ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.21
04:06
Неначе блискавка у квітні,
Розколе тишу тріолет.
Нове замінить на новітнє,
Неначе блискавка у квітні.
Коли бажання заповітні
Прикрасить римами поет,
Неначе блискавка у квітні,
Розколе тишу тріолет.
Нове замінить на новітнє,
Неначе блискавка у квітні.
Коли бажання заповітні
Прикрасить римами поет,
Неначе блискавка у квітні,
2024.05.21
00:02
Ні, «любов» - заслабке те слівце, як на мене.
Я тобою живу, а не просто люблю.
Чоловік – то чисельник, а жінка – знаменник
Апріорі ніколи не рівний нулю.
Та обов’язок цей - хоч чогось бути вартим -
Із тобою приємність, але не тягар.
Жили рвуть,
Я тобою живу, а не просто люблю.
Чоловік – то чисельник, а жінка – знаменник
Апріорі ніколи не рівний нулю.
Та обов’язок цей - хоч чогось бути вартим -
Із тобою приємність, але не тягар.
Жили рвуть,
2024.05.20
20:34
Прозорий метелик засинає на осонні її плеча
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
2024.05.20
20:34
Прозорий метелик засинає на осонні її плеча
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
2024.05.20
19:15
Підбитий у відльоті птах.
Як птах тужавіє в надії.
Розгін...Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
...Дивак в літах, хіба ж не ти отак
І пінишся, і рвешся у чуттєвій вирві?
Розгін... Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
Як птах тужавіє в надії.
Розгін...Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
...Дивак в літах, хіба ж не ти отак
І пінишся, і рвешся у чуттєвій вирві?
Розгін... Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
2024.05.20
13:30
Вплетись у пам'ять чорною стрічкою.
Чи на землі нам щастя ще буде?
Січень ув очі жбурляє січкою,
але не милішим був і грудень.
Ми повизбируєм снігу перлини,
платтячко буде доні на свято,
час відрахує останні години,
їх лишається геть небагато.
Чи на землі нам щастя ще буде?
Січень ув очі жбурляє січкою,
але не милішим був і грудень.
Ми повизбируєм снігу перлини,
платтячко буде доні на свято,
час відрахує останні години,
їх лишається геть небагато.
2024.05.20
12:53
В моєму лобі кублиться печаль,
Обарвлена у перегар поезій.
Сатира в гузно заганя меча,
Аж крапле кров із геть тупого леза.
А я ж чекав не вави, а "Ура!",
Щоб оплески мого вмивали писка!
Але Сушко - упир-сисун, мара,
Обарвлена у перегар поезій.
Сатира в гузно заганя меча,
Аж крапле кров із геть тупого леза.
А я ж чекав не вави, а "Ура!",
Щоб оплески мого вмивали писка!
Але Сушко - упир-сисун, мара,
2024.05.20
12:46
Святині зруйновані житимуть в наших серцях,
Неторкано-чистими лишаться розум і віра.
Лиш праведний гнів не засліплює око борця,
Лиш ненависть щира несхибно приборкує звіра.
Настала хвилина, коли не вбачається гріх
У тім, щоб у Бога просити для воро
Неторкано-чистими лишаться розум і віра.
Лиш праведний гнів не засліплює око борця,
Лиш ненависть щира несхибно приборкує звіра.
Настала хвилина, коли не вбачається гріх
У тім, щоб у Бога просити для воро
2024.05.20
11:46
Над соколом небо безкрає,
Під крилами - море Чорне,
Міць люту і непокорну
У погляді й ніч не сховає:
- Мій волею сповнений простір -
Безмежністю створений храм.
Свободою споєний вдосталь,
Під крилами - море Чорне,
Міць люту і непокорну
У погляді й ніч не сховає:
- Мій волею сповнений простір -
Безмежністю створений храм.
Свободою споєний вдосталь,
2024.05.20
10:29
Лицедій
Всі свої шістнадцять збІрок
написав російською наче,
а після того зробив свій вирок:
мова ця - свинособача.
