Козацький цвинтар. Вікові хрести
Вросли наполовину в рідну землю.
Тримати і у вічність їх нести
Так важко їй від болю.Час недремний

Оберігає воїв, що з могил
Уже ніколи на коней не скочуть.
Бо віддали життя і стільки сил
Країні рідній в давні дні і ночі.

Лежать із ними люльки і шаблі,
І травами вже поросли могили.
А за дощами хмари-кораблі
Пливуть у вічність. Зберігають сили,

Щоб за снігами сходила весна,
І сіялося в теплу землю жито,
І зберігалась роду таїна
Того, кого в степу знайшли убитим.

Бо після нього дерево життя
Не перервали голод, холод, війни.
Та в кожен рід приходило дитя,
Щоб родове гілля росло надійно.

І ширилося, проростало вглиб
Його міцне і молоде коріння.
Козацький роде, з глибини садиб
Вже не одне тут вийшло покоління.

Що гарувало з ранку до зорі,
Трудилося і обливалось потом,
Коли за коси брались косарі,
А Бог їх урожаєм за роботу

Так щедро обдаровував усіх.
І славився піснями край козацький,
Як чувся на святки веселий сміх
І гопачок, що танцювали хвацько.

Пройшли цим шляхом покоління тут,
Від тата й мами, з прадіда до діда.
І край стоїть в вишневому цвіту,
Хоча його не обминали біди…

У землю вгрузли вікові хрести,
Яких минуло перекотиполе.
Землі так гірко біль оцей нести,
Бо під хрестами сплять козацькі долі.
18.04.19