
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.04.01
10:11
Якщо тобі набридла — повідом
усе як є — не вб'ють слова правдиві.
Лише затерпне серце під ребром
шукаючи притулок у жаливі.
Не хочеш в пастку втрапити — тікай
сполохано в смеркання неозоре,
не втримати любов — стрімка ріка
усе як є — не вб'ють слова правдиві.
Лише затерпне серце під ребром
шукаючи притулок у жаливі.
Не хочеш в пастку втрапити — тікай
сполохано в смеркання неозоре,
не втримати любов — стрімка ріка
2023.04.01
09:12
Чомусь сьогодні тягне на повтори.
Може тому, що квітень завітав
і стало навкруги усе квітневе:
квітневе сонце і квітневе небо,
квітневий настрій і квітневі мрії
про те, щоби закінчилась війна
і Україна, може й не квітнева,
але ізнов розквітла, ожил
Може тому, що квітень завітав
і стало навкруги усе квітневе:
квітневе сонце і квітневе небо,
квітневий настрій і квітневі мрії
про те, щоби закінчилась війна
і Україна, може й не квітнева,
але ізнов розквітла, ожил
2023.04.01
05:44
Усівшись зручно на старому пні
Та сміючись очима винувато, –
Знайомий дід розказує мені
Про те, що може нині пригадати.
Обтяжений утомою років,
Знесилений зневірою важкою, –
Він починає радо переспів
Прочитаного й чутого вже мною.
Та сміючись очима винувато, –
Знайомий дід розказує мені
Про те, що може нині пригадати.
Обтяжений утомою років,
Знесилений зневірою важкою, –
Він починає радо переспів
Прочитаного й чутого вже мною.
2023.03.31
22:29
Ламаний гріш вам, філософи
вічного життя після смерті...
Ламаний гріш вам за ваші зморшки.
А я обираю плоть, що страждає
в ім’я нігтя пальця мойого,
що такий звичний мені й симпатичний.
А я обираю насолоду просту й білу:
на омите водою, свіже тіл
вічного життя після смерті...
Ламаний гріш вам за ваші зморшки.
А я обираю плоть, що страждає
в ім’я нігтя пальця мойого,
що такий звичний мені й симпатичний.
А я обираю насолоду просту й білу:
на омите водою, свіже тіл
2023.03.31
17:36
Ти думаєш, словом, до неможливості
Надто багато і за кожною комою,
Серце зникає в рядках наївності.
Ти стала для мене ще більш невідомою;
Ще більше далекою і безнадійною,
Вигадка мови, - ну, що ж, за назвою –
Любов, та як випадок – нерозділеною,
Т
Надто багато і за кожною комою,
Серце зникає в рядках наївності.
Ти стала для мене ще більш невідомою;
Ще більше далекою і безнадійною,
Вигадка мови, - ну, що ж, за назвою –
Любов, та як випадок – нерозділеною,
Т
2023.03.31
14:54
Поміж галасного люду
я знайду тиші сліди.
Відчую ніжний трепет її голосу.
Вслухаюсь в її теплі слова.
Вона обіймами своїми
заховає сум.
Своїм лагідним поглядом
огорне жаль.
я знайду тиші сліди.
Відчую ніжний трепет її голосу.
Вслухаюсь в її теплі слова.
Вона обіймами своїми
заховає сум.
Своїм лагідним поглядом
огорне жаль.
2023.03.31
12:28
День розгорівсь черкнувши сірника
В лампадку бляклого світання Сходу,
І вітер дмухав, змішував тепло,
В просіяний досвітній холод.
День починався шелестом тополь.
Спадав туман, зникаючи безслідно,
В дрімучий ліс. А там сто тисяч доль,
Тягли в юдо
В лампадку бляклого світання Сходу,
І вітер дмухав, змішував тепло,
В просіяний досвітній холод.
День починався шелестом тополь.