Автор: Юрко Дар
Всі свої шістнадцять збІрок
написав російською наче,
а після того зробив свій вирок:
мова ця - свинособача.
Автор: Юрко Дар
2024.05.20
09:48
Запроданець – то не пусті слова,
приємно часом підлість учинити!
Так обертом колує голова,
що лише б не злетіти із орбіти…
Перевертень… Які страшні слова!
Яка тонка метафора і образ…
Чи зрада – невід’ємна складова,
приємно часом підлість учинити!
Так обертом колує голова,
що лише б не злетіти із орбіти…
Перевертень… Які страшні слова!
Яка тонка метафора і образ…
Чи зрада – невід’ємна складова,
2024.05.20
05:12
Віком ослаблена пам'ять
Зраджує нині мені, -
Плутаю дати з місцями,
Змішую ночі та дні.
Вже пригадати несила
Часу подій і розмов, -
Стан - мов позбавивсь вудила
В товщі води риболов.
Зраджує нині мені, -
Плутаю дати з місцями,
Змішую ночі та дні.
Вже пригадати несила
Часу подій і розмов, -
Стан - мов позбавивсь вудила
В товщі води риболов.
2024.05.20
01:53
Московська зараза гидка і брутальна,
Страшна і живуча, мов курва вокзальна,
Затьмарює мізки, засмічує душі
І смородом трупним, як зашморгом душить.
Немає рятунку, не буде пощади,
Допоки болотні біснуються гади,
Допоки не вибиті свинособаки,
Страшна і живуча, мов курва вокзальна,
Затьмарює мізки, засмічує душі
І смородом трупним, як зашморгом душить.
Немає рятунку, не буде пощади,
Допоки болотні біснуються гади,
Допоки не вибиті свинособаки,
2024.05.20
00:49
Сидить смердючий малорос
І вкрився клятим триколором.
Своїм римованим набором
Виконує словесний крос.
Рядочки пише кровосос
Та радість називає горем.
Сидить смердючий малорос
І вкрився клятим триколором.
Своїм римованим набором
Виконує словесний крос.
Рядочки пише кровосос
Та радість називає горем.
Сидить смердючий малорос
2024.05.20
00:04
биті жаки й калачики терті
впалі ангели ой не святі
ти мені не сестра милосердя
і тобі я не брат у Христі
для такого занадто вже палко
дуже гаряче все це - ще б пак
далебі, ти не скромна фіалка
впалі ангели ой не святі
ти мені не сестра милосердя
і тобі я не брат у Христі
для такого занадто вже палко
дуже гаряче все це - ще б пак
далебі, ти не скромна фіалка
2024.05.19
21:12
Місто зустрічей, місто небажаних втрат.
Місто гарних жінок і славетних мелодій...
Діамант - 800 чи років, чи карат.
І шукати подібної цінності годі.
Філіжаночка щастя - чого треба ще
В місті дивних легенд і веселих кав'ярень?
Місто, де всі надії
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Місто гарних жінок і славетних мелодій...
Діамант - 800 чи років, чи карат.
І шукати подібної цінності годі.
Філіжаночка щастя - чого треба ще
В місті дивних легенд і веселих кав'ярень?
Місто, де всі надії
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Упириця
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Упириця
Чи зустрічалися ви з упирами чи упирицями, шановні читачі? Ні? Хух – слава Богові, аж від серця відлягло. А мені довелося. Як лишився живим-здоровим – і досі не второпаю. Певно, дуже моцні у мене янголи, коли від такої капості оборонили. Та й жінка не промах. Отже, розкажу все толково, звільню серце від вантажу тяжкого, а ви змудрішаєте трохи. Гаразд?
Дружина у мене берегиня, знахурка могутня, чаклує так аж волосся на голові ворушиться, під час екзорцизмів іскри з очей вилітають. А я біля неї за охоронця та учня чародійського. А ще український борщ їй варю та вареники з сиром готую. Якщо вона поїсть увечері тих вареників, то стає доброю – хоч до душі прикладай. Я й прикладаю, гарно так, аж до третіх півнів.
