
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Володимир Бойко (1953) /
Критика | Аналітика
Той самий привид
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Той самий привид
Наближається чергове дев'яте травня і знову обсідають тривожні думки – що вони цього разу утнуть? Черговий «Бессмертный полк», «единый народ», іще якісь "прояви інтернаціоналізму"... Видається навіть, що інтернаціоналізм – така універсальна штука, якою можна виправдати будь-яку мерзоту. Пригадайте хоча б «інтернаціональний обовязок» у Афганістані, та бідолашних «воїнів-інтернаціоналістів», які полягли ні за цапову душу. Теперішні спадкоємці товчуться по Донбасу і мріють іти далі. Згадуючи назву відомої праці Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», вважаю, що нині її можна було б назвати «Інтернаціоналізм як засіб русифікації». Пригадав свої дуже давні вірші, де йшлося про отой самий інтернаціоналізм – як на нині трохи наївні і кумедні. Перший з них був написаний десь сорок років тому і називався цілком патріотично – «Дев'яте Травня». Навіть початок був цілком патріотичний, однак я його ніде не публікував і навіть не записував, а зберігав у пам'яті.
Згадаємо про фронтові дороги
По нашій рідній зраненій землі,
Про той великий прапор перемоги,
Що принесли у край наш москалі.
Згадаємо про давні наші біди,
Й про тих, хто від цих бід нас врятував,
Про Йосифа, Микиту й Леоніда,
Хто наше щастя нам подарував.
Згадаємо про тих, хто не вернувся,
Хто залишивсь без рук а чи без ніг,
Про тих, хто по війні уже загнувся –
Навіки у сибірську землю ліг.
Згадаймо сорок п'ятий рік той славний
І я скажу усім, хто ще живий:
«Для мене день оцей – дев'яте травня,
Немов святий Великдень, дорогий».
А ми живем в Радянському Союзі,
Будуємо для внуків комунізм.
І вихваляєм, лежачи на пузі,
Великий інтернаціоналізм.
Гуляйте, комуністи і фашисти,
Танцюйте, українці й москалі,
Співаайте диким хором анархісти
На всій старенькій матінці-землі.
Написав я його під впливом відомої тоді пісні «Советская пасхальная», яку до останнього часу вважав піснею Висоцького. Лише нещодавно з'ясував, що її автором є Юз Алешковський, а Висоцький ніколи її нібито і не виконував. Мотивом до написання було підсвідоме бажання написати щось подібне українською, а зміст вже якось був на другому плані. Гадаю, що однією з причин такої живучості «русского мира» в Україні і російської кільтури зокрема є чи не повна прогалина у жанрі «міського романсу». Хоч звідки він мав узятися у російськомовних містах та ще за умови тотального переслідування всього українського, що виходило за межі дозволеного. У російській культурі були і блатняк і тюремний шансон... Хтось за те сидів. А хтось і ні. Зате у нас сиділи майже всі, крім добре законспірованих.
Ще одного вірша про отой інтернаціоналізм я написав значно пізніше, коли вжу було «можна». Навіть дату зафіксував – 5 листопада 1990 року. Теж вельми наївний, але, як не прикро, досі актуальний. Приводом стала крилата фраза якогось донецького роботяги: «Я бы выучил украинский язык, если бы от этого стало больше колбасы или масла». Відлунює і досі. І президента ось обрали не надто україномовного. Шляхи наші широкії, встелені граблями...
За кусень хліба й дрібку солі
Не схочу слави я і волі,
А за дешеву ковбасу
Червоний прапор піднесу.
За добру шинку й солонину
Навік забуду Україну.
За закордонний плащ із шкіри
Зречуся мови я і віри.
А за машину «Жигулі»
Подам заяву в москалі.
І стану гордо в повний зріст
Я – справжній інтернаціоналіст.
Жодного слова у цьому вірші я не змінював, хоча недоліків багато і щонайперший – усе там надто бартеризовано, час тоді був такий. Нині навіть найбільші інтернаціоналісти воліють отримувати готівкою, не гребучи навіть купюрами буржуазного походження. Та й машини «Жигулі» їх не надто приваблюють. А от чи дадуть їм піднести червоні прапори? От згадав, що про червоні прапори я теж свого часу писав – якось в день великого пролетарського свята, мусів далеченько обходити брудний потік з каналізації.
Гряде велике свято всенародне –
Великий Жовтень знову на порі.
І ходить-бродить люд напівголодний
Під маєвом червоних прапорів.
Урочисто і потай розпивають
У променях Жовтневої зорі,
І всюди п'яні посмішки сіяють
Під маєвом червоних прапорів.
А в нас каналізацію прорвало,
Отруйний сморід висне у дворі,
Над буйними потоками фекалій.
Під маєвом червоних прапорів.
Після цього годилось би вигукнути: «Слава КПСС!», але пригадав старий анекдот, де йдеться про те, що Карл і Маркс, виявляється – одна людина, а «Слава КПСС» – і взагалі не людина. Та й не надто це смішно. Знову клятий привид бродить по Україні. Привид інтернаціоналізму.
Згадаємо про фронтові дороги
По нашій рідній зраненій землі,
Про той великий прапор перемоги,
Що принесли у край наш москалі.
Згадаємо про давні наші біди,
Й про тих, хто від цих бід нас врятував,
Про Йосифа, Микиту й Леоніда,
Хто наше щастя нам подарував.
Згадаємо про тих, хто не вернувся,
Хто залишивсь без рук а чи без ніг,
Про тих, хто по війні уже загнувся –
Навіки у сибірську землю ліг.
Згадаймо сорок п'ятий рік той славний
І я скажу усім, хто ще живий:
«Для мене день оцей – дев'яте травня,
Немов святий Великдень, дорогий».
А ми живем в Радянському Союзі,
Будуємо для внуків комунізм.
І вихваляєм, лежачи на пузі,
Великий інтернаціоналізм.
Гуляйте, комуністи і фашисти,
Танцюйте, українці й москалі,
Співаайте диким хором анархісти
На всій старенькій матінці-землі.
Написав я його під впливом відомої тоді пісні «Советская пасхальная», яку до останнього часу вважав піснею Висоцького. Лише нещодавно з'ясував, що її автором є Юз Алешковський, а Висоцький ніколи її нібито і не виконував. Мотивом до написання було підсвідоме бажання написати щось подібне українською, а зміст вже якось був на другому плані. Гадаю, що однією з причин такої живучості «русского мира» в Україні і російської кільтури зокрема є чи не повна прогалина у жанрі «міського романсу». Хоч звідки він мав узятися у російськомовних містах та ще за умови тотального переслідування всього українського, що виходило за межі дозволеного. У російській культурі були і блатняк і тюремний шансон... Хтось за те сидів. А хтось і ні. Зате у нас сиділи майже всі, крім добре законспірованих.
Ще одного вірша про отой інтернаціоналізм я написав значно пізніше, коли вжу було «можна». Навіть дату зафіксував – 5 листопада 1990 року. Теж вельми наївний, але, як не прикро, досі актуальний. Приводом стала крилата фраза якогось донецького роботяги: «Я бы выучил украинский язык, если бы от этого стало больше колбасы или масла». Відлунює і досі. І президента ось обрали не надто україномовного. Шляхи наші широкії, встелені граблями...
За кусень хліба й дрібку солі
Не схочу слави я і волі,
А за дешеву ковбасу
Червоний прапор піднесу.
За добру шинку й солонину
Навік забуду Україну.
За закордонний плащ із шкіри
Зречуся мови я і віри.
А за машину «Жигулі»
Подам заяву в москалі.
І стану гордо в повний зріст
Я – справжній інтернаціоналіст.
Жодного слова у цьому вірші я не змінював, хоча недоліків багато і щонайперший – усе там надто бартеризовано, час тоді був такий. Нині навіть найбільші інтернаціоналісти воліють отримувати готівкою, не гребучи навіть купюрами буржуазного походження. Та й машини «Жигулі» їх не надто приваблюють. А от чи дадуть їм піднести червоні прапори? От згадав, що про червоні прапори я теж свого часу писав – якось в день великого пролетарського свята, мусів далеченько обходити брудний потік з каналізації.
Гряде велике свято всенародне –
Великий Жовтень знову на порі.
І ходить-бродить люд напівголодний
Під маєвом червоних прапорів.
Урочисто і потай розпивають
У променях Жовтневої зорі,
І всюди п'яні посмішки сіяють
Під маєвом червоних прапорів.
А в нас каналізацію прорвало,
Отруйний сморід висне у дворі,
Над буйними потоками фекалій.
Під маєвом червоних прапорів.
Після цього годилось би вигукнути: «Слава КПСС!», але пригадав старий анекдот, де йдеться про те, що Карл і Маркс, виявляється – одна людина, а «Слава КПСС» – і взагалі не людина. Та й не надто це смішно. Знову клятий привид бродить по Україні. Привид інтернаціоналізму.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію