Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.23
22:47
Парк перебудовують,
здирають асфальт,
знищують старі споруди.
Скільки спогадів поховано
під уламками
старих конструкцій!
Минуле вже ніколи
не повернеться, хіба що
здирають асфальт,
знищують старі споруди.
Скільки спогадів поховано
під уламками
старих конструкцій!
Минуле вже ніколи
не повернеться, хіба що
2025.10.23
21:56
Я звертаюсь до спільноти:
Досить лаятись, агов!..
Є незіграні ще ноти
Їм потрібна буде кров…
І не тільки на сьогодні
І не тільки для бійців…
Ми усі… усі Господні
А ще ці… оці… і ці,
Досить лаятись, агов!..
Є незіграні ще ноти
Їм потрібна буде кров…
І не тільки на сьогодні
І не тільки для бійців…
Ми усі… усі Господні
А ще ці… оці… і ці,
2025.10.23
20:59
У вербові коси заплітав волошки.
Небо усміхалось, стало синьо трошки.
У кленовім листі заспівав тихенько.
Шепотіли хмари: "Гарно як, рідненький!"
У гіллі ялини таємниче дуже.
Вітер віти гладив: "Мій колючий друже."
Небо усміхалось, стало синьо трошки.
У кленовім листі заспівав тихенько.
Шепотіли хмари: "Гарно як, рідненький!"
У гіллі ялини таємниче дуже.
Вітер віти гладив: "Мій колючий друже."
2025.10.23
20:53
Лежав дідусь з відкритими очима,
в яких осколок смерті задубів.
В їдкій задусі плакала дитина
і не знаходила своїх батьків.
Вона запам'ятає, Боже правий,
до потойбіччя моторошну ніч,
як дім палав у вогняній заграві,
в яких осколок смерті задубів.
В їдкій задусі плакала дитина
і не знаходила своїх батьків.
Вона запам'ятає, Боже правий,
до потойбіччя моторошну ніч,
як дім палав у вогняній заграві,
2025.10.23
20:14
Від гір Алтайських тягнуться степи
Попід Уралом, повз Каспійське море,
Понад Кавказькі неприступні гори
В Карпатський упираючись тупик.
Коли Карпати з півдня обійти,
То можна у Паннонію дістатись.
А далі гори – нікуди діватись.
Тут можна трохи дух
Попід Уралом, повз Каспійське море,
Понад Кавказькі неприступні гори
В Карпатський упираючись тупик.
Коли Карпати з півдня обійти,
То можна у Паннонію дістатись.
А далі гори – нікуди діватись.
Тут можна трохи дух
2025.10.23
17:49
Приснилась велика дерев’яна хата. Простора і світла. Але всі меблі в домі були розбиті. Я стояв серед цього дерев’яного хаосу і усвідомлював, все це розтрощив і перетворив полички, ліжка, шафи і комоди в невпорядковану купу дощок саме я. Я вийшов на подві
2025.10.23
13:27
Ну нащо їм ділити простір?
Удав внизу, Лелека зверху.
За їжею не треба в чергу.
Та несподівано – як постріл –
Страшна лунає лісом звістка,
Що на галявині Лелеку
Удав прийняв за небезпеку,
Схопив і душить «терористку».
Удав внизу, Лелека зверху.
За їжею не треба в чергу.
Та несподівано – як постріл –
Страшна лунає лісом звістка,
Що на галявині Лелеку
Удав прийняв за небезпеку,
Схопив і душить «терористку».
2025.10.23
10:29
Хімія змін – променем лазера –
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках
О забагато тебе
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках
О забагато тебе
2025.10.23
10:20
П’ять відсотків позитиву…
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?
2025.10.23
09:26
Не сумнівався в унікальності своїй,
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.
А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.
А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?
2025.10.23
06:14
Призабулися дати, події, місця,
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
2025.10.22
22:21
Світ спускає собак,
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
2025.10.22
21:52
Свідомість розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
2025.10.22
17:22
Наші вільні козацькі дрони –
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
2025.10.22
15:49
Так я пам’ятав:
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
2025.10.22
13:09
Голова.
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Повернувся один хлопець з москалів додому
І того, якого знали, не впізнати в ньому,
Бо «штокає» і «какає», що й не підступися,
Наче в тій Москальщині він і народився.
Погуляв він вдома трохи от батько й говорить:
- Годі, сину, вже гуляти в цю гарячу пору.