У хаті навпроти оселилася поетеса з Полтави. Сказала, що тут краще зможе реалізувати себе як творча особистість, бо до столиці ближче.
Київ – це гігантський пилосмок для неспокійного люду нашої неозорої батьківщини, сюди як мухи на липучку злітаються всі, хто хоче змінити свою долю на краще та реалізувати власні творчі здібності на повну. І справді – хіба то цікаво у якогось фермера зранку до вечора доїти породистих корівок? Краще писати ліричні вірші та публікувати їх у столичних газетах та журналах, стати іконою стилю для цілої армії молодих літераторів та вічним джерелом заздрості для бездарних колег. Оце життя!
До Києва з нашого поліського хутора, загубленого в лісових нетрях, і справді недалеко: півтори години на волах до залізничної станції, а там півтори години електричкою в обнімку з циганським табором і гоп! – ти уже у Святошин!
І все було би гарно, якби в покинуту сусідську хату не вселилася ще одна бродяча поетеса, цього разу наче з-під Яготина. Поетесам узагалі тут рай, особливо тим, які люблять писати пейзажну лірику. Є й річки, і ставки, і ліси, і луки. А живності усілякої! А флори! Навіть чупакабра є, але це секрет. Я про це мовчу і ви мовчіть, аби не приїхали сюди товпи шукачів дивовижного та не повитоптували грибниці з боровиками.
Від новоприбулої і справді віяло демонічною силою. Ще б пак: груденята під кофтиною стовбурчилися так, наче хотіли прохромити її наскрізь, карії очі були такими жагучими аж мокріла чуприна, топік на бездоганній фігурі Венери ледь прикривав пупець, а нижню половину торсу оздоблював тільки ремінь із пряжкою у вигляді рогатого козла та шорти з рюшиками в декоративних дірках на сідницях, в які можна було просунути голову.
- Доброго дня,- озвалася білява сусідка і приязно посміхнулася. Серце тьохнуло, зробило два пропуски, потім почало торохтіти утричі швидше і я зрозумів, що пропав. А дружина у розпачі вигукнула «Буде біда!» і, ухопивши мене за вухо, поволочила в хату.
Тієї ночі до її душі я не прикладався,- одвернулася до стіни від мене кохана і тихенько сичала. Я тихо лежав під ковдрою і не ворушився, аби не розстроїти ненароком мою половину ще дужче. Десь опівночі її трохи попустило, вона мерзлякувато підібгалася під мене і нарешті заснула.
А уранці наша нова сусідка вийшла на ганок в чому мати народила і почала робити гімнастику. А я стояв і дивився: забув і про голодного кабана, який верещав від голоду у клуні, і про бичка, якого треба було вивести на пашу, і про власну жінку, яка вчора миттєво вичислила небезпечну конкурентку.
А сусідка то нахилялася вперед, то назад, крутила торсом туди-сюди, розмашисто піднімала ноги аби краще було видно її розчудесні принади, здмухувала неслухняний чубчик, що падав їй на носа і знову робила гімнастичні вправи, які більше нагадували тантричний танок.
Може там, звідки приїхало це ангельське створіння і прийнято так гарцювати, але тут – на Поліссі, ми до таких вольностей ще не звикли. Язичеські традиції викорінило суворе християнство, схима та покора прийшли на зміну буйству плоті. Але вакханці було байдуже – вона насолоджувалася життям і робила це вправно.
- Доброго ранку, сусіде! - вигукнула гімнастка і знову приязно посміхнулася.
- Здрастє,- буркнув я і, почервонівши як буряк, кинувся навтьоки з відром січки.
Зупинився біля кабана, почухав йому спину та вуха і зажурився. Ну як так сталося, що оця от капость влізла в мою голову? А що скаже жінка? І так мені стало соромно і гірко, що я ледь не заплакав. Слабкі чоловіки, ласі на м’яке, піддатливі, схильні до гріха. Сплюнув я півневі під ноги і узявся до праці. До вечора косив леваду аж дружина прибігла на луг та забрала мене звідти на вечерю.
- Чоловіче! Та не варто себе так мордувати цією роботою! Завтра ж усе болітиме!– бідкалася берегиня.- На пару днів міг розтягнути ту косовицю. Іди до мене, мій любий, давай масаж зроблю,- лагідно просокотіла вона і зняла з мене сорочку.
Наступного ранку зіштовхнувся із сусідкою як виходив із сільмагу.
- Ой! – зойкнула красуня і вхопилася за лоба.
- От халепа!– одказую їй.- Вибачайте, не хотів вас травмувати. Зайдіть до нас зараз, хай вас дружина огляне. Гаразд?
За півгодини сусідка стояла на порозі нашої хати з пов'язкою на оці. Дружина як уздріла знайомку, то аж затрусилася. Але взяла себе в руки і люб’язно запитала:
- Що сталося?
- Та ваш чоловік дверима приклав у магазині. Під оком синець набіг і голова болить. Чи не струс мозку?
- Сідайте, давайте поглянемо,- одказала благовірна і непомітно мені кивнула, наче казала: «Так тримати! Лупи її, шльондру, допоки не втече з села!».
Миттєвий огляд дав позитивний результат.
- Ось вам бодяга, жіночко. Зробіть кашку і акуратно утріть у синець. Тільки обережно, аби не потрапило в око, бо суміш пекуча. Синця до ранку не буде. А до гулі на лобі прикладіть листок капусти. Можете підв’язати аби не сповзав.
- Скільки з мене за послуги? – запитала відвідувачка.
- Та що ви! Ми з односельців нічого не берем,- одказала дружина. – Ідіть з Богом. А як знову трапиться якась халепа – приходьте, допоможемо.
- Дякую вам. Хотіла попросити вашого чоловіка аби полагодив мені замка на вхідних дверях, не закривається зовсім. Будь-хто може прийти, а хата відчинена. Допоможете?– запитала хворенька і благально подивилася в очі моїй дружині.
- Ну що ж, допомагати сам Бог велів. Прийде чоловік до вас, але трохи згодом – як вдома упорається.
- Дякую вам! – зраділа сусідка і, виходячи із хати, непомітно кинула мені свою сяйливу усмішку.
А жінка почорніла з виду, коли за конкуренткою зачинилися двері, та каже:
- Відьма вона! Темна її сила, нехороша. І приїхала вона в наше село не вірші писати, а кров людську пити. Не варто ходити до неї лагодити замка, це тільки привід заманити тебе в свої тенета. Але від долі не втечеш. Тому підеш сьогодні, після того як попораєш худобу.
Надвечір почалася буря. Вітер вив у високих осокорах, собаки рвалися з ланцюгів, перегукувалися сичі та сови. У сусідчиному дворі на подвір'ї крутився пиловий вихор, немов казав: « Йди чоловіче хутчій, і тебе засмокчу».
Жінка перехрестила мене, почепила на шию заговорений гердан із дубленої волячої шкіри, а в кишеню ввібгала шматок вельону аби не забував чий я чоловік.
- Слухай уважно, муже. Не підпускай відьму ззаду, бо тоді може стрибнути на спину. Як осідлає гарпія, то ти вже будеш її довіку. Тримай химеру постійно в полі зору. Ну, а якщо геть буде непереливки – клич на поміч, я під парканом сидітиму, ждатиму твого сигналу. Гаразд?
- Гаразд,- мовив я і рушив на вірну смерть. Кожен чоловік, якого хоч раз заманила красуня до власної оселі знає про що я кажу.
Спинився на порозі і ще раз перехрестився. Рипучі двері плавно прочинилися, в чорній глибині отвору заворушилася кошлата тінь і повільним кроком рушила до мене. Кліпнув оком – і мана щезла, натомість до мене приязно усміхалася сліпучої краси білявка у рожевому топіку та капцях на босу ногу. Шортів цього разу не було.
- Ой, а я думала, що ви не прийдете!– вигукнула сусідка. – Давайте я вас чаєм почастую за працю. Піду готувати, а ви працюйте, не буду заважати,- і крутнувши перед носом голими сідницями шаснула на кухню.
Замок і справді випадав із гнізда, оскільки був не від дерев’яних дверей, а від металічних. Довелося збігати додому і взяти потрібного замка з ключами зі своїх стратегічних запасів металічного мотлоху.
Повернувся, а сусідка вже стоїть на порозі з філіжанкою духм’яного чаю та шматочками меду в сотах на підносі. Правда вже в шортах. Але без топіка. Золотисте волосся спадає красуні аж на перса, сором'язливо прикриваючи рожеві пиптики. Я одним оком зиркав на ті чудеса природи, а іншим намагався пильнувати аби не гепнув необережно молотком по пальцях. Нарешті все зробив. Ключа вставив у отвір, провернув – механізм м"яко клацнув і рігелі плавно висунулися з пазів.
- Все, хазяйко. Ніхто сьогодні ваш сон не потривожить,- мовив я і почав збирати інструменти в торбу.
- Ось, чаю випийте, і медку скуштуйте,- мовила сусідка. – Знаю, ви грошей не візьмете, але гостинність ніхто не відміняв.
Повагавшись, сьорбнув чайку, куснув медку і сів на лаву під причілком закінчити солодку трапезу в більш зручній позі.
Не знаю, може я заснув, може примарилося, але чую як мене огорнула млость, тіло задерев’яніло, чашка з чаєм впала під ноги, а красуня навпроти накрила мене своїм розкішним тілом як м'якою ковдрою. А потім з рота неземної красуні виросли ікла довжиною з півліктя. З диким гарчанням це створіння увігнало свої зубиська в мою шию аби напитися крові. Але вийшла промашка: різці намертво застрягли в заговореному дружиною гердані. Відьма почала смикати щелепою аби вистромити гострі як ножі ікла але марно.
І тут я очуняв. Потвора на мені дико смикалася, намагаючись звільнитися з капкана в який потрапила та волочила мене по землі разом із сумкою з інструментами.
- Жінко-о-о-о-! – ревнув я що є сили. – Спаса-а-а-ай!
Через півтораметровий тин дикою кішкою метнулася моя благовірна з осиковим кілком наперевіс. З усього маху кохана вгатила важкий кілок у спину потворі. Та, нарешті, розціпила зуби і дико завила. Я скочив на ноги і теж навалився на кілка, допомагаючи дружині в цій благородній справі. Передсмертне харчання поволі затихло, потвора сконала. Перевернув горілиць істоту і перехрестився: це була вже не красуня, а звичайна упириця - зголодніла, нечесана, з кривими та недоглянутими зубами і, судячи з усього, дуже нащасна. Мабуть її розбудили лісоруби, які корчували старі пні під нову посадку. Прокинулася бестія від гуркоту бензопил та реву бульдозерів, вилізла з нори і пішла тинятися лісами. А їсти хочеться. От і рушило це нещастя до найближчого села, вдаючи із себе красуню-поетесу. А чоловіки на таке ласі. Правда не знала, бідолаха, що моя жінка - берегиня. І поплатилася за це своїм життям.
Поховали ми її у тому ж лісі, звідки вона прийшла. В яму кинули мій гердан та хлюпнули святої води. Це не зашкодить. Пожурилися трохи та пішли додому спати.
Уночі прокинувся, бо жінка ворушилася уві сні. І коли вже почав дрімати, почув її шепотіння: «Спи, мій любий. Нікому тебе не віддам, ніяка відьма тебе від мене не відіб'є».
А, може, це все мені приснилося? Як гадаєте?
01.05.2019р.
Дружина у мене берегиня, знахурка могутня, чаклує так аж волосся на голові ворушиться, під час екзорцизмів іскри з очей вилітають. А я біля неї за охоронця та учня чародійського. А ще український борщ їй варю та вареники з сиром готую. Якщо вона поїсть увечері тих вареників, то стає доброю – хоч до душі прикладай. Я й прикладаю, гарно так, аж до третіх півнів.
У хаті навпроти оселилася поетеса з Полтави. Сказала, що тут краще зможе реалізувати себе як творча особистість, бо до столиці ближче.
Київ – це гігантський пилосмок для неспокійного люду нашої неозорої батьківщини, сюди як мухи на липучку злітаються всі, хто хоче змінити свою долю на краще та реалізувати власні творчі здібності на повну. І справді – хіба то цікаво у якогось фермера зранку до вечора доїти породистих корівок? Краще писати ліричні вірші та публікувати їх у столичних газетах та журналах, стати іконою стилю для цілої армії молодих літераторів та вічним джерелом заздрості для бездарних колег. Оце життя!
До Києва з нашого поліського хутора, загубленого в лісових нетрях, і справді недалеко: півтори години на волах до залізничної станції, а там півтори години електричкою в обнімку з циганським табором і гоп! – ти уже у Святошин!
І все було би гарно, якби в покинуту сусідську хату не вселилася ще одна бродяча поетеса, цього разу наче з-під Яготина. Поетесам узагалі тут рай, особливо тим, які люблять писати пейзажну лірику. Є й річки, і ставки, і ліси, і луки. А живності усілякої! А флори! Навіть чупакабра є, але це секрет. Я про це мовчу і ви мовчіть, аби не приїхали сюди товпи шукачів дивовижного та не повитоптували грибниці з боровиками.
Від новоприбулої і справді віяло демонічною силою. Ще б пак: груденята під кофтиною стовбурчилися так, наче хотіли прохромити її наскрізь, карії очі були такими жагучими аж мокріла чуприна, топік на бездоганній фігурі Венери ледь прикривав пупець, а нижню половину торсу оздоблював тільки ремінь із пряжкою у вигляді рогатого козла та шорти з рюшиками в декоративних дірках на сідницях, в які можна було просунути голову.
- Доброго дня,- озвалася білява сусідка і приязно посміхнулася. Серце тьохнуло, зробило два пропуски, потім почало торохтіти утричі швидше і я зрозумів, що пропав. А дружина у розпачі вигукнула «Буде біда!» і, ухопивши мене за вухо, поволочила в хату.
Тієї ночі до її душі я не прикладався,- одвернулася до стіни від мене кохана і тихенько сичала. Я тихо лежав під ковдрою і не ворушився, аби не розстроїти ненароком мою половину ще дужче. Десь опівночі її трохи попустило, вона мерзлякувато підібгалася під мене і нарешті заснула.
А уранці наша нова сусідка вийшла на ганок в чому мати народила і почала робити гімнастику. А я стояв і дивився: забув і про голодного кабана, який верещав від голоду у клуні, і про бичка, якого треба було вивести на пашу, і про власну жінку, яка вчора миттєво вичислила небезпечну конкурентку.
А сусідка то нахилялася вперед, то назад, крутила торсом туди-сюди, розмашисто піднімала ноги аби краще було видно її розчудесні принади, здмухувала неслухняний чубчик, що падав їй на носа і знову робила гімнастичні вправи, які більше нагадували тантричний танок.
Може там, звідки приїхало це ангельське створіння і прийнято так гарцювати, але тут – на Поліссі, ми до таких вольностей ще не звикли. Язичеські традиції викорінило суворе християнство, схима та покора прийшли на зміну буйству плоті. Але вакханці було байдуже – вона насолоджувалася життям і робила це вправно.
- Доброго ранку, сусіде! - вигукнула гімнастка і знову приязно посміхнулася.
- Здрастє,- буркнув я і, почервонівши як буряк, кинувся навтьоки з відром січки.
Зупинився біля кабана, почухав йому спину та вуха і зажурився. Ну як так сталося, що оця от капость влізла в мою голову? А що скаже жінка? І так мені стало соромно і гірко, що я ледь не заплакав. Слабкі чоловіки, ласі на м’яке, піддатливі, схильні до гріха. Сплюнув я півневі під ноги і узявся до праці. До вечора косив леваду аж дружина прибігла на луг та забрала мене звідти на вечерю.
- Чоловіче! Та не варто себе так мордувати цією роботою! Завтра ж усе болітиме!– бідкалася берегиня.- На пару днів міг розтягнути ту косовицю. Іди до мене, мій любий, давай масаж зроблю,- лагідно просокотіла вона і зняла з мене сорочку.
Наступного ранку зіштовхнувся із сусідкою як виходив із сільмагу.
- Ой! – зойкнула красуня і вхопилася за лоба.
- От халепа!– одказую їй.- Вибачайте, не хотів вас травмувати. Зайдіть до нас зараз, хай вас дружина огляне. Гаразд?
За півгодини сусідка стояла на порозі нашої хати з пов'язкою на оці. Дружина як уздріла знайомку, то аж затрусилася. Але взяла себе в руки і люб’язно запитала:
- Що сталося?
- Та ваш чоловік дверима приклав у магазині. Під оком синець набіг і голова болить. Чи не струс мозку?
- Сідайте, давайте поглянемо,- одказала благовірна і непомітно мені кивнула, наче казала: «Так тримати! Лупи її, шльондру, допоки не втече з села!».
Миттєвий огляд дав позитивний результат.
- Ось вам бодяга, жіночко. Зробіть кашку і акуратно утріть у синець. Тільки обережно, аби не потрапило в око, бо суміш пекуча. Синця до ранку не буде. А до гулі на лобі прикладіть листок капусти. Можете підв’язати аби не сповзав.
- Скільки з мене за послуги? – запитала відвідувачка.
- Та що ви! Ми з односельців нічого не берем,- одказала дружина. – Ідіть з Богом. А як знову трапиться якась халепа – приходьте, допоможемо.
- Дякую вам. Хотіла попросити вашого чоловіка аби полагодив мені замка на вхідних дверях, не закривається зовсім. Будь-хто може прийти, а хата відчинена. Допоможете?– запитала хворенька і благально подивилася в очі моїй дружині.
- Ну що ж, допомагати сам Бог велів. Прийде чоловік до вас, але трохи згодом – як вдома упорається.
- Дякую вам! – зраділа сусідка і, виходячи із хати, непомітно кинула мені свою сяйливу усмішку.
А жінка почорніла з виду, коли за конкуренткою зачинилися двері, та каже:
- Відьма вона! Темна її сила, нехороша. І приїхала вона в наше село не вірші писати, а кров людську пити. Не варто ходити до неї лагодити замка, це тільки привід заманити тебе в свої тенета. Але від долі не втечеш. Тому підеш сьогодні, після того як попораєш худобу.
Надвечір почалася буря. Вітер вив у високих осокорах, собаки рвалися з ланцюгів, перегукувалися сичі та сови. У сусідчиному дворі на подвір'ї крутився пиловий вихор, немов казав: « Йди чоловіче хутчій, і тебе засмокчу».
Жінка перехрестила мене, почепила на шию заговорений гердан із дубленої волячої шкіри, а в кишеню ввібгала шматок вельону аби не забував чий я чоловік.
- Слухай уважно, муже. Не підпускай відьму ззаду, бо тоді може стрибнути на спину. Як осідлає гарпія, то ти вже будеш її довіку. Тримай химеру постійно в полі зору. Ну, а якщо геть буде непереливки – клич на поміч, я під парканом сидітиму, ждатиму твого сигналу. Гаразд?
- Гаразд,- мовив я і рушив на вірну смерть. Кожен чоловік, якого хоч раз заманила красуня до власної оселі знає про що я кажу.
