Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.30
21:33
Знімаєш чорні окуляри
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
2025.10.30
20:00
А знаєте, - то вже Петро озвавсь, -
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
2025.10.30
18:21
Землетруси, повені, цунамі,
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
2025.10.30
11:18
Люблю, коли біцухами натягую футболку,
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
2025.10.30
10:52
«На вікні свіча миготіла»…
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
2025.10.30
10:03
Мені би трішечки б тепла
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
2025.10.29
22:28
Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
2025.10.29
21:47
Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
2025.10.29
18:32
Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
2025.10.29
17:54
Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
2025.10.29
13:15
А для мене негода - вона у замащених берцях
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
2025.10.29
11:51
Іржа в іржі не іржавіє…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
2025.10.29
06:04
Пообіді в гастрономі
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
2025.10.28
22:03
Вогненні мечі - це основа закону.
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
2025.10.28
16:14
Безліч творчих людей
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
2025.10.28
12:32
Він міг розрізнити сміттєві контейнери за запахом.
Пам’ятав господарів, які викидали в них сміття.
Промишляв на скляній тарі та макулатурі.
Якщо везло знайти пристойні ношені речі,
здавав по п’ять гривен Вірці –
стерві у дві точки: на барахолці
і
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Швець (1953) /
Проза
Біографія Габріели Містраль
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Біографія Габріели Містраль
Біографія Габріели Містраль
(1889 - 1957)
Габріела Містраль - псевдонім чилійської поетеси і педагога Лусіліо Годой Алькаягі. Вона народилася 7 квітня 1889 в м Вікунья в сім'ї вчителя початкової школи, індійця за походженням, менестреля, який складав вірші для місцевих свят і бомжував.
1907 року, працюючи помічником вчителя в с. Ля-Кантера, дівчина була заручена з Ромелу Урет, який через два роки покінчив життя самогубством. Переживаючи цю трагедію, вона пише поетичний твір «Сонети смерті» (1914), яке отримало першу премію на чилійському літературному конкурсі в Сантьяго.
Габріела Містраль досягає успіху на викладацькій роботі. Вона стає старшим інспектором і одночасно викладачем ліцею в м Антофагаста, згодом переїздить в м Темуко, де стає директором жіночого ліцею, а в 1921 р - директором ліцею в Сантьяго.
Знайомство з професором Колумбійського університету Федеріко де Онисим сприяє виданню збірки поезій поетеси «Відчай» (1922). Перша публікація віршів Габріели за межами Чилі майже відразу принесла їй міжнародне визнання.
Американський літературознавець Альфред Ортіс-Варгас писав, що поява такого поета, як Містраль, - це «подія епохи, адже на її віршах лежить відбиток вічності».
Габріела Містраль отримує запрошення і переїжджає в Мексику, потім в США, а звідти до Іспанії, Швеції та Італії. Друга збірка віршів «Ніжність» (1924) також мала великий успіх.
Протягом 1930-1931 рр. поетеса викладає латиноамериканську літературу в Бернард-Коледжі Колумбійського університету; читає лекції в ВАСМАР-Коледжі та Мідлбері-Коледжі. Містраль зробила і дипломатичну кар'єру: в 1932 р була чилійським консулом в Італії, а в 1934 - в Іспанії.
1938 року виходить збірка антифашистських віршів «Рубка лісу», пронизаних глибоким співчуттям до тих, хто постраждав в громадянській війні в Іспанії. В цьому ж році Габріела Містраль призначається чилійським консулом у Франції, але через загрозу Другої світової війни переїжджає до Бразилії, де стає близьким другом Стефана Цвейга, який емігрував з Австрії.
1945 р Габріеле Містраль була присуджена Нобелівська премія з літератури «за поезію істинного почуття, яка зробила її ім'я символом ідеалістичного прагнення для всієї Латинської Америки».
Містраль стає чилійським консулом в Лос-Анджелесі (1946), працює в Комісії ООН з прав людини, призначається консулом до Італії, але через слабке здоров'я виходить у відставку і переїжджає додому до Нью-Йорку.
1954 р поетеса видала свою останню книгу віршів «давильні», в основному присвячену самогубству сім'ї Цвейг і свого племінника. «Посилання та повернення, траур і відродження, - писав про« давильні »чилійський критик Фернандо Алегріа, - ось теми, які проходять скрізь усе її життя. Тільки віра, на думку поетеси, може принести порятунок ».
Габріела Містраль померла від раку в Нью-Йорку 10 січня 1957 р поховали в м Монте-Гранд, де провела дитинство. На могильній плиті вибито її власні слова: «Народ без свого художника - це тіло без душі».
Переклала на українську мову 4.05.19 20.21
(1889 - 1957)
Габріела Містраль - псевдонім чилійської поетеси і педагога Лусіліо Годой Алькаягі. Вона народилася 7 квітня 1889 в м Вікунья в сім'ї вчителя початкової школи, індійця за походженням, менестреля, який складав вірші для місцевих свят і бомжував.
1907 року, працюючи помічником вчителя в с. Ля-Кантера, дівчина була заручена з Ромелу Урет, який через два роки покінчив життя самогубством. Переживаючи цю трагедію, вона пише поетичний твір «Сонети смерті» (1914), яке отримало першу премію на чилійському літературному конкурсі в Сантьяго.
Габріела Містраль досягає успіху на викладацькій роботі. Вона стає старшим інспектором і одночасно викладачем ліцею в м Антофагаста, згодом переїздить в м Темуко, де стає директором жіночого ліцею, а в 1921 р - директором ліцею в Сантьяго.
Знайомство з професором Колумбійського університету Федеріко де Онисим сприяє виданню збірки поезій поетеси «Відчай» (1922). Перша публікація віршів Габріели за межами Чилі майже відразу принесла їй міжнародне визнання.
Американський літературознавець Альфред Ортіс-Варгас писав, що поява такого поета, як Містраль, - це «подія епохи, адже на її віршах лежить відбиток вічності».
Габріела Містраль отримує запрошення і переїжджає в Мексику, потім в США, а звідти до Іспанії, Швеції та Італії. Друга збірка віршів «Ніжність» (1924) також мала великий успіх.
Протягом 1930-1931 рр. поетеса викладає латиноамериканську літературу в Бернард-Коледжі Колумбійського університету; читає лекції в ВАСМАР-Коледжі та Мідлбері-Коледжі. Містраль зробила і дипломатичну кар'єру: в 1932 р була чилійським консулом в Італії, а в 1934 - в Іспанії.
1938 року виходить збірка антифашистських віршів «Рубка лісу», пронизаних глибоким співчуттям до тих, хто постраждав в громадянській війні в Іспанії. В цьому ж році Габріела Містраль призначається чилійським консулом у Франції, але через загрозу Другої світової війни переїжджає до Бразилії, де стає близьким другом Стефана Цвейга, який емігрував з Австрії.
1945 р Габріеле Містраль була присуджена Нобелівська премія з літератури «за поезію істинного почуття, яка зробила її ім'я символом ідеалістичного прагнення для всієї Латинської Америки».
Містраль стає чилійським консулом в Лос-Анджелесі (1946), працює в Комісії ООН з прав людини, призначається консулом до Італії, але через слабке здоров'я виходить у відставку і переїжджає додому до Нью-Йорку.
1954 р поетеса видала свою останню книгу віршів «давильні», в основному присвячену самогубству сім'ї Цвейг і свого племінника. «Посилання та повернення, траур і відродження, - писав про« давильні »чилійський критик Фернандо Алегріа, - ось теми, які проходять скрізь усе її життя. Тільки віра, на думку поетеси, може принести порятунок ».
Габріела Містраль померла від раку в Нью-Йорку 10 січня 1957 р поховали в м Монте-Гранд, де провела дитинство. На могильній плиті вибито її власні слова: «Народ без свого художника - це тіло без душі».
Переклала на українську мову 4.05.19 20.21
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
