ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2025.04.12 05:55
То дороги кінцівками місиш,
То дивана сідницями треш, –
Ятаганом увігнутий місяць
Серед неба спиняється теж.
Височить, як маяк, нерухомо,
Світло сіючи лиш навскоси, –
То у тілі немає утоми,
То не можеш набутися сил.

Ярослав Чорногуз
2025.04.11 23:07
Депресій смуга і образ
Чомусь урвалася раптово.
Ти помудрішала ураз,
Веселим, ніжним стало слово.

Немов збагнула, що життя --
Всього лиш мить короткочасна...
Кохаймося до забуття,

Борис Костиря
2025.04.11 21:45
Я повертаюся з ночі,
укритий пожухлим листям
і водоростями.
Повернення з ночі,
ніби з важкого космічного
похмілля, після
летаргійного сну.
Повернення з ночі,

Борис Костиря
2025.04.11 21:43
Зайти в тишу,
зайти в інший вимір,
по той бік
і вже не повернутися.
Це зовсім інша
магма буття,
інше пульсування.
Та діють протилежні

Володимир Бойко
2025.04.11 17:19
Силкуються вернутись холоди,
Морозами лякають наостанок,
Та ми ж набідувались до біди.
Опісля ночі – все одно світанок.

Заколотилось – друзі, вороги,
Безпринципні, безликі і колишні.
Але весніє і на ладан дише

Артур Курдіновський
2025.04.11 15:03
Я по коліна у воді.
Моя душа давно померла.
На шиї - амулет із шерлу,
Єдиний чорний. Білі перли
Радіють, поки молоді.
Я по коліна у воді.

Чіплявся за бездушну тінь

Леся Горова
2025.04.11 15:01
Весно, весно моя безсиренна, якими шляхами ти
Пробираєшся вперто глибокими вирвами-ранами?
Чорний крук не дає тобі крила лелечі розпрямити.
Та щодня виглядаю тебе я годинами ранніми.

І як сонце увись підіймає свій обвід золОчений,
Виглядаю тебе, ве

Пиріжкарня Асорті
2025.04.11 11:35
Надійшла пропозиція від Старшого Брата проаналізувати, як воно і що. Він має таку схильність як ерудований Інтернет-сапієнс. До цього було лише ранкове вітання – млинцем, а днями було з пиріжком. Нормальна кафе-практика. До слова, програма співроб

Юрій Гундарєв
2025.04.11 09:34
На фронті загинула 31-річна криворізька художниця Маргарита Половінко.
Від 2024 року вона займалася волонтерством та евакуацією поранених українських захисників.
Маргарита малювала кров‘ю свій щоденник, який планувала завершити після закінчення війни, щ

Віктор Кучерук
2025.04.11 08:07
Квітень. Ранок. Вітер. Сніг.
Холодно до дрожі.
Показати на поріг
Лютому не можу.
Білосніжна бахрома
Позбавляє зору, –
Видалятися зима
Не бажає з двору.

Микола Соболь
2025.04.11 05:21
До адміністрації. Хочу нагадати, як адміни сварили мене за публікацію двох творів підряд і видаляли на свій розсуд, бо тема торкалася одного недоторканого автора порталу, який пописував російською. А тут заходжу і бум авторів по два твори підряд і око ад

Микола Соболь
2025.04.11 05:15
Це вже було і місто це, і сніг,
і квітень, що пече мені у грудях,
бо замітає все, неначе грудень,
і слід кота кудись через поріг
у невідомість, у тернисту млу,
синичка попід вікнами заплаче,
вона весни чекала нетерпляче,
а небо їй вернуло зиму злу,

Олена Малєєва
2025.04.10 23:03
Стукає серце шпарко:
Спогади - товарняк.
Тягнуться гулко, різко...
З втомою позаяк.

Позаминулоріччя
Все ще у груди б'є
Важко-тугий наплічник.

Олена Малєєва
2025.04.10 22:08
Я сховаюся в своє світло
Най осяє мене цей промінь
Най тече і тече невпинно
Переповнює павідь, повінь.

Повінь повна яскраво-сяйва,
Річка тепла зірчасто-свіжа.
Я скупаюся в ній осяйна,

Олександр Сушко
2025.04.10 21:40
Вірш покладено на музику Сергія Степаненка.

https://youtu.be/VGCdBAGKmn4

Борис Костиря
2025.04.10 21:27
Чи можуть ідеї вивітритися
із голови?
Чи можна їх розхлюпати,
як воду у відрі?
Вони невідомо як з'являються
і невідомо куди зникають.
Ідеї невловимі, як нейтрино.
Щойно вони були
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Іван Кушнір
2023.11.22

Олена Мос
2023.02.21

Зоя Бідило
2023.02.18

Саша Серга
2022.02.01

Анна Лисенко
2021.07.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Низовий (1942 - 2011) / Публіцистика / "Одна в нас Батьківщина - Україна" (2007)

