***
Ох, не солодке густе вино і не вогненну текілу,
А просто постав оцей мед на вікно, щоб медом пахтіло.

І хай горить золота бджола, і оси химородне око,
І наче з ракети з її сопла вогонь пашить жовтобоко.

І хай ніхто не зайде у дім, де пахне медом і щастям,
Чи, може, голодом молодим, сонячним і зубастим.

Й нехай розпашілі і темні бузки закриють собою вікна,
І запах духмяний і пряно-різкий кудись несподівано зникне.

Застигне примула в зеленій траві, і м’ята зомліє у травах.
Ти чуєш, не можна так довго говіть – накрито вже стіл для забави.

І коник сюрчить, і задиханий джміль потужно гуде у квітах,
Неначе новітній імам Шаміль бере у облогу літо.

Упасти б у трави лицем ув лице з мурахом рудим і всесильним,
І вкрасти б у нього яйце-райце і замовляння весільне.

Давай відкорковуй шампань і кагор, і лий шоколадну каву,
І хай цей солодкий цикадний хор шаманить до ранку в отавах.

А потім цей дух несподіваних рим чи темна пекельна текіла,
Неначе медовий шовковий дим, охопить жіноче тіло…