Розділ 1. Поцілунок Евтерпи

Вінок 2. Муза першого кохання

1.
Супутниця у пекло і в едем,
Моя богиня золотих ілюзій
Крізь грози та сніги мене веде
По лезу болю, по буремній смузі.

Її п’янка краса не має меж,
Як вітер-вічність у стрімкому русі.
Весна – найкраща із її одеж.
Вона – лісів казкових мавка руса.

Царівна із незайманих дібров
У серці грала неземні мотиви,
Бриніла дзвоном потаємних мов.

Лиш раз в омані я була щаслива,
Коли уперше принесла любов
Чаклунка-муза, дивна і зваблива.

2.
Чаклунка-муза, дивна і зваблива
Цілунками вітрів збудила німф.
Амуру нашептала хитра діва,
Щоб вистрілив у серце він мені.

Кохання розлилось магічним співом,
Заграло сонцем на алмазах снів.
Купались хмари в небесах мрійливо
І танув смуток, як останній сніг.

Хоч зник давно міраж у піднебессі,
Вінок із дивних мрій душа плете,
В повітряних палацах служить меси,

Оживлює надій піщаний степ
І радість шле весні на всі адреси,
В поезії відродженням цвіте.

3.
В поезії відродженням цвіте
Забуте щастя і наївна віра.
Шукаю серед сотень тез и тем
Таємний сенс, загублену Пальміру.

Ще глибше корінь смутку проросте,
Бо жити не вдалося за Шекспіром.
Не повернеться юність, а проте…
Хай в серці не змовкає ніжна ліра!

Твій образ пронесу через життя,
Любове, незбагненна і сяйлива.
Я знову піднімаю білий стяг

І відчай у сльозах блищить зрадливо.
Та спогад про високі почуття
Весні у коси заплітає диво.

4.
Весні у коси заплітає диво –
Небесні стрічки – вітер-чарівник.
Вдягнулись вишні у вбрання цнотливі,
Зеленим шовком простяглись лани.

Мов райдуги чудесні переливи,
Мене коханий образ полонив.
Спинивши час, моя душа тремтлива
Дивилась наяву казкові сни.

Там юнь хмеліє в пелюстках жасмину,
Сіяє неба голубий етер.
І співом торжества дзвенять долини.

Стрічає травень чарівних гостей.
Солодка мрія над полями лине,
Розкидує насіння золоте.

5.
Розкидує насіння золоте
Богиня-муза по ріллі натхнення.
Врожай, мов скороспіле вар’єте,
Чарує водевілем нескінченним.

Сади вишневим снігом замете.
Втече із серця хаос і буденність.
Моїй душі – паломниці пустель –
Весна відкрила райські одкровення.

І солов’їний спів мене зцілив –
Мелодія палка і чарівлива.
Не знала я донині більших див.

Вривається ріка життя бурхливо
У чорне море весняних полів,
Дарує сходам життєдайні зливи.

6.
Дарує сходам життєдайні зливи
Полотен-хмар молочна акварель.
Весна така замріяна й вродлива
І манить в щастя, ніби спів Сирен.

Дощі весняні мерехтять грайливо
На оксамиті молодих дерев.
Шаріють квіти, наче юні діви,
Читають в небі чарівний катрен.

Красою диво-травень зацілує,
З уламків сонця чудеса складе.
Його слідами, як у сні, іду я.

Сховалась вічна молодість, та де ж?
Сріблястий вітер дивні сни малює,
Одвічність, як мереживо, пряде…

7.
Одвічність, як мереживо, пряде,
Весна душі, квітуча і дитинна.
Найкращу із коштовних діадем –
Віддам любов у дар палкій богині.

Я безліччю оманливих путей
Іду в її казкові володіння.
Куди мене ця стежка заведе,
До істинного раю чи до згину?

Мій храм – кохання, муза – божество,
Водночас і могутнє, і вразливе.
Веде хмільних ілюзій хоровод

Мелодія розбурхано-чутлива,
Пронизує вогнем усе єство,
Зірками пише полум’яне чтиво.

8.
Зірками пише полум’яне чтиво
Любов моя в полоні небуття.
Кохання самовіддане й тужливе
Не дасть душі вступити у сміття.

Та жде вона того, що неможливо,
І змінюється пристрасть каяттям,
А зоряна мелодія фальшивить,
Штовхає відчай у пітьму безтям.

Я скорена і зцілена любов’ю.
Коханий образ у мені болить
Високою печаллю і жагою.