 ДРУЖБА – ДРУЖБОЮ…

Колись у мене було багато друзів. Я їх по-своєму любив, ділився з ними найсокровеннішими думками, грошима, шматком хліба. І, упевнений, ніколи їх не зраджував. Кращі з них, кому я найбільше довіряв, теж зберігали вірність дружбі, ніколи не розмінювалися на якийсь тимчасово вигідний дріб’язок, не лицемірили і не брехали. Я це знаю. І тішуся цим.
Втративши в ранньому дитинстві батька й матір (я їх зовсім не пам’ятаю), цілих чверть століття я прожив без болісних втрат близьких і дорогих мені людей. І вже після армійської служби, у зрілому, осмисленому повнолітті доля все частіше стала повертатися до мене спиною. Наїжджаючи в рідну Марківку, я дізнавався про загибель кращих друзів мого дитинства і ранньої юності – двох Іванів: Скляренка і Пигуля. Перший загинув у воркутинській шахті, а другий – десь на Далекому Сході… А ще перед цим я втратив свою першу, львівську, сім’ю: із дружиною розлучився за власною ініціативою, а від сина мене відлучила озлоблена на мене Людмила. А після цього (узимку сімдесят першого року) померла моя бабуся-мати Уляна Олексіївна Великород. Цей психологічний удар я відчув найсильніше… Переживав тяжко, та все ж сподівався: список втрат вичерпався, далі буде все добре й за великою справедливістю…
Полишивши журналістику, я подався до Москви – учитися стаціонарно на дворічних Вищих літературних курсах при Літінституті Спілки письменників СРСР.
Це була осінь сімдесят дев’ятого року. Час вельми смутний і непевний: радянські війська ввійшли до Афганістану. Усе частіше надходили цинкові домовини. Такий «подарунок» отримав і мій старобільський друг Михайло Ніколаєв. Тихі похоронні процесії довелося бачити мені й у столиці.
Іноді я телефонував із Москви до Луганська, розпитував про друзів: як вони, чим займаються? Усе було, як завжди, добре, або майже добре. Той поміняв роботу, інший розлучився з дружиною, ще хтось продовжує пиячити і байдикувати… Аж ось і трагічна звістка з Новоайдара: в автомобільній катастрофі загинув мій дорогий Вітя Черкашин – йому, здається, не виповнилося й тридцяти восьми років. Ще не просохли мої сльози, як з Києва «нагрянула» ще одна чорна вість: на сорок другому році життя раптово помирає мій земляк, колишній мій редактор і щирий друг Борис Чумак. Того вечора я, зачинившись у своїй кімнаті, напився мало не до смерті. Середночі навіть «швидку» до мене викликали. Після тієї ночі я став чи то жорстокішим, чи то стриманішо-мудрішим.
А втрати були ще і ще. У віці Ісуса Христа помер у Львові мій іще дубнівський знайомець, а через вісімнадцять довгих літ і щирий друг Григорій Чубай. Нині його знають в Україні як одного з найталановитіших поетів-постшістдесятників.
…У Києві вбивають мого ще армійського друга чудового поета Анатолія Тарана. Востаннє ми з ним бачилися восени дев’яносто другого року на пленумі Спілки, я навіть гостював у нього вдома…
…У Червоному Осколі біля Ізюма помирає розбитий паралічем поет і журналіст Адольф Романенко. Із ним я дружив ще до свого призову до армії, у Балаклії. Адольф приїздив до мене у Львів разом із дружиною, Після цього ми з ним не бачилися понад двадцять років: переслідуваний кадебістами, він пас оленів і рибалив на Таймирі. Зрештою, ми знову зустрілися – у Луганську. Потім він ще раз приїздив до мене в гості. Їздив і я до нього двічі, ні, брешу, тричі. Дві зустрічі на Осколі були великим святом для обох. Третя ж – репетицією недалеких уже поминок.
…Один за одним помирають друзі-поети: Віталій Кодолов (потонув у Північному морі), Яків Малахов (помер після двох інсультів), Микита Антонович Чернявський, Іван Савич, Микола Назарович Щепенко, Іван Павленко, Олег Бішарєв, Йосип Курлат, Анатолій Романенко…
…Останні роки відняли в мене друзів-скульпторів (список втрат відкрив незабутній Ілько Овчаренко): Василя Орлова, Миколу Щербакова, Ігоря та Івана Чумаків (син і батько), Григорія Слєпцова…
Ще частина друзів (Григорій Рабинович і Анатолій Толмачов) виїхали в ближнє (насправді ж дуже і дуже далеке) зарубіжжя; колишні нібито друзі й буцімто приятелі відпали один за одним – через зраду, ідеологічні розходження, «вдале» збагачення. Їхніх імен я називати не хочу. Без них я обходжуся, без них мені навіть легше жити в цьому непростому світі.
То чи є у мене друзі нині, сьогодні? Мабуть, таки є. Дуже хочу зберегти до кінця свого життя щирі стосунки з чудовим людьми, серед яких я в першу чергу назву Володимира Просіна, Надію Кошель і Анатолія Назаренка. Колись пізніше я напишу про них детальніші розповіді-зарисовки.


2006




  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-10-31 13:45:46
Переглядів сторінки твору 409
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (6.055 / 6.53)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.253 / 5.79)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.767
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми Соціально-громадська тематика
Загальномистецька тематика
Довкола відомих персон
Автор востаннє на сайті 2024.06.30 08:53
Автор у цю хвилину відсутній