https://www.facebook.com/photo.php?fbid=2473870496007440&set=a.136243329770180&type=3&theater
ілюстрація

художній переклад

Увечері над ресторанами
густіє вариво задух...
Правує окриками п'яними
травневий інфернальний дух.

Над кіптюгою жили-вулички,
над млостю різномастих дач
здіймає жовтий крендель булочна.
Лунає немовляти плач.

І, огинаючи шлагбауми,
у капелюхах набакир,
серед канав гуляють з дамами
бувалі, терті щупаки.

Цикади-циклі - понад озером.
Скрипоче клюз. Жіночий виск.
А в небесах - пливкий, пронозливий -
безсенсово блискоче диск.

У склянці бачу друга звичного,
і, привітавши, п'ю до дна.
Він рідиною ідентичною
спиняє мислей скакуна.

А край сусідніх палуб-столиків
лакеї схилено стирчать.
П'янички із очима кроликів
«In vino veritas!»* кричать.

Щовечора у мить призначену,
(а може, мариться лише?),
дівочий стан, шовками схвачений,
вироюється із кліше...

Пливе-леліє поміж п'яними -
без почту, знов-таки одна.
Пахтіє зливами, туманами...
Сідає панна край вікна.

І враз буруниться химерами
вдяганки сяйний дивошовк,
і капелюшні криси з перами.
Змахне рукою в перснях - шок.

Ланцями близькості закований,
крізь аспідну сівку вуаль,
я бачу берег очарований,
вимріюю чудовну даль.

Безгучні сховки враз відкрилися -
і сплеск осонцив порохно.
І струменіє шал по вилицях...
Але ж виною - не вино.

І пір'я страуса, не півняче,
у мізках дибиться: хить-хить...
І кличуть очі панни, пінячи-
мусуючи тремку блакить.

В моїй душі - скарби під утиском.
І ключ належить лиш мені!
Та знов неволить п'яне чудисько.
Всі сенси - у терпкім вині!

14 липня 2019 року
.........................

Александр Блок

Незнакомка

По вечерам над ресторанами
Горячий воздух дик и глух,
И правит окриками пьяными
Весенний и тлетворный дух.

Вдали над пылью переулочной,
Над скукой загородных дач,
Чуть золотится крендель булочной,
И раздается детский плач.

И каждый вечер, за шлагбаумами,
Заламывая котелки,
Среди канав гуляют с дамами
Испытанные остряки.

Над озером скрипят уключины
И раздается женский визг,
А в небе, ко всему приученный
Бесcмысленно кривится диск.

И каждый вечер друг единственный
В моем стакане отражен
И влагой терпкой и таинственной
Как я, смирен и оглушен.

А рядом у соседних столиков
Лакеи сонные торчат,
И пьяницы с глазами кроликов
«In vino veritas!»* кричат.

И каждый вечер, в час назначенный
(Иль это только снится мне?),
Девичий стан, шелками схваченный,
В туманном движется окне.

И медленно, пройдя меж пьяными,
Всегда без спутников, одна
Дыша духами и туманами,
Она садится у окна.

И веют древними поверьями
Ее упругие шелка,
И шляпа с траурными перьями,
И в кольцах узкая рука.

И странной близостью закованный,
Смотрю за темную вуаль,
И вижу берег очарованный
И очарованную даль.

Глухие тайны мне поручены,
Мне чье-то солнце вручено,
И все души моей излучины
Пронзило терпкое вино.

И перья страуса склоненные
В моем качаются мозгу,
И очи синие бездонные
Цветут на дальнем берегу.

В моей душе лежит сокровище,
И ключ поручен только мне!
Ты право, пьяное чудовище!
Я знаю: истина в вине.

24 апреля 1906
_________________________________

* In vino veritas! — Истина — в вине! (лат.)