Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Бенедишин (1964) /
Рецензії
Відгук Ігоря Фарини
Любов Бенедишин. Літа проминальна літургія. Вірші.-Львів: Плай. 2017. – 120 с.
Здається, що вірші цієї поетки раніше зустрічав у різних виданнях. Але чимось особливим вони мені не запам’яталися. Чи не тому, що тяжію до модернової версифікації? Звісно, що до мене потрапляють і друки з традиційною поетикою. Але тоді «клюю» лише на твори відомих авторів. Несподіванки, правда, трапляються, несучи в собі присмак собості. Подібне було і цього разу. В одному із чисел журналу «Дзвін» надибав поезії Любові Бенедишин. Твори з часопису 2016 року, можливо, привернули мою увагу тим, що вони були вміщені в одному номері з моєю рецензією на книгу Олеся Дяка (маю таку звичку уважно перечитувати тексти тих, що сусідують з моїми опусами). Це було характерним і для перечитування торішнього випуску альманаху «Франкова нива», який почали римотвори сокальчанки.
І ось «Літа проминальна літургія». Книга, яка змусила замислитися над деякими нюансиками віршотворення. Один віршар, маючи за плечима понад два десятки видань, скаржиться, що не знає про те, котрі твори нині варто називати поезією. А інший переконаний, що говоріння про теперішнє віршарство подібне до носіння відром води до річки. Тому в даному випадкові думається не про літературознавчі канони, а про поетичну справжність. І саме нею керуюся, оцінюючи ту чи іншу римотворчість. Якщо забути про це, то чи варто балакати про неї?
Про це думаю, коли за справжність агітують виражальницькі акценти. Скажімо, кидаються у вічі прості порівняння зі сполучниками. «Немов дивовижні цимбали, дзвенить березневий капіж». «І ніби скло, над нами небо вимите». «Густіє, наче мед, липневий вечір». «Шамотить дощами осінь, як беззуба баба». (Мені здається, що ці цитати так багато промовляють про образність мислення авторки. Зокрема, про її нахил до поетичної сповідальності в традиційному розумінні цього поняття).
Зрештою, про таке ж мислиться і тоді, коли порівняльний ряд заповнюють взірці тропу, у яких немає сполучників. «Тьмяніють світлини – віконця в минуле», «ти – зачаєний біль», «білий привид печалі – зима», «ти – досьє». Ці вдатності доповнюють й інші вдатності з метафоричного «кошика». Згадаю про деякі з них: «тут моє дитинство м’яч котило», «дитяча мрія щулиться під обстрілом», «відкрила осінь свій салон краси», «сниться тополі подих вітру». Вистачає у книзі і цікавих епітетів: «велике повстання річок», «кадило часу», «долоні неба», «бурульок діамантове кольє». (Коли, читаючи книгу, натрапляю на ці вдатності, то з’являється якесь двоїсте відчуття. З одного боку розумію, що вони не роблять революційних перемін у сприйманні тексту. А з другого боку прагнеться, аби їх стало більше, бо, на мою думку, саме шляхом поглиблення образності має йти поетка).
Не варто, либонь, оминати і питання про слововияви. Тим паче, що тут є чимало знахідок. Приміром, на багатьох буквосполуках є сліди неологічності, рідковживаності та діалектичності: «прискіпник», «пухнастогруді», «начиння», «птахоспіви», «розчах», «пташно», «снігошал» (Тільки жалкуєш, що таких несподіванок ще не достатньо. Хоча це може бути моєю точкою зору. Бо висновувати має лише авторка. І ніхто більше).
Про ці цікавинки починаєш ще більше думати, коли перед зором з’являються згадки про «населення» книги, до якого належать дерева та рослини, звірі та птахи, небесні світила та зірки. «Цілує серпень скромних яблунь вилиці». «Земля на підсніжники дихає під ковдрою давніх снігів». «Впрігся в тиждень, наче віл». «Віщує ворон перший сніг». «Зірвавшись із галузки дня, упало в плахту ночі сонце перестигле». «І сяють зорі й ліхтарі – кого хто пересвітить».
