий час, промелькнув промінець надії.
23.05.2024, СВ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