Спинився на порозі і ще раз перехрестився. Рипучі двері плавно прочинилися, в чорній глибині отвору заворушилася кошлата тінь і повільним кроком рушила до мене. Кліпнув оком – і мана щезла, натомість до мене приязно усміхалася сліпучої краси білявка у рожевому топіку та капцях на босу ногу. Шортів цього разу не було.
- Ой, а я думала, що ви не прийдете!– вигукнула сусідка. – Давайте я вас чаєм почастую за працю. Піду готувати, а ви працюйте, не буду заважати,- і крутнувши перед носом голими сідницями шаснула на кухню.
Замок і справді випадав із гнізда, оскільки був не від дерев’яних дверей, а від металічних. Довелося збігати додому і взяти потрібного замка з ключами зі своїх стратегічних запасів металічного мотлоху.
Повернувся, а сусідка вже стоїть на порозі з філіжанкою духм’яного чаю та шматочками меду в сотах на підносі. Правда вже в шортах. Але без топіка. Золотисте волосся спадає красуні аж на перса, сором'язливо прикриваючи рожеві пиптики. Я одним оком зиркав на ті чудеса природи, а іншим намагався пильнувати аби не гепнув необережно молотком по пальцях. Нарешті все зробив. Ключа вставив у отвір, провернув – механізм м"яко клацнув і рігелі плавно висунулися з пазів.
- Все, хазяйко. Ніхто сьогодні ваш сон не потривожить,- мовив я і почав збирати інструменти в торбу.
- Ось, чаю випийте, і медку скуштуйте,- мовила сусідка. – Знаю, ви грошей не візьмете, але гостинність ніхто не відміняв.
Повагавшись, сьорбнув чайку, куснув медку і сів на лаву під причілком закінчити солодку трапезу в більш зручній позі.
Не знаю, може я заснув, може примарилося, але чую як мене огорнула млость, тіло задерев’яніло, чашка з чаєм впала під ноги, а красуня навпроти накрила мене своїм розкішним тілом як м'якою ковдрою. А потім з рота неземної красуні виросли ікла довжиною з півліктя. З диким гарчанням це створіння увігнало свої зубиська в мою шию аби напитися крові. Але вийшла промашка: різці намертво застрягли в заговореному дружиною гердані. Відьма почала смикати щелепою аби вистромити гострі як ножі ікла але марно.
І тут я очуняв. Потвора на мені дико смикалася, намагаючись звільнитися з капкана в який потрапила та волочила мене по землі разом із сумкою з інструментами.
- Жінко-о-о-о-! – ревнув я що є сили. – Спаса-а-а-ай!
Через півтораметровий тин дикою кішкою метнулася моя благовірна з осиковим кілком наперевіс. З усього маху кохана вгатила важкий кілок у спину потворі. Та, нарешті, розціпила зуби і дико завила. Я скочив на ноги і теж навалився на кілка, допомагаючи дружині в цій благородній справі. Передсмертне харчання поволі затихло, потвора сконала. Перевернув горілиць істоту і перехрестився: це була вже не красуня, а звичайна упириця - зголодніла, нечесана, з кривими та недоглянутими зубами і, судячи з усього, дуже нащасна. Мабуть її розбудили лісоруби, які корчували старі пні під нову посадку. Прокинулася бестія від гуркоту бензопил та реву бульдозерів, вилізла з нори і пішла тинятися лісами. А їсти хочеться. От і рушило це нещастя до найближчого села, вдаючи із себе красуню-поетесу. А чоловіки на таке ласі. Правда не знала, бідолаха, що моя жінка - берегиня. І поплатилася за це своїм життям.
Поховали ми її у тому ж лісі, звідки вона прийшла. В яму кинули мій гердан та хлюпнули святої води. Це не зашкодить. Пожурилися трохи та пішли додому спати.
Уночі прокинувся, бо жінка ворушилася уві сні. І коли вже почав дрімати, почув її шепотіння: «Спи, мій любий. Нікому тебе не віддам, ніяка відьма тебе від мене не відіб'є».
А, може, це все мені приснилося? Як гадаєте?
01.05.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію