ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.07.29 05:36
Приснилася жінка безвісна
І щез надокучливий сум,
Бо в тиші почулася пісня
Та запах відчувся парфум.
Помадою змащені губи
Роняли усмішки й слова,
А очі дивились так любо,
Що обертом йшла голова.

Ірина Вовк
2026.07.29 03:09
Штрих IV: Прихисток на Ринку та Слава Галичини Музичний супровід: продовжує тихо звучати Другий концерт (Andante espressivo) Невдовзі Лемберг капітулював перед ним. Ксавер став головною фігурою тутешнього музичного життя – засновником хорового То

С М
2026.07.28 20:51
Кажи усім, кого зустрів
О, ідімо, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Себе звільніть, зі мною, о так

Кажи, що бігти їм не варто
Усіх можливо позбирати
Візьмімося за руки &

Артур Курдіновський
2026.07.28 19:35
У світі, бездонному морі скорботи,
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.

Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя

Вячеслав Руденко
2026.07.28 19:02
Вже раки червоні і стало здаватись
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.

Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,

Світлана Пирогова
2026.07.28 15:01
Легкий гуляє між кущами вітер,
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.

Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.

Борис Костиря
2026.07.28 12:21
Колись ми повернемось знову
До рідних тополь і степів,
Зміцнивши надійну основу
З любові, беріз і дубів.

Повернемось у пекторалі,
У вічні слова, у вогонь,
У плетенні диво-спіралі

хома дідим
2026.07.28 11:58
стоять миряни
і говорять щось
наскільки щось це добре
ти не в курсі
а сам збирав би
квіточки на лузі
для милої
котра іде ось-ось

Тетяна Левицька
2026.07.28 10:01
Невтішна осінь п'є дощі
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.

Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,

Віктор Кучерук
2026.07.28 07:46
Як ти, мамо, там, де тихий
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?

Ірина Вовк
2026.07.28 07:35
Штрих III: Жозефіна. Ніжність проти закону Музичний супровід: Франц Ксавер Моцарт. Фортепіанний концерт № 2 мі-бемоль мажор, ор. 25 (II. Andante espressivo) «У присмерку лемберзьких салонів Жозефіна Кавалькабо з’являлася як тонка струна, що чекає

Володимир Бойко
2026.07.28 00:35
Традиційно графині з Ессексу
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.

Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.

Віктор Насипаний
2026.07.27 22:06
Нас день на дощик нині множить легко.
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.

А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран

Тетяна Левицька
2026.07.27 21:12
Боже, як страшно, нестерпно, смертельно
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе

В Горова Леся
2026.07.27 17:11
Гупають яблука гулко, і котяться шелестно,
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.

Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос

Ольга Садкова
2026.07.27 16:21
Випадаю з життя, випадаю.
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.

Піднеси на руках свою мрію
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Фел Ходак
2026.07.22

