ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Зрада
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Зрада
Люди шукають проблем на свою шиюу, а потім жаліються - чого так погано живеться. Ні, щоб сидіти тихо, ходити уранці на роботу, приносити зарплату дружині, вкладати час і кошти у власну сім’ю, дбати про дітей – це якось відходить на задній план, коли з’являється захоплення, яке руйнує усталене життя.
Пішов у гості до відомої поетеси, поділитися враженнями про її нову книжку, послухати у живому виконанні її твори, самому трохи свого почитати. Нечасто випадали такі посиденьки, оскільки життя диктувало свої правила, на першому плані були турботи матеріального характеру - добування хлібу насущного. А отакі вечірки, це, скорше – відпочинок для розуму.
Парубок я вже підстаркуватий, лисий і з невеличким імпозантним черевцем, часи солодкого бонвіанства канули в Лету. Єдиною моєю справжньою утіхою в житті вже давно стала любляча дружина. Окрім спокійного та покладистого характеру вона ще й красуня неабияка. Проти неї сухоребрі анорексички з обкладинок рекламних проспектів – болотяні жабки. Три американських модельних агентства пропонували їй стати обличчям кількох журналів, останнього разу називали суму гонорару з п’ятьма нуликами. Як правило, жінки на такі умови погоджуються з охоткою. А моя дружина відмовилася. Питав її: « Чого це? У нас таких грошей нікому не платять». Середня платня для моделей в Україні – 30-40 тисяч гривень на місяць. В Америці також не розкидуються грошима, моделі там в основному мають п’ятизначні борги перед власними агенствами. Про це не кажуть уголос аби не розполохати молодих пташечок, яких активно експлуатують власні фірми. А чому так? Поясню.
Модель приїздить, наприклад, з Мериленда до Сан-Франциско, агентство виплачуює гроші за літак, за роботу фотографам, за найм квартири. Але все це робиться в борг. Тобто ці кошти позичають моделі, а в подальшому вилучать з її гонорарів. Гарантії, що вкладені фінанси повернуться немає, тому з часом накопичуються борги. З п’ятьма нулями після знаку.
Є й приховані гешефти, але про це ніхто і ніде не скаже уголос. Є жорстка конкуренція. Переважна більшість моделей працює по 15-16 годин аби засвітитися у брендовому журналі за 150 доларів за добу, в той час, як моделі з кадрового агентства отримують 1,5 тисяч доларів за восьмигодинний робочий день.
Є й хитруни неабиякі: запрошують, наприклад, двох дівчаток, а платять тільки одній. Або в кінці робочого дня вручать портфоліо чи подарункову карту бренда, яку можна засунути самі знаєте куди.
Хоча є й супер-бупер діви з прибутками в десятки мільйонів доларів на рік. Але таких негусто. Серед найбільш відомих, тих що на слуху та на виду - Жізель Бюдхен, Адріана Ліма, Кендалл Дженер, Джига Хадід, Кара Деленвіль, Карла Кросс, Кендіс Свейнпол, Лю Вень. Ці красуні розкручені, працюють як воляки на власний бренд та на компанію, і до того часу, як вони без сил будуть падати на подіумі, матимуть непоганий капітал. Та що там – уже мають.
Отакі пироги, панове. А дружина відмовилася, хоча знала напевне, що буде заробляти непогано.
На моє питання відповіла:
«Поїду працювати – втрачу сім’ю. Воно того не варте».
І що вона втратила? Та нічого! Хай грошей негусто, але бачити довкола себе люблячого чоловіка та веселих дітей куди більш приємніше, аніж жадібних спекулянтів та фінансових ґвалтівників. Колись і ви зрозумієте, що всіх грошей не заробиш, а кохання – найцінніший скарб у житті. Гонитва за готівкою руйнує сім’ї, робить непотрібним узагалі цей суспільний інститут. Якщо начистоту, то майже кожен заробітчанин зраджує своїм половинам за кордоном. Як правило, такі сім’ї розпадаються, спільного господарства не ведеться, діти, виховані бабами на Україні, втрачають зв’язок із батьками, ростуть як перекотиполе. Особливо, коли за кордоном тиняються обоє батьків. Але ми з’їхали з теми, тому вертаємося на стежку цієї розвеселої оповіді.