Ходім хлібець молотити. А той отвічає:
-Да што, батька – я нє толька малатіть нє знаю,
Как што у вас називают и не вспомню даже.
Ну, как єво малатіть-та?.. А батько і каже:
-Нічого, синку, научимо. Піти довелося.
Зібралися молотити. Тут батько і просить:
- А подай, сину, грабельки – стоять коло тебе!
- А что такоє грабєлькі? І так тому треба,
Що штовхнув їх чоботом, на зубці ступає,
А граблище підводиться й по лобі врізає.
Син за лоба ухопився: - А, штоб ви пропали,
Граблі про́клятиє, по лбу так мнє больно далі!
Батько тільки посміхнувся: - От же, бачиш, сину,
Вже і граблі пригадались у лиху годину.
Той стоїть та лоба чуха, а батько питає:
- Ти скажи, чому це, сину нашого не знаєш?
По-москальському все чешеш, наче та черниця?
Чи забулась наша мова? А той подивився:
- Па-хахлацкаму я, батька, давно нє умєю,
Патаму што годков столька проживал в Расєі.
А там всьо ліш па-масковски. - От, лиха година, -
Каже батько, - Та ж не будем час втрачати, сину.
Бери ціпа та й будемо тепер молотити.
- Пасматрю как оно ета… - каже син сердито.
Бере ціпа й починає дрібушити швидко.
Тільки користі від того і зовсім не видко.
Батько ж повагом молотить, ціпом як ударить,
То й тік гуде, аж відгомін доліта під хмари.
Москаль так додрібушився – батько ненароком
Своїм бичем за бич сина зачепив і, поки
Син очима устиг кліпнуть, той бич як крутнувся,
Хрясь москалика по лобі, аж той розвернувся.
Ухопився за голову та й зайшовся криком:
- От же, кляте, мені гулю набило велику!
Щоб воно було сказилось! Щоб воно пропало!
- Отак, - батько каже, - дурнів у нас і навчали.
Небагато, бачиш часу зовсім проминуло,
Язик тобі відвернуло й мову привернуло.
З того часу уже більше син не величався,
Говорив, як усі люди…і не матюкався.
І того, якого знали, не впізнати в ньому,
Бо «штокає» і «какає», що й не підступися,
Наче в тій Москальщині він і народився.
Погуляв він вдома трохи от батько й говорить:
- Годі, сину, вже гуляти в цю гарячу пору.
Ходім хлібець молотити. А той отвічає:
-Да што, батька – я нє толька малатіть нє знаю,
Как што у вас називают и не вспомню даже.
Ну, как єво малатіть-та?.. А батько і каже:
-Нічого, синку, научимо. Піти довелося.
Зібралися молотити. Тут батько і просить:
- А подай, сину, грабельки – стоять коло тебе!
- А что такоє грабєлькі? І так тому треба,
Що штовхнув їх чоботом, на зубці ступає,
А граблище підводиться й по лобі врізає.
Син за лоба ухопився: - А, штоб ви пропали,
Граблі про́клятиє, по лбу так мнє больно далі!
Батько тільки посміхнувся: - От же, бачиш, сину,
Вже і граблі пригадались у лиху годину.
Той стоїть та лоба чуха, а батько питає:
- Ти скажи, чому це, сину нашого не знаєш?
По-москальському все чешеш, наче та черниця?
Чи забулась наша мова? А той подивився:
- Па-хахлацкаму я, батька, давно нє умєю,
Патаму што годков столька проживал в Расєі.
А там всьо ліш па-масковски. - От, лиха година, -
Каже батько, - Та ж не будем час втрачати, сину.
Бери ціпа та й будемо тепер молотити.
- Пасматрю как оно ета… - каже син сердито.
Бере ціпа й починає дрібушити швидко.
Тільки користі від того і зовсім не видко.
Батько ж повагом молотить, ціпом як ударить,
То й тік гуде, аж відгомін доліта під хмари.
Москаль так додрібушився – батько ненароком
Своїм бичем за бич сина зачепив і, поки
Син очима устиг кліпнуть, той бич як крутнувся,
Хрясь москалика по лобі, аж той розвернувся.
Ухопився за голову та й зайшовся криком:
- От же, кляте, мені гулю набило велику!
Щоб воно було сказилось! Щоб воно пропало!
- Отак, - батько каже, - дурнів у нас і навчали.
Небагато, бачиш часу зовсім проминуло,
Язик тобі відвернуло й мову привернуло.
З того часу уже більше син не величався,
Говорив, як усі люди…і не матюкався.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
