Лист до редакції професора І. Ю. Рєпіна

«Не бійтеся сварити за будь-що, коли навіть і не дуже компетентні у предметі. Стійте на своєму – це переконує… Але остерігайтеся похвалити, якщо незнайомі зі справою спеціально, – ось де легко плюхнути в калюжу і залишитися смішним інколи на все життя».
Цей афоризм виправдався недавно на сумнозвісному критику мистецтва – Олександрі Бенуа. Ще вельми свіжі сльози добропорядних панянок жіночого гуртка, яких суворий керівник своєї партії – від легіону сміливців, що вільно мажуть фарбами, – жорстоко скривдив зневажливим відгуком про їхню виставку в Товаристві заохочення образотворчих мистецтв. У газеті «Речь» освічена публіка читала цей відгук – лайливий, нищівний, і думала: можливо, й правда… Та ось Олександр Бенуа на виставці своїх, ось він стоїть перед взірцевим творінням свого табору і хвалить улюбленого художника – Петрова-Водкіна!.. Суворий критик вже не раз рекомендував цього художника як виконавця замовлень із декоративного малярства, для стін палаців… Багато було докорів меценатам за байдужість, нерозуміння достеменних талантів, істинного жерця краси. Краса, краса, – це головне гасло естета-критика і живописця, як сам себе дуже часто рекомендує письменник. Я не раз бачив вправи в живопису Петрова-Водкіна. Він плідний (як весь рід від полови) і завішує цілі стіни, як було в «Салоні» Сергія Маковського. Але я не можу зупинитися перед цими нікчемними мазюканнями. Вони настільки без смаку, без знання, без сенсу… І тепер, на виставці в «Союзі», знову цілу кімнату з коридорами наповнено обурливим неподобством цього неука… Одне лишень ясне в цих неможливих для очей, нездарних мазюканнях: це – душа раба. Цьому рабу-невігласу випало побачити двох роздутих паризькою рекламою нахабних недоуків Ґоґена і Матісса. Нікчемний раб зметикував, що і він так може намазюкати. Ще б пак, кожен напівписьменний двірник намазюкає ще більш хвацько, якщо йому навіяти: ну ж бо, братику, якнайгрубіше, – що в голову впаде!.. Ось тобі фарби й пензлі… Годі, не варте слів. Насамкінець наведу ще один афоризм із того самого джерела.
«Коли сходить зі сцени художнього світу велика сила, з усіх щілин на головну арену сповзаються пігмеї господарювати. Відчувши себе значними величинами, вони переробляють усе на свій аршин і квапляться з переоцінкою цінностей».

І. Рєпін




Переклав Василь Білоцерківський

Першодрук: часопис «Аполлон», № 6, 1910.