До квартири моєї подруги прийшла невідома молода дівчина, як потім виявилося – фейсбучна подруга. Привіталася, потиснула руку кожному з присутніх і всілася поруч зі мною на дивані. І тут у мені як біс прокинувся. Аж здивувався: як могло в такому віці зберегтися молодече, гаряче сексуальне почуття. Скоро хребет згинатися перестане, недобачаю, інколи у транспорті засинаю, так ні – хочеться меду, того що сперЕду. Тьху, дожився!
І так мені соромно стало, що потяг до цієї заворожуючої красуні миттю зник.
Коли хазяйка донесхочу нагодувала нас своєю лірикою сусідка по дивану вигукнула:
- Я хочу почитати! Можна?
- Звичайно!
Ви бачили по телику, як кобра хитається перед факіром, коли той дує в свою дудку? Отака халепа сталася і зі мною. Глибоке контральто доводило до млосних дрижаків, мигдалевидні очі з поволокою постійно зупинялися на мені, завихрюючи і без того неспокійні мислі. Ну, а коли вона поклала свою руку мені на плече, дочитуючи оду про кохання, ледь не зомлів. Серце стукотіло швидше, аніж швейна машинка «Зінгер», я забув де знаходжуся і що тут роблю. А вона закінчила читати, зробила чемний поклон нечисленій публіці, знову всілалася поруч зі мною і з усмішкою запитала:
- Вам сподобалося?
Я німотно кивнув і, аби приховати своє хвилювання, підняв її милу ручку та поцілував кінчики пальців. Трохи затримався аби перевести подих, а потім приклався знову.
- О! Та ви кавалер! – відповіла жінка. – Мене зовуть Наталка, будемо знайомі.
- Вельми приємно. А мене Сашко.
Після нудотної вечері ми вийшли на лоджію подихати свіжим повітрям. Але замість полегшення відчував як мене душить обома руками необхідність сказати цій жінці щось приємне, обнадійливе. І, якщо чесно, щось вельми непристойне. Але украй бажане.
Ми щось лопотіли одне одному про літературу, нові імена, знакові постаті, плани на майбутнє, але я розумів, що це тільки прелюдія до чогось куди більш грандіознішого, аніж оця розлога ритуальна бесіда ні про що. Не помилився.
Вона поцілувала мене першою. Говорила, говорила, а потім піднялася на носки пантофель і зронила легенький поцілунок. Я отетерів. А вона взяла мою голову обома рукамии, пильно глянкула в очі, а потім уже як повновладна хазяйка припала до моїх вуст жагучим поцілунком.
Вечірку ми покинули хвилин через п’ятнадцять, вірші нас не цікавили. Хутко дібралися на її дачу на Осокорках, яка дісталася їй у спадок від померлого батька. Гарно там було, тепло, затишно, до Дніпра метрів сто, не більше. Було чути як плюскотять хвилі об піщаний берег, після того як річкою промайнув чийсь дорогий японський катер.
Запаморочення пройшло десь аж під ранок. Благо, що і моя дружина була на дачі, правда в зовсім іншій стороні. Тож пропущені від неї дзвоники та десяток дзвоників від сина можна потім списати на глибокий сон. А от списати почуття, які відчував до жінки з якою провів цю ніч, було неможливо.
Я пропав. В буквальному розумінні цього слова. Мене перестала цікавити власна сім’я, раптово і невідворотно. А моя незнайомка закохалася в мене. Не знаю чи був у неї хтось, не може бути аби в такої жінки не було залицяльника, це протиприродно. Що вона знайшла в моїй особі – одному Богові відомо. До того ж старший від неї років на десять.
