Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.16
17:31
Дубова карета та пара волів —
Куди ми втечем з осередку ланів?
Кому сповідаємось в ніч серед зір,
Як сонце сховає себе межи гір?
Вози при дорозі, краватки коней,
Чи стрінеться нам на шляху Апулей*
В часи полохливі непевних мірил,
Куди ми втечем з осередку ланів?
Кому сповідаємось в ніч серед зір,
Як сонце сховає себе межи гір?
Вози при дорозі, краватки коней,
Чи стрінеться нам на шляху Апулей*
В часи полохливі непевних мірил,
2026.09.16
16:34
. І
Закони – альфа і омеґа
про береги та обереги
людей і нелюдів, однак
вони виконуються як
дитячі іграшки у лєґо
у клоунаді про бардак.
Та не сміємося наразі,
Закони – альфа і омеґа
про береги та обереги
людей і нелюдів, однак
вони виконуються як
дитячі іграшки у лєґо
у клоунаді про бардак.
Та не сміємося наразі,
2026.09.16
14:45
Нашіптує безсоння повсякчас
натхненних віршів сонячні сюжети.
Ще пам'ятаю, як кружляли вальс
і відривались від землі на злеті.
Хотілося, щоб свічка воскова
на підвіконні танула до ранку
і наодинці мовились слова —
натхненних віршів сонячні сюжети.
Ще пам'ятаю, як кружляли вальс
і відривались від землі на злеті.
Хотілося, щоб свічка воскова
на підвіконні танула до ранку
і наодинці мовились слова —
2026.09.16
14:00
Безкрила осінь, безвиїзна осінь.
Олешки в блокаді їстоньки просять.
Сухариків банка - запас золотий.
Ні світла, ні газу, куди їм іти,
Як міни повсюди, зиркають вирви,
Снаряди летять. Хіба люди винні?
Будинки зруйновані. Щит це живий.
Виснажлива осі
Олешки в блокаді їстоньки просять.
Сухариків банка - запас золотий.
Ні світла, ні газу, куди їм іти,
Як міни повсюди, зиркають вирви,
Снаряди летять. Хіба люди винні?
Будинки зруйновані. Щит це живий.
Виснажлива осі
2026.09.16
13:37
Відрахунок ведеться на долі секунди.
Щось повинно відбуватися саме тепер.
Ці секунди, як лицарі, в лати закуті.
Я поглянув у даль і в знемозі завмер.
Може, випити залпом гіркої цикути.
Я прорвався у небо, у вічний етер.
Щось повинно відбуватися. М
Щось повинно відбуватися саме тепер.
Ці секунди, як лицарі, в лати закуті.
Я поглянув у даль і в знемозі завмер.
Може, випити залпом гіркої цикути.
Я прорвався у небо, у вічний етер.
Щось повинно відбуватися. М
2026.09.16
08:39
Яблуня з червоними плодами золотіє під моїм вікном.
Чуєш, Боже, осінь цими днями
[попри рев тривог і гніву гамір]
ллється долу яблучним вином.
Бачиш, Боже, крізь густіші тіні сонця пробиваються мечі.
Ці мечі – похмурих днів святині
[як вони на
Чуєш, Боже, осінь цими днями
[попри рев тривог і гніву гамір]
ллється долу яблучним вином.
Бачиш, Боже, крізь густіші тіні сонця пробиваються мечі.
Ці мечі – похмурих днів святині
[як вони на
2026.09.16
06:58
Мій війною утомлений слух знов налякано ловить
Монотонне дзижчання "шахеда" в загуслій пітьмі.
Його тінь смертоносна несеться вздовж схилів Дніпрових,
Маневруючи звично, а іноді лиш по прямій.
А за мить мій напружений слух чує радісно тишу
І тремтл
Монотонне дзижчання "шахеда" в загуслій пітьмі.
Його тінь смертоносна несеться вздовж схилів Дніпрових,
Маневруючи звично, а іноді лиш по прямій.
А за мить мій напружений слух чує радісно тишу
І тремтл
2026.09.15
23:58
Знайомі скрипалі —
квартет —
мелодію заграли:
була глибінь, а потім — злет,
сум з радістю в спіралі,
лелечий голос з-під небес,
русалчин тихий з моря.
