Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.18
11:59
А кого я знайду на забутій стежині?
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
2026.06.18
10:15
Кінець! Я все колишнє перезрів.
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
2026.06.18
08:09
Вовк почув від Лиса вість,
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
2026.06.18
03:59
Поганий правнуче!
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
2026.06.17
22:45
Борис Скорбін (1904-1972; народився й провів молодість в Україні)
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
2026.06.17
21:35
неминучість намагається
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
2026.06.17
20:26
Я брав круті пороги без вагань,
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
2026.06.17
13:46
У день сонцестояння,
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
2026.06.17
12:04
Мені часу, напевно, ніколи не стане.
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
2026.06.17
09:34
Чумацький шлях як ніч ,як сон
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
2026.06.17
09:11
Безпорадний погляд,
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
2026.06.17
07:36
На столі смачний сніданок
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсянки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсянки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
2026.06.17
04:21
Учора на потьмареному небі
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
2026.06.17
01:55
Ці вечори лишаються моїми,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
2026.06.17
00:09
Вусаті норовисті кентаври
Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
2026.06.16
22:20
віє вітер, крізь холодну зливу
вгорі же сніг, вірогідно, сніг
те ж обличчя, на віконнім склі
неспішна ніч. та ж неспішна ніч
шум незнайомців, байдужий моїм думкам
ще один буремний день на порозі
я тим живу, щоб нам лежать удвох без тям
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...вгорі же сніг, вірогідно, сніг
те ж обличчя, на віконнім склі
неспішна ніч. та ж неспішна ніч
шум незнайомців, байдужий моїм думкам
ще один буремний день на порозі
я тим живу, щоб нам лежать удвох без тям
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
2026.06.01
2026.05.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Повернувся один хлопець з москалів додому
І того, якого знали, не впізнати в ньому,
Бо «штокає» і «какає», що й не підступися,
Наче в тій Москальщині він і народився.
Погуляв він вдома трохи от батько й говорить:
- Годі, сину, вже гуляти в цю гарячу пору.
Ходім хлібець молотити. А той отвічає:
-Да што, батька – я нє толька малатіть нє знаю,
Как што у вас називают и не вспомню даже.
Ну, как єво малатіть-та?.. А батько і каже:
-Нічого, синку, научимо. Піти довелося.
Зібралися молотити. Тут батько і просить:
- А подай, сину, грабельки – стоять коло тебе!
- А что такоє грабєлькі? І так тому треба,
Що штовхнув їх чоботом, на зубці ступає,
А граблище підводиться й по лобі врізає.
Син за лоба ухопився: - А, штоб ви пропали,
Граблі про́клятиє, по лбу так мнє больно далі!
Батько тільки посміхнувся: - От же, бачиш, сину,
Вже і граблі пригадались у лиху годину.
Той стоїть та лоба чуха, а батько питає:
- Ти скажи, чому це, сину нашого не знаєш?
По-москальському все чешеш, наче та черниця?
Чи забулась наша мова? А той подивився:
- Па-хахлацкаму я, батька, давно нє умєю,
Патаму што годков столька проживал в Расєі.
А там всьо ліш па-масковски. - От, лиха година, -
Каже батько, - Та ж не будем час втрачати, сину.
Бери ціпа та й будемо тепер молотити.
- Пасматрю как оно ета… - каже син сердито.
Бере ціпа й починає дрібушити швидко.
Тільки користі від того і зовсім не видко.
Батько ж повагом молотить, ціпом як ударить,
То й тік гуде, аж відгомін доліта під хмари.
Москаль так додрібушився – батько ненароком
Своїм бичем за бич сина зачепив і, поки
Син очима устиг кліпнуть, той бич як крутнувся,
Хрясь москалика по лобі, аж той розвернувся.
Ухопився за голову та й зайшовся криком:
- От же, кляте, мені гулю набило велику!
Щоб воно було сказилось! Щоб воно пропало!
- Отак, - батько каже, - дурнів у нас і навчали.
Небагато, бачиш часу зовсім проминуло,
Язик тобі відвернуло й мову привернуло.
З того часу уже більше син не величався,
Говорив, як усі люди…і не матюкався.
І того, якого знали, не впізнати в ньому,
Бо «штокає» і «какає», що й не підступися,
Наче в тій Москальщині він і народився.
Погуляв він вдома трохи от батько й говорить:
- Годі, сину, вже гуляти в цю гарячу пору.
Ходім хлібець молотити. А той отвічає:
-Да што, батька – я нє толька малатіть нє знаю,
Как што у вас називают и не вспомню даже.
Ну, как єво малатіть-та?.. А батько і каже:
-Нічого, синку, научимо. Піти довелося.
Зібралися молотити. Тут батько і просить:
- А подай, сину, грабельки – стоять коло тебе!
- А что такоє грабєлькі? І так тому треба,
Що штовхнув їх чоботом, на зубці ступає,
А граблище підводиться й по лобі врізає.
Син за лоба ухопився: - А, штоб ви пропали,
Граблі про́клятиє, по лбу так мнє больно далі!
Батько тільки посміхнувся: - От же, бачиш, сину,
Вже і граблі пригадались у лиху годину.
Той стоїть та лоба чуха, а батько питає:
- Ти скажи, чому це, сину нашого не знаєш?
По-москальському все чешеш, наче та черниця?
Чи забулась наша мова? А той подивився:
- Па-хахлацкаму я, батька, давно нє умєю,
Патаму што годков столька проживал в Расєі.
А там всьо ліш па-масковски. - От, лиха година, -
Каже батько, - Та ж не будем час втрачати, сину.
Бери ціпа та й будемо тепер молотити.
- Пасматрю как оно ета… - каже син сердито.
Бере ціпа й починає дрібушити швидко.
Тільки користі від того і зовсім не видко.
Батько ж повагом молотить, ціпом як ударить,
То й тік гуде, аж відгомін доліта під хмари.
Москаль так додрібушився – батько ненароком
Своїм бичем за бич сина зачепив і, поки
Син очима устиг кліпнуть, той бич як крутнувся,
Хрясь москалика по лобі, аж той розвернувся.
Ухопився за голову та й зайшовся криком:
- От же, кляте, мені гулю набило велику!
Щоб воно було сказилось! Щоб воно пропало!
- Отак, - батько каже, - дурнів у нас і навчали.
Небагато, бачиш часу зовсім проминуло,
Язик тобі відвернуло й мову привернуло.
З того часу уже більше син не величався,
Говорив, як усі люди…і не матюкався.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
