Завсігди уміли коні плавать,
але недалеко і неважно.
„Глорія“ російською – це „Слава“,
всім запам‘ятати це неважко.

Корабе́ль ішов найменням гордий,
океан мав намір перепли́сти.
В трюмах коні, мордою до морди,
але їх сумні чекали вісті.

Ціле стадо… Вдалечінь пливли,
тисячі підків в копита вбили.
Щастя все ж вони не принесли –
міна днище кораблю пробила.

Люди сіли в шлюпки, весла взявши,
коні слідом пли́ли просто так.
Що ж робити бідним, бо, як завше,
не було їм місця на плотах.

Плив по океану рижий острів,
в синіх хвилях острів плив гнідий.
Зразу їм здалося – плавать просто,
ніби в річці, більше лиш води…

Та нема ні берега, ні краю,
у ріки вони завжди були.
Хвилі накривали рижу зграю,
а вони все фиркали й пливли.

Залишали коней рештки сили,
ті іржали, тонучи в воді.
Та ніяк вони не розуміли –
чом їх люди кинули в біді.

Врешті-решт розтанув рижий острів,
всі втонули, згинули в імлі.
Домом став їм океанський простір
в сотнях миль від рідної землі…

Переспів твору Бориса Слуцького „Лошади в океане“