Банальна історія, і кінець у неї неодмінно мусить бути сумним, оскільки брехати я не вмію. Тож майбутня зустріч з дружиною може стати і останньою.
Знову задеренчав смартфон. Поглянув на екран і задумався: телефонував син, йому зараз двадцять. Приїхав на дачу до матері зі столиці на вихідні. Інколи таке траплялося, але не густо, оскільки праця на грядках чи в садку його не приваблювала.
- Привіт, сину,- кажу в слухавку.
- Тато, зірвався його голос на крик,- приїзди швидше! Мама померла!
З моєю новою знайомкою рушили удвох. Я сидів на місці мерця, а вона кермувала. За півтори години не обмовилися жодним словом, вона вела авто по навігатору, а я сидів і думав про те, що мене очікувало удома.
У хаті хазяйнували сусіди, лаштували похорон. Дзеркала були запнуті простирадлами, на кухні піп домовлявся з мої братом про обряд поховання, а син стояв в узголів’ї труни. Міліція та медики, які констатували смерть, пішли ще уночі. Відірвався тромб. А син нещодавно забрав відповідні папірці з їхньої контори для влаштування поховання. Мовчки підійшов та обняв сина.
День пройшов як у тумані. Приходили сусіди. Телефонували родичі, лаштувався стіл для тризни, прийшли за задатком копачі, а згодом і музики. Ритуал печалі добігав кінця. І коли наступного дня останній гість покинув мою хату, а син поїхав до Києва я згадав про Наталю.
«Навіть телефона не взяв! О, Господи! Про все забув! Де вона?» Схопився за голову і вибіг надвір. У темряві розгледів контури чийогось авто. Підійшов, відчинив двері з боку водія. Наталя, опустивши голову на кермо, спала.
- Наталю! – тихо погукав дівчину.- Вставай! Ходімо у хату.
Вона важко піднялася з сидіння, пригорнулася і скрушно зітхнула. А я подумав про те, що Бог таки мене наказав: відібрав найдорожче – люблячу дружину. Відібрав саме в той момент, коли я її зрадив.
29.03.2019р.
Пішов у гості до відомої поетеси, поділитися враженнями про її нову книжку, послухати у живому виконанні її твори, самому трохи свого почитати. Нечасто випадали такі посиденьки, оскільки життя диктувало свої правила, на першому плані були турботи матеріального характеру - добування хлібу насущного. А отакі вечірки, це, скорше – відпочинок для розуму.
Парубок я вже підстаркуватий, лисий і з невеличким імпозантним черевцем, часи солодкого бонвіанства канули в Лету. Єдиною моєю справжньою утіхою в житті вже давно стала любляча дружина. Окрім спокійного та покладистого характеру вона ще й красуня неабияка. Проти неї сухоребрі анорексички з обкладинок рекламних проспектів – болотяні жабки. Три американських модельних агентства пропонували їй стати обличчям кількох журналів, останнього разу називали суму гонорару з п’ятьма нуликами. Як правило, жінки на такі умови погоджуються з охоткою. А моя дружина відмовилася. Питав її: « Чого це? У нас таких грошей нікому не платять». Середня платня для моделей в Україні – 30-40 тисяч гривень на місяць. В Америці також не розкидуються грошима, моделі там в основному мають п’ятизначні борги перед власними агенствами. Про це не кажуть уголос аби не розполохати молодих пташечок, яких активно експлуатують власні фірми. А чому так? Поясню.
Модель приїздить, наприклад, з Мериленда до Сан-Франциско, агентство виплачуює гроші за літак, за роботу фотографам, за найм квартири. Але все це робиться в борг. Тобто ці кошти позичають моделі, а в подальшому вилучать з її гонорарів. Гарантії, що вкладені фінанси повернуться немає, тому з часом накопичуються борги. З п’ятьма нулями після знаку.
