Та жінка йшла вузенькою доріжкою,
вкривала радість осяйне лице.
Що коїться,  скажіть, з цією жінкою?
На капищі страждань згоріло все!

Не загасити полум'я душі,
не випрати вишиванку в багнюці,
її нестримні весни, спориші -
в долонях помістилися по суті.

В маленькому блокноті занотовані
фрагменти  безталанного життя -
колючі стерні, втрати, біль у повені,
кривої блискавки серцебиття.

Та очі випромінювали зміст
сюжетів ненаписаних романів,
у небі розливався благовіст,
зникали сиві сутінки  туманні. 

Всміхалася, а сині очі плакали -
щаслива панночка - услід усі.
Жита схилялися до неї маками,
красива йшла по вранішній росі.

Купальська ніч давалася  взнаки -
зірвала у ліщині квітку рути.
Горить любов на відстані руки,
та, як до неї серцем доторкнутись.