В любові вмер хтось і воскрес,
квартет —
мелодію заграли:
була глибінь, а потім — злет,
сум з радістю в спіралі,
лелечий голос з-під небес,
русалчин тихий з моря.
В любові вмер хтось і воскрес,
2026.09.15
23:17
шуз у тебе оксамитний
черевики знамениті
згляд немов наркот
& швидкий твій фрік-джайв, ха
стукаю, не чуєш? у твоє вікно
стукаю, не чуєш? у твої двері, ов
стукаю, не чуєш? у бруді вуличним
ей
черевики знамениті
згляд немов наркот
& швидкий твій фрік-джайв, ха
стукаю, не чуєш? у твоє вікно
стукаю, не чуєш? у твої двері, ов
стукаю, не чуєш? у бруді вуличним
ей
2026.09.15
22:44
твої стосунки із пеклом
нічим вони не інакші
ніж у віршарів типових
нехай собі гумористів
якщо не хочеться кави
нормально попити чаю
простої води лигнути
чому би не з водогону
нічим вони не інакші
ніж у віршарів типових
нехай собі гумористів
якщо не хочеться кави
нормально попити чаю
простої води лигнути
чому би не з водогону
2026.09.15
17:57
Чоловік пішов до лісу
Грибів позбирати,
Аж на нього стриб – гадюка
Й ну його кусати.
Душу й тіло змордувала,
До серця дістала,
Нижче пояса вкусила
Грибів позбирати,
Аж на нього стриб – гадюка
Й ну його кусати.
Душу й тіло змордувала,
До серця дістала,
Нижче пояса вкусила
2026.09.15
17:53
Новітній сніг пішов для нас неждано,
Укривши сподівання на весну.
Новітній сніг, як істина жадана,
Яка покрила душу вогняну.
Літопис тиші пише ця негода,
Хорали душ, поеми небуття.
Романи вічності здобули гордість
Укривши сподівання на весну.
Новітній сніг, як істина жадана,
Яка покрила душу вогняну.
Літопис тиші пише ця негода,
Хорали душ, поеми небуття.
Романи вічності здобули гордість
2026.09.15
09:45
Прохолода вечорова,
Шурхіт підошов, -
То спалахує розмова,
То тьмяніє знов.
Мов троянда червонієш
Поруч юна ти, -
Радість, смуток і надію -
Все пізнати встиг.
Шурхіт підошов, -
То спалахує розмова,
То тьмяніє знов.
Мов троянда червонієш
Поруч юна ти, -
Радість, смуток і надію -
Все пізнати встиг.
2026.09.15
08:33
Від брам солоних і строкатих
І Ромоданівського тракту
Тікаю, ніби справжній Гудвін*, —
Раптово серцем ставши в п’ятах.
Корній тримається коріння,
Місцина місячна — вологи,
Щур — гарбузового насіння,
І Ромоданівського тракту
Тікаю, ніби справжній Гудвін*, —
Раптово серцем ставши в п’ятах.
Корній тримається коріння,
Місцина місячна — вологи,
Щур — гарбузового насіння,
2026.09.14
23:49
комусь цікаві теми
глобальні
та космічні
логічні піруети
на фоні чорних дір
хтось
обирає розпач
межуючий із відчаєм
глобальні
та космічні
логічні піруети
на фоні чорних дір
хтось
обирає розпач
межуючий із відчаєм
2026.09.14
13:54
Безсоння випалює розум.
Пустеля, якою йде Ромул.
Побачимо розуму розмах.
Небачена сила і розмір.
Пізнаю глибокі закони
Свідомості без перепони.
Не знають шляхи заборони,
Долаючи всі забобони.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Пустеля, якою йде Ромул.
Побачимо розуму розмах.
Небачена сила і розмір.
Пізнаю глибокі закони
Свідомості без перепони.
Не знають шляхи заборони,
Долаючи всі забобони.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Повернувся один хлопець з москалів додому
І того, якого знали, не впізнати в ньому,
Бо «штокає» і «какає», що й не підступися,
Наче в тій Москальщині він і народився.
Погуляв він вдома трохи от батько й говорить:
- Годі, сину, вже гуляти в цю гарячу пору.
Ходім хлібець молотити. А той отвічає:
-Да што, батька – я нє толька малатіть нє знаю,
Как што у вас називают и не вспомню даже.
Ну, как єво малатіть-та?.. А батько і каже:
-Нічого, синку, научимо. Піти довелося.
Зібралися молотити. Тут батько і просить:
- А подай, сину, грабельки – стоять коло тебе!
- А что такоє грабєлькі? І так тому треба,
Що штовхнув їх чоботом, на зубці ступає,
А граблище підводиться й по лобі врізає.
Син за лоба ухопився: - А, штоб ви пропали,
Граблі про́клятиє, по лбу так мнє больно далі!
Батько тільки посміхнувся: - От же, бачиш, сину,
Вже і граблі пригадались у лиху годину.
Той стоїть та лоба чуха, а батько питає:
- Ти скажи, чому це, сину нашого не знаєш?
По-москальському все чешеш, наче та черниця?
Чи забулась наша мова? А той подивився:
- Па-хахлацкаму я, батька, давно нє умєю,
Патаму што годков столька проживал в Расєі.
А там всьо ліш па-масковски. - От, лиха година, -
Каже батько, - Та ж не будем час втрачати, сину.
Бери ціпа та й будемо тепер молотити.
- Пасматрю как оно ета… - каже син сердито.
Бере ціпа й починає дрібушити швидко.
Тільки користі від того і зовсім не видко.
Батько ж повагом молотить, ціпом як ударить,
То й тік гуде, аж відгомін доліта під хмари.
Москаль так додрібушився – батько ненароком
Своїм бичем за бич сина зачепив і, поки
Син очима устиг кліпнуть, той бич як крутнувся,
Хрясь москалика по лобі, аж той розвернувся.
Ухопився за голову та й зайшовся криком:
- От же, кляте, мені гулю набило велику!
Щоб воно було сказилось! Щоб воно пропало!
- Отак, - батько каже, - дурнів у нас і навчали.
Небагато, бачиш часу зовсім проминуло,
Язик тобі відвернуло й мову привернуло.
З того часу уже більше син не величався,
Говорив, як усі люди…і не матюкався.
І того, якого знали, не впізнати в ньому,
Бо «штокає» і «какає», що й не підступися,
Наче в тій Москальщині він і народився.
Погуляв він вдома трохи от батько й говорить:
- Годі, сину, вже гуляти в цю гарячу пору.
Ходім хлібець молотити. А той отвічає:
-Да што, батька – я нє толька малатіть нє знаю,
Как што у вас називают и не вспомню даже.
Ну, как єво малатіть-та?.. А батько і каже:
-Нічого, синку, научимо. Піти довелося.
Зібралися молотити. Тут батько і просить:
- А подай, сину, грабельки – стоять коло тебе!
- А что такоє грабєлькі? І так тому треба,
Що штовхнув їх чоботом, на зубці ступає,
А граблище підводиться й по лобі врізає.
Син за лоба ухопився: - А, штоб ви пропали,
Граблі про́клятиє, по лбу так мнє больно далі!
Батько тільки посміхнувся: - От же, бачиш, сину,
Вже і граблі пригадались у лиху годину.
Той стоїть та лоба чуха, а батько питає:
- Ти скажи, чому це, сину нашого не знаєш?
По-москальському все чешеш, наче та черниця?
Чи забулась наша мова? А той подивився:
- Па-хахлацкаму я, батька, давно нє умєю,
Патаму што годков столька проживал в Расєі.
А там всьо ліш па-масковски. - От, лиха година, -
Каже батько, - Та ж не будем час втрачати, сину.
Бери ціпа та й будемо тепер молотити.
- Пасматрю как оно ета… - каже син сердито.
Бере ціпа й починає дрібушити швидко.
Тільки користі від того і зовсім не видко.
Батько ж повагом молотить, ціпом як ударить,
То й тік гуде, аж відгомін доліта під хмари.
Москаль так додрібушився – батько ненароком
Своїм бичем за бич сина зачепив і, поки
Син очима устиг кліпнуть, той бич як крутнувся,
Хрясь москалика по лобі, аж той розвернувся.
Ухопився за голову та й зайшовся криком:
- От же, кляте, мені гулю набило велику!
Щоб воно було сказилось! Щоб воно пропало!
- Отак, - батько каже, - дурнів у нас і навчали.
Небагато, бачиш часу зовсім проминуло,
Язик тобі відвернуло й мову привернуло.
З того часу уже більше син не величався,
Говорив, як усі люди…і не матюкався.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