Є й приховані гешефти, але про це ніхто і ніде не скаже уголос. Є жорстка конкуренція. Переважна більшість моделей працює по 15-16 годин аби засвітитися у брендовому журналі за 150 доларів за добу, в той час, як моделі з кадрового агентства отримують 1,5 тисяч доларів за восьмигодинний робочий день.
Є й хитруни неабиякі: запрошують, наприклад, двох дівчаток, а платять тільки одній. Або в кінці робочого дня вручать портфоліо чи подарункову карту бренда, яку можна засунути самі знаєте куди.
Хоча є й супер-бупер діви з прибутками в десятки мільйонів доларів на рік. Але таких негусто. Серед найбільш відомих, тих що на слуху та на виду - Жізель Бюдхен, Адріана Ліма, Кендалл Дженер, Джига Хадід, Кара Деленвіль, Карла Кросс, Кендіс Свейнпол, Лю Вень. Ці красуні розкручені, працюють як воляки на власний бренд та на компанію, і до того часу, як вони без сил будуть падати на подіумі, матимуть непоганий капітал. Та що там – уже мають.
Отакі пироги, панове. А дружина відмовилася, хоча знала напевне, що буде заробляти непогано.
На моє питання відповіла:
«Поїду працювати – втрачу сім’ю. Воно того не варте».
І що вона втратила? Та нічого! Хай грошей негусто, але бачити довкола себе люблячого чоловіка та веселих дітей куди більш приємніше, аніж жадібних спекулянтів та фінансових ґвалтівників. Колись і ви зрозумієте, що всіх грошей не заробиш, а кохання – найцінніший скарб у житті. Гонитва за готівкою руйнує сім’ї, робить непотрібним узагалі цей суспільний інститут. Якщо начистоту, то майже кожен заробітчанин зраджує своїм половинам за кордоном. Як правило, такі сім’ї розпадаються, спільного господарства не ведеться, діти, виховані бабами на Україні, втрачають зв’язок із батьками, ростуть як перекотиполе. Особливо, коли за кордоном тиняються обоє батьків. Але ми з’їхали з теми, тому вертаємося на стежку цієї розвеселої оповіді.
До квартири моєї подруги прийшла невідома молода дівчина, як потім виявилося – фейсбучна подруга. Привіталася, потиснула руку кожному з присутніх і всілася поруч зі мною на дивані. І тут у мені як біс прокинувся. Аж здивувався: як могло в такому віці зберегтися молодече, гаряче сексуальне почуття. Скоро хребет згинатися перестане, недобачаю, інколи у транспорті засинаю, так ні – хочеться меду, того що сперЕду. Тьху, дожився!
І так мені соромно стало, що потяг до цієї заворожуючої красуні миттю зник.
Коли хазяйка донесхочу нагодувала нас своєю лірикою сусідка по дивану вигукнула:
- Я хочу почитати! Можна?
- Звичайно!
Ви бачили по телику, як кобра хитається перед факіром, коли той дує в свою дудку? Отака халепа сталася і зі мною. Глибоке контральто доводило до млосних дрижаків, мигдалевидні очі з поволокою постійно зупинялися на мені, завихрюючи і без того неспокійні мислі. Ну, а коли вона поклала свою руку мені на плече, дочитуючи оду про кохання, ледь не зомлів. Серце стукотіло швидше, аніж швейна машинка «Зінгер», я забув де знаходжуся і що тут роблю. А вона закінчила читати, зробила чемний поклон нечисленій публіці, знову всілалася поруч зі мною і з усмішкою запитала:
- Вам сподобалося?
Я німотно кивнув і, аби приховати своє хвилювання, підняв її милу ручку та поцілував кінчики пальців. Трохи затримався аби перевести подих, а потім приклався знову.
- О! Та ви кавалер! – відповіла жінка. – Мене зовуть Наталка, будемо знайомі.
- Вельми приємно. А мене Сашко.
