Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.20
13:13
Я хочу поїхати, щоби вернутись.
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
2026.09.20
12:36
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
2026.09.20
12:21
Оце б весні хвалу співати,
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
2026.09.20
12:05
НОВИНИ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
2026.09.20
10:43
ІІ. ШЛЮБНИЙ ВІНОК І ПРИСМАК ПОПЕЛУ
Кімната була залита м’яким ранковим світлом, яке пробивалося крізь невелике вікно атріуму. На дерев'яному столі ще стояли залишки вчорашнього весільного бенкету: напівпорожні глеки з темно-червоним фалернським ви
2026.09.20
07:23
Мені щодня дитинство сниться
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
2026.09.19
23:34
у вересневому саду
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
2026.09.19
22:20
Дзвонить донька, плаче: «Мамо,
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
2026.09.19
21:05
Яви нам, Боже, знов свої дива:
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
2026.09.19
20:28
У блакитнім просторі безмежнім,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
2026.09.19
16:37
Ого... йой-йой...
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
2026.09.19
15:41
Вечірні вогні над проспектами виклали лінію.
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
2026.09.19
15:16
Поет стирався, ніби крейда,
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
2026.09.19
12:39
Сонце рудою хвостатою білкою
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
2026.09.19
09:33
У імлі протилежних сторін,
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
2026.09.19
06:51
Над мною схилившись, чекаєш звитяги
І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Швець (1953) /
Проза
Біографія Габріели Містраль
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Біографія Габріели Містраль
Біографія Габріели Містраль
(1889 - 1957)
Габріела Містраль - псевдонім чилійської поетеси і педагога Лусіліо Годой Алькаягі. Вона народилася 7 квітня 1889 в м Вікунья в сім'ї вчителя початкової школи, індійця за походженням, менестреля, який складав вірші для місцевих свят і бомжував.
1907 року, працюючи помічником вчителя в с. Ля-Кантера, дівчина була заручена з Ромелу Урет, який через два роки покінчив життя самогубством. Переживаючи цю трагедію, вона пише поетичний твір «Сонети смерті» (1914), яке отримало першу премію на чилійському літературному конкурсі в Сантьяго.
Габріела Містраль досягає успіху на викладацькій роботі. Вона стає старшим інспектором і одночасно викладачем ліцею в м Антофагаста, згодом переїздить в м Темуко, де стає директором жіночого ліцею, а в 1921 р - директором ліцею в Сантьяго.
Знайомство з професором Колумбійського університету Федеріко де Онисим сприяє виданню збірки поезій поетеси «Відчай» (1922). Перша публікація віршів Габріели за межами Чилі майже відразу принесла їй міжнародне визнання.
Американський літературознавець Альфред Ортіс-Варгас писав, що поява такого поета, як Містраль, - це «подія епохи, адже на її віршах лежить відбиток вічності».
Габріела Містраль отримує запрошення і переїжджає в Мексику, потім в США, а звідти до Іспанії, Швеції та Італії. Друга збірка віршів «Ніжність» (1924) також мала великий успіх.
Протягом 1930-1931 рр. поетеса викладає латиноамериканську літературу в Бернард-Коледжі Колумбійського університету; читає лекції в ВАСМАР-Коледжі та Мідлбері-Коледжі. Містраль зробила і дипломатичну кар'єру: в 1932 р була чилійським консулом в Італії, а в 1934 - в Іспанії.
1938 року виходить збірка антифашистських віршів «Рубка лісу», пронизаних глибоким співчуттям до тих, хто постраждав в громадянській війні в Іспанії. В цьому ж році Габріела Містраль призначається чилійським консулом у Франції, але через загрозу Другої світової війни переїжджає до Бразилії, де стає близьким другом Стефана Цвейга, який емігрував з Австрії.
1945 р Габріеле Містраль була присуджена Нобелівська премія з літератури «за поезію істинного почуття, яка зробила її ім'я символом ідеалістичного прагнення для всієї Латинської Америки».
