Дзуміє бджілка над чолом поета,
Травиця пил із ніжок обміта.
У лагідних Ератиних лабетах
Від сліз натхнення радісна сльота.

Крутезний норов у моєї мавки,
На лікоть намотала кожний нерв.
Гарем пустий, розбіглися коханки,
А хто лишився - з голоду помер.

Заснув на ложі з музою в обнімку,
Шматочки дум присипало сніжком.
А з голоднечі кабанець кувіка,
Скисає у корівки молоко.

Ото біда! Сіднченьки кавунні
Не мацати красі! Азохен вей!
Ерато в крик: - Вставай! Біжи до клуні!
Худоба недоглянута реве!

13.05.2019 р.

Радість

У ложі стигне шал, від любоньки флюїди,
За ніченьку жарку загнав усмерть "коня".
Та недоперепив любовної амріти,
Пора іти на труд, бо хочеться ням-ням.

Робота ж непроста - рибинам чищу зуби,
Чешу їм животи, шліфуючи луску.
Скорпени люблять борщ, вареники - кабуби,
Карасик мотиля дзьобає у піску.

Амбулія цвіте, хитаються кабомби,
Пірнаю голяка у цей підводний сад.
Увечері жона зніма прозорий топік,
У приступі жаги у ніс мене куса.

Тяжкі мої труди. Заліз би під сорочку,
А треба працювать. Та виручив Ерот!
Русалоньку мені укинув до ставочка,
Цнотливиця ще та! Несапаний город.

Від пишногрудих сарн нема куди діватись,
Кохаю милих дам - нема у цім гріха.
Тепер і там, і тут мене стрічає радість -
Русалі мокрий хвіст і жинчина нога.

13.05.2019 р.