ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам брать копірку
Й по межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам брать копірку
Й по межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лілія Ніколаєнко (1988) /
Вірші
Корона сонетів "Вінець для музи". (Вінок 10.)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Корона сонетів "Вінець для музи". (Вінок 10.)
Вінок 10. Одкровення від змія
1.
Натхнення-мука до небес горить
І плавляться зірки, течуть в долоні.
У гріх веде магічний лабіринт,
У снах тремтять бажання ніжно-сонні.
Земні тривоги срібний пил укрив,
Та мрії заблукали в міжсезонні.
На обрії фантазій майорить
Праобраз музи, вічний і фантомний.
Вогнями заряснів небесний лан.
Я знову прокидаюсь, щоб заснути.
Пітьму пробив гарячих слів фонтан.
Нічний дурман вдихну на повні груди.
Палка любове, із руїн постань! –
Зболіле серце свято вірить в чудо.
2.
Зболіле серце свято вірить в чудо,
В едемі слів шукає вічний скарб.
Ім’я йому – любов – п’янка полуда.
Спокуса ж манить у сліпий капкан.
Розбурхані думки течуть в нікуди.
Голодними очима хижака
Пронизує жага. Сумління будить.
Волає вперто розум: «Утікай!»
Кипить в очах пітьми казкове зілля,
Гаптує ніч магічний колорит.
Натхненний біль – моє хмільне безсилля.
Солодка згуба у рядках іскрить.
Нектар оман уб’є мене і зцілить.
Я музу кличу і молю навзрид.
3.
Я музу кличу і молю навзрид –
Прокинулась душа в долині знади.
Спокусник-змій ворота в рай відкрив,
Де шал тече гарячим шоколадом.
Там яблука висять, мов ліхтарі,
Що світяться промінням гріхопаду.
У морі снів жагучий гріх проріс.
Скидає убрання любов-дріада.
У кронах мерехтить густий смарагд.
До згубної краси думки прикуті.
Мовчанням не мори, богине. Грай!
Натхненням розквітає диво-рута.
Вертається жага, мов бумеранг.
Збирає розум почуття-приблуди.
4.
Збирає розум почуття-приблуди.
Сп’яніло серце від пісень лунких.
Безумний вир у забутті закрутить
Розбиті на мелодії думки.
Нехай гримлять плітки і пересуди,
Та хочу я всьому наперекір
Надихатись ним і надихнутись!
Сочиться біль солодкий і тремкий.
О, ніжний шовк спокусливої шкіри!
О, грішного екстазу дикий ритм!
Любов’ю упиваюся без міри.
Натхнення над безоднею зорить.
Пишу коханню оду неймовірну –
Моє життя застигло поміж рим!
5.
Моє життя застигло поміж рим.
Зі слів і нот ми наш едем зіткали.
Ліліт із божевілля ти створив.
Перо танцює палко і зухвало.
Та мрії пролились дощем жарин
І спопелили золоті скрижалі.
Гріховний плід, що віршами дозрів,
Ми передчасно й жадібно зірвали.
Горіло тіло від жагучих ласк
В екстазі заборонених прелюдій.
Вином гріха моя душа стекла.
Вогнем у ній бурлить солодка смута.
Та вирвалась би я із хижих лап,
Якби мені повідав хтось, що буде!
6.
Якби мені повідав хтось, що буде,
Не мчала би в едем твоїх зіниць.
Із присмаком зірок щемливий смуток
Ховає шал гарячих таємниць.
Нас Бог простить, але осудять люди.
Зірветься серце криком диких птиць.
У чистих почуттях не місце бруду,
Та в грішної жаги нема границь.
Я створена була з ребра Адама,
Та змій-чаклун мене заговорив
Марі молитись в золотому храмі.
Сумління рани від оман ятрить.
Щоб врятуватись від гріха-цунамі,
Напнула би в душі мільйон вітрил!
7.
Напнула би в душі мільйон вітрил,
Та мій полон ілюзії – довічний.
Гріховний шлях і вірний оберіг –
Поезія – сумна Її Величність.
Ми – лиш актори у безумній грі,
Що змінює картини еротичні.
На скронях пил зірок – то тільки грим,
Та ця омана нам жахливо личить!
Розбещених богів хмільний каприз
У полум’ї жаги мене погубить.
Навіюють думки солодкий бриз,
Та згуба залишає на розпутті.
Я вітром слів у зоресвітну вись
Втекла б подалі від жаги-облуди…
8.
Втекла б подалі від жаги-облуди,
Та диких почуттів гримить орган.
Хто пристрасть невідмолену остудить
Наперекір нудьгуючим богам?
Мої думки мілкі та каламутні.
