Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Козак Дума (1958) /
Проза
/
Есеї
А гірше не буде?
Коли високий, симпатичний чоловік середнього віку увійшов до сірої, напівтемної кімнати, вона лежала цілком знеможена і бліда, як навколишні стіни. Руки складені на грудях, ніби у покійника. На її майже прозорому обличчі практично не було ознак життя. Затуманений погляд упирався у сіру, кольору пилу на літній жвавій ґрунтовій дорозі, стелю, що нависала над нею непідйомною глибою безвиході. Лише свіжий слід від сльози, яка скотилася з лівого ока на подушку, свідчив про те, що крихітні рештки життя все ще жевріли у її кволому тілі.
– Що з нею? – пошепки запитав прибулець у матері, що показалася із сусідньої кімнати, ніби примара.
– Лікар говорить, що стовідсоткове фізичне і нервове виснаження, – так же тихо відповіла вона.
– Але ж їй немає і тридцяти трьох!.
– Але він, на жаль, нічого вдіяти не може…
– Хто лікар? – ще тихіше поцікавився гість.
– Цирульник-коновал із сусіднього містечка, – опустила очі долу мати і зітхнула.
– Чому? – не втримався чоловік, спонтанно підвищивши голос.
– На фахового лікаря у нас немає коштів, – жінка поспіхом витерла сльозу, що зросила її зморшкувату від віку щоку. – Все, що було можна, ми продати кілька місяців тому, та і ті гроші уже скінчилися.
– Чому ж не везете до міста, в лікарню?
– Цирульник стверджує, що дороги вона не витримає. Про це може бути мова лише після суттєвого покращення стану її здоров’я.
– А який його прогноз на таке покращення?
– На жаль, він невтішний. Вся надія тільки на наші молитви і якесь диво…
– У мене є знайомий лікар. Він працює у обласному центрі, за сотню кілометрів звідси.
– Що ви, що ви?! Це лише збільшить ризик її смерті! Цирульник сказав їй протипоказано будь-яке фізичне навантаження, а тим паче хвилювання!
Прозора кришталева перлина знову повільно поповзла щокою хворої, яка жодним чином уже не виявляла інших ознак життя. Прибулець ступив крок у напрямку ліжка, але так же несподівано зупинився, завмерши на кілька секунд. На його обличчі можна було помітити сліди якихось роздумів. Раптом він безшумно повернувся і рішуче попрямував до виходу. Мати також поспішила за ним.
– Ви вже їдете? – запитала здивовано вона, зачинивши за собою двері до кімнати хворої доньки.
– Ще ні, – на ходу, не повертаючись, коротко кинув гість і вийшов надвір.
Він наблизився до свого екіпажу, дав якісь розпорядження кучеру і той підігнав карету прямо до ганку, після чого спустився на землю та став відкривати велику дорожню валізу, що була закріплена позаду коляски.
Чоловік повернувся до кімнати і направився до вікна. Тепер він уже не намагався порушити тишу. Його кроки лунали упевнено і методично. Підійшовши до вікна, гість рішуче розкрив штори і приміщення наповнилось життєдайним світлом.
– Як ти почуваєшся, люба? – ласкаво запитав чоловік, за хвилину схилившись над хворою.
– Що ви собі дозволяєте? Їй заборонено хвилюватися! – майже кричала мати, що повернулася слідом.
– Я приїхав за тобою, – продовжував лагідно той, не звертаючи ніякої уваги на ґвалт старої.
Прибулець рішуче відкинув ковдру, якою була накрита хвора, обережно взяв її на руки і направився до виходу. Мати хотіла було закрити собою двері, але так і не наважилася це зробити, заціпенівши з відкритим ротом поруч. Вона гарячково шукала необхідні слова, але нічого з того у неї не виходило.
Коли чоловік обережно поклав хвору на імпровізоване ліжко своєї коляски, яке тим часом зробив візниця за його наказом на передньому сидінні салону, мати лише встигнула вийти на ґанок і промовити: «А гірше не буде?» Однак відповіді на свої безглузде запитання вона так і не почула.
Через хвилину колеса екіпажу швидко, наскільки це було можливо у цій ситуації, уже котилися польовою дорогою у напрямку міста, а в очах хворої, уперше за тривалий час, промелькнув промінець надії.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
А гірше не буде?
Коли високий, симпатичний чоловік середнього віку увійшов до сірої, напівтемної кімнати, вона лежала цілком знеможена і бліда, як навколишні стіни. Руки складені на грудях, ніби у покійника. На її майже прозорому обличчі практично не було ознак життя. Затуманений погляд упирався у сіру, кольору пилу на літній жвавій ґрунтовій дорозі, стелю, що нависала над нею непідйомною глибою безвиході. Лише свіжий слід від сльози, яка скотилася з лівого ока на подушку, свідчив про те, що крихітні рештки життя все ще жевріли у її кволому тілі.
– Що з нею? – пошепки запитав прибулець у матері, що показалася із сусідньої кімнати, ніби примара.
– Лікар говорить, що стовідсоткове фізичне і нервове виснаження, – так же тихо відповіла вона.
– Але ж їй немає і тридцяти трьох!.
– Але він, на жаль, нічого вдіяти не може…
– Хто лікар? – ще тихіше поцікавився гість.
– Цирульник-коновал із сусіднього містечка, – опустила очі долу мати і зітхнула.
– Чому? – не втримався чоловік, спонтанно підвищивши голос.
– На фахового лікаря у нас немає коштів, – жінка поспіхом витерла сльозу, що зросила її зморшкувату від віку щоку. – Все, що було можна, ми продати кілька місяців тому, та і ті гроші уже скінчилися.
– Чому ж не везете до міста, в лікарню?
– Цирульник стверджує, що дороги вона не витримає. Про це може бути мова лише після суттєвого покращення стану її здоров’я.
– А який його прогноз на таке покращення?
– На жаль, він невтішний. Вся надія тільки на наші молитви і якесь диво…
– У мене є знайомий лікар. Він працює у обласному центрі, за сотню кілометрів звідси.
– Що ви, що ви?! Це лише збільшить ризик її смерті! Цирульник сказав їй протипоказано будь-яке фізичне навантаження, а тим паче хвилювання!
Прозора кришталева перлина знову повільно поповзла щокою хворої, яка жодним чином уже не виявляла інших ознак життя. Прибулець ступив крок у напрямку ліжка, але так же несподівано зупинився, завмерши на кілька секунд. На його обличчі можна було помітити сліди якихось роздумів. Раптом він безшумно повернувся і рішуче попрямував до виходу. Мати також поспішила за ним.
– Ви вже їдете? – запитала здивовано вона, зачинивши за собою двері до кімнати хворої доньки.
– Ще ні, – на ходу, не повертаючись, коротко кинув гість і вийшов надвір.
Він наблизився до свого екіпажу, дав якісь розпорядження кучеру і той підігнав карету прямо до ганку, після чого спустився на землю та став відкривати велику дорожню валізу, що була закріплена позаду коляски.
Чоловік повернувся до кімнати і направився до вікна. Тепер він уже не намагався порушити тишу. Його кроки лунали упевнено і методично. Підійшовши до вікна, гість рішуче розкрив штори і приміщення наповнилось життєдайним світлом.
– Як ти почуваєшся, люба? – ласкаво запитав чоловік, за хвилину схилившись над хворою.
– Що ви собі дозволяєте? Їй заборонено хвилюватися! – майже кричала мати, що повернулася слідом.
– Я приїхав за тобою, – продовжував лагідно той, не звертаючи ніякої уваги на ґвалт старої.
Прибулець рішуче відкинув ковдру, якою була накрита хвора, обережно взяв її на руки і направився до виходу. Мати хотіла було закрити собою двері, але так і не наважилася це зробити, заціпенівши з відкритим ротом поруч. Вона гарячково шукала необхідні слова, але нічого з того у неї не виходило.
Коли чоловік обережно поклав хвору на імпровізоване ліжко своєї коляски, яке тим часом зробив візниця за його наказом на передньому сидінні салону, мати лише встигнула вийти на ґанок і промовити: «А гірше не буде?» Однак відповіді на свої безглузде запитання вона так і не почула.
Через хвилину колеса екіпажу швидко, наскільки це було можливо у цій ситуації, уже котилися польовою дорогою у напрямку міста, а в очах хворої, уперше за тривалий час, промелькнув промінець надії.
23.05.2024, СВ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