Після нудотної вечері ми вийшли на лоджію подихати свіжим повітрям. Але замість полегшення відчував як мене душить обома руками необхідність сказати цій жінці щось приємне, обнадійливе. І, якщо чесно, щось вельми непристойне. Але украй бажане.
Ми щось лопотіли одне одному про літературу, нові імена, знакові постаті, плани на майбутнє, але я розумів, що це тільки прелюдія до чогось куди більш грандіознішого, аніж оця розлога ритуальна бесіда ні про що. Не помилився.
Вона поцілувала мене першою. Говорила, говорила, а потім піднялася на носки пантофель і зронила легенький поцілунок. Я отетерів. А вона взяла мою голову обома рукамии, пильно глянкула в очі, а потім уже як повновладна хазяйка припала до моїх вуст жагучим поцілунком.
Вечірку ми покинули хвилин через п’ятнадцять, вірші нас не цікавили. Хутко дібралися на її дачу на Осокорках, яка дісталася їй у спадок від померлого батька. Гарно там було, тепло, затишно, до Дніпра метрів сто, не більше. Було чути як плюскотять хвилі об піщаний берег, після того як річкою промайнув чийсь дорогий японський катер.
Запаморочення пройшло десь аж під ранок. Благо, що і моя дружина була на дачі, правда в зовсім іншій стороні. Тож пропущені від неї дзвоники та десяток дзвоників від сина можна потім списати на глибокий сон. А от списати почуття, які відчував до жінки з якою провів цю ніч, було неможливо.
Я пропав. В буквальному розумінні цього слова. Мене перестала цікавити власна сім’я, раптово і невідворотно. А моя незнайомка закохалася в мене. Не знаю чи був у неї хтось, не може бути аби в такої жінки не було залицяльника, це протиприродно. Що вона знайшла в моїй особі – одному Богові відомо. До того ж старший від неї років на десять.
Банальна історія, і кінець у неї неодмінно мусить бути сумним, оскільки брехати я не вмію. Тож майбутня зустріч з дружиною може стати і останньою.
Знову задеренчав смартфон. Поглянув на екран і задумався: телефонував син, йому зараз двадцять. Приїхав на дачу до матері зі столиці на вихідні. Інколи таке траплялося, але не густо, оскільки праця на грядках чи в садку його не приваблювала.
- Привіт, сину,- кажу в слухавку.
- Тато, зірвався його голос на крик,- приїзди швидше! Мама померла!
З моєю новою знайомкою рушили удвох. Я сидів на місці мерця, а вона кермувала. За півтори години не обмовилися жодним словом, вона вела авто по навігатору, а я сидів і думав про те, що мене очікувало удома.
У хаті хазяйнували сусіди, лаштували похорон. Дзеркала були запнуті простирадлами, на кухні піп домовлявся з мої братом про обряд поховання, а син стояв в узголів’ї труни. Міліція та медики, які констатували смерть, пішли ще уночі. Відірвався тромб. А син нещодавно забрав відповідні папірці з їхньої контори для влаштування поховання. Мовчки підійшов та обняв сина.
День пройшов як у тумані. Приходили сусіди. Телефонували родичі, лаштувався стіл для тризни, прийшли за задатком копачі, а згодом і музики. Ритуал печалі добігав кінця. І коли наступного дня останній гість покинув мою хату, а син поїхав до Києва я згадав про Наталю.
«Навіть телефона не взяв! О, Господи! Про все забув! Де вона?» Схопився за голову і вибіг надвір. У темряві розгледів контури чийогось авто. Підійшов, відчинив двері з боку водія. Наталя, опустивши голову на кермо, спала.
- Наталю! – тихо погукав дівчину.- Вставай! Ходімо у хату.
Вона важко піднялася з сидіння, пригорнулася і скрушно зітхнула. А я подумав про те, що Бог таки мене наказав: відібрав найдорожче – люблячу дружину. Відібрав саме в той момент, коли я її зрадив.
29.03.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію