Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Рецепт щастя
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Рецепт щастя
Якось повертався електричкою з Яготина до столиці після нічного вудіння коропа на озері Супій. Ох там і гарні ставки, скажу вам! Ой гарні! Правда охоронці теж нівроку – якщо спіймають, то додому почалапаєш без штанів та грошей. Добре, що маю дядька там троюрідного, шапки з нутрій шиє, має цілу ферму цих симпатичних створінь. Він їх усе життя рибкою підгодовує, інакше хутряні вироби виду не матимуть, а шерсть на головних уборах швидко обсиплеться. Стоять у нього сітки на ставках, платить він орендаторові рибних угідь за це гроші немалі, але зиск таки має.
Я такої рибалки не люблю: прийшов, потрусив снасті і пішов додому. Яка ж тут романтика? Над усе люблю вудити рибу увечері, коли сідає сонце. І вночі. Соми вилазять з холодних річкових ям, жерех та щука полюють на білорибицю, водна гладінь невпинно шумує від невпинного руху живих створінь під поверхнею водойми. А оглушливий спів птахів створює враження, що ти перебуваєш у первісному Едемі. В заростях осоки реве бугай, соловейки та щиглики ллють меди неземних мелодій у мої змучені столичними шумами вуха. Надувним човном випливаю на плесо, вишукуючи зручного місця аби закинути вудки. Опускаю якоря, висипаю одразу піввідра тертої пропареної макухи з горохом у воду і лаштую снасті. А потім…
А потім ніч пропливає на одному подихові, ранок зустрічає росою і туманом, а годинник показує, що пора їхати назад у столицю.
Улов невеликий, але путній: два сазани, кожен по кілограмів десять. Мішок дрібноти, який наловив за ніч, висипав у Супій. Зоставив тільки йоршів та окунців для дядькових нутрій. Човна та снасті, як і завше, залишаю в родичів, сідаю в міський автобус та їду на залізничну станцію.
Ось і електричка. З натугою піднімаю рюкзака на плечі та суну в пустий вагон. Щойно облаштувався – поруч сідає чорний як свята земля негр у вишиванці та з крученим оселедцем на голові. Ще й у вусі сережка-півмісяць виблискує. Правда шароварів немає, є темно-сірі джинси з мікровельвету. А в руках солом’яний бриль.
«Що за дивина?» - гадаю собі. «Хто цей дивочуд?»
Парубок як відчув, що про нього думаю, позирнув на мене гордим поглядом і чемно привітався:
- Доброго дня.
- Здрастуйте,- бекнув я і знічено вмовк.
А чорнявий козарлюга крутнув вуса, посміхнувся повними губами і скрушно зітхнув.
Зрозумів, що у чоловіка щось трапилося. Але що??? Цікавість взяла гору, тож я потроху починаю промацувати свого знайомця питаннями:
- До Києва?
- До Борисполя.
- А ким працюєте?
- Вчителем української мови та літератури.
- Тут чи у столиці?
- Тут.
- А звуть вас як, друже?
- Яго.
- Хм, Яго з Яготина. Дуже рідкісне ім’я скажу вам.
Слово за слово і розговорилися з ним потроху. Під Березанню вже обнялися, а перед Борисполем навіть спробували дуетом у терцію заспівати «Туман яром, туман долиною».
Історія життя у цього щирого українця трохи трагічна. Ну так, зовсім трохи. Проте кожна жива душа страждає по-справжньому, будь ти негром чи ескімосом.
Так от, жив цей Яго із яготинською красунею Аглаєю Саловсмак, з якою познайомився ще в педінституті. Не зогледілися як побралися, добре хоч вуз устигли скінчити і академвідпустки не знадобилося. Яго був чудовим батьком, чуйним коханим і дуже хорошим педагогом та викладачем. У місцевій школі на його уроках завжди був лад і спокій, діти люто вивчали українську мову, не бажаючи виглядати бевзями. Своєю присутністю Яго аж кричав: я – негр, в якого батько та матір з густих пущ Габону, блискуче знаю вашу рідну мову, а ви – ледачі кавалки лайна, двох слів докупи не зв’яжете. Вічна ганьба вам!
А жінка в Яго хороша, хоч трохи ледачкувата. Та це нормально, в усіх такі жінки, люблять на шиї в чоловіка покатулятися. Трохи гонорова, трохи буркітлива, трохи стервозна – все як у всіх.
Коли з'явилася дитинка – чорнява дівчинка Настя, Яго почав працювати на півтори ставки плюс взявся за репетиторство. А потім його дружину наче заклинило: ні з того, ні з сього почала писати…вірші!
Приходить Яго з роботи, а тарілки зранку немиті, дитинка плаче, в каструлі вода три години вариться, в хаті повно пару, а Аглая про все на світі забула і пише вірші. Про нещасливу любов. Отак от.
Кілька разів її на тому підловлював, потім утомився і купив їй півня та три курки.
- Веди хазяйство, хай у хаті будуть домашні яйця. Згодна?
- Згодна,- одказала Аглая і хитро усміхнулася.
За тиждень кури здохли. Всі. Тож у пані Саловсмак знову з’явився непереборний потяг до високого мистецтва.
Яго випросив у міської ради шматок землі під город поруч із містом.
- Давай картоплі посадимо. І зелені усілякої. Корисно їсти екологічно чисту їжу. Згода?
- Згода! – вигукнула жінка і після єдиного візиту на виділену пайку землі та півдобового вибивання пирію з виораної новини її там вже не бачив ніхто.
Ось тут поезія поглинула Аглаю Саловсмак з головою як цунамі сонного папуаса на Богом забутому острівці в Мікронезії.
Так чоловік утратив жінку, а набув гіганта мислі у спідниці. Спочатку, між приступами писунки, вона ще намагалася варити борщі та смажити шкварки. Але коли хвороба почала прогресувати - закинула і куховарити. Від сидячої праці попливла фігура, а харчування картоплею та кашами дало просто таки вибуховий приріст ваги.
Ось так поезія стала призвідцем великих сімейних бід і нещасть. Удесятеро прикро, що творіння великої майстрині розходилися туго, оскільки високий стиль та елегантний куртуазний маньєризм у нашому прагматичному віці у читачів викликає відторгнення. Не допомагали навіть літературні правки самого Яго – вірші виходили презирливо-зверхніми, густо помережаними займенником я в усіх своїх варіаціях.
І Яго не витримав – вдягнув вишиванку та бриля, сказав «Прощай!» дружині та поїхав в Бориспольський аеропорт аби чкурнути на свою прабатьківщину – габонські джунглі.
- Друже,- кажу, - не поспішай. Сім'ю розвалити – розуму багато не треба. А от склеїти – ого скільки праці. Поїхали до мене додому, у мене хрущовка на Борщагівці є безхозна, переночуємо, вип'ємо оковитої та вирішимо як бути далі. Гаразд?
- Гаразд,- ствердно хитнув головою Яго і аж схлипнув від розчулення.
Випили ми тоді добряче, бо розмова була довгою та серйозною. І рецепт щастя я таки знайшов!
- Ось тобі пляшечка з касторкою. За місяць все стане на свої місця, ось побачиш,- прорік я свій вердикт і тицьнув йому в руки скляницю.
- І шо? – ворухнув бровами Яго.
- Уранці, перед тим як іти на роботу – кладеш чайну ложку в борщ, чайну ложку в гарнір. У тебе ж дитина це ще не їсть?
- Ні, звичайно. Ще рано. Тільки сухе молоко та компоти…
- От і добре! Буде лікуватися тільки жінка! Гарантую – забуде про поезію раз і назавжди. І стане худою як гепард, вір мені, - запевнив я свого товариша в дієвості рецепта.
- Але ж їжа буде зіпсутою, я ж не зможу її їсти. Це ж стільки харчу піде котові під хвоста.
– Харчуйся у школі. І терпи. Вибирай: або сім’я, або Габон.
За тиждень пролунав телефоний дзвоник: дзвонив Яго повідомити, що кохана днює і ночує не за столом, а зовсім в іншому місці.
- Тримайся, друже. Пильнуй аби не застукала тебе, коли будеш лити цілющу амріту в супи. І не переборщи, бо дружина тобі потрібна живою.
А за місяць приїхав у гості Яго разом зі своєю жінкою Аглаєю. На мене дивилася симпатична, худа як тріска блондинка, теж у вишиванці, як і її чоловік.
- Здрастуйте, мовила Аглая. Дуже приємно з вами познайомитися. Мені про вас чоловік так багато хорошого розказував…
Знаю, що тільки хороше, подумав я. Інакше б мій друг ридав би зараз на березі річки Огуе, а ви, прекрасна білявко, дописували б черговий том «Пихокардії» під голодний вереск власної доньки.
Коли дама пішла причепуритися до вбиральні мій чорнявий друг міцно мене обняв і потерся щокою об щоку. От що значить справжня чоловіча дружба!
Якщо і вам, шановні читачі, потрібна буде порада – звертайтеся, разом ми знайдемо подходящий рецепт виходу з будь-якої скрути. І не сумнівайтеся: я – людина слова.
01.05.2019р.
Я такої рибалки не люблю: прийшов, потрусив снасті і пішов додому. Яка ж тут романтика? Над усе люблю вудити рибу увечері, коли сідає сонце. І вночі. Соми вилазять з холодних річкових ям, жерех та щука полюють на білорибицю, водна гладінь невпинно шумує від невпинного руху живих створінь під поверхнею водойми. А оглушливий спів птахів створює враження, що ти перебуваєш у первісному Едемі. В заростях осоки реве бугай, соловейки та щиглики ллють меди неземних мелодій у мої змучені столичними шумами вуха. Надувним човном випливаю на плесо, вишукуючи зручного місця аби закинути вудки. Опускаю якоря, висипаю одразу піввідра тертої пропареної макухи з горохом у воду і лаштую снасті. А потім…
А потім ніч пропливає на одному подихові, ранок зустрічає росою і туманом, а годинник показує, що пора їхати назад у столицю.
Улов невеликий, але путній: два сазани, кожен по кілограмів десять. Мішок дрібноти, який наловив за ніч, висипав у Супій. Зоставив тільки йоршів та окунців для дядькових нутрій. Човна та снасті, як і завше, залишаю в родичів, сідаю в міський автобус та їду на залізничну станцію.
Ось і електричка. З натугою піднімаю рюкзака на плечі та суну в пустий вагон. Щойно облаштувався – поруч сідає чорний як свята земля негр у вишиванці та з крученим оселедцем на голові. Ще й у вусі сережка-півмісяць виблискує. Правда шароварів немає, є темно-сірі джинси з мікровельвету. А в руках солом’яний бриль.
«Що за дивина?» - гадаю собі. «Хто цей дивочуд?»
Парубок як відчув, що про нього думаю, позирнув на мене гордим поглядом і чемно привітався:
- Доброго дня.
- Здрастуйте,- бекнув я і знічено вмовк.
А чорнявий козарлюга крутнув вуса, посміхнувся повними губами і скрушно зітхнув.
Зрозумів, що у чоловіка щось трапилося. Але що??? Цікавість взяла гору, тож я потроху починаю промацувати свого знайомця питаннями:
- До Києва?
- До Борисполя.
- А ким працюєте?
- Вчителем української мови та літератури.
- Тут чи у столиці?
- Тут.
- А звуть вас як, друже?
- Яго.
- Хм, Яго з Яготина. Дуже рідкісне ім’я скажу вам.
Слово за слово і розговорилися з ним потроху. Під Березанню вже обнялися, а перед Борисполем навіть спробували дуетом у терцію заспівати «Туман яром, туман долиною».
Історія життя у цього щирого українця трохи трагічна. Ну так, зовсім трохи. Проте кожна жива душа страждає по-справжньому, будь ти негром чи ескімосом.
Так от, жив цей Яго із яготинською красунею Аглаєю Саловсмак, з якою познайомився ще в педінституті. Не зогледілися як побралися, добре хоч вуз устигли скінчити і академвідпустки не знадобилося. Яго був чудовим батьком, чуйним коханим і дуже хорошим педагогом та викладачем. У місцевій школі на його уроках завжди був лад і спокій, діти люто вивчали українську мову, не бажаючи виглядати бевзями. Своєю присутністю Яго аж кричав: я – негр, в якого батько та матір з густих пущ Габону, блискуче знаю вашу рідну мову, а ви – ледачі кавалки лайна, двох слів докупи не зв’яжете. Вічна ганьба вам!
А жінка в Яго хороша, хоч трохи ледачкувата. Та це нормально, в усіх такі жінки, люблять на шиї в чоловіка покатулятися. Трохи гонорова, трохи буркітлива, трохи стервозна – все як у всіх.
Коли з'явилася дитинка – чорнява дівчинка Настя, Яго почав працювати на півтори ставки плюс взявся за репетиторство. А потім його дружину наче заклинило: ні з того, ні з сього почала писати…вірші!
Приходить Яго з роботи, а тарілки зранку немиті, дитинка плаче, в каструлі вода три години вариться, в хаті повно пару, а Аглая про все на світі забула і пише вірші. Про нещасливу любов. Отак от.
Кілька разів її на тому підловлював, потім утомився і купив їй півня та три курки.
- Веди хазяйство, хай у хаті будуть домашні яйця. Згодна?
- Згодна,- одказала Аглая і хитро усміхнулася.
За тиждень кури здохли. Всі. Тож у пані Саловсмак знову з’явився непереборний потяг до високого мистецтва.
Яго випросив у міської ради шматок землі під город поруч із містом.
- Давай картоплі посадимо. І зелені усілякої. Корисно їсти екологічно чисту їжу. Згода?
- Згода! – вигукнула жінка і після єдиного візиту на виділену пайку землі та півдобового вибивання пирію з виораної новини її там вже не бачив ніхто.
Ось тут поезія поглинула Аглаю Саловсмак з головою як цунамі сонного папуаса на Богом забутому острівці в Мікронезії.
Так чоловік утратив жінку, а набув гіганта мислі у спідниці. Спочатку, між приступами писунки, вона ще намагалася варити борщі та смажити шкварки. Але коли хвороба почала прогресувати - закинула і куховарити. Від сидячої праці попливла фігура, а харчування картоплею та кашами дало просто таки вибуховий приріст ваги.
Ось так поезія стала призвідцем великих сімейних бід і нещасть. Удесятеро прикро, що творіння великої майстрині розходилися туго, оскільки високий стиль та елегантний куртуазний маньєризм у нашому прагматичному віці у читачів викликає відторгнення. Не допомагали навіть літературні правки самого Яго – вірші виходили презирливо-зверхніми, густо помережаними займенником я в усіх своїх варіаціях.
І Яго не витримав – вдягнув вишиванку та бриля, сказав «Прощай!» дружині та поїхав в Бориспольський аеропорт аби чкурнути на свою прабатьківщину – габонські джунглі.
- Друже,- кажу, - не поспішай. Сім'ю розвалити – розуму багато не треба. А от склеїти – ого скільки праці. Поїхали до мене додому, у мене хрущовка на Борщагівці є безхозна, переночуємо, вип'ємо оковитої та вирішимо як бути далі. Гаразд?
- Гаразд,- ствердно хитнув головою Яго і аж схлипнув від розчулення.
Випили ми тоді добряче, бо розмова була довгою та серйозною. І рецепт щастя я таки знайшов!
- Ось тобі пляшечка з касторкою. За місяць все стане на свої місця, ось побачиш,- прорік я свій вердикт і тицьнув йому в руки скляницю.
- І шо? – ворухнув бровами Яго.
- Уранці, перед тим як іти на роботу – кладеш чайну ложку в борщ, чайну ложку в гарнір. У тебе ж дитина це ще не їсть?
- Ні, звичайно. Ще рано. Тільки сухе молоко та компоти…
- От і добре! Буде лікуватися тільки жінка! Гарантую – забуде про поезію раз і назавжди. І стане худою як гепард, вір мені, - запевнив я свого товариша в дієвості рецепта.
- Але ж їжа буде зіпсутою, я ж не зможу її їсти. Це ж стільки харчу піде котові під хвоста.
– Харчуйся у школі. І терпи. Вибирай: або сім’я, або Габон.
За тиждень пролунав телефоний дзвоник: дзвонив Яго повідомити, що кохана днює і ночує не за столом, а зовсім в іншому місці.
- Тримайся, друже. Пильнуй аби не застукала тебе, коли будеш лити цілющу амріту в супи. І не переборщи, бо дружина тобі потрібна живою.
А за місяць приїхав у гості Яго разом зі своєю жінкою Аглаєю. На мене дивилася симпатична, худа як тріска блондинка, теж у вишиванці, як і її чоловік.
- Здрастуйте, мовила Аглая. Дуже приємно з вами познайомитися. Мені про вас чоловік так багато хорошого розказував…
Знаю, що тільки хороше, подумав я. Інакше б мій друг ридав би зараз на березі річки Огуе, а ви, прекрасна білявко, дописували б черговий том «Пихокардії» під голодний вереск власної доньки.
Коли дама пішла причепуритися до вбиральні мій чорнявий друг міцно мене обняв і потерся щокою об щоку. От що значить справжня чоловіча дружба!
Якщо і вам, шановні читачі, потрібна буде порада – звертайтеся, разом ми знайдемо подходящий рецепт виходу з будь-якої скрути. І не сумнівайтеся: я – людина слова.
01.05.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
