ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2024.06.14 23:32
Я кину вудочку
по той бік Всесвіту,
По той бік розуму,
по той бік серця,
По той бік розпачу,
по той бік лиха,
Яке говорить нам
крізь море тихо.

Олександр Сушко
2024.06.14 21:02
У Юрка проблема: геморой! Непростий - прозово- поетичний! Бо дружок у нього - sexsy-boy, Смертний гріх для хлопців - справа звична. Зразу видко - жевжики - рідня, Та й живуть удвох в сміттєвім баці. Хвалять одне одного щодня, Так і мусить бути у

Володимир Каразуб
2024.06.14 20:36
тому що потрібно вірити хоча б у щось.
Читати псалми над головами і зливати розтоплений віск,
Говорити про те, що фігурки — це те, що тобі здалось,
Про тонку павутинчасту форму страхів, які запеклись
На воді.
Неодмінно потрібно вимовляти чиїсь імена

Самослав Желіба
2024.06.14 18:58
ЗОРЯ. ДОБРА БАГАТО В ЦЬОМУ СЛОВІ
Добра багато, а ще більш любові,
Такої що обійме цілий світ,
Мов руки матері й весняний квіт.
            А що лишилося від нього?
Де? Який в нім слід?
Воно ростануло, як ранок,
Як ранок, що обернувсь днем…

Козак Дума
2024.06.14 16:19
Аби людина отримала повну свободу – вона повинна померти…

Іван Потьомкін
2024.06.14 12:16
Це потім про раббі Тарфона йтиме слава,
Що схожий він на піраміду із горіхів:
Торкнись - і покотяться вони ураз.
А йшлось про те, що притьмом добував він
Із священних книг те, що учні просили.
Але це потім. А поки що був він скупердяй.
Раббі Аківа

Світлана Пирогова
2024.06.14 10:10
В мою весну тендітну тихо стукав,
Як краплі-перли юного дощу.
У подумках душі тягнулись руки,
І сонця проникав крізь землю щуп.

В мою весну проходив лабіринти.
Окрилений ти птахом прилітав.
Гігантське небо квітло гіацинтом

Юрій Гундарєв
2024.06.14 09:08
Пописюн


Учора прочитав новий твір Олександра Сушка, який, на жаль, швидко розчинився в інтернеті. Але запам‘яталося ключове слово - пісюн.
Варто наголосити, що погляд Сушка-художника рідко піднімається вище пояса (жона взяла за шкабарняк, задрав хво

Віктор Кучерук
2024.06.14 05:21
Від такого конфузу
Червонію й журюсь, –
Вчора зрадила Муза,
Не з’явившись чомусь.
Не дотримала слова,
Залишила в ганьбі, –
Тільки біль підшлунковий
Відчуваю в собі.

Артур Курдіновський
2024.06.14 01:09
А ти переможеш! Я знаю!
В жахітті розтрощених снів,
Мов птах білосніжний, Ізраїль
В облозі брудних дикунів.

Тобі дуже боляче, гірко...
Історія пише рядки.
Засяє Давидова зірка

Євген Федчук
2024.06.13 19:57
Розходився дід Свирид, весь двір його чує.
Вранці прогулятись в парк чинно чимчикує,
Аж за столиком сидять уже випивохи,
Вже й півлітру розпили, зосталося трохи.
Де вони грошей беруть? Коли устигають?
Чи то ніяких турбот більш в житті не мають?
Тож

Артур Курдіновський
2024.06.13 16:53
Тому, кому нема ще сорока,
Однолітку сказав би я багато!
А я мовчу. Бо краще - написати...
І до паперу тягнеться рука.

Та не потрібні ті чужі зізнання
Тому, кому нема ще сорока,
Коли в словах останнього рядка

Світлана Пирогова
2024.06.13 09:00
Червоний водоспад трояндовий стікав -
То Муза із колючими шипами.
Її теплом торкала сонячна рука,
Пливли назустріч хмари в білій парі.

