Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.05
13:05
Тепер автобус більше не приїде
За визначеним шляхом. Пізній час
Втонув у річці, ніби "Ріо-ріта",
Так відійшов, що вже забув про нас.
Замість вогнів - задавнені корита.
Колючий дріт обплутує Парнас.
За визначеним шляхом не приїдуть
За визначеним шляхом. Пізній час
Втонув у річці, ніби "Ріо-ріта",
Так відійшов, що вже забув про нас.
Замість вогнів - задавнені корита.
Колючий дріт обплутує Парнас.
За визначеним шляхом не приїдуть
2026.11.05
12:11
пора блекаутів і віршів
читати ще писати щось
вигадувати рими ліпші
немовби транс немов гіпноз
коли побачиш чи повіриш
у цьому вирі із марнот
бреде через дорогу лірник
на думці в нього анекдот
читати ще писати щось
вигадувати рими ліпші
немовби транс немов гіпноз
коли побачиш чи повіриш
у цьому вирі із марнот
бреде через дорогу лірник
на думці в нього анекдот
2026.11.05
08:30
ЖАННА Д’АРК: ПОВЕРНЕННЯ В ДОМРЕМІ
(драматичний есей-містерія в голосах з прологом і трьома післядіями)
(до 595-их роковин смерті на вогнищі ЖАННИ Д’АРК, присвячується)
ПРОЛОГ: Три виміри Руана
(30 травня 1431 року. Руанська площа зас
(драматичний есей-містерія в голосах з прологом і трьома післядіями)
(до 595-их роковин смерті на вогнищі ЖАННИ Д’АРК, присвячується)
ПРОЛОГ: Три виміри Руана
(30 травня 1431 року. Руанська площа зас
2026.11.05
08:25
Чую знову клацання копит -
Під копитом кольоровий вид
Крихіток піску на камінцях,
На кривих стежках і манівцях,
У картографічній ворожбі,
Де граки нудьгують на вербі,
Де роки у полум’ї століть
Мимоволі сунуть мимохіть
Під копитом кольоровий вид
Крихіток піску на камінцях,
На кривих стежках і манівцях,
У картографічній ворожбі,
Де граки нудьгують на вербі,
Де роки у полум’ї століть
Мимоволі сунуть мимохіть
2026.11.05
06:07
Вологою насичене повітря
Повисло понад містом уночі, -
Німа пітьма приглушує палітру -
Ні вогника від лампи чи свічі.
Убралось місто в чорні оксамити,
Заснули вулиці, будинки і мости, -
Без світла важко і тривожно жити,
Без світла, знаю, спокій не
Повисло понад містом уночі, -
Німа пітьма приглушує палітру -
Ні вогника від лампи чи свічі.
Убралось місто в чорні оксамити,
Заснули вулиці, будинки і мости, -
Без світла важко і тривожно жити,
Без світла, знаю, спокій не
2026.11.05
03:33
із золотого берега рабів
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
2026.11.04
16:29
Журлива осенi краса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
2026.11.04
16:16
Цей ліс живий. У нього добрі очі.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
2026.11.04
14:37
Чи не була порожньою краса
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
2026.11.04
11:46
Скіфи, кімерійці, чорні маври,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
2026.11.04
11:26
Деякі автори такі кумедні
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
2026.11.04
09:26
У Львівській обласній бібліотеці для юнацтва імені Романа Іваничука, що на площі Ринок, відбулася презентація ювілейного перевидання книги «Марія з Магдали» – релігійної драми маловідомого польського поета й драматурга Антона Шандлєровського в українськом
2026.11.04
08:10
Листя, що впало на стежку, до сірого стовчене.
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
2026.11.04
07:19
Важка, велика та холодна
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
2026.11.03
23:42
ясно і зрозуміло що не спасуться всі-всі
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
2026.11.03
14:53
Нам обіцяли дати світло у четвер,
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Швець (1953) /
Проза
Біографія Габріели Містраль
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Біографія Габріели Містраль
Біографія Габріели Містраль
(1889 - 1957)
Габріела Містраль - псевдонім чилійської поетеси і педагога Лусіліо Годой Алькаягі. Вона народилася 7 квітня 1889 в м Вікунья в сім'ї вчителя початкової школи, індійця за походженням, менестреля, який складав вірші для місцевих свят і бомжував.
1907 року, працюючи помічником вчителя в с. Ля-Кантера, дівчина була заручена з Ромелу Урет, який через два роки покінчив життя самогубством. Переживаючи цю трагедію, вона пише поетичний твір «Сонети смерті» (1914), яке отримало першу премію на чилійському літературному конкурсі в Сантьяго.
Габріела Містраль досягає успіху на викладацькій роботі. Вона стає старшим інспектором і одночасно викладачем ліцею в м Антофагаста, згодом переїздить в м Темуко, де стає директором жіночого ліцею, а в 1921 р - директором ліцею в Сантьяго.
Знайомство з професором Колумбійського університету Федеріко де Онисим сприяє виданню збірки поезій поетеси «Відчай» (1922). Перша публікація віршів Габріели за межами Чилі майже відразу принесла їй міжнародне визнання.
Американський літературознавець Альфред Ортіс-Варгас писав, що поява такого поета, як Містраль, - це «подія епохи, адже на її віршах лежить відбиток вічності».
Габріела Містраль отримує запрошення і переїжджає в Мексику, потім в США, а звідти до Іспанії, Швеції та Італії. Друга збірка віршів «Ніжність» (1924) також мала великий успіх.
Протягом 1930-1931 рр. поетеса викладає латиноамериканську літературу в Бернард-Коледжі Колумбійського університету; читає лекції в ВАСМАР-Коледжі та Мідлбері-Коледжі. Містраль зробила і дипломатичну кар'єру: в 1932 р була чилійським консулом в Італії, а в 1934 - в Іспанії.
1938 року виходить збірка антифашистських віршів «Рубка лісу», пронизаних глибоким співчуттям до тих, хто постраждав в громадянській війні в Іспанії. В цьому ж році Габріела Містраль призначається чилійським консулом у Франції, але через загрозу Другої світової війни переїжджає до Бразилії, де стає близьким другом Стефана Цвейга, який емігрував з Австрії.
1945 р Габріеле Містраль була присуджена Нобелівська премія з літератури «за поезію істинного почуття, яка зробила її ім'я символом ідеалістичного прагнення для всієї Латинської Америки».
Містраль стає чилійським консулом в Лос-Анджелесі (1946), працює в Комісії ООН з прав людини, призначається консулом до Італії, але через слабке здоров'я виходить у відставку і переїжджає додому до Нью-Йорку.
1954 р поетеса видала свою останню книгу віршів «давильні», в основному присвячену самогубству сім'ї Цвейг і свого племінника. «Посилання та повернення, траур і відродження, - писав про« давильні »чилійський критик Фернандо Алегріа, - ось теми, які проходять скрізь усе її життя. Тільки віра, на думку поетеси, може принести порятунок ».
Габріела Містраль померла від раку в Нью-Йорку 10 січня 1957 р поховали в м Монте-Гранд, де провела дитинство. На могильній плиті вибито її власні слова: «Народ без свого художника - це тіло без душі».
Переклала на українську мову 4.05.19 20.21
(1889 - 1957)
Габріела Містраль - псевдонім чилійської поетеси і педагога Лусіліо Годой Алькаягі. Вона народилася 7 квітня 1889 в м Вікунья в сім'ї вчителя початкової школи, індійця за походженням, менестреля, який складав вірші для місцевих свят і бомжував.
1907 року, працюючи помічником вчителя в с. Ля-Кантера, дівчина була заручена з Ромелу Урет, який через два роки покінчив життя самогубством. Переживаючи цю трагедію, вона пише поетичний твір «Сонети смерті» (1914), яке отримало першу премію на чилійському літературному конкурсі в Сантьяго.
Габріела Містраль досягає успіху на викладацькій роботі. Вона стає старшим інспектором і одночасно викладачем ліцею в м Антофагаста, згодом переїздить в м Темуко, де стає директором жіночого ліцею, а в 1921 р - директором ліцею в Сантьяго.
Знайомство з професором Колумбійського університету Федеріко де Онисим сприяє виданню збірки поезій поетеси «Відчай» (1922). Перша публікація віршів Габріели за межами Чилі майже відразу принесла їй міжнародне визнання.
Американський літературознавець Альфред Ортіс-Варгас писав, що поява такого поета, як Містраль, - це «подія епохи, адже на її віршах лежить відбиток вічності».
Габріела Містраль отримує запрошення і переїжджає в Мексику, потім в США, а звідти до Іспанії, Швеції та Італії. Друга збірка віршів «Ніжність» (1924) також мала великий успіх.
Протягом 1930-1931 рр. поетеса викладає латиноамериканську літературу в Бернард-Коледжі Колумбійського університету; читає лекції в ВАСМАР-Коледжі та Мідлбері-Коледжі. Містраль зробила і дипломатичну кар'єру: в 1932 р була чилійським консулом в Італії, а в 1934 - в Іспанії.
1938 року виходить збірка антифашистських віршів «Рубка лісу», пронизаних глибоким співчуттям до тих, хто постраждав в громадянській війні в Іспанії. В цьому ж році Габріела Містраль призначається чилійським консулом у Франції, але через загрозу Другої світової війни переїжджає до Бразилії, де стає близьким другом Стефана Цвейга, який емігрував з Австрії.
1945 р Габріеле Містраль була присуджена Нобелівська премія з літератури «за поезію істинного почуття, яка зробила її ім'я символом ідеалістичного прагнення для всієї Латинської Америки».
Містраль стає чилійським консулом в Лос-Анджелесі (1946), працює в Комісії ООН з прав людини, призначається консулом до Італії, але через слабке здоров'я виходить у відставку і переїжджає додому до Нью-Йорку.
1954 р поетеса видала свою останню книгу віршів «давильні», в основному присвячену самогубству сім'ї Цвейг і свого племінника. «Посилання та повернення, траур і відродження, - писав про« давильні »чилійський критик Фернандо Алегріа, - ось теми, які проходять скрізь усе її життя. Тільки віра, на думку поетеси, може принести порятунок ».
Габріела Містраль померла від раку в Нью-Йорку 10 січня 1957 р поховали в м Монте-Гранд, де провела дитинство. На могильній плиті вибито її власні слова: «Народ без свого художника - це тіло без душі».
Переклала на українську мову 4.05.19 20.21
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