Дзвінкі акорди золотять блакить.
Та доля ріже серце осокою,
Хоч голос мрій, мов океан, шумить.

9.
Хоч голос мрій, мов океан, шумить,
Едем заріс терновими кущами
І світлих прагнень перетерлась нить.
Тепер бездонна прірва поміж нами.

Хоч ватра почуттів іще димить,
Колючий біль замів любов снігами.
В обіймах невблаганної зими
Прообраз музи неминуче тане.

Та я збираю у стерні зірки,
Перлини підіймаю із болота.
І знов нектар жаги стає п’янким.

Та вирок на душі перо виводить.
Гріхи трояндам точать пелюстки,
Пітьму оман таїть небесна врода!

10.
Пітьму оман таїть небесна врода,
Та я із музи маску не зірву.
Богині оду заспіваю всоте,
Вона ж не чує, бо не має вух…

Душа палає від жаги-спекоти,
Напнув Амур укотре тятиву,
У морі долі не знайду оплоту,
Вже стільки літ немов і не живу.

Шукаю солов’я поміж вороння.
По серцю чорне пір’я шурхотить.
О, де ти, весно – музико безсоння?!

Любов і розум укладають мир,
Та знову самота зловіще дзвонить.
Обріс шипами травень-оксамит.

11.
Обріс шипами травень-оксамит.
Любов – коротка і сумна новела.
Весняний птаху, чом ти став німим?
Без тебе душу замела пустеля.

Сльозами ранок сни мої умив.
Розмилися травневі акварелі.
Та почуттів іще горить кармин,
Надія мерехтить в кінці тунелю.

Мотив жалю пронизує, мов грім.
Минуле кличе в казку і полонить.
Ходжу в собі, як бідний пілігрим.

Стирає час руїни Авалону.
Хворобить серце безголосий крик –
Отрута забороненого плоду.

12.
Отрута забороненого плоду
У венах лихоманить, наче жар,
По колах пекла у едемі водить.
Нестримно мчить увись душа-Ікар.

То хто ж ти, музо – горда і холодна?
Ловлю даремно сновидіння хмар…
Долаючи фантомні перешкоди,
Я не впіймаю ефемерний чар.

Затих мотив, що грав на скрипці квітень.
І втомлена весна в Аїді спить.
Тускніють зореписні заповіти.

Лиш чути дзвін Пегасових копит.
І знов краса палкого пізньоцвіту
Жагою і наснагою кипить.

13.
Жагою і наснагою кипить
Нектар із літер і хмільного болю.
Мій меч – це слово. А на серці – щит.
Життя моє – війна. Пора до бою.

Хоч золото фальшиве скрізь блищить,
Безцінний скарб я освячу журбою.
Іду тернистим шляхом самохіть,
Та музикою неба рани гою.

Пегас гарцює, рветься до зірок,
З ріки безсмертя п’є студену воду.
Цей дух земне тяжіння поборов.

Він – виклик долі, боротьба і спротив.
Немов самотній геній і пророк,
Живе у пензлях, у словах і нотах.

14.
Живе у пензлях, у словах і нотах
Кохання перше – зоряний пролог.
Міцніє пристрасть у медових гронах.
Струмок натхнення все ж не пересох.

Шукаю на Парнасі Аполлона,
Не знаючи, що він давно не бог…
Розставлено моє життя по лотах,
А райський сад покрив гріховний мох.

Немає принца, тільки кінь є білий –
Цих віршів неосмислений тотем.
Від музи відректись я не зуміла.

Вона – мого жалю солодкий щем,
Стражденна ніч і рятівне світило,
Супутниця у пекло і в едем.

МАГІСТРАЛ

Супутниця у пекло і в едем –
Чаклунка-муза, дивна і зваблива,
В поезії відродженням цвіте,
Весні у коси заплітає диво.

Розкидує насіння золоте,
Дарує сходам життєдайні зливи,
Одвічність, як мереживо, пряде,
Зірками пише полум’яне чтиво.

Хоч голос мрій, мов океан, шумить,
Пітьму оман таїть небесна врода.
Обріс шипами травень-оксамит.

Отрута забороненого плоду
Жагою і наснагою кипить,
Живе у пензлях, у словах і нотах.

Корона сонетів - твір, що складається із 15 вінків сонетів, пов"язаних спільними римами. Кожен сонет центрального (магістрального) вінка виступає магістралом ще для окремого вінка.