А я була твоєю Музою у снах,
Пелюстками лягали поцілунки.
В трояндові бутони ласку пеленав

Микола Соболь
2024.06.13 08:18
Під вікном скорушина стрічає жовтневу зорю,
і злітають поспішно з холодних небес зорепади.
Про осінню красу все частіше тепер говорю,
дістаю недописані вірші весною з шухляди.
Саме час їх убрати, прикрасити всі в оксамит,
загорілись дерева у пущі, на

Віктор Кучерук
2024.06.13 04:51
Нарешті тихо в небі... На землі
Димить лише зруйнована споруда
Та іскорки спалахують в золі,
Де, в гурт зібравшись, плачуть мирні люди.
Кружляє попіл і відчутно гар
В розпеченім пожежею повітрі, -
Мов пам'ятник - обвуглений димар
І бита цегла, як

Ярослав Чорногуз
2024.06.13 04:04
Цілує смерть північна зелень гаю...
Невже у Лету канемо от-от?!
Від цих думок всього перевертає,
Осотом клятим заросте город?!

Із України лишиться окраєць,
Все інше божевільний ідіот
Собі навік в полон позабирає,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Самослав Желіба
2024.05.20

Лайоль Босота
2024.04.15

Геннадій Дегтярьов
2024.03.02

Теді Ем
2023.02.18

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08

Ярослав Штука
2020.12.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ярослав Чорногуз (1963) / Критика | Аналітика

 Народився, щоб умерти.., але воскреснути (роздуми над книгою Ігоря Павлюка
Я лежу, я камінь спотикання...

І болить мені оця епоха,
Що спіткнулась об судьбу мою.
с. 22.
Як глобально неординарно сказано. Ця мерзенна епоха швондерів і мізерних душею чи взагалі бездушних грошолюбів спотикнулася об долю Ігоря Павлюка, яка - доля, як і долі більшості нормальних поетів - нагадують цим "казлам і казлихам", що є ще Бог, є духовність в людині і рано чи пізно вона переможе. Дивіться, люди, в небо, а не тільки в калюжу, яку зробив безхатько, і в якій ви зір не бачите, а тільки наживу, бо є жуки - скарабеї, які і з посліду здатні гроші робити.
Не претендую,
народе,
на поводиря

Та обіцяю нащадкам
лірично снитись.
с.113
Якщо країна остаточно обидліє, то краще хай поводирем буде Поет, а не плюгавий блазень.
Все летить по колу.

Ось і я вертаюся назад
В перший клас...
Та вже у іншу школу...
с.115.
Поет мовби каже: о земле, народе, тобі варто почати жити спочатку, що підтверджує цитата з наступної поезії:
Можеться нове життя почати,
Що уже ніколи не мине.
с. 116
Це - вічність, яка світить із рядків книги, це світло, дороговказ, які будуть жити і після того, як поета не стане.
Хтось скаже: у Павлюка думки про смерть, це своєрідне кокетування зі світом, читачем чи прагнення заглиблення у вічність. Нам всім цікаво, а що там, за виднокругом, у ніби-то кращих світах.
Але хто там побував, уже не повернеться, щоб розповісти.
Кажуть ті, що мали клінічну смерть, і їх відкачали, врятували, повернули лікарі до життя, можуть щось розповісти.
Хтось шукає золото, і гине,
Хтось шукає Бога і живе
У Небесній вічній Батьківщині,
Де немає ні стежин, ні вен.
с.120
Чи не це дороговказ народові, як жити? Це - життєвий і творчий вибір поета, вічного гуманіста і борця за правду.
Ігор Павлюк: поет абсолютно оригінальний, не сходий на інших, самобутній.:
Міняється голосом вовк з журавлем восени,
І злюча, як совість, блукає між душами правда...
Коли мені важко,
ховаюсь в молитву, у сни.
Але воскресаю,
Хоч прагну сховатись назавжди.
Іще не пора мені.
Вірю у вирій із вирв.
(с. 121)
Ну от звідки можуть прийти такі рядки? Він,здається, розуміє мову звірів і птахів, як хтось у реаліях - іноземну мову. Перегуки, асоціації з війною сучасною яка ніби поза кадром, оці вирви, в яких має бути язичницький вирій - рай. Нелегкий рай поета.
А може йому дано відчути сакральний зміст природніх і життєвих явищ? Кожен, певне, поет, займається цим, але іноді здається, що Ігор Павлюк підійшов до їхньої розгадки наближче..
Сльоза журавлина і вовча сльоза нероздільні - що за цими Образами - сам поет -- поєднання журавля і вовка... Позитиву й негативу? Більше запитань, ніж відповідей.
А чому його Мамай танцює, а не традиційно грає і співає?
Так, кобзарі також підтанцьовували. Так робив Остап Вересай. Але Мамай - це міфічна постать.
А далі, а далі
Мовчатиме космос, як вовк.
Лиш два журавлі за усіх проячать над рікою.