Ольга Садкова
2026.07.18

Анна Марчук
2026.07.12

Паб Лімерик
2026.07.12

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Інна Момотюк
2026.07.04

Володимир Кириленко
2026.06.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Бойова дівка
Сидять діди на лавочці під крислатим дубом.
Саме весна у розпалі, кругом сади квітнуть.
Аромати з того цвіту! Так дихати любо.
Та і сонечко із неба так приємно світить.
Сидять діди та радіють, згадують про роки,
Коли були молодії, мали стать і силу.
Та не думали про тишу, безтурботність, спокій.
Тоді, звісно, так на лавці вони не сиділи.
Розморило старих дідів, сидять та куняють.
Коли тут десь із-за тину донеслось: - Миколо!
Де тебе чортяки носять, собаки ганяють?!
Дід Микола підхопився та й подибав кволо
Понад тином до Секлети, що його гукала.
Один дід із «молоденьких» засміявся було:
-Чим це так Миколу жінка його налякала,
Що його одразу з лавки, наче вітром здуло?
Одізвався дід Гаврило, кум того Миколи:
- Ти закрий свого ротяку та не чіпай кума!
Тобі отакої жінки не мати ніколи!
Бач, над кумом моїм рідним насміхатись здумав!
- А чого ж він отак скоро із лавки схопився?
Тільки жінка закричала, він бігом й подався.
- Ти б з Секлетою, не дай Бог, якби зачепився,
Усе б життя жалів потім, все б життя картався.
Бо ж то баба бойовая. Що там чоловіка?!
Вона в молодості, кажуть, двох татар рішила.
- Чи ж то правда? – здивувався той молодший віком.
- Звісно ж, правда, сама ж мені якось розповіла.
- Розкажи і нам, - одразу діди напосілись.
- А, чому б не розказати? Правда, по секрету.
Діди ближче до Гаврила на лавці підсіли,
Щоб почути, чим же знана була та Секлета.
- Було то давно вже, років із півста, напевно.
І не тут. Села отого вже, мабуть, немає.
Село було невелике, більшість люду – кревні.
Одна хата притулилась аж за селом скраю.
Жила в хаті тій вдовиця, малу доньку мала.
Чи то відьма була, може, чи хто його знає.
Та місцеві її хату зовсім оминали,
Говорили, що та жінка дивну силу має.
Донька теж жила відлюдно, із дітьми не грала.
Поралися вдвох у хаті. А прийшла година,
Мати якось лягла спати та уже й не встала.
Залишилась самотою у хаті дівчина.
Хоч і гарна, й роботяща – парубків не знала.
Оминали їх хату і сватів не слали.
Так би, може і довіку вона дівувала…
Якось на село татари раптово напали.
Ну, не так уже й раптово. Дізналися люди,
Що ординці сунуть, речі, дітей похапали
Та й у ліс. В густому лісі біду перебудуть.
А от дівчині страшну ту вість не передали.
Вона порається в хаті, обід собі варить.
Коли вскочили татари у село й взялися,
По хатах, по всіх оселях за здобиччю шарить.
Двоє із них до оселі на край подалися.
Один кинувся у хату, другий коло хати
Взявся нишпорити, може щось собі прихопить.
От, заходить той до хати, а там аромати,
Так, що з голоду у нього от-от живіт вхопить.
Бачить дівку коло печі, борщ собі готує.
А у нього враз від того й слина покотилась.
Дума собі, спершу, мабуть, борщика скуштую,
Щоби дівчинонька гарна на друге лишилась.
А та тільки повернулась – татарина вздріла
Й обімліла. Стоїть бідна, не зна що робити.
Бо ж проскочити повз нього навряд чи б зуміла.
А той щось їх по-татарськи белькоче сердито
І показує на пічку. Зрозуміла скоро -
Їсти хоче: - Добре, добре, можу пригостити.
Узяла горнець із печі та й несе до столу,
Ніби в миску наливати. Підійшла близенько,
Хитро зиркнула на двері, той і одвернувся.
А вона горнець з окропом одягла хутенько
На «макітру». Той окропом умить захлинувся.
Не встиг й крикнути. А дівка кинулася з хати.
Страшно було, може кругом татар тих до біса.
Перехоплять і не вийде до лісу втікати.
А отой другий татарин нікуди ж не дівся.
Ходив-ходив кругом хати, шукав цінні речі.
Діжку вздрів, яка на призьбі з водою стояла.
Всунув голову у діжку аж по самі плечі.
Дума, може у тій діжці щось цінне сховали.
Отак його дівка й вздріла. Не стала тікати.
Підскочила та за ноги і в діжку упхала.
Став він борсатись, ногами кривими брикати.
Та вона тримала міцно і не відпускала.
Доки клятий і втопився. Тоді озирнулась,
Чи татар близько немає та і в ліс помчала.
А тут козаки з-за річки у село метнулись
І татар тих на капусту усіх порубали.
По селу кругом промчали, чи де не сховались.
Не могли і крайню хату, звісно, пропустити.
Вздріли двох татар убитих, довго дивувались:
Хто ж це зміг тих бусурманів отак порішити?
Як вернулися селяни на свої обійстя,
Було й радості, і плачу. Як розговорились,
То й про дівчину вдовину пригадали, звісно.
А вже скоро й вона з лісу втомлена з’явилась.
Критись перед козаками дівчина не стала.
Розказала все, як було, як татар побила.
Слухали то односельці, роти роззявляли.
Козаки ж її вітали та дуже хвалили.
Був між тими козаками і мій кум Микола.
І запала йому в око красуня Секлета.
Заслав сватів. З того часу й поєднались долі…
Тільки ж я вам розповів це, хлопці по секрету.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2024-05-23 18:39:20
Переглядів сторінки твору 358
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.860 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.729 / 5.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.771
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2026.07.26 19:43
Автор у цю хвилину відсутній