Містраль стає чилійським консулом в Лос-Анджелесі (1946), працює в Комісії ООН з прав людини, призначається консулом до Італії, але через слабке здоров'я виходить у відставку і переїжджає додому до Нью-Йорку.
1954 р поетеса видала свою останню книгу віршів «давильні», в основному присвячену самогубству сім'ї Цвейг і свого племінника. «Посилання та повернення, траур і відродження, - писав про« давильні »чилійський критик Фернандо Алегріа, - ось теми, які проходять скрізь усе її життя. Тільки віра, на думку поетеси, може принести порятунок ».
Габріела Містраль померла від раку в Нью-Йорку 10 січня 1957 р поховали в м Монте-Гранд, де провела дитинство. На могильній плиті вибито її власні слова: «Народ без свого художника - це тіло без душі».
Переклала на українську мову 4.05.19 20.21
(1889 - 1957)
Габріела Містраль - псевдонім чилійської поетеси і педагога Лусіліо Годой Алькаягі. Вона народилася 7 квітня 1889 в м Вікунья в сім'ї вчителя початкової школи, індійця за походженням, менестреля, який складав вірші для місцевих свят і бомжував.
1907 року, працюючи помічником вчителя в с. Ля-Кантера, дівчина була заручена з Ромелу Урет, який через два роки покінчив життя самогубством. Переживаючи цю трагедію, вона пише поетичний твір «Сонети смерті» (1914), яке отримало першу премію на чилійському літературному конкурсі в Сантьяго.
Габріела Містраль досягає успіху на викладацькій роботі. Вона стає старшим інспектором і одночасно викладачем ліцею в м Антофагаста, згодом переїздить в м Темуко, де стає директором жіночого ліцею, а в 1921 р - директором ліцею в Сантьяго.
Знайомство з професором Колумбійського університету Федеріко де Онисим сприяє виданню збірки поезій поетеси «Відчай» (1922). Перша публікація віршів Габріели за межами Чилі майже відразу принесла їй міжнародне визнання.
Американський літературознавець Альфред Ортіс-Варгас писав, що поява такого поета, як Містраль, - це «подія епохи, адже на її віршах лежить відбиток вічності».
Габріела Містраль отримує запрошення і переїжджає в Мексику, потім в США, а звідти до Іспанії, Швеції та Італії. Друга збірка віршів «Ніжність» (1924) також мала великий успіх.
Протягом 1930-1931 рр. поетеса викладає латиноамериканську літературу в Бернард-Коледжі Колумбійського університету; читає лекції в ВАСМАР-Коледжі та Мідлбері-Коледжі. Містраль зробила і дипломатичну кар'єру: в 1932 р була чилійським консулом в Італії, а в 1934 - в Іспанії.
1938 року виходить збірка антифашистських віршів «Рубка лісу», пронизаних глибоким співчуттям до тих, хто постраждав в громадянській війні в Іспанії. В цьому ж році Габріела Містраль призначається чилійським консулом у Франції, але через загрозу Другої світової війни переїжджає до Бразилії, де стає близьким другом Стефана Цвейга, який емігрував з Австрії.
1945 р Габріеле Містраль була присуджена Нобелівська премія з літератури «за поезію істинного почуття, яка зробила її ім'я символом ідеалістичного прагнення для всієї Латинської Америки».
Містраль стає чилійським консулом в Лос-Анджелесі (1946), працює в Комісії ООН з прав людини, призначається консулом до Італії, але через слабке здоров'я виходить у відставку і переїжджає додому до Нью-Йорку.
1954 р поетеса видала свою останню книгу віршів «давильні», в основному присвячену самогубству сім'ї Цвейг і свого племінника. «Посилання та повернення, траур і відродження, - писав про« давильні »чилійський критик Фернандо Алегріа, - ось теми, які проходять скрізь усе її життя. Тільки віра, на думку поетеси, може принести порятунок ».
Габріела Містраль померла від раку в Нью-Йорку 10 січня 1957 р поховали в м Монте-Гранд, де провела дитинство. На могильній плиті вибито її власні слова: «Народ без свого художника - це тіло без душі».
Переклала на українську мову 4.05.19 20.21
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