Промовистим для сприймачів поетичного тексту є культурологічний аспект. Тут, до речі, існує багато цікавинок. Скажімо, вірш «Хист» присвячено незабутній Катерині Білокур. Автор цих рядків не деталізував би свої розмисли про нього, якби не знаходив неординарностей. «Але я мову квітів розумію». «У пісні дивобарви роздобуду». «Замкну в душі невиплаканий біль». Та чи не найбільше вразила доцільність протиставлення: «убийте… або дайте малювати».
Оригінальності знаходимо також у віршах з епіграфами Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Драча, Петра Маха. «Розплющує хатина вікна-очі, в яких родини світиться душа». «В моїй душі і далі – біль, як лід». «Тільки пульсували б яскравіше золоті протуберанці серця». «Хати високими димами хапаються за небеса». Зацікавлює і те, як поетка у вірші «Перед дощем» вдало обігрує рядок з вірша Ліни Костенко «Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить». Правда, іноді трапляється так, що віршарка, образно мовлячи, «передає куті меду». Таке, зосібна, сталося з віршем «Час між цвітом і плодами», для якого стали епіграфом рядки з вірша Марії Чернявської. Чомусь маємо лише констатацію факту: «тихо яблуня скидає у траву плоди». Чи, може, це є лишень моїм враженням?
Та не тільки культурологічні акценти говорять про важливість виражальності у творчій манері віршарки. Цю ж роль вирішили взяти на себе богошукальницькі мотиви. Вчитаймося! «Відколи стежку спогадів торую – од самоти до втрачених небес – одним благанням Господа турбую». «Рубінові грона порічок… Господа Господнього саду». «Десь поза часом, на межі, де Бог і тиша віща». «Аж по Йордані знов розчистить лютий стежину до весни крізь перемети». Звісно, такі рядки чимало промовляють про спосіб вираження думки. Але водномить вони свідчать про філософічність думання авторки. Своєрідний доторк до тематичних пластів.
Але водночас не бачу необхідності розкладати твори у так звані «тематичні кошики». «Завдяки» віршарці. В «Літа проминальній літургії» переважають пейзажні вірші. І можна наводити чимало рядків для підтвердження очевидності. Але в них існують також філософічність та інтимність. Переконливе свідчення переплетення мотивів.
На позитив сприймання працюють і форми, які використовує поетка. Адже поряд з восьмивіршами і багатострофовиками бачимо сонет, тріолет, тривірш, верлібри, катрени. Та ще й тоді не маємо права забувати про це, надибуючи цікаву словогру. «Зимові сни мережити деревам», «хмари осінні, як айсберги». «Прожилки стерпли: до осені листя ховало крила». «Самотній тополі з розпуки хитається світ». Якщо вже зайшла мова про роль таких знахідок, то, мабуть, варто згадати і про алітераційність. «Шарадами, шорами, шарами». «Романами, ранами, рунами». «Відлига… Відпустило. Відлягло». Гарно, правда? І чомусь йде на гадку алітераційність у віршах Володимира Вознюка, Романа Кухарука, Анатолія Мойсієнка, Людмили Ромен.
…А завершу ці нотатки ще одним розмислом. Спробував хоча б для себе визначити те, в якому ключі працює авторка. І не міг однозначно стверджувати про традиціоналізм чи постмодерн. Скоріше за все маємо щось серединне між ними з добре помітним креном у класичну традицію. Щось нове для сучасної версифікації? Не сказав би так. Та впевнений, що суть полягає не в цьому. Адже пересічних читачів цікавлять не літературознавчі умовності, а якість тексту. І тут мислиться близькість поетки до образності Любові Проць, Ольги Яворської… А ще чомусь думається про вірші Лесі Степовички, Світлани-Майї Залізняк. І не бачу нічого поганого у бажанні бути собою на цьому тлі.
Ігор Фарина,
член НСПУ,лауреат премій
імені братів Лепких та імені П.Куліша.