Дивлюся на листя.
Я також сьогодні замовк.

І що це зі мною?
Мовчить поет чи його літературний герой, як вовк. І що це з ним? Стає вовком, щоб з вовками жити, по вовчому вити? Чи навпаки, помінятися голосами із журавлем і закурликати у світ?
Вчуся не подобатися людям
Чому? Бо поет має казати правду, може тому. Бо спілкується з вічністю...
І далі - до вовчої теми - плаче вовк із серцем журавлиним, журавлі крізь нашу кров летять.
Колись про Бетховена писали, що в його музиці звучать голуби і крокодили, а в Павлюка свої звірі-птахи-герої - вовки і журавлі в його душі промовлять до нас.
Але люди вже сльозам не вірять,
Вже не вірять крові і зіркам.

Ліпимо зі снігу диво-звіра,
А реально я виходжу сам.
с. 130 "Сніг"
То, виходить, диво-звір -- зоряний вовк із журавлиним серцем і голосом.
Маю досвід душі,
Все во благо на Божій дорозі,
Світ пішов не по ній.
Світ пішов не туди.
Заблудив...
І кінець вірша як висновок --
Буду сам я до Неба йти.
Отак поети йдуть до неба, вчаться не подобатися людям.
Живу як умію у цьому скловатному світі, де шістки козирні влетіли в прості королі.

Пиши.
Допоки в тебе місія - писати...
І душам
Світлом власної душі
До Господа
Красивий шлях вказати.
Врешті-решт у поетів одне й те саме завдання -- світити душею і красивий шлях до Господа вказати.

Між церквою й корчмою - такий білий і чорний шлях поета життєвий.
с. 177.
Я ще Мауглі серцем,
і світ ще до мене сміється --
Вовка людської зграї
під іменем
"Ігор Павлюк".
Цікаве трактування. То все ж таки вовк, чи на певному етапі вовк, поки не поміняв голосу на журавлиний?
Поет, немов шаман племені тумбо юмбо, який віршами молиться до Бога, з якого його ж плем'я - духовні канібали, які лиш хочуть хліба і видовищ -- зробили ідола з вождя, а не шамана, а вождь тільки про золото дбає, а шамана пророка - оббрехали, обплювали а потім розп'яли, бо нема пророка у своїй вітчизні.
Як дивовижно правдолюбний шаман переікається в творчості Павлюка із Ісусом Христом, розп'ятим за правду.
с.188.
Знаменитим поетом сам Будда був
І Христос...
І усі пророки,
Всі, хто слово про Бога
Кров'ю своєю писав,
До висот звав душі глибокі.

Не від світу оцього поети всі,
Тому йдуть і зовуть у вічність.
А для світу оцього поети - сіль.
Свічі.
с.192.
Душа грустит о небесах,
Она нездешних нив жилица.
Люблю когда на деревах
Огонь зеленый шевелится -
Щоось подібне зустрічаємо і в Єсеніна, якого вбили за те, що він написав правду - "Країна негідників" ("Страна негодяев") - коротко і ємко охарактеризував свою паразитичну Батьківщину, яка нині з Україною духовною воює -- два протилежні світи.
А наразі в собі Божий храм я плекаю,
Як вмію.
Хочу сам стати храмом --
Всевишній щоб в мене вселивсь, -
На собор Петропавлівський схожий,
А чи на Софію,
На якій ще монголи щаблями писали без слів.
с. 191.
Оце плекання в собі пророка притаманне Ігорю Павлюку, хоч ще нещодавно у цій же книзі він називав себе вовком людської зграї... У ньому живе і те, і те, почергово вселяючись в душу, як голос вовчий міняється на голос журнавлиний. А ти, читачу, вибирай сам, що тобі більше підходить - бути вовком чи шаманом, якого оббрехали і розп'яли.
Глупе серце без голови.
В голові безсердечно темно.
Може, нас прокляли волхви?
Може гнали ми їх даремно?

Їх усіх пожалів Христос,
Як жалів і прощав душевних,
Коли бачив іконів стос
Чи базарні хрести дешеві.

Адже він і Петра простив,
І напевне простив би Юду...
Якби прощення той просив,
Як бандит на хресті прилюднім.

...Але ж ми розп'яли волхвів,
Це найперші наші поети.
Тому тінь наших кровних слів -
Мов космічне життя у Леті.
"Прокляття волхвів"
с. 198
Ця наївна казочка про Ісуса. Не простив він волхвів, а його рукою "Святий" "рівноапостольний" князь Володимир винищив 9 мільйонів язичників. Навіть якщо правда, що вони приносили людські жертви, то не приносили так багато, як християни. А чи простила "свята" християнка княгиня Ольга древлян за справедливе вбивство свого подонка князя Ігоря -- зажерливу гниду, яка ніяк нажертися не могла?
Вона спалила місто древлян хитрістю, а делегацію їхню близько 100 чоловік, які прийшли до неї, живцем закопала. То хто милосердніший і справедливіший скажіть, християни - безсердечні убивці чи таки язичники, чесні справедливі люди в діяннях воїх, згадаймо Франкового Захара Беркута, який свого сина віддав замордувати татарам, аби врятувати всю свою язичницьку громаду. Ось хто мученик за правду, а не Ісус, якого зробили мучеником, і який насправді на хресті не умирав, а був у склепі похований, як свідчать джерела.
Ось тому Ігор Павлюк і шкодує волхвів - перших наших поетів і пророків, а християнство, після тисячолітнього прокляття волхвів, починає поступово відмирати, а язичництво - відроджуватись, бо люди хочуть бути природніми і правдивими, і жити в справедливості, а епоха Христа і сатанинського панування Радянської влади з головними Сатанаїлами Леніним і Сталіним - минає.
Спішить пташа сльозиною зорі
Із того дня печального у січні...
Не тільки день,
Вже я повечорів.

Лягаю спати.
Завтра буде вічність.
с. 207
Я.Ч. І скільки таких оригінальних художніх відкриттів: Не тільки день, вже я повечорів" - згадує мимоволі Лінине "Поезія - це завжи неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі" - це повною мірою можна віднести до творчості Ігоря Павлюка. Важко зустріти більш оригінального поета, причому ці Образи в нього зрозумілі, прості, і часто контрастні - це, здається, його коронний художній прийом. І цих оригінальних образів - цілі розсипи у його книзі, і не тільки в цій, в усіх.
Недарма ж він лауреат Народної Шевченківської премії...
Молюся за внука,
За всіх із ким
Звела мене доля тут...

А ті, хто читатимуть ці рядки,
Хай щастя у них знайдуть.
с. 211 Перед моїм 55-літтям.

Модерна квітка у трипільській вазі - оце вся творчість Павлюка така, його влучна самохарактеристика.
с. 215 "55. Період піврозпаду".

За карантин хтось тілом помужнів,
Хтось нагуляв жирок душі драглистий.
А хтось себе, відчувши, зрозумів -
І став поетом - словотанцюристом.
с. 258 Фейсбучики як рубаї хайямівські.
Поема "Степ"
"Я не Голота, Золото й парчу
Візьму не в турка -
В осені з рікою.
с.278
Це ще раз говорить про те, що козак Мамай, якого уособлює і сам автор, різниться від козака-здобичника, яким є Голота,
він бере духовне золото - красу Природи в осені.
І це прекрасно. І так повинно бути.
Бо поет, при всіх його вовчих перевтіленнях, таки журавель - співець краси домінантно.
Книга Ігоря Павлюка "Танець Мамая" була висунута на Державну премію імені Тараса Шевченка. І він її успішно, вже вдруге, не отримав.
Це -- справжнє визнання видатного поета нашого часу Ігоря Павлюка - волхва української поезії. Він таки -- Божа людина, якою був і козак Мамай, і всі кобзарі наші, і наш великий, найбільший поет - Тарас Шевченко, Великий Кобзар. Він не отримав жодної премії за свої творіння, зате отримав найбільшу любов, визнання і шану свого народу.

18 травня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2024-05-23 09:35:26
Переглядів сторінки твору 112
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (6.329 / 6.99)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (6.337 / 7)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.767
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
ПРО ПОЕЗІЮ
Автор востаннє на сайті 2024.06.15 00:59
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2024-05-23 21:05:19 ]
Чудовий аналіз творчості великого Поета!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2024-05-23 21:36:27 ]
Щиро вдячний, дорогий пане Іване, за високу оцінку моєї скромної праці. Ніколи не вважав себе асом критики.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Самослав Желіба (М.К./Л.П.) [ 2024-05-24 10:46:31 ]
Хотів запропонувати мир.
С. Ж.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2024-05-24 12:00:50 ]
Будь ласка, я - тільки -за. Вже досить цих бур у склянці води на ПМ.