Як там у Леонарда, ти точно маєш це пам'ятати,
Кінець грудня - саме час для ще однієї втрати,
Саме час для затерплих рук і гірких напоїв,
Щоб легше було розбирати усе, що накоїв,
Все, що поруйнував і залив бетоном,
Переходжу на інший бік, змінюю телефони,
Змінюю адреси, місця і знайомі звички,
Так хотілося до води - пірнути у річку,
Колись ти сказала затамувати подих,
Я ще досі не видихнув: напуваю голодних,
Птахів, шахраїв і змарнілих артистів,
Ця холодна вода на легені усім нам тисне,
Коли надходять шторми - виходжу назустріч,
Не завдяки передбаченням, а усупереч,
Викидаю людей, підбираю дрібні монети,
Можливо, будуть на щастя, розкажуть де ти,
Розкажуть із ким ти, чи є в тебе досі плащ,
Хтось на березі вивів "забудь", "пробач",
Щодня перемотую плівку, розбиваю скрижалі,
Нічний трамвай відвезе мене якомога далі,
Якби міг - залишив би у ньому іржаву душу,
Тільки дерево в парку гілками ворушить,
Відпускає жахливо повільно, шматок за шматком,
Лишається гордість і втіха.
Щиро,
Сашко.