Спадав туман, зникаючи безслідно,
В дрімучий ліс. А там сто тисяч доль,
Тягли в юдо
2023.03.31
10:52
А потвор по тінястих кутках побільшало.
Намарно їх гнати, з тіней просочяться нові.
Згадай, хоч би спробуй, була колись горниця іншою.
І квіти, що мешкали тут, колись були живі.
Посохлі пелюстки валяються долу, неприбрані.
Потвори їх чавлять в дріб
Намарно їх гнати, з тіней просочяться нові.
Згадай, хоч би спробуй, була колись горниця іншою.
І квіти, що мешкали тут, колись були живі.
Посохлі пелюстки валяються долу, неприбрані.
Потвори їх чавлять в дріб
2023.03.31
10:13
СТАНОВЛЕННЯ.
І ось, перед новим 1970 роком, ми перебралися до нашої першої власної квартири. Я вже раніше згадувала, що на весілля нам надарували усього, крім, звичайно, меблів. Ще раніше ми придбали собі симпатичний торшер із рожевим абажуром, який ст
2023.03.31
05:36
Вечора відсвіт багровий
Жалем на згарище ліг, –
Розум втомили розмови
Про односельців моїх.
Порожньо й сумно за тином, –
Тче лиш павук сиву нить.
Запах гіркого полину
Голову швидко п’янить.
Жалем на згарище ліг, –
Розум втомили розмови
Про односельців моїх.
Порожньо й сумно за тином, –
Тче лиш павук сиву нить.
Запах гіркого полину
Голову швидко п’янить.
2023.03.30
19:58
Ганна Семиградська, прима оперного, вже у гримі й образі Розіни, ретельно вдивлялася у своє гротескно змінене віддзеркалення. Те чарівне лице юної ефірної діви, яким його бачили діти райка, зблизька нагадувало грубо покраяний жирними мазками портрет пензл
2023.03.30
19:54
Брехня - це крапля, що камінь точить.
Вона проявляється, як на плівці.
Це вочевидь саме той злочин,
що розкривається без поліції.
Брехні не буває - в ім‘я чи заради…
Тут виправдання жодні - зайві.
Брехня, як завжди, - прихована зрада.
Вона проявляється, як на плівці.
Це вочевидь саме той злочин,
що розкривається без поліції.
Брехні не буває - в ім‘я чи заради…
Тут виправдання жодні - зайві.
Брехня, як завжди, - прихована зрада.
2023.03.30
18:23
колись давно на ці землі напали вороги, які грабували й палили села, вбивали жителів, а красивих молодих дівчат брали в полон, щоб пізніше продати їх у рабство. Одного разу, переправляючись через Чорний ліс, вороги зупинилися біля Чорного ока, щоб відпочи
2023.03.30
14:45
Полуденна спека поволі на спад вже пішла,
Камінна дорога не так припіка босі ноги.
Затихли Афіни, сховалися в кокона свого
І тиша поволі над гамірним містом лягла.
У темному небі яскраво засяяли зорі,
Знайомі сузір’я, хоч трохи, немов не такі.
Як ба
Камінна дорога не так припіка босі ноги.
Затихли Афіни, сховалися в кокона свого
І тиша поволі над гамірним містом лягла.
У темному небі яскраво засяяли зорі,
Знайомі сузір’я, хоч трохи, немов не такі.
Як ба
2023.03.30
14:04
Селюк не знав, що сталося в далеку давнину.
Музики два змагались. І ось у того,
Кому вже провіщали перемогу,
На арфі раптом луснула струна...
Закам’яніли слухачі. Та після паузи
Знов порвана струна заговорила...
І тільки потерпілець знав, що стало
Музики два змагались. І ось у того,
Кому вже провіщали перемогу,
На арфі раптом луснула струна...
Закам’яніли слухачі. Та після паузи
Знов порвана струна заговорила...
