Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Козак Дума (1958) /
Вірші
/
Переспіви
Відкритий лист*
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Відкритий лист*
Повідомляю через силу,
що не дійшов до адресата,
той лист, що совісті хватило
у вас направити солдату.
Того листа він не отримав
і не поранився паскудством,
не холодило в люту зиму
його нечуване розпутство.
Коли він піднімав бійців
в атаку біля терміналу,
іще нахабність ваших слів
його душі не розтинала.
І як у бій він крокував,
мотузкою стягнувши рану,
лист кілометри ще долав…
Тоді для туги було рано.
А як підкошений упав
і смерть закрила йому очі,
листа того ще не читав,
бо не дожив герой до ночі.
Труна була із плащ-палатки.
У темряві міському парку
ми поховали після схватки
його під металеву арку.
Над ним зоря на обеліску
і тополина з вітром тужать…
Але, зважаючи на звістку,
вам те усе уже байдуже.
Лише уранці, усі разом,
опісля смерті адресата,
ми прочитали ту образу –
даруйте нам, простим солдатам.
Не цитуватиму без толку
усе, що нині серце крає,
від імені усього полку
лише гризоту нагадаю.
Писали, утомилась ждати
і іншого знайшла для себе,
що одягла кохання шати,
а тому – він уже не треба.
Що розпрощалася з бідою,
живеться добре, у достатку.
Не переймаєтесь нуждою
у лейтенантськім атестаті.
Аби листа вже не чекав
і вас не утрудняв би знову.
Так, саме так – „не утрудняв“!
Болюче відшукали слово…
І все, і більше ні гу-гу…
Перечитали терпеливо
слова, що ніби на снігу
у час війни знайти змогли ви.
„Не утрудняй“, „муж“, „атестат“…
На що ж ви душу проміняли?!
А він же був герой, солдат!
Ми з ним за вас тут умирали…
В розлуці жити – серце бити,
не всяк її лиху здолає.
Не кожен може вік любити,
на жаль, усе в житті буває…
Хай не кохали уже більше
і він тепер вам не потрібен.
Нехай жили уже ви з іншим,
Бог з вами й тим нікчемним злиднем,
але ж який гріх у солдата,
що часу вільного не знає!
Що вас рятуючи від ката,
себе три роки „утрудняє“…
Що, відшукати не змогли
хай слів гірких, та благородних?
В своїй душі ви не знайшли,
так зайняли б в кого завгодно!
Бо у Вітчизні нашій єсть
немало чистих душ, високих.
Вони вам виявили б честь
і ваші згладили пороки.
Вони б за вас слова знайшли,
щоб збадьорити чоловіка.
Уклін від нас їм до землі
за серце добре і велике!
Не вам, жіночому загалу,
од всіх, відірваних війною,
ми написати побажали,
щоб знали – ви тому виною.
Чоловіки на фронті тут,
в борні із ворогом й собою,
з тривогою якоюсь ждуть
листів із дому перед боєм.
Ми начиталися лайна,
тепер тихцем усі жалкуєм –
а раптом все ж ви не одна
й такого хтось іще скуштує…
На суд дружин пошлемо вас,
їх імена ви забруднили.
Хоча на нетривалий час
листом нам мозок отруїли.
Нехай поставлять у вину,
що душу чорну ви ховали,
любили лиш себе одну
і за дружину видавали.
А бувший чоловік – убитий,
тож далі бавтеся із новим.
Загинув і на тому світі
не потурбує зайвим словом.
Живіть, а він вже без вини
не відповість і не напише.
Вже не повернеться з війни,
під руку вас не стріне з іншим.
Лиш за одне його прощати
прийдеться вам, продажна юдо,
що місяць-другий доставляти
листи й надалі пошта буде.
Нічого не удієш тут –
листи від кулі повільніші.
Вони пізніше надійдуть
і потривожать вашу тишу…
Там жодного рядка без вас
немає… Це вам неприємно?
То я беру у скрути час
слова, написані даремно!
Прийміть, нарешті, і від нас
презирства міру, на прощання.
Всі ті, хто зневажають вас –
загиблого однополчани.
12.09.2016
що не дійшов до адресата,
той лист, що совісті хватило
у вас направити солдату.
Того листа він не отримав
і не поранився паскудством,
не холодило в люту зиму
його нечуване розпутство.
Коли він піднімав бійців
в атаку біля терміналу,
іще нахабність ваших слів
його душі не розтинала.
І як у бій він крокував,
мотузкою стягнувши рану,
лист кілометри ще долав…
Тоді для туги було рано.
А як підкошений упав
і смерть закрила йому очі,
листа того ще не читав,
бо не дожив герой до ночі.
Труна була із плащ-палатки.
У темряві міському парку
ми поховали після схватки
його під металеву арку.
Над ним зоря на обеліску
і тополина з вітром тужать…
Але, зважаючи на звістку,
вам те усе уже байдуже.
Лише уранці, усі разом,
опісля смерті адресата,
ми прочитали ту образу –
даруйте нам, простим солдатам.
Не цитуватиму без толку
усе, що нині серце крає,
від імені усього полку
лише гризоту нагадаю.
Писали, утомилась ждати
і іншого знайшла для себе,
що одягла кохання шати,
а тому – він уже не треба.
Що розпрощалася з бідою,
живеться добре, у достатку.
Не переймаєтесь нуждою
у лейтенантськім атестаті.
Аби листа вже не чекав
і вас не утрудняв би знову.
Так, саме так – „не утрудняв“!
Болюче відшукали слово…
І все, і більше ні гу-гу…
Перечитали терпеливо
слова, що ніби на снігу
у час війни знайти змогли ви.
„Не утрудняй“, „муж“, „атестат“…
На що ж ви душу проміняли?!
А він же був герой, солдат!
Ми з ним за вас тут умирали…
В розлуці жити – серце бити,
не всяк її лиху здолає.
Не кожен може вік любити,
на жаль, усе в житті буває…
Хай не кохали уже більше
і він тепер вам не потрібен.
Нехай жили уже ви з іншим,
Бог з вами й тим нікчемним злиднем,
але ж який гріх у солдата,
що часу вільного не знає!
Що вас рятуючи від ката,
себе три роки „утрудняє“…
Що, відшукати не змогли
хай слів гірких, та благородних?
В своїй душі ви не знайшли,
так зайняли б в кого завгодно!
Бо у Вітчизні нашій єсть
немало чистих душ, високих.
Вони вам виявили б честь
і ваші згладили пороки.
Вони б за вас слова знайшли,
щоб збадьорити чоловіка.
Уклін від нас їм до землі
за серце добре і велике!
Не вам, жіночому загалу,
од всіх, відірваних війною,
ми написати побажали,
щоб знали – ви тому виною.
Чоловіки на фронті тут,
в борні із ворогом й собою,
з тривогою якоюсь ждуть
листів із дому перед боєм.
Ми начиталися лайна,
тепер тихцем усі жалкуєм –
а раптом все ж ви не одна
й такого хтось іще скуштує…
На суд дружин пошлемо вас,
їх імена ви забруднили.
Хоча на нетривалий час
листом нам мозок отруїли.
Нехай поставлять у вину,
що душу чорну ви ховали,
любили лиш себе одну
і за дружину видавали.
А бувший чоловік – убитий,
тож далі бавтеся із новим.
Загинув і на тому світі
не потурбує зайвим словом.
Живіть, а він вже без вини
не відповість і не напише.
Вже не повернеться з війни,
під руку вас не стріне з іншим.
Лиш за одне його прощати
прийдеться вам, продажна юдо,
що місяць-другий доставляти
листи й надалі пошта буде.
Нічого не удієш тут –
листи від кулі повільніші.
Вони пізніше надійдуть
і потривожать вашу тишу…
Там жодного рядка без вас
немає… Це вам неприємно?
То я беру у скрути час
слова, написані даремно!
Прийміть, нарешті, і від нас
презирства міру, на прощання.
Всі ті, хто зневажають вас –
загиблого однополчани.
12.09.2016
* Переспів твору Констянтина Симонова „Открытое письмо женщине из г. Вичуга“.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