Розбити б золотого ланцюга,
Спалити рими, відректись, забути!
Любов моя – солодкий сурогат.
Цей дотик словом осліпив мій розум.
Затяг у лігво ночі ніжний звір.
Катренами жаги загусла проза.
Спокусник-змій гніздо у серці звив.
Брала у нього сотні віршів-позик.
Запізно… Не віддати борг повік.
9.
Запізно. Не віддати борг повік.
Скували рими, мов палкі судоми.
Тобою пломеніє кожен вірш.
Папером розстилається свідомість.
Стікає шепіт, як гарячий віск.
Твоє кохання, ніби невагомість,
Несе мене на райські острови.
А тіло обняла солодка втома.
Я – бранка раю фентезійних втіх,
Де бавиться твоя душа зміїна.
У царстві нерозгаданих видінь
П’янкий обман своє зерно вкорінить.
Квітуча галерея почуттів –
В’язниця без дверей – суцільні стіни.
10.
В’язниця без дверей – суцільні стіни –
Із розуму любов мене звела.
Тримає у мані п’янке тяжіння.
Пірнають сни у бірюзову гладь.
Я віддалась облудному служінню,
Життя і вірші у одне сплела.
Сонети змія про земне та тлінне,
Та голову його вінчає лавр.
Як вибратись мені з цієї вирви?
Спокусник – мій тиран і вартовий.
В ріці безсмертя гріх замулив гирло.
Пегасе, урятуй мене, озвись!
Принада затягла в гріховний вимір,
У пастку чарівний клубок завів.
11.
У пастку чарівний клубок завів.
Малює шал на шкірі візерунки.
Зриваються відверті сни із вій,
Співає згуба пристрасно і лунко.
Твоя душа веде в солодкий вир,
Та не пускає за свої лаштунки.
Сліпучих зір таємний алфавіт
Розгадує тривога семиструнна.
У спогадах палкі слова ряхтять.
Спиняють рими вітер часоплину.
Ми вийшли з віршів у земне буття –
У буднях зблідло золоте проміння.
Лиш муза переповнить всі чуття.
Поезія – крута моя стежина.
12.
Поезія – крута моя стежина.
Зірватися з оман боюся вниз.
Твій погляд у рядках мене розчинить.
Мотив хмільних спокус лунає скрізь.
Спіліє сонце, як пахуча диня,
На серці ж залишає щемну різь.
Ця витівка богів – хитка твердиня.
У вірності лиш музі ми клялись.
Це одкровення змій писав по тілу
Жагучим сном твоїх тремких повік.
Кохання у чорнилі оніміло.
Хитає біль в душі примарну вісь.
Та знову лину я в едем згорілий,
Буяє словом дивний зореквіт.
13.
Буяє словом дивний зореквіт.
Вриваюсь вітром у твоє безмежжя.
Натхнення будить, мов тривожний дзвін,
Мої думки солодкі та бентежні.
І знов у віршах смак нектарних вин.
Спокуса із рядків підступно стежить
І пристрасті пориви грозові
В загубленій душі руйнують межі.
Були ми у раю шалених згуб,
Та окрім муз, нам нічого ділити.
Не допила жаги зі спраглих губ…
Розказують вітри сумні билини.
Віддам я знов і небу, і гріху,
У тернові заховані перлини.
14.
У тернові заховані перлини
Беру я в борг у змія-лихваря.
Збираю у раю плоди й каміння –
Усипана гріхами кожна п’ядь…
Душі своєї грішну половину,
Мов яблуко даю – вона твоя!
Моє кохання у собі зачиниш.
Мостити райський шлях почну з нуля.
Розтанув сон. Уже о-пів на осінь.
Сапфіри погасив небесний звід.
Врожай відвертих мрій спокута косить.
Та заревом жаги палає схід.
Вітри гарячих віршів сушать сльози.
Натхнення-мука до небес горить.
МАГІСТРАЛ
Натхнення-мука до небес горить.
Зболіле серце свято вірить в чудо.
Я музу кличу і молю навзрид.
Збирає розум почуття-приблуди.
Моє життя застигло поміж рим.
Якби мені повідав хтось, що буде,
Напнула би в душі мільйон вітрил,
Втекла б подалі від жаги-облуди.
Та пізно. Не віддати борг повік.
В’язниця без дверей – суцільні стіни.
У пастку чарівний клубок завів.
Поезія – крута моя стежина.
Буяє словом дивний зореквіт.
У тернові заховані перлини.
Корона сонетів – твір, що складається із 15 вінків сонетів, пов`язаних спільними римами. Кожен сонет центрального (магістрального) вінка виступає магістралом ще для окремого вінка.