м.Шумськ
на Тернопіллі.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Відгук Ігоря Фарини
на книгу Любові Бенедишин "Літа проминальна літургія" (2017)
ЩЕМЛИВІСТЬ СЛОВА БУДНЯМИ НАРОДЖЕНА
Любов Бенедишин. Літа проминальна літургія. Вірші.-Львів: Плай. 2017. – 120 с.
Здається, що вірші цієї поетки раніше зустрічав у різних виданнях. Але чимось особливим вони мені не запам’яталися. Чи не тому, що тяжію до модернової версифікації? Звісно, що до мене потрапляють і друки з традиційною поетикою. Але тоді «клюю» лише на твори відомих авторів. Несподіванки, правда, трапляються, несучи в собі присмак собості. Подібне було і цього разу. В одному із чисел журналу «Дзвін» надибав поезії Любові Бенедишин. Твори з часопису 2016 року, можливо, привернули мою увагу тим, що вони були вміщені в одному номері з моєю рецензією на книгу Олеся Дяка (маю таку звичку уважно перечитувати тексти тих, що сусідують з моїми опусами). Це було характерним і для перечитування торішнього випуску альманаху «Франкова нива», який почали римотвори сокальчанки.
І ось «Літа проминальна літургія». Книга, яка змусила замислитися над деякими нюансиками віршотворення. Один віршар, маючи за плечима понад два десятки видань, скаржиться, що не знає про те, котрі твори нині варто називати поезією. А інший переконаний, що говоріння про теперішнє віршарство подібне до носіння відром води до річки. Тому в даному випадкові думається не про літературознавчі канони, а про поетичну справжність. І саме нею керуюся, оцінюючи ту чи іншу римотворчість. Якщо забути про це, то чи варто балакати про неї?
Про це думаю, коли за справжність агітують виражальницькі акценти. Скажімо, кидаються у вічі прості порівняння зі сполучниками. «Немов дивовижні цимбали, дзвенить березневий капіж». «І ніби скло, над нами небо вимите». «Густіє, наче мед, липневий вечір». «Шамотить дощами осінь, як беззуба баба». (Мені здається, що ці цитати так багато промовляють про образність мислення авторки. Зокрема, про її нахил до поетичної сповідальності в традиційному розумінні цього поняття).
Зрештою, про таке ж мислиться і тоді, коли порівняльний ряд заповнюють взірці тропу, у яких немає сполучників. «Тьмяніють світлини – віконця в минуле», «ти – зачаєний біль», «білий привид печалі – зима», «ти – досьє». Ці вдатності доповнюють й інші вдатності з метафоричного «кошика». Згадаю про деякі з них: «тут моє дитинство м’яч котило», «дитяча мрія щулиться під обстрілом», «відкрила осінь свій салон краси», «сниться тополі подих вітру». Вистачає у книзі і цікавих епітетів: «велике повстання річок», «кадило часу», «долоні неба», «бурульок діамантове кольє». (Коли, читаючи книгу, натрапляю на ці вдатності, то з’являється якесь двоїсте відчуття. З одного боку розумію, що вони не роблять революційних перемін у сприйманні тексту. А з другого боку прагнеться, аби їх стало більше, бо, на мою думку, саме шляхом поглиблення образності має йти поетка).
Не варто, либонь, оминати і питання про слововияви. Тим паче, що тут є чимало знахідок. Приміром, на багатьох буквосполуках є сліди неологічності, рідковживаності та діалектичності: «прискіпник», «пухнастогруді», «начиння», «птахоспіви», «розчах», «пташно», «снігошал» (Тільки жалкуєш, що таких несподіванок ще не достатньо. Хоча це може бути моєю точкою зору. Бо висновувати має лише авторка. І ніхто більше).
Про ці цікавинки починаєш ще більше думати, коли перед зором з’являються згадки про «населення» книги, до якого належать дерева та рослини, звірі та птахи, небесні світила та зірки. «Цілує серпень скромних яблунь вилиці». «Земля на підсніжники дихає під ковдрою давніх снігів». «Впрігся в тиждень, наче віл». «Віщує ворон перший сніг». «Зірвавшись із галузки дня, упало в плахту ночі сонце перестигле». «І сяють зорі й ліхтарі – кого хто пересвітить».
Промовистим для сприймачів поетичного тексту є культурологічний аспект. Тут, до речі, існує багато цікавинок. Скажімо, вірш «Хист» присвячено незабутній Катерині Білокур. Автор цих рядків не деталізував би свої розмисли про нього, якби не знаходив неординарностей. «Але я мову квітів розумію». «У пісні дивобарви роздобуду». «Замкну в душі невиплаканий біль». Та чи не найбільше вразила доцільність протиставлення: «убийте… або дайте малювати».
Оригінальності знаходимо також у віршах з епіграфами Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Драча, Петра Маха. «Розплющує хатина вікна-очі, в яких родини світиться душа». «В моїй душі і далі – біль, як лід». «Тільки пульсували б яскравіше золоті протуберанці серця». «Хати високими димами хапаються за небеса». Зацікавлює і те, як поетка у вірші «Перед дощем» вдало обігрує рядок з вірша Ліни Костенко «Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить». Правда, іноді трапляється так, що віршарка, образно мовлячи, «передає куті меду». Таке, зосібна, сталося з віршем «Час між цвітом і плодами», для якого стали епіграфом рядки з вірша Марії Чернявської. Чомусь маємо лише констатацію факту: «тихо яблуня скидає у траву плоди». Чи, може, це є лишень моїм враженням?
Та не тільки культурологічні акценти говорять про важливість виражальності у творчій манері віршарки. Цю ж роль вирішили взяти на себе богошукальницькі мотиви. Вчитаймося! «Відколи стежку спогадів торую – од самоти до втрачених небес – одним благанням Господа турбую». «Рубінові грона порічок… Господа Господнього саду». «Десь поза часом, на межі, де Бог і тиша віща». «Аж по Йордані знов розчистить лютий стежину до весни крізь перемети». Звісно, такі рядки чимало промовляють про спосіб вираження думки. Але водномить вони свідчать про філософічність думання авторки. Своєрідний доторк до тематичних пластів.
Але водночас не бачу необхідності розкладати твори у так звані «тематичні кошики». «Завдяки» віршарці. В «Літа проминальній літургії» переважають пейзажні вірші. І можна наводити чимало рядків для підтвердження очевидності. Але в них існують також філософічність та інтимність. Переконливе свідчення переплетення мотивів.
На позитив сприймання працюють і форми, які використовує поетка. Адже поряд з восьмивіршами і багатострофовиками бачимо сонет, тріолет, тривірш, верлібри, катрени. Та ще й тоді не маємо права забувати про це, надибуючи цікаву словогру. «Зимові сни мережити деревам», «хмари осінні, як айсберги». «Прожилки стерпли: до осені листя ховало крила». «Самотній тополі з розпуки хитається світ». Якщо вже зайшла мова про роль таких знахідок, то, мабуть, варто згадати і про алітераційність. «Шарадами, шорами, шарами». «Романами, ранами, рунами». «Відлига… Відпустило. Відлягло». Гарно, правда? І чомусь йде на гадку алітераційність у віршах Володимира Вознюка, Романа Кухарука, Анатолія Мойсієнка, Людмили Ромен.
…А завершу ці нотатки ще одним розмислом. Спробував хоча б для себе визначити те, в якому ключі працює авторка. І не міг однозначно стверджувати про традиціоналізм чи постмодерн. Скоріше за все маємо щось серединне між ними з добре помітним креном у класичну традицію. Щось нове для сучасної версифікації? Не сказав би так. Та впевнений, що суть полягає не в цьому. Адже пересічних читачів цікавлять не літературознавчі умовності, а якість тексту. І тут мислиться близькість поетки до образності Любові Проць, Ольги Яворської… А ще чомусь думається про вірші Лесі Степовички, Світлани-Майї Залізняк. І не бачу нічого поганого у бажанні бути собою на цьому тлі.
Ігор Фарина,
член НСПУ,лауреат премій
імені братів Лепких та імені П.Куліша.
м.Шумськ
на Тернопіллі.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