І тільки потерпілець знав, що стало
2023.03.30
13:08
Тільки-но усядуся надворі
І упруся спиною об тин, -
Горобці цвірінькають то хором,
То щебече весело один.
Хоч собака гавкає на зграю
І горлає півень, мов сказивсь, -
Співуни такий концерт вчиняють,
Що душа зривається у вись.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І упруся спиною об тин, -
Горобці цвірінькають то хором,
То щебече весело один.
Хоч собака гавкає на зграю
І горлає півень, мов сказивсь, -
Співуни такий концерт вчиняють,
Що душа зривається у вись.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Рецензії
Із сімейних публікацій: Устина-Златоуста Вовк "ІСУС, СИН БОГА ЖИВОГО"
Вистава «Ісус, Син Бога Живого» Василя Босовича іде у Театрі ім. Марії Заньковецької вже 25 років, її було зіграно понад 200 разів (в ювілейній виставі у 2014 році роль Ісуса виконував Тарас Жирко), прем’єра її відбулася у травні далекого 1994 року. Про неї я чула ще від своїй батьків, які розповідали про це неймовірне видовище, коли Львів переживав цю виставу як нове театральне дійство під Великодні свята. Так і пішла традиція показувати цей матеріал, цю містерію, саме під свято Пасхи. І кожен раз, коли грається сюжетна колізія Ісуса Христа, Сина Божого, у колі простих людей, де багато підлості, невірства і найчорнішої зради, стає моторошно від ілюстрації тортур Назаретянина з наказу Понтія Пилата, бо на очах занімілої глядацької зали постає закривавлена постать Вчителя, у якого дрижить кожен м’яз на тілі. А сцена страти Ісуса на Хресті – кульмінація драматичної оповіді, перетворює сцену театру в Часі і Просторі на Гору Голгофу, що знаходилася за міськими стінами Єрусалима.
Батьки розповідали і про давній склад акторів, задіяних у цій виставі понад двадцять років тому, яких уже немає серед нас – тоді виходив у ролі законовчителя Никодима н.а. України Олександр Гринько, у ролі Каяфи первосвященика – н.а. України Олександр Гай та інші. У ролі Спокусника з’являвся на очі глядачів тоді ще молодий, тепер уже актор старшого покоління – н.а. України Євген Федорченко, на зміну йому наше, теперішнє покоління глядачів, бачить в образі Спокусника Олеся Федорченка, що і манерою гри, і тембром голосу дуже нагадує батька. Понад двадцять років тому Богоматір Марію грала н.а. України Таїсія Литвиненко, в цій ролі вона завжди була м’яка і, по-материнському, чуйна. З давнього складу акторів до сьогодні виходять на сцену: Іродіада – з.а. Украни Ірина Швайківська, з.а. України Людмила Нікончук і їх донька Соломія – з.а. України Альбіна Сотникова (минулоріч на Великдень грав Ірода н.а. України Петро Бенюк, на жаль, уже покійний). Хочеться бачити в ролі юної Соломії когось із молодого складу заньківчан, бо кого-кого, а дівчат – вродливих, талановитих і гарно танцюючих у театрі предостатньо! Незмінним виконавцем ролі Пилата, прокуратора Юдеї, залишився н.а. України – Богдан Козак. І старе, і нове покоління глядачів не уявляють цього персонажа в іншому прочитанні.
А от н.а. України Григорій Шумейко, що у старому складі виходив в образі брата Ісуса – Якова (кілька років тому я бачила його в цій ролі – в ній він блискучий, по-братньому добрий, і дотепний!), тепер вже виходить у ролі Ірода і, як на мене, програє Іроду – Петру Бенюку, занадто вже він патетично-гротескний.
З пам’ятних масових сцен вистави – це весілля в Каннах, де на сцену у танці виходить весь акторський склад театру від старого до малого; це сцена «Нагірної проповіді» та «Тайної Вечері» перед Тортурами і … вже згадувана цена Страти.
Усі дванадцять Апостолів у виконанні заньківчан – характерні і виразні, особливо запам’ятовуються: Симон Петро – н.а. України Степан Глова, Нафанаїл – з.а.України Ігор Гаврилів, Яків Заведеїв – н.а. України Ярослав Мука, Матвій – Роман Біль. Відчувається ансамблевість у колі акторів - «Апостолів». Коли вони співають на березі моря у залі стає тихо-тихо, глядачі з насолодою вслухаються в мотив пісні.
Не можна в цій виставі обминути сценографію і костюми давньої Палестини (художник-постановник – народний художник України Мирон Кипріян), це ж за жанром історична містерія за Чотириєвангелієм, тому у цій виставі особливо прискіпливо глядачі споглядають всі дрібниці – від скелястих рельєфів, що перетворюються на образи-символи Скрижалів; до семисвічника «менори» на раді священослужителів Синедріону, що голосують за страту Ісуса, задмухуючи свічки в свічнику.
Вистава вражаюча. Вона нікого не залишає байдужим. Особливо хвилює музичне оформлення, зокрема, музична тема Ісуса Христа.
Такі вистави мають довгу і непересічну сценічну біографію, бо історично-духовний матеріал, на якому побудований сюжет драми Василя Босовича, не втрачає своєї актуальності ні в Часі, ні в Просторі.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із сімейних публікацій: Устина-Златоуста Вовк "ІСУС, СИН БОГА ЖИВОГО"
Вистава-містерія за Чотириєвангелієм
«ІСУС, СИН БОГА ЖИВОГО» на сцені "заньківчан".
Вітаючи усю громаду Поетичних майстерень з Великодніми святами, хочу запропонувати рецензію своєї доні - Устини - на виставу "ІСУС, СИН БОГА ЖИВОГО", що йде у Львівському академічному національному драматичному театрі імені Марії Заньковецької з 1994 року, себто 25-ий рік поспіль.
(автор – Василь Босович, режисер-постановник – н.а. України Федір Стригун)
У Театрі імені Марії Заньковецької, як і в інших театрах Львова, є улюблені довголітні вистави – вистава Василя Босовича «Ісус, Син Бога Живого» саме належить до таких вистав, вона улюблена для глядачів, які приходять дивитися її цілими сім’ями неодноразово, вона дорога і самим акторам, які граючи цю ілюстрацію Нового Завіту Біблії, щоразу переживають особливе духовне потрясіння, що для акторської професії притаманне як в ніякій іншій з творчих професій. Скажімо, артистка Тетяна Павелко, що вже багато років виходить у цій виставі в образі Матері Марії, говорила якось, що кожен раз перед виставою у неї піднімається тиск, а перший виконавець ролі Ісуса – теперішній артист Київського Національного драматичного театру ім. І.Франка, з.а. України Тарас Жирко, кожен раз перед виставою усамітнювався, аби ніякі світські чинники та галас не відволікали його від стану душевного спокою і самозаглиблення. Така роль (і якщо хочете знати місія!), яка дісталася йому за принципом майже кінематографічного ефекту зовнішності, а в теперішньому часі – з.а. України Андрію Сніцарчуку – трапляється раз на життя.
Вистава «Ісус, Син Бога Живого» Василя Босовича іде у Театрі ім. Марії Заньковецької вже 25 років, її було зіграно понад 200 разів (в ювілейній виставі у 2014 році роль Ісуса виконував Тарас Жирко), прем’єра її відбулася у травні далекого 1994 року. Про неї я чула ще від своїй батьків, які розповідали про це неймовірне видовище, коли Львів переживав цю виставу як нове театральне дійство під Великодні свята. Так і пішла традиція показувати цей матеріал, цю містерію, саме під свято Пасхи. І кожен раз, коли грається сюжетна колізія Ісуса Христа, Сина Божого, у колі простих людей, де багато підлості, невірства і найчорнішої зради, стає моторошно від ілюстрації тортур Назаретянина з наказу Понтія Пилата, бо на очах занімілої глядацької зали постає закривавлена постать Вчителя, у якого дрижить кожен м’яз на тілі. А сцена страти Ісуса на Хресті – кульмінація драматичної оповіді, перетворює сцену театру в Часі і Просторі на Гору Голгофу, що знаходилася за міськими стінами Єрусалима.
Батьки розповідали і про давній склад акторів, задіяних у цій виставі понад двадцять років тому, яких уже немає серед нас – тоді виходив у ролі законовчителя Никодима н.а. України Олександр Гринько, у ролі Каяфи первосвященика – н.а. України Олександр Гай та інші. У ролі Спокусника з’являвся на очі глядачів тоді ще молодий, тепер уже актор старшого покоління – н.а. України Євген Федорченко, на зміну йому наше, теперішнє покоління глядачів, бачить в образі Спокусника Олеся Федорченка, що і манерою гри, і тембром голосу дуже нагадує батька. Понад двадцять років тому Богоматір Марію грала н.а. України Таїсія Литвиненко, в цій ролі вона завжди була м’яка і, по-материнському, чуйна. З давнього складу акторів до сьогодні виходять на сцену: Іродіада – з.а. Украни Ірина Швайківська, з.а. України Людмила Нікончук і їх донька Соломія – з.а. України Альбіна Сотникова (минулоріч на Великдень грав Ірода н.а. України Петро Бенюк, на жаль, уже покійний). Хочеться бачити в ролі юної Соломії когось із молодого складу заньківчан, бо кого-кого, а дівчат – вродливих, талановитих і гарно танцюючих у театрі предостатньо! Незмінним виконавцем ролі Пилата, прокуратора Юдеї, залишився н.а. України – Богдан Козак. І старе, і нове покоління глядачів не уявляють цього персонажа в іншому прочитанні.
А от н.а. України Григорій Шумейко, що у старому складі виходив в образі брата Ісуса – Якова (кілька років тому я бачила його в цій ролі – в ній він блискучий, по-братньому добрий, і дотепний!), тепер вже виходить у ролі Ірода і, як на мене, програє Іроду – Петру Бенюку, занадто вже він патетично-гротескний.
З пам’ятних масових сцен вистави – це весілля в Каннах, де на сцену у танці виходить весь акторський склад театру від старого до малого; це сцена «Нагірної проповіді» та «Тайної Вечері» перед Тортурами і … вже згадувана цена Страти.
Усі дванадцять Апостолів у виконанні заньківчан – характерні і виразні, особливо запам’ятовуються: Симон Петро – н.а. України Степан Глова, Нафанаїл – з.а.України Ігор Гаврилів, Яків Заведеїв – н.а. України Ярослав Мука, Матвій – Роман Біль. Відчувається ансамблевість у колі акторів - «Апостолів». Коли вони співають на березі моря у залі стає тихо-тихо, глядачі з насолодою вслухаються в мотив пісні.
Не можна в цій виставі обминути сценографію і костюми давньої Палестини (художник-постановник – народний художник України Мирон Кипріян), це ж за жанром історична містерія за Чотириєвангелієм, тому у цій виставі особливо прискіпливо глядачі споглядають всі дрібниці – від скелястих рельєфів, що перетворюються на образи-символи Скрижалів; до семисвічника «менори» на раді священослужителів Синедріону, що голосують за страту Ісуса, задмухуючи свічки в свічнику.
Вистава вражаюча. Вона нікого не залишає байдужим. Особливо хвилює музичне оформлення, зокрема, музична тема Ісуса Христа.
Такі вистави мають довгу і непересічну сценічну біографію, бо історично-духовний матеріал, на якому побудований сюжет драми Василя Босовича, не втрачає своєї актуальності ні в Часі, ні в Просторі.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію