Налий-но, друже, в келих синяви
і спомини мої ти оживи
про те, що вже зневажене й забуте,
або закуте часом в молитви́…

Налий за те, що темряву пройшов,
свою дорогу поміж скель знайшов,
за путь життєву, аж до сліз сутужну,
за Місяць, що над хмарами зійшов.

За те, що не скотився під укіс,
свого хреста смиренно й гордо ніс.
Ще за поля рясні троянд черлених
і за друзяк хороших цілий віз.

Згадаймо побратимів дорогих,
багато з них немає між живих.
За тих, хто ще мандрує терниками
хитросплетіння різних дат і віх.

Можливо пригадають нас колись,
спитають – де і звідки ми взялись.
Життя своє нам так прожити треба,
щоб люд за нами плакав і моливсь.

Хай світить срібний Місяць угорі
і хилить вітер віти яворів.
Як Бог відчинить нам небесну браму,
данину віддамо ми цій порі.

Полине шлях угору поміж хмар,
де нас чекає кожного вівтар.
Серця свої на нього покладемо,
та душі вбережемо від почвар!

08.07.2016