ДИТЯ І ВІВТАРІ ЮРБИ

У пошуках одвічних манівців,
Де порожнечі кухоль повний п’ється,
Дитя навколішки посе́ред вівтарів
Стоїть собі і серце його б’ється
Відгомоном луни гласу людців
Із пусткою у ду́шах. Гріх плюється,
Що на долонцях тих крихти хлібців
Та сіль сльози для світу подається.

А він ся дивить й тягне з гаманців
Маляті гріш. Сумління продається
Й купується на гульбищі співців
Марнот життя. Трясовиною ллється
У венах смак вина у пастку блуду слів
І в чрева харч. Телець злотий пасеться
На луках дум. А з агнців та женців
Зажерливість презирливо сміється,

Паскудить та зживає. Час жерців
Божків земних удавано святиться
У доброчин гордині й блиск творців
Хтивості благ. Дух істини цькується,
Любов жевріє, став в чесно́ті гнів,
А милосердя слабкістю зоветься.
Безликий люд пророцтва ж не узрів,
Юрбою дар дитяти не збагнеться.

Павло Гай-Нижник
30 квітня 2019 р.