1.
Натхнення-мука до небес горить
І плавляться зірки, течуть в долоні.
У гріх веде магічний лабіринт,
У снах тремтять бажання ніжно-сонні.
Земні тривоги срібний пил укрив,
Та мрії заблукали в міжсезонні.
На обрії фантазій майорить
Праобраз музи, вічний і фантомний.
Вогнями заряснів небесний лан.
Я знову прокидаюсь, щоб заснути.
Пітьму пробив гарячих слів фонтан.
Нічний дурман вдихну на повні груди.
Палка любове, із руїн постань! –
Зболіле серце свято вірить в чудо.
2.
Зболіле серце свято вірить в чудо,
В едемі слів шукає вічний скарб.
Ім’я йому – любов – п’янка полуда.
Спокуса ж манить у сліпий капкан.
Розбурхані думки течуть в нікуди.
Голодними очима хижака
Пронизує жага. Сумління будить.
Волає вперто розум: «Утікай!»
Кипить в очах пітьми казкове зілля,
Гаптує ніч магічний колорит.
Натхненний біль – моє хмільне безсилля.
Солодка згуба у рядках іскрить.
Нектар оман уб’є мене і зцілить.
Я музу кличу і молю навзрид.
3.
Я музу кличу і молю навзрид –
Прокинулась душа в долині знади.
Спокусник-змій ворота в рай відкрив,
Де шал тече гарячим шоколадом.
Там яблука висять, мов ліхтарі,
Що світяться промінням гріхопаду.
У морі снів жагучий гріх проріс.
Скидає убрання любов-дріада.
У кронах мерехтить густий смарагд.
До згубної краси думки прикуті.
Мовчанням не мори, богине. Грай!
Натхненням розквітає диво-рута.
Вертається жага, мов бумеранг.
Збирає розум почуття-приблуди.
4.
Збирає розум почуття-приблуди.
Сп’яніло серце від пісень лунких.
Безумний вир у забутті закрутить
Розбиті на мелодії думки.
Нехай гримлять плітки і пересуди,
Та хочу я всьому наперекір
Надихатись ним і надихнутись!
Сочиться біль солодкий і тремкий.
О, ніжний шовк спокусливої шкіри!
О, грішного екстазу дикий ритм!
Любов’ю упиваюся без міри.
Натхнення над безоднею зорить.
Пишу коханню оду неймовірну –
Моє життя застигло поміж рим!
5.
Моє життя застигло поміж рим.
Зі слів і нот ми наш едем зіткали.
Ліліт із божевілля ти створив.
Перо танцює палко і зухвало.
Та мрії пролились дощем жарин
І спопелили золоті скрижалі.
Гріховний плід, що віршами дозрів,
Ми передчасно й жадібно зірвали.
Горіло тіло від жагучих ласк
В екстазі заборонених прелюдій.
Вином гріха моя душа стекла.
Вогнем у ній бурлить солодка смута.
Та вирвалась би я із хижих лап,
Якби мені повідав хтось, що буде!
6.
Якби мені повідав хтось, що буде,
Не мчала би в едем твоїх зіниць.
Із присмаком зірок щемливий смуток
Ховає шал гарячих таємниць.
Нас Бог простить, але осудять люди.
Зірветься серце криком диких птиць.
У чистих почуттях не місце бруду,
Та в грішної жаги нема границь.
Я створена була з ребра Адама,
Та змій-чаклун мене заговорив
Марі молитись в золотому храмі.
Сумління рани від оман ятрить.
Щоб врятуватись від гріха-цунамі,
Напнула би в душі мільйон вітрил!
7.
Напнула би в душі мільйон вітрил,
Та мій полон ілюзії – довічний.
Гріховний шлях і вірний оберіг –
Поезія – сумна Її Величність.
Ми – лиш актори у безумній грі,
Що змінює картини еротичні.
На скронях пил зірок – то тільки грим,
Та ця омана нам жахливо личить!
Розбещених богів хмільний каприз
У полум’ї жаги мене погубить.
Навіюють думки солодкий бриз,
Та згуба залишає на розпутті.
Я вітром слів у зоресвітну вись
Втекла б подалі від жаги-облуди…
8.
Втекла б подалі від жаги-облуди,
Та диких почуттів гримить орган.
Хто пристрасть невідмолену остудить
Наперекір нудьгуючим богам?
Мої думки мілкі та каламутні.
Розбити б золотого ланцюга,
Спалити рими, відректись, забути!
Любов моя – солодкий сурогат.
Цей дотик словом осліпив мій розум.
Затяг у лігво ночі ніжний звір.
Катренами жаги загусла проза.
Спокусник-змій гніздо у серці звив.
Брала у нього сотні віршів-позик.
Запізно… Не віддати борг повік.
9.
Запізно. Не віддати борг повік.
Скували рими, мов палкі судоми.
Тобою пломеніє кожен вірш.
Папером розстилається свідомість.
Стікає шепіт, як гарячий віск.
Твоє кохання, ніби невагомість,
Несе мене на райські острови.
А тіло обняла солодка втома.
Я – бранка раю фентезійних втіх,
Де бавиться твоя душа зміїна.
У царстві нерозгаданих видінь
П’янкий обман своє зерно вкорінить.
Квітуча галерея почуттів –
В’язниця без дверей – суцільні стіни.
10.
В’язниця без дверей – суцільні стіни –
Із розуму любов мене звела.
Тримає у мані п’янке тяжіння.
Пірнають сни у бірюзову гладь.
Я віддалась облудному служінню,
Життя і вірші у одне сплела.
Сонети змія про земне та тлінне,
Та голову його вінчає лавр.
Як вибратись мені з цієї вирви?
Спокусник – мій тиран і вартовий.
В ріці безсмертя гріх замулив гирло.
Пегасе, урятуй мене, озвись!
Принада затягла в гріховний вимір,
У пастку чарівний клубок завів.
11.
У пастку чарівний клубок завів.
Малює шал на шкірі візерунки.
Зриваються відверті сни із вій,
Співає згуба пристрасно і лунко.
Твоя душа веде в солодкий вир,
Та не пускає за свої лаштунки.
Сліпучих зір таємний алфавіт
Розгадує тривога семиструнна.
У спогадах палкі слова ряхтять.
Спиняють рими вітер часоплину.
Ми вийшли з віршів у земне буття –
У буднях зблідло золоте проміння.
Лиш муза переповнить всі чуття.
Поезія – крута моя стежина.
12.
Поезія – крута моя стежина.
Зірватися з оман боюся вниз.
Твій погляд у рядках мене розчинить.
Мотив хмільних спокус лунає скрізь.
Спіліє сонце, як пахуча диня,
На серці ж залишає щемну різь.
Ця витівка богів – хитка твердиня.
У вірності лиш музі ми клялись.
Це одкровення змій писав по тілу
Жагучим сном твоїх тремких повік.
Кохання у чорнилі оніміло.
Хитає біль в душі примарну вісь.
Та знову лину я в едем згорілий,
Буяє словом дивний зореквіт.
13.
Буяє словом дивний зореквіт.
Вриваюсь вітром у твоє безмежжя.
Натхнення будить, мов тривожний дзвін,
Мої думки солодкі та бентежні.
І знов у віршах смак нектарних вин.
Спокуса із рядків підступно стежить
І пристрасті пориви грозові
В загубленій душі руйнують межі.
Були ми у раю шалених згуб,
Та окрім муз, нам нічого ділити.
Не допила жаги зі спраглих губ…
Розказують вітри сумні билини.
Віддам я знов і небу, і гріху,
У тернові заховані перлини.
14.
У тернові заховані перлини
Беру я в борг у змія-лихваря.
Збираю у раю плоди й каміння –
Усипана гріхами кожна п’ядь…
Душі своєї грішну половину,
Мов яблуко даю – вона твоя!
Моє кохання у собі зачиниш.
Мостити райський шлях почну з нуля.
Розтанув сон. Уже о-пів на осінь.
Сапфіри погасив небесний звід.
Врожай відвертих мрій спокута косить.
Та заревом жаги палає схід.
Вітри гарячих віршів сушать сльози.
Натхнення-мука до небес горить.
МАГІСТРАЛ
Натхнення-мука до небес горить.
Зболіле серце свято вірить в чудо.
Я музу кличу і молю навзрид.
Збирає розум почуття-приблуди.
Моє життя застигло поміж рим.
Якби мені повідав хтось, що буде,
Напнула би в душі мільйон вітрил,
Втекла б подалі від жаги-облуди.
Та пізно. Не віддати борг повік.
В’язниця без дверей – суцільні стіни.
У пастку чарівний клубок завів.
Поезія – крута моя стежина.
Буяє словом дивний зореквіт.
У тернові заховані перлини.
Корона сонетів – твір, що складається із 15 вінків сонетів, пов`язаних спільними римами. Кожен сонет центрального (магістрального) вінка виступає магістралом ще для окремого вінка.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Корона сонетів "Вінець для музи". (Вінок 11.)"
• Перейти на сторінку •
"Корона сонетів "Вінець для музи" (Вінок 9.)"
• Перейти на сторінку •
"Корона сонетів "Вінець для музи" (Вінок 9.)"
Про публікацію