***

Місто персиків і свободи, місто персиків і води…
Ох, могутні і вічні води, де цей вітер, як поводир!

Світло місяця, шум прибою, мідій відра, шипить шашлик,
І віршарник з лицем плейбоя, наче цар на ім’я Чортомлик.

Око темне, постава пишна, дзвін кольчуги, зі злата меч.
Мудра гейша чи діва грішна? Чи розваги весільної смерч?

Вірш любовний. Нічні цикади. Шашлики догоряють в огні.
Переспраглий парфум винограду й відблиск місячний на стегні.

Усміх царський і гордовитий. Як крокує віршарник нагий!
Темні перса, вогнем оповиті. Дикі коні. Вогонь. Батоги.

Темні вина у чари налиті. В срібно-білих шовках туман.
Хустка синього оксамиту. Слів солодких густий дурман.

Дух безумства, вогню і щастя. Б`є копитом стриножений кінь.
Біле золото на зап`ясті й в`язь летюча, як янь чи інь

На папірусі, на папері, на лискучій, як скло, воді,
Наче подих колхід чи іверій, де царі ще такі молоді!

Білі ямби, терпкі хореї! Котре там вже летить зі століть?
Кельти, скіфи, фракійці, євреї, пляшку з віршем оцим засмоліть,

Засмоліть це вино вечірнє, цих парфумів гарячий дим,
Коней чорних і непокірних темні гриви з вогнем рудим,

Дух живого тремкого моря, запах крові, важкий вогонь,
Дух любовної непокори й мокрі коси з гарячих скронь…

Засмоліть і пустіть у море, хай летить поміж рифів і скель!
А суворі важкі командори хай ведуть собі свій корабель.

І у цім безпритульнім місті, місті персиків і води,
Де свободи вітрило чисте, де мій голос такий молодий,

Хай впаде оця тінь саксонця а чи скіфа з ім`ям Чортомлик,
Наче відсвіт блідого сонця, на молочний